Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

attachments_21-04-2012_09-35-47 / LEKTsIYa_3_EMOTsIJNO-VOL_OVA_SFERA

.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
80.9 Кб
Скачать

10

ЛЕКЦІЯ 3.

ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

План

  1. Емоції – поняття, функції, класифікація;

  2. Воля та її вплив на емоційні прояви;

  3. Темперамент та характер.

І.

Емоції – вибіркове і стійке ставлення індивіда до певних предметів і явищ довколишнього світу, відображення смислу предметів, що породжуються їх відношенням до потреб.

ЕМОЦІЇ – реакції людини і тварини на взаємодію внутрішніх і зовнішніх подразників які мають яскраву суб’єктивне забарвлення.

Бувають астенічні та стенічні, а також позитивні і негативні.

Астенічні – переживання які знижують активність особистості.

Стенічні – переживання які підвищують активність особистості.

Класифікації емоцій

  1. ВЛАСНЕ ЕМОЦІЇ виявляють оцінювальне ставлення до актуальних чи можливих ситуацій, сигналізують про смисл подій, які ще не настали або відійшли в минуле, тому часто виникають у зв’язку з образами пережитих чи уявних ситуацій. (наприклад: інтерес, хвилювання, радість, здивування, горе, гнів, огида, зневага, страх, сором, провина)

  2. НАСТРІЙ – емоційний стан, що на певний час зафарбовує стосунки індивіда з дійсністю.

  3. АФЕКТ – дуже сильні, бурхливий і відносно не тривалий емоційний стан що виникає коли людина нездатна найти вихід з надзвичайної і несподіваної ситуації. Переживаючи афект, індивід може поводити себе в супереч соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями.

  4. ПРИСТРАСТІ – сильні й тривалі емоції що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Виявляється у зосередженості на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші спонуки діяльності. Предметом пристрасті є інша людина, але не може бути неодухотворений об’єкт чи якась ідея.

  5. СТРЕС – емоційний стан який виникає в ситуації що порушує уставлений перебіг життєвих подій. Полягає у неспецифічній реакції арготизму на вимоги які до нього висуваються. Поділяється на інформаційний та емоційний стреси.

  6. ДИПРЕСІЯ – поганий настрій, що пов’язаний зі зниженням спонукання, загальмованістю дій.

  7. ФРУСТРАЦІЯ – негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Виникає в ситуаціях, перешкоджають реалізації лінії життя індивіда. Сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку ситуацію.

  8. ПОЧУТТЯ – характеризують розмаїття емоційного життя то залежно від їх предмета поділяються на моральні, інтелектуальні, естетичні та практичні.

МОРАЛЬНІ – відбивають ставлення індивіда до інших людей, суспільства та самого себе. ЕМПАТІЯ – процес співпереживання, включення в емоційний стан іншої людини, здатність зрозуміти її переживання.

Інтелектуальні – виникають у зв’язку з пізнавальною діяльністю, спрямованою на теоретичне освоєння дійсності.

Естетичні – сприймання оточення з погляду уявлень про прекрасне або огидне. До естетичних почуттів належать: почуття комічного, гумору, трагічного та іронії.

Практичні – пов’язані з діяльністю особистості.

ФУНКЦІЇ:

  • СИГНАЛЬНА – виражається в тому, що переживання виникають і змінюються у зв’язку зі змінами які відбуваються в навколишньому середовищу чи організмі людини;

  • РЕГУЛЯТИВНА – виражаються в тому, що стійкі переживання спрямовують нашу поведінку, підтримують її, змушують долати перешкоди, які зустрічаються на шляху.

Вираження почуттів, що проявляються в той чи іншій формі називають – ЕКСПРЕСІЄЮ.

Властивості емоційних явищ:

ЯКІСТЬ (модальність) емоційних явищ характеризується їх змістом і сигналізує про особливості ставлення індивіда до тих чи тих явищ дійсності.

Динаміка перебігу має закономірний вигляд і визначається особливостями емоційних явищ, кожне з яких має власну логіку розвитку і згасання.

Амбівалентність емоційних явищ має місце при одночасному переживанні індивідом емоцій, які мають полярні характеристики. Це приємне і неприємне, радість і сум, любов і ненависть, тобто емоції, які спричиняються складними й неоднозначними життєвими подіями.

Полярність вказує на можливість зміни будь-якої емоції на її протилежність.

Активність (від лат. activus - діяльний, дійовий) - здатність емоцій стенічним (підсилювальним) або астенічним (пригнічувальним) чином впливати на діяльність.

