5. Підбір літератури та інших матеріалів з теми роботи

Після складання плану і погодження його з науковим керівником необхідно з’ясувати стан вивчення обраної теми сучасною наукою, аби конкретніше визначити напрями дослідження та основні питання курсової роботи.

Навчальну та спеціальну літературу з теми роботи студент добирає самостійно, використовуючи для цього алфавітний предметний та систематизований каталоги, які є в кожній бібліотеці. Консультацію з питань добору літератури студент може отримати у викладача кафедри чи у працівника бібліотеки.

Під час добору літератури особливу увагу слід звернути на першоджерела, що стосуються теми, періодичні видання, наукові статті, передовий виробничий досвід.

Наступний етап – складання бібліографії (списку літературних джерел). Передусім слід звернути увагу на рік видання того чи іншого літературного джерела. Користуватися необхідно лише новими виданнями. Обов’язково слід вивчити та використати у процесі написання індивідуальної роботи нормативні акти (закони, декрети, постанови тощо), що стосуються обраної теми.

Перед виконанням роботи в останньому варіанті слід уважно проглянути власноручні записи, зроблені у процесі вивчення літературних джерел з питань теми, а також записи, що стосуються діяльності об’єкта дослідження (підприємства, галузі тощо). Ці матеріали повинні бути систематизовані, ретельно проаналізовані, узагальнені і лише потім використані у тексті роботи.

Зібраний статистичний матеріал також необхідно ретельно опрацювати, згрупувати, класифікувати, звести у таблиці, зробити порівняльний аналіз. Подати ці матеріали можна також у вигляді діаграм, графіків, картограм, схем та ін.

Для критичного аналізу наукового матеріалу або підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело, слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, оскільки найменше скорочення наведеного витягу може перекрутити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

1) текст цитати починається та закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання;

2) цитування повинно бути як можна повним, без довільного скорочення авторського тексту та його перекручень (пропуск слів, речень, абзаців, зроблених при цитуванні, допускається з відповідним позначенням трьома крапками);

3) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

4) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і надавати відповідні посилання на джерело;

5) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те, і те знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

6) якщо необхідно виявити ставлення автора роботи до окремих слів або думок із цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

7) якщо автор роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження: ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки, наприклад, (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.).

Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. У якості прикладу слід використовувати перелік рекомендованої літератури даного методичного видання.