Історія України (1)

досягнень у виробництво. Загальна кількість науковців на Україні – майже 300 тис. – це в два рази більше, ніж у Франції, але ефектівність їхньої праці набагато нижче, ніж у Європі. Визначні успіхи досягнуті у сфері гуманітарних наук, особливо історичній.

Утвердження демократії сприяло оновленню літератури й мистецтва, гарантувало свободу творчості, вільний розвиток найрізноманітніших художніх стилів і жанрів.

Останні десятиліття позначилися активізацією релігійного життя. Ще наприкінці 1980-х рр. була легалізована діяльність Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Українська православна церква в процесі своєї перебудови виявилася розколотою на Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ-КП), Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ-МП). Серед віруючих і частини духовенства останнім часом посилюється прагнення до створення єдиної православної церкви в Україні.

Серед населення України поширюється вплив протестантизму, іудаїзму, ісламу. В Україні діють 105 релігійних об'єднань, діалог між якими здійснюється в рамках Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Держава спрямовує свої зусилля на те, щоб представники всіх конфесій були повноправними учасниками громадського життя. Свобода совісті стала важливим елементом життя незалежної України.

За останні кілька років у культурному розвитку сталися певні зрушення. Зокрема, на потреби культури в державному бюджеті 2005 р. було асигновано в півтора разу більше коштів, ніж у 2004 р. На 35 % підвищилася заробітна плата працівників культурної сфери. Щоправда, несприятлива економічна ситуація призвела до понаднормативної інфляції, що позначилося на реальних заробітках діячів освіти й культури.

Верховна Рада України стала приділяти більше уваги питанням культури й освіти, ніж раніше. Зокрема, у квітні 2005 р. в парламенті відбулися слухання на тему «Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації». Парламент зобов'язався оперативно розглянути ряд законів і державних програм у галузі культури й освіти. Зокрема, ідеться про формування нових механізмів сприяння розвитку культури в цих периферійних центрах України, про збереження й використання замків, пам'яток дерев'яної і мурованої церковної архітектури, розвиток туризму, охорону та збереження нематеріальної культурної спадщини, розширення участі України в програмах і проектах Ради Європи та Європейського союзу, розвиток мережі інформаційно-культурних центрів України за кордоном.

Викликає занепокоєння стан національної кіноіндустрії. Вітчизняне кіновиробництво виявилося згорнутим. Зокрема, за 2008 р. у широкий прокат не вийшло жодного нового повнометражного ігрового фільму. На думку фахівців, засилля американської і російської кіноіндустрії в кінопрокаті й на каналах телебачення несе загрозу розмивання суспільної свідомості.

Спад кіновиробництва значною мірою є технологічним: громадяни перестали відвідувати кінотеатри внаслідок колосальної конкуренції з боку телебачення й домашнього кіно в різних формах відтворення. Проте подолання спаду вітчизняного кіновиробництва можливе за активної допомоги держави: послаблення податкового тиску на кіновиробництво, зниження ставок увізного мита на матеріали та обладнання, бюджетне інвестування в продюсерські проекти на конкурсних засадах, створення сучасної системи кредитування кіновиробництва, перерозподіл доходів від прокату іноземних фільмів та продажів на відеоринку тощо.

Українські митці, у тому числі молодь, беруть активну участь у конкурсах, а в останні роки українські виконавці вийшли на широкий європейський і світовий простір: на пісенному конкурсі «Євробачення» у 2004 р. перемогла українська співачка Руслана; у 2008 р. друге місце зайняла А.Лорак. Київський дитячий хор «Щедрик» переміг у двох номінаціях фестивалю самодіяльних колективів „Духовна музика” в Римі.

Однією з масштабних подій культурного життя України став міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті В. Горовця. За десять років існування конкурс розрісся. У квітні 2005 р. в ньому взяли участь 26 країн, які надіслали 98 конкурсантів віком від 9 до 33 років. Журі очолював український композитор Мирослав Скорик.