Інтенсивність (від лат. intensio - напруження, посилення) - властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища. Діапазон цієї властивості значний: від легкого хвилювання до пристрасті.

Глибина емоційних явищ залежить від того, чи викликана вона пересічними, чи життєво важливими подіями, а також від того, в якому зв'язку між собою перебувають ці явища. «Ненависть збільшується внаслідок взаємної ненависті і, навпаки, може бути знищена любов'ю»

Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Це залежить від особливостей предмета, який їх викликає, а також від інтелекту та способу життя індивіда.

ІІ.

Воля є свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, пов’язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод.

Воля як характеристика свідомості і діяльності виникла разом з появою суспільства, трудової діяльності.

Воля є важливим компонентом психіки людини, вона невід’ємно пов’язана з пізнавальними мотивами і емоційними процесами.

Воля потрібна при виборі мети, прийнятті рішення, дії, подоланні перешкод. Подолання перешкоди вимагає вольового зусилля особливого стану нервово-психологічного напруження, яке мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини.

Воля проявляється як впевненість людини в своїх діях, як рішучість зробити той вчинок, який сама людина вважає доцільним і потрібним в конкретній ситуації.

«Свобода волі означає здібність приймати рішення зі знанням справи».

Потреба сильної волі збільшується при наявності:

1. важких ситуацій, «важкого світу»;

2. складного, суперечливого внутрішнього світу в самій людині.

Виконуючи різні види діяльності, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди людина виробляє в собі вольові властивості:

  1. цілеспрямованість;

  2. рішучість;

  3. самостійність;

  4. ініціативність;

  5. стійкість;

  6. витримку;

  7. дисциплінованість;

  8. мужність.

Вольові дії, як і вся психічна діяльність, пов’язані з функціонуванням мозку. Важливу роль при вольових діях виконують лобні долі мозку. Це відбувається зіставленням досягнутого кожен раз результату з попередньо складеною програмою цілі. Травмування лобних долів призводить до абулії - хворобливого безвілля.

Вольова діяльність завжди складається з певних вольових дій, в яких містяться всі признаки і якості волі.

Вольові дії бувають простими і складними.

До простих вольових дій відносяться ті, при яких людина без коливань йде до поставленої мети. Їй цілком зрозуміло як і яким чином вона буде діяти, щоб досягти потрібних результатів. Для простої вольової дії характерним є те, що вибір мети, прийняття рішення про виконання дії певним способом відбувається без боротьби мотивів.

В складній вольовій дії виділяють наступні етапи:

1. усвідомлення мети і прагнення її досягти;

2. усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

3. поява мотивів, які стверджують чи заперечують ці можливості;

4. боротьба мотивів і вибір;

5. прийняття однієї з можливостей в якості рішення;

6. виконання прийнятого рішення;

7. подолання зовнішніх перешкод при виконанні прийнятого рішення і досягнення поставленої мети.

ІІІ.

Темперамент – це ті вроджені особливості людини, які обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності і швидкості реагування, ступені емоційного збудження і врівноваженості, особливості пристосування до оточуючого середовища.

Темперамент – це характеристика людини з боку динамічних особливостей її психічної діяльності, тобто, темпу, швидкості, ритму, інтенсивності діяльності психічних процесів і станів, ступені емоційності.

Нема кращих чи гірших темпераментів – кожен з них має свої позитивні боки, тому головні зусилля повинно спрямовувати не на перероблення темпераменту (що неможливо внаслідок його уродженості), а на розумне використання його позитивних якостей і нівелювання негативних граней.

Темперамент в перекладі з латинського – суміш, сорозмірність. Стародавній опис темпераментів належить Гіппократу (4 рідини в тілі людини – кров, жовч, флегма, чорна жовч).

Павлов І.П. – звернув увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Він показав, що два основних нервових процеси – збудження і гальмування – відображають діяльність головного мозку. Від народження вони у всіх різні: за силою, взаємною врівноваженістю, рухомістю.

В залежності від цих властивостей нервової системи Павлов виділив основні типи вищої нервової діяльності:

  1. «нестримний» (сильний, рухомий, неврівноважений);

  2. «жвавий» (сильний, рухомий, врівноважений);

  3. «спокійний» (сильний, врівноважений, інертний);

  4. «слабкий» (слабкий, неврівноважений, малорухомий).

