Вкусний, надежда, ногті, обезьяна, разний.

Цей список можна б і продовжити. Але нас цікавить лише факт наявности русизмів у автора "Енеїди". Компонуючи свій твір, Котля­ревський користувався не лише живою українською мовою, але й тою мовою, яку він засвоїв у російських навчальних закладах. Часом він мимовільно вживав русизми, хоч знав правильні українські форми. Так, поруч із словом вкусний в "Енеїді" чи не частіше фігурує смачний. Часом вжити русизм вимагала рима або ритм віршового рядка. А ча­сом, можливо, що й автор "Енеїди" міг плутатися в окремих спеціяльних термінах: ніяких же українських — на базі живої мови — словни­ків не існувало, отже, не було жодних мовних норм, в тому числі термі­нологічних. Котляревський був пер­ший, хто орав цілину української мови й літератури/

Б. Після Котляревського.

Котляревський був батьком української літератури, і батьком не бездітним. Після появи "Енеїди" український літературний обрій за­ряснів іменами: Стороженко, Квітка, Гребінка, Боровиковський, Шев­ченко, Куліш. І кожен з цих письменників у своїй творчості так чи інакше вдавався до русизмів.

Не важко відшукати русизми у П. Куліша, знаходимо їх і в Т. Шев­ченка.

Кулішеві русизми здебільшого походять із старослов'янської мо­ви, що, як знаємо, була до XIX ст. літературною мовою України. Це такі слова, як оглашати, глаголати, соблюдати, уповати. Деякі з цих форм фіксує навіть словник Грінченка. Зустрічаємо їх і в деяких інших письменників XIX ст. Форми ці — старослов'янізми — харак­терні для періоду вироблення української мови. Ці форми не чужі і нашим сучасникам, коли вони вдаються до урочистого або гумори­стичного стилю.

Поруч із старослов'янізмами трапляються в Куліша і цілком не­виправдані русизми: іздатель, понапечатував, хоч вживає Куліш і форми друкувати, надруковано.

Т. Шевченко так само вдається до русизмів, але здебільшого для сарказму:

Та щось нишком розмовляли

Здалека не чути

О отечестві, здається,

Та нових петлицях...

Не звільнилися українські автори і після Шевченка від впливу російської мови. Практично усі вони в той чи інший спосіб викори­стовують лексику росіян, вивчаючи її в школах, послуговуючись на службі, а подеколи і в сім'ї.

Українська мова адаптує цю лексику в різних варіяціях.

І. Пряме запозичення російських форм: свинець.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є замість я маю.

III. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і

звучанням найближчої до російської: нагромаджувати (1), при­збирувати (2), накопичувати (3).

В УССР віддавали перевагу формі (3), найближчій до російського накапливать.

ІV. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: плохий (боязкий) забуто, бо російське плохой = поганий.

V. Зміна значень окремих слів на російський манір: знаменитий (зна­чило пречудовий, тепер значить славнозвісний).

VI. Вживання граматичних форм, властивих російській мові: по всім усюдам замість по всіх усюдах.

VII. Вживання властивого російській мові дієслівного керування: зраджувати кому замість зраджувати кого.

Запозичення правописних норм: да замість та.

Письменники можуть помилятися. Але це не дає нікому права на підставі помилок творити норму. А саме так діяло колоніяльне мо­вознавство і продовжує діяти сьогодні.

Узаконення помилкового вжитку веде до поступового відмирання самобутнього українського мовлення. Сьогодні щораз частіше у пресі можна зустріти форму зраджувати кому: зрадив мені, зраджу їм, зра­дило нам тощо.

В. Слово Галичині.

Культурний розвиток західних областей України — Галичини, Закарпаття, Буковини — відбувався в особливих умовах. Ці землі до 40-х років XX ст. були відірвані від Наддніпрянської України. У відмінних від Наддніпрянщини умовах галичани виробили галиць­кий варіянт української мови, дещо відмінний від наддніпрянського варіянту.

На галицький варіянт української мови впливали польська, німецька, старослов'янська і знову таки російська мова. Російська мо­ва, правопис якої у XIX ст. зберігав чимало рис старослов'янської мови, була найближчою для зрозуміння галицькій інтелігенції. Гра­мотність галичан базувалася на старослов'янській мові — мові Церк­ви. Укази Петра І не мали поширення на Галичину, і там нерусифікована старослов'янська мова і старослов'янський правопис стали базою, на якій розвивався галицький варіянт нашої мови.

Вироблення цього варіянту так само не проходило без боротьби. У розвитку мови галичан брало участь два мовотворчих напрямки: один — на базі народньої мови, і один — на базі вже "готової", тобто виробленої російської мови.

Близька до народних джерел мова, плекана галицькими на­родниками ("народовцями"), що рік, то більше нагадувала літератур­ну мову наддніпрянців, хоч мала свої характерні риси в лексиці та правописі. Завдяки старанням галицьких народників і виробився га­лицький варіянт української мови.

У галицькому варіянті, що зберігся сьогодні в українській західній діяспорі, цей вплив неважко помітити. Ціла низка перелічених категорій запозичень, наявних у мо­ві наддніпрянців, властиві й галицькому варіянту:

І. Пряме запозичення російських форм: правительство. Форма вживалася в Галичині навіть у першій чверті XX ст.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є (замість я маю) з російського у меня єсть. Трапляється у багатьох письменників Галичини.

ІІІ. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і звучанням найближчої до російської: колишній (1) і бувший (2).Переважає форма (2), спільна з російським бывший.

IV. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: не спостережено; навпаки, забуті на Сході форми в Галичині — живі.

V. Зміна значень окремих слів на російський манір: спостережено у трохи іншій формі: російські лексеми набувають іншого, відмінного від російського значення: опрокидувати має значення спростовувати, а не перекидати.

VI.Вживання граматичних форм, властивих російській мові: словосполуку по словам та деякі подібні вживає навіть І. Франко.

VII. Вживання властивого російській мові дієслівного керування: не спостережено.

VIII. Запозичення правописних норм: практично не спостережено.

Попри всю самобутність розвитку галицького варіянту нашої мо­ви, розвиток цей мав багато спільних рис з процесом вироблення наддніпрянського варіянту.

Ці два варіянти протягом свого розвитку (в XIX — XX ст.) пере­бували у постійному взаємоконтакті, який сприяв виробленню сучас­ної літературної мови. На галицький варіянт мала великий вплив творчість наддніпрянських письменників, починаючи від Т. Шевчен­ка. Письменники Галичини постійно орієнтувалися на мову Наддніп­рянщини. Наслідком цього став той факт, що морфологія західнього варіянту майже цілком збігається з морфологією наддніпрянського варіянту.[С.Караванський, 2001, с.115-117].

ЗАВДАННЯ 3. Прочитайте текст: а) Запишіть визначення поняття «правопис»; б) Зафіксуйте, які періоди виділяють у його розвитку; в) Прокоментуйте слова Б.Грінченка про необхідність уваги до правопису.