Великих успіхів досягали українські спортсмени на останніх літніх Олімпійських іграх, увійшовши до числа головних спортивних країн світу. Українська плавчиха Яна Клочкова стала чотириразовою чемпіонкою. Капітан збірної України з футболу Андрій Шевченко визнаний у 2004 р. найкращим футболістом Європи та отримав приз „Золотий м'яч”. Український спортсмен Р.Пономарьов став чемпіоном світу із шахів.

25.6. Зовнішня політика

Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом міжнародних відносин. 5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася із Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна згідно з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права. Надзвичайно важливим питанням було визнання України державами світового співтовариства. Першими 2 грудня 1991 р. незалежність України визнали Польща і Канада, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія і Литва, 5 грудня – Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія,

Хорватія; упродовж місяця Україну визнали 57 країн, а до кінця року – 132 країни. На сьогодні незалежність України визнали практично всі країни світу.

Перед українською зовнішньою політикою поставили такі основні завдання:

–вибірпріоритетівзовнішньополітичногокурсуістратегічнихпартнерів;

–налагодження дипломатичних відносин з тими державами, які визнали Україну;

–утворення власного дипломатичного корпусу, розгортання мережі посольств;

–активне проведення зовнішньополітичної діяльності;

–розв'язання проблеми ядерної зброї.

Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), у нормативно-правовому акті Верховної Ради «Основні напрямки зовнішньої політики України» (1993 р.), у Конституції України (1996 р.): невтручання у внутрішні справи інших держав, взаємовигідне, рівноправне співробітництво з ними; участь у процесі ядерного роззброєння (улітку 1996 р. Україна стала без'ядерною державою); визнання пріоритету міжнародного права; визнання існуючих у світі кордонів.

Після проголошення незалежності Україна активізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнародних організаціях: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітній організації охорони здоров'я, Союзі електрозв'язку. Україна має п'ять постійних представництв у міжнародних організаціях, є членом більш як 40 міжнародних і міжурядових організацій. Міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко був Головою Генеральної Асамблеї ООН. У 2000-2001 рр. Україна виконувала функції непостійного члена Ради Безпеки ООН. У березні 2001 р. Україна головувала на засіданнях Ради Безпеки ООІІ.

9 листопада 1995 р. Україна стала членом Ради Європи і пов'язує з участю в роботі цієї організації подальшу інтеграцію до Європи. Участь делегації України в засіданнях Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) покликана сприяти зміцненню демократії та правопорядку в Україні.

Співпраця України з Організацією європейської безпеки і співробітництва дозволила нашій країні одержати гарантії безпеки, поваги до незалежності й суверенітету, територіальної цілісності з боку Росії, США, Великої Британії.

Улітку 1997 р. в Мадриді Україна підписала Хартію про особливе партнерство з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО). Як країна-співзасновник Ради Євроатлантичного партнерства й активнийучасникпрограми«Партнерствозарадимиру» Україна поглиблюєпрактичне співробітництвозНАТО (проведення спільних операцій і навчань під егідою Ради Безпеки ООН). Україна і країни НАТО проводять регулярні консультації з питань регіональної безпеки, запобігання конфліктам, здобуття військової освіти.

Важливим напрямком зовнішньополітичної активності України є налагодження відносин з Російською Федерацією. Принципові розходження між Україною та Росією криються в різних підходах до Співдружності Незалежних Держав (СНД) і до розширення НАТО на схід.

Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру зі своїми органами влади й управління. Україна виходить з того, що основні надії слід покладати на розширення співробітництва між державами на двосторонній основі, а СНД має сприяти перш за все вигідним торгово-економічним відносинам. З боку ж Російської Федерації простежується намагання перетворити СНД на структуру з наднаціональнимиповноваженнями.

Україна вважає, що ставлення до Організації Північно-Атлантичного Договору, як і рішення щодо вступу до нього – це внутрішня справа кожної суверенної держави. Однак Україна виступає проти того, щоб на території країни, яка вступила до НАТО, розміщувалася ядерна зброя. Росія виступає проти вступу до цього альянсу країн, які свого часу знаходилися у сфері впливу СРСР.