Типологія темпераментів стає практично корисною тому, що за її допомогою можна передбачити поведінку людей з певними темпераментами в конкретних життєвих ситуаціях.

Типи темпераменту.

  1. Холерик – людина, нервова система якої визначається переважанням збудження над гальмуванням – реагує швидко, часто необмірковано, не встигає загальмувати, стриматись, проявляє нетерплячість, поривчатість, різкість рухів, запальність, неприборканість, нестриманість.

Неврівноваженість його нервової системи визначає циклічність в зміні активності і бадьорості. З’являється роздратованість, поганий настрій, занепад духу і в’ялість. Нерівність поведінки і самопочуття, конфліктність.

2. Сангвінік – сильна, врівноважена, рухлива нервова система, велика швидкість реакції, вчинки обмірковані, висока опірність (рос. - сопротивляемость) труднощам життя, мінливість почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, висока ступінь пристосування до нових умов.

Комунікабельна людина, легко сходиться з новими людьми. Не відрізняється постійністю спілкування і прихильностей. Продуктивним стає тільки при інтересі.

3. Флегматиксильна, врівноважена, але інертна нервова система. Людина реагує повільно, небагатомовна, емоції проявляються сповільнено (важко розсердити чи розвеселити); високо працьовита, добра опірність сильним та довготривалим подразникам, труднощам, але не здібна швидко реагувати в ситуаціях, що виникають раптово.

Настрій стабільний, рівний.

4. Меланхолік – слабка нервова система, підвищена чутливість навіть до незначних подразників, в стресових ситуаціях погіршуються результати діяльності.

Швидка втомлюваність, падіння працьовитості. Настрій мінливий.

Рису характеру розуміють як схильність до нервової поведінки, яка склалася в силу наявності певних потреб, мотивів чи інтересів (мотиваційні риси), або в силу наявності певних звичок, установок (сталевих особливостей поведінки).

Характер – це каркас особливостей, до якого входять тільки найбільш виражені і тісно взаємопов’язані якості.

Характер - це властивості особистості, які виразно проявляються в різних видах діяльності.

Характер – це індивідуальне сполучення найбільш стійких, суттєвих, набутих особливостей, яке проявляється в поведінці людини, в певному відношенні:

  1. до себе (ступінь вимогливості, критичності, самооцінки);

  2. до інших людей (індивідуалізм чи колективізм, егоїзм чи альтруїзм, жорстокість чи доброта, байдужість чи чуйність, грубість чи ввічливість, брехливість чи правдивість тощо);

  3. до дорученої справи (ледачість чи працьовитість, акуратність чи неохайність, ініціативність чи пасивність, посидючість чи нетерплячість, відповідальність чи безвідповідальність, організованість тощо);

В характері відображаються вольові якості: готовність долати перешкоди, душевний та фізичний біль, ступінь стійкості, самостійності, рішучості, дисциплінованості.

Окремі властивості характеру залежать одне від одного та тісно пов’язані між собою, вони створюють цілісну організацію, яку називають структурою характеру.

В структурі характеру виділяють дві групи рис.

Під рисою характеру розуміють ті чи інші особливості особистості людини, які систематично проявляються в різних видах її діяльності і за якими можна судити про її можливі вчинки в певних умовах.

До першої групи рис характеру відносяться риси, які виражають спрямованість особистості (стійкі потреби, установки, інтереси, нахили, ідеали, цілі), система відношень до оточуючої дійсності, яка представляє собою індивідуально-своєрідні способи здійснення цих відношень.

До другої групи відносяться інтелектуальні, вольові і емоційні риси характеру.

Серед властивостей характеру треба відрізняти глобальні (загальні) і приватні. Глобальні властивості характеру впливають на широку сферу поведінкових проявів.

Виділяють п’ять глобальних рис характеру:

  1. самовпевненість – невпевненість;

  2. згода, дружелюбність – ворожість;

  3. свідомість – стурбованість;

  4. інтелектуальна гнучкість – ригідність.

Такі риси як екстраверсія – інтроверсія порівнюються з такими рисами характеру, як впевненість і невпевненість. Так, товариськість, екстровертність схильні проявляти впевнені в собі люди, а невпевнені в собі проявляють замкнутість, інтровертність.

