Лекція 1: розвиток свідомості у філогенезі План.
Свідомість та філогенез.
Розвиток свідомості: від тварини до людини.
Мозок і психіка.
Відчуття та сприйняття.
1. Свідомість та філогенез.
Офіційно вважається, що психологія як наука з’явилася в останній чверті XIX століття, але сміливо можна стверджувати, що її родоначальником є старогрецький ескулап (лікар) ім’я якого всім дуже добре відомо. Це ГІППОКРАТ. Саме він в своїй роботі з пацієнтами звернув увагу на те, що потрібно лікувати не лише організм, але і психіку. Ім’я Гіппократа ще спливе в наших подальших лекціях, а поки розберемося, як дослівно перекладається назва науки, про яку ми говоримо. Отже, із старогрецького «психологія» - це наука про душу. Точніше «психе» - душа, а «логос» - наука.
Предметом вивчення психології є психіка людини, а об'єктом - психічні процеси.
Педагогіка у свою чергу є наукою про закономірності, принципи, форми і методи освіти людей. Предметом педагогіки є все вище перераховані чинники, а об'єктом - людина на яку впливають в процесі навчання і виховання.
Практична значущість інформації, яку ви отримаєте, полягає в тому, що, знаючи про розвиток і еволюцію психіки людини, про роботу свідомості, мозку, відчуттів і сприйняття легко можна зрозуміти причину певних вчинків людини (і не лише її).
Для того, щоб зрозуміти, що таке філогенез відкрийте ваші зошити і поглянете на першу сторінку. Що ви там бачите? Нічого. Якщо розглядати історію розвитку будь-якої живої істоти, то очевидним стане те, що вона, як і ваші зошити почалася з чистого аркуша.
Під філогенезом розуміють історію розвитку різних видів організмів. В психології філогенез розуміється як процес виникнення і розвитку (еволюції) психіки і поведінки тварин, а також виникнення і розвиток свідомості в ході історії людства. Основними проблемами при вивченні філогенезу вважаються: виділення етапів еволюції психіки тварин (наприклад, інстинкти – навички – інтелект); виявлення умов переходу від етапу до етапу і загальних факторів цих переходів; виділення етапів історичного розвитку свідомості.
Концепція філогенезу будується на основі даних порівняльної анатомії, палеонтології, ембріології, екології, фізіології, генетики і інших наук. Дослідження в області філогенезу сприяли розкриттю явищ адаптації, саморегуляції, необоротності еволюції, показували зміни психіки людини в процесі її біологічної еволюції під впливом умов життя.
Найкоротше визначення того, що таке свідомість звучить наступним чином – це найвищий рівень психічного відображення і саморегуляції, який притаманний лише людині як суспільній істоті. Але його можна доповнити і розширити: свідомість – вища, властива лише людині, форма психічного відображення об’єктивної дійсності, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей.
До структури свідомості належать:
Сукупне знання– процес і результат пізнання світу людиною за допомогою відчуттів, сприйняття, пам’яті, мислення і уяви.
Самосвідомість– закріплене в розумінні людини чітких відмінностей суб’єкту і об’єкту, тобто того, що входить до “Я” людини і того, що належить зовнішньому світу.
3.Цілепокладання (рос. Целеполагание) – забезпечення повноцінної діяльності людини, в процесі чого відбувається визначення її цілі, формування мотивів, виконання дій і їхня корекція.
4.Ставлення – сукупність об’єктивних оцінок людною її зв’язків з суспільством.
Форми свідомості:
1.Свідомість індивідуальна– вищий рівень духовної активності людини, як соціальної істоти.
2.Свідомість суспільна – сукупність політичних, філософських, естетичних, релігійних уявлень і ідей, які характерні для даного суспільства, рівень розвитку науки, техніки і культури, якого це суспільство досягло в даний період його розвитку.
3.Буденна свідомість (рос. Обыденное) – формується в повсякденному побуті і ґрунтується на, так званому, “здоровому глузді”.
Основні функції свідомості:
1.Регуляторна – полягає в управлінні й керуванні загальною активністю особистості, а також конкретними видами практичної діяльності.
2.Пізнавальна – виражається в накопиченні, перетворенні і активному використанні знань про об’єктивну реальність.
3.Оціночна – втілення того відношення, яке формується у людини до конкретних об’єктів.
Основні якості свідомості:
1.Константність – постійність свідомості, яка визначається психічним станом і властивостями особистості.
2.Динамічність – якість свідомості, яка обумовлюється психічними процесами: короткочасними і тими, що швидко змінюються.
3.Наступність – проявляється у формі феномену “Я”, що забезпечує рівнозначність свідомості себе самого в різні вікові періоди.
Безсвідоме – це сукупність психічних процесів, актів і станів, які обумовлені взаємодіями, під впливом яких людина не усвідомлює.
До рівнів безсвідомого належать:
1.Внесвідоме – сукупність явищ пов’язаних з регуляцією вітальних (низинних) функцій організму. Сюди відноситься підтримка постійного складу внутрішнього середовища організму, регуляція вегетативних функцій організму (наприклад, травлення, діяльність органів внутрішньої секреції тощо).
2.Досвідоме – синонім – “субсенсорне сприйняття” – форма безпосереднього психічного відображення дійсності, що обумовлена такими подразниками вплив яких на його дії суб’єкт не може усвідомити. Субсенсорна область – зона подразників (надслабкі звуки, світлові сигнали тощо), що викликають мимовільну реакцію, яка об’єктивно реєструється.
3.Передсвідоме – область психічних механізмів, що забезпечують частково автоматизоване виконання окремих дій, вмінь, навичок, звичок. Це несвідомі регулятори засобів виконання діяльності (операційні настанови і стереотипи автоматизованої поведінки), які забезпечують направлений і стійкий характер її протікання.
4.Підсвідоме – несвідомі спонукачі діяльності, (несвідомі мотиви і сенсові настанови), що обумовлюються бажаним майбутнім яке має особистий сенс. Намагаючись пояснити природу цих явищ з позиції психоаналізу Зиґмунд Фрейд вкладав в цю сферу не реалізовані потяги, які через конфлікт з потребами соціальних норм не допускалися в свідомість, відчужувалися за допомогою механізму витіснення проявляючи себе в обмовках, сновидіннях тощо.
5.Надсвідоме – рівень психічної активності особистості при вирішенні теоретичних задач, що не підлягає індивідуальному свідомому вольовому контролю. Наприклад, П.В.Симонов інтерпретував надсвідоме як механізм творчої інтуїції, завдяки якому відбувається рекомбінація попередніх вражень.