3. Порядок проведення роботи

1. Підготувати люксметр Ю-117 до роботи.

2. Виробити вимірювання зовнішньої освітленості Е_З через вікно аудиторії, при цьому показання приладу збільшити удвічі, оскільки половина небосхилу при цьому буде закрита частиною будівлі, що підноситься.

3. Виробити вимірювання освітленості Е_ВН на робочих місцях по вказівці викладача і занести в табл. Таблиця 4 .11 (при цьому фотоелемент приладу світлочутливою пластиною повинен бути розташований вгору на відстані 0,8  м від підлоги).

Таблиця 4.11 – Результати вимірювання освітленості на робочих місцях

Номер робочого місця	Освітленість на робочих місцях, ЕР, лк	Коефіцієнт природного освітлення, %			Розряди зорової роботи
		на робочих місцях в аудиторії	перерахований для III світлового поясу
1
2
3
...
n

4. Зобразити схему аудиторії з азимутами світлових отворів (рис. Рисунок 4 .7).

5. Визначити К_ПО і розряди зорової роботи, яку можна виконати на кожному робочому місці.

6. Зміряти освітленість через 1 м в точках, розмічених від стіни з віконними отворами уздовж однієї лінії і побудувати графік залежності освітленості в приміщенні від відстані до вікон.

7. Визначити світловий коефіцієнт аудиторії відповідно до розділу 8.4.

8. Визначити кут падіння і кут отвору відповідно до розділів 8.5 і 8.6.

9. Розрахувати ступінь поглинання світла стеклами (розділ 8.7).

10. Зробити висновки по кожному з проведених досліджень.

11. Виконати світлотехнічний розрахунок за даними, вказаними викладачем, відповідно до розділу 8.8.

Рисунок 4.7 – Приклад схеми аудиторії для визначення азимута світлових отворів

4. Визначення світлового коефіцієнта

Під світловим коефіцієнтом К_С мається на увазі відношення площі заскленої поверхні вікон до площі підлоги. Для визначення світлового коефіцієнта вимірюють засклену поверхню всіх вікон приміщення (не враховуючи рами і палітурки), обчислюють площу всієї заскленої поверхні і визначають площу приміщення. Потім ділять площу приміщення на площу поверхні стекол. Світловий коефіцієнт виражають простим дробом, чисельник якої – одиниця, а знаменник – відношення площі приміщення до площі поверхні стекол.

Приклад: Площа світлової поверхні вікон в приміщенні акумуляторного відділення рівна 9 м, площа підлоги 36 м², тоді 36:9 = 4.

Світловий коефіцієнт в даному випадку рівний 1/4, тобто площа заскленої поверхні вікон в 4 рази менше площі підлоги. Отже, чим більше знаменник дробу, тим гірше будуть умови природного освітлення в приміщенні.

5. Визначення кута падіння

Цей показник характеризує кут, під яким падає з вікна світлове проміння на дану горизонтальну поверхню в приміщенні на робоче місце. Для визначення кута падіння потрібно провести дві лінії (рис. Рисунок 4 .8).

Рисунок 4.8 – Кути освітлення ABC – кут падіння; ABE (ABD) – кут отвору.

Лінія ВС проводиться горизонтально з центральної точки поверхні робочого столу до віконної рами, лінія АВ – від робочого столу (з тієї ж точки) до верхнього зовнішнього краю вікна. Кут ABC і є кут падіння.

Оскільки трикутник ABC є прямокутним, то tg ABC = АС / ВС. Катет АС – є відстань по вертикалі між поверхнею робочого столу і верхнім краєм вікна. При висоті поверхні робочого столу над підлогою, рівній висоті підвіконня, цей катет відповідає висоті вікна. Катет ВС – відстань від центральної точки поверхні робочого столу до вікна. Ці катети потрібно зміряти.

Приклад: Висота вікна АС = 1,6 м; відстань від робочого місця до вікна ВС = 2,5 м.

tg ABC = 1,6 / 2,5 = 0,640. Знаючи тангенс кута, можна визначити сам кут. У нашому прикладі кут падіння ABC = 33°.

Кут падіння на робочому місці повинен бути не менше 27°. У міру видалення робочого місця від вікна кут падіння зменшуватиметься і, отже, освітленість стане гірше. Кут падіння залежить також від висоти вікна. Чим вище вікно, тим кут падіння більше.