Важливе значення в розвитку двосторонніх відносин з Росією має досягнення домовленостей щодо розподілу Чорноморського флоту та підписання широкомасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Його підписали у Києві 31 травня 1997 р. Президент України Л.Кучма і Президент Росії Б.Єльцин. Сторони зобов'язалися будувати свої відносини без застосування сили, без економічних та інших засобів тиску. Україна та Росія зобов'язалися не укладати з третіми країнами будь-яких угод, спрямованих проти однієї із них. Договір підтвердив, що дві держави погодилися цивілізовано співіснувати, враховуючи власні інтереси й інтереси одна одної. Однак після подій кінця 2004 р. в Україні (так звана „помаранчева революція”) українсько-російські відносини погіршилися. Перспективи розвитку відносин України і Росії вимагають створення нормативноправової бази в фінансовій, податковій, банківській і митній сферах.

До першочергових пріоритетів зовнішньої політики належить також співробітництво зі США, яке поступово еволюціонує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню американоукраїнських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без'ядерного статусу. У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов'язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєзаряди.

Важливим напрямком зовнішньополітичної діяльності України є її євроінтеграція. У травні 2002 р. Україна оголосила про свій європейській вибір, проте шлях у цьому напрямку не передбачався легким. Для цього потрібні були реформи, які б забезпечили досягнення європейських стандартів розвитку. У липні 2002 р. відбувся самміт «Україна – ЄС», де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого членства в ЄС. У ході роботи самміту зазначалося, що Україна ще

не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у найближчі роки. У 2003 р. Україна отримала статус «країни–сусіда ЄС», однак і на сьогодні мова не йде про членство України в ЕС.

Курс на інтеграцію України в Європейське співтовариство поєднується з участю в інтеграційних процесах зі східними країнами. У лютому 2003 р. керівники Росії, України, Білорусі, Казахстану уклали угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП).

Крім європейської інтеграції та розвиток відносин з Росією основними пріоритетами зовнішньої політики України були:

–економізація зовнішньої політики, тобто зовнішнь-ополітичні зв'язки повинні підкріплюватися

йекономічним співробітництвом;

–розвиток зв'язків зі стратегічними партнерами;

–створення позитивного іміджу України;

–забезпечення диверсифікації постачання енергоносіїв;

–підтримка відносин зі світовим українством (українська діаспора);

–реалізація переваг свого геополітичного положення.

Важливим напрямком української зовнішньої політики стала участь українських військових у миротворчих операціях ООН.

Таким чином, за роки незалежності Україна проводила активну зовнішньополітичну діяльність: її визнали майже всі країни світу, налагоджені тесні зв'язки і відносини з різними впливовими міжнародними організаціями, розширилося торговельно-економічне співробітництво з закордонними партнерами. Проте на сьогодні у зовнішньополітичній діяльності залишається ще чимало невирішених проблем.

ПЕРЕЛІК екзаменаційних питань з курсу “Історія України”

1.Дати визначення історії України, її предмета, концепції і завдань курсу історії України.

2.Охарактеризувати основні етапи історії України.

3.Дати характеристику дослов’янським народам на території України.

4.Проаналізувати процес розвитку, розселення, господарської діяльності та побуту східних слов’ян. Теорії походження слов’ян.

5.Утворення і основні етапи розвитку давньоруської держави Київська Русь. Теорії походження.

6.Охарактеризувати соціально-політичну систему Київської Русі.

7.Дати оцінку економічного розвитку Київської Русі.

8.Визначити значення прийняття християнства для розвитку Київської Русі.

9.Проаналізувати культурний розвиток Київської Русі.

10.Охарактеризувати української землі в період феодальної роздробленості. Галицько-Волинське князівство та його роль в історії України.

11.Проаналізувати хід та наслідки монголо-татарської навали на землі Київської Русі.

12.Охарактеризувати розвиток українських земель під владою Литви та Польщі ( середина XIV – I пол. XVII ст.).

13.Розкрити соціально-економічні та релігійні процеси в Україні в XIV – першій пол. XVII ст.