Серед локальних, приватних властивостей характеру, які впливають на окремі, одиничні, вузькі ситуації, можна виділити наступні:

Товариськість – замкнутість,

оптимізм - сум,

сором’язливість – безсоромність,

сміливість – обережність,

вразливість (рос. - впечатлительность) – товстошкірість,

довірливість – підозрілість,

мрійливість - практицизм,

тривожна ранимість - спокійна безтурботність,

делікатність – грубість,

самостійність – конформізм (залежність від групи),

самоконтроль – імпульсивність,

пристрасна захопленість – апатична в’ялість,

діяльна активність – пасивність,

гнучкість – ригідність,

демонстративність – скромність,

честолюбність – невибагливість (непритязательность),

оригінальність – стереотипність.

Відомий німецький психіатр К.Леонгард вважає, що у 20-25% людей, деякі риси характеру дуже загострені (акцентуіровані). При цьому вони при певних обставинах приводять до однотипних конфліктів і нервовим зривам.

Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Виразність акцентуації може бути різною – від легкої, помітної лише найближчому оточенню – до крайніх варіантів, коли доводиться замислюватись, чи не психопатія це?

Акцентуація характеру проявляється не постійно, з роками може суттєво згладитись, наблизитися до норми.

Визначити тип акцентуації чи її відсутність можна за допомогою спеціальних психологічних тестів, наприклад, тесту Шмишека.

Характеристика типів акцентуації:

1. гіпертемічний (гіперактивний) – дуже бадьорий настрій, завжди весела людина, багатомовна, дуже енергійна, самостійна, прагне до лідерства, ризику, авантюрам, не реагує на зауваження, втрачає грань дозволеного, ігнорує покарання, відсутня самокритичність.

2. дистимічнийпостійно знижений настрій, замкнута, похмура, небагатомовна, песимістична людина, нехтує гамірними групами, з оточуючими близько не сходиться, в конфлікти вступає рідко, прагнучи залишитися пасивною стороною;

3. циклоїднийтовариськість (рос. - общительность) циклічно змінюється (висока в період підвищеного настрою і низька в період пригніченості);

4. емотивний (емоційний) – надмірна чутливість, глибоко переживає дрібні неприємності, людина дуже ранима до зауважень, невдач, тому нерідко має похмурий настрій;

5. демонстративний – яскраво виражене прагнення бути в центрі уваги, добивається своїх цілей за будь-яку ціну (сльози, вдавана непритомність, сварки, хвастощі, незвичні хобі, брехливість);

6. збудливий - підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, занудливість, але можливі підлабузництво, послужливість (як маскування), схильність до хамства, нецензурності, сварки чи мовчанка, повільність в бесіді, активно і часті конфліктує;

7. що застряє (рос. - застревающий) – зациклюється на своїх думках, почуттях, не може забути образи, службова і побутова незговірливість, схильність до тривалих сварок, в конфліктах частіше за все виступає активною стороною;

8. педантичний виражена занудливість у вигляді «переживань» подробиць, на службі може замучити клієнтів формальними вимогами, виснажує навіть своє близьке оточення надмірною акуратністю;

9. стривожений (психостенічний) – знижений фон настрою, побоювання за себе, боягузтво, невпевненість у собі, крайня нерішучість, довго переживає невдачі, сумнівається у свої діях;

10. екзальтований (лабільний) – дуже часто змінюється настрій, емоції яскраво виражені, підвищена абстрагованість на зовнішні події, багатомовність, влюбливість;

11. інтровертований (шизоідний, аутистичний) – малий рівень товариства, замкнутість, спілкування в разі потреби, занурення в себе, про себе нічого не розповідає, свої переживання не розкриває, але ранима людина, стримано-холодно ставиться до інших, навіть до близьких;

12. екстравертований (конформний) – високий рівень товариства, багатомовність до балакучості, власної думки не має, дуже несамостійний, прагне бути як всі, неорганізований, переважно підкорюється.

Характер проявляється не тільки по відношенню до інших людей. Але й до самого себе. Кожен з нас, навмисно чи не усвідомлюючи, порівнює себе з оточуючими і, як наслідок, виробляє відносно стійку думку про свій інтелект, зовнішність, здоров’я, положення в суспільстві, тобто, формує «набір самооцінок», від якого залежить: скромні ми чи зарозумілі, вимогливі до себе чи самозадоволені, сором’язливі чи чванливі.

У більшості людей проявляється тенденція оцінювати себе вище середнього. Це дозволяє зробити висновок, що людині притаманна потреба в достатньо високій самооцінці, іншими словами, кожен прагне поважати себе.

Самоповага – один з витоків психологічної зрілості, доброго настрою.

Соседние файлы в папке attachments_21-04-2012_09-35-47