2

Засоби Фонду не включаються до складу державного бюджету, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

- для роботодавців у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найнятих робітників, включаючи витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні та компенсаційні виплати, зокрема в натуральній формі, що визначені відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

- для добровільно застрахованих осіб у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми заробітної плати (доходу), яка встановлюється Кабінетом Міністрів України і є розрахунковою величиною при розрахунку страхових виплат.

Закон передбачає диференціацію страхових тарифів залежно від класу професійного ризику виробництва, рівня травматизму і стану охорони праці на підприємстві.

Розрахунок суми страхового внеску для кожного підприємства здійснюється Фондом соціального страхування згідно з Порядком про визначення страхових тарифів, затвердженим Кабінетом Міністрів. Порядок передбачає дві диференціації:

-первинну розподіл галузей економіки (видів робіт) за умовними класами професійного ризику виробництва, встановлення галузевих тарифів;

-вторинну – знижки або надбавки до галузевого тарифу, залежно від рівня травматизму і профзахворювань, а також стану охорони праці.

Галузеві страхові тарифи встановлені Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели втрату працездатності» і наведені в таблиці

3.

Для окремих галузей економіки без зміни класів професійного ризику їх виробництва встановлені наступні страхові тарифи (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найнятих робітників): охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення – 0,2; обслуговування сільського господарства, управління сільським господарством – 0,5; сільське господарство - 0,2; відкрита здобич руд чорних металів, здобич і збагачення нерудної сировини для чорної металургії – 2,1 [10].

Підсобно-допоміжні виробництва (підрозділи) підприємств, що займаються, незалежно від спеціалізації підприємства, іншими видами виробничої діяльності, знаходяться на самостійному балансі і є, у зв'язку з цим, самостійними обліковими одиницями, при визначенні розмірів страхових внесків відносяться до галузей економіки, яким відповідає їх діяльність.

Таблиця 3 - Страхові тарифи на соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання

Для бюджетних установ і організацій, які фінансуються або дотуються з бюджету, страхові тарифи встановлюються у розмірі 0,2% від сум фактичних витрат на оплату праці найнятих робітників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Добровільно застрахована фізична особа сплачує внесок до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а якщо ця особа є інвалідом - у розмірі 0,5 мінімальної заробітної плати, встановленої на день сплати страхового внеску.

Розрахунок суми страхового внеску здійснюється Фондом . Робочі органи виконавчої дирекції Фонду по кожному підприємству визначають, залежно від рівня травматизму, професійної захворюваності та стану охорони праці знижку з галузевого тарифу (при низькому рівні травматизму і доброму стані охорони праці) або надбавку до галузевого тарифу (при високому рівні травматизму і поганому стані охорони праці). Розмір вказаної знижки або надбавки не може перевищувати 50%

страхового тарифу, що встановлений