14.Розкрити причини появи козацтва та його роль в історії України.

15.Визначити причини, характер, рушійні сили, передумови Визвольної війни українського народу серед. XVII ст.

16.Показати процес формування української держави в ході Визвольної війни серед. ХVII ст.

17.Дати оцінку Переяславській угоді 1654р. і проаналізувати Березневі статті.

18.Розкрити причини політичної нестабільності українського суспільства після смерті Б.Хмельницького (період Руїни).

19.Охарактеризувати суспільно-політичний устрій та економічний розвиток Гетьманщини (к. ХVІІ – І пол. ХVІІІ ст.).

20.Охарактеризувати основні етапи наступу російського царизму на українську автономію. Причини знищення української автономії (ХVІІІ ст.).

21.Проаналізувати буржуазні реформи 60-70 років ХIХв. в Російській імперії і їх вплив на Україну

22.Охарактеризувати причини, хід та особливості промислового перевороту в Україні в другій половині ХІХ ст.

23.Охарактеризувати етапи культурно-національного відродження України з кінця ХVІІІ до початку

ХХст.

24.Дати характеристику буржуазним реформам в Австрійській, а з 1867 року Австро-Угорській імперії в ХІХ ст. і їх вплив на українські землі.

25.Проаналізувати процес формування і розвитку українських політичних партій на початку ХХ ст.

26.Дати характеристику буржуазно-демократичній революції в Росії 1905-1907 року та її вплив на Україну.

27.Охарактеризувати становище України під час 1 світової війни 1914-1918рр.

28.Проаналізувати причини, характер і рушійні сили української революції 1917-1920 рр.

29.Охарактеризувати політику Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

30.Зробити аналіз періоду гетьманату П.Скоропадського (квітень – грудень 1918р.)

31.Охарактеризувати головні напрямки діяльності Директорії УНР.

32.Проаналізувати політику ЗУНР та причини її краху.

33.Охарактеризувати встановлення Радянської влади на Україні. Причини перемоги більшовиків.

34.Назвати причини поразки українських національно-патріотичних сил в революції 1917-1920рр.

35.Пояснити причини впровадження нової економічної політики, її мету та сутність. Що зумовило згортання НЕПу?

36.Проаналізувати причини, хід та наслідки індустріалізації в Радянській Україні.

37.Визначити причини, сутність та наслідки колективізації в Україні у 1929-1933рр. Голодомор 19321933рр.

38.Охарактеризувати політику сталінських репресій в УРСР в 30 рр. ХХ ст.

39.Охарактеризувати суспільно-політичне та економічне становище в Західній Україні в 20-30 роки

ХХст.

40.Дати оцінку радянсько-німецьким договорам 1939р.; доля західноукраїнських земель.

41.Визначити позитивні і негативні сторони політики радянської влади в Західній Україні (19391941рр.)

42.Охарактеризувати початковий період Великої Вітчизняної війни. Окупація України німецькими війсками.

43.Показати сутність німецько-фашистського окупаційного режиму в Україні та його наслідки.

44.Визначити роль підпільної боротьби і партизанського руху в Україні в забезпеченні перемоги над фашизмом.

45.Дати оцінку діяльності ОУН-УПА в роки Другої світової війни.

46.Показати внесок України в перемогу над фашизмом, уроки і наслідки вiйни.

47.Охарактеризувати особливості процесу відбудови народного господарства в УРСР у 1945-1950рр.

48.Визначити сутність демократизації суспільно-політичного життя у другій пол. 50-х – першій пол. 60-х рр. ХХ ст.

49.Охарактеризувати сутність реформ 50-60-х років ХХ ст. та їх впровадження в Україні.

50.Проаналізувати наростання кризи в соціально-економічному житті УРСР в 70-ті – першій пол. 80-х рр. ХХ ст.

51.Охарактеризувати суспільно-політичне життя УРСР в серед. 60-х – першій пол. 80-х рр. ХХ ст. Дисидентський рух.

52.Розкрити особливості соціально-економічної та політичної обстановки в УРСР в умовах

„перебудови” (1985-1991рр.)

53.Проаналізувати Декларацію про державний суверенітет України (1990). Проголошення незалежності України (1991р.)

54.Охарактеризувати процес становлення політичної системи сучасної України.

55.Проаналізувати формування багатопартійності в сучасній Україні.

56.Проаналізувати економічний розвиток України в умовах незалежності.

57.Охарактеризувати розвиток соціальної сфери в сучасній Україні.

58.Визначити основні тенденції зовнішньої політики незалежної України.

59.Охарактеризувати культурно-національне відродження України в умовах незалежності.

60.Проаналізувати події, пов’язані з виборами Президента України в листопаді – грудні 2004р.

ЛІТЕРАТУРА

1.Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків.– К., 1991.

2.Апанович О. Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність.– К., 1994.

3.Аркас М.М. Історія України-Русі.– К., 1990.

4.Баран В. Україна 1950-1960 рр.: революція тоталітарної системи.– К., 1996.

5.Білас І.Г. Репрессивно-каральна система в Україні. 1917-1953 рр. – У 2-х кн.– К., 1994.

6.Бойко О. Історія України. Посібник, 7-е вид.– Е., 2007.

7.Борисенко В. Курс української історії. – К., 1997.

8.Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття.– К., 1996.

9.Грушевський М. Історія України-Русі. В 11 т, 12 кн. – К., 1991-1998.

10.Давня історія України. У двох книгах. Кн.1, 2: Навчальний посібник.– К., 1995.

11.Історія України/ В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та ін.: Під ред. В.А.Смолія. – К., 2000.

12.Історія України / За ред. Г.Д.Томка, Л.С.Тупчієнка.– К., 2001.

13.Історія України. Курс лекцій. В 2-х т. – К., 1991.

14.Історія України: Документи. Матеріали / Уклад., комент. В.Ю.Короля.– К., 2001.

15.Історія України: нове бачення. Вид. 2-е / Під ред. В.А.Смолія.– 2000.

16.Історія українського війська: Т.1.– Львів, 1992; Т.2 – Львів, 1996.

17.Король В.Ю. Історія України.– К., 1999.

18.Котляр М.Ф. Історія України в особах. Давньорусська держава.– К., 1996.

19.Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації.– К., 1999.

20.Кульчицький С.В. Закономірності державотворчого процесу у незалежній Україні.– К., 2001.

21.Литвин В.М. Мордвінцев В.М. Слюсаренко А.Г. Історія України: Навчальний посібник.– К., 2002.

22.Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства.– К., 1996.

23.Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник у 2-х ч. / За ред. В.Ф.Панібудьласки.– К., 1997.

24.Полонська-Василенко Н. Історія України.– Т. 1-2.– К., 1995

25.Пріцак О. Походження Русі.– К., 1997.– Т.1.

26.Рибалка І.К. Історія України. Частина 2: Від початку ХІХ ст. до лютого 1917 р.– Харків, 1997.

27.СмолійВ. Степанков В. БогданХмельницький. Соціально-політичнийпортрет.– К., 1993.

28.Смолій В.А. Степанков В.С. Українська державна ідея.– К., 1997.

29.Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис.– К., 1999.

30.Сторінки історії України ХХ століття – К., 1999.

31.Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.Шевчука.– К., 1993.

32.Турченко Ф.Г. Новітня історія України.– К., 1994.– Ч.1.

33.Україна: друга половина ХХ століття. Нариси історії / Ред. комісія: П.П.Панченко, М.Р.Плющ, В.М.Литвин, А.Г.Слюсаренкотаінші.– К., 1997.

34.Українська державність у ХХ столітті.– К., 1995.

35.Українська державність у ХХ столітті. Історико-політологічний аналіз / Ред. комісія: О.Дергачов та ін. – К., 1996.

36.Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. Т.1 – К., 1996; Т.2 – К., 1997.

37.Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина.– К., 1993.

38.Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії.– К., 1993.

39.Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. Курс лекції.– К., 1999.

40. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х т. – К., 1990-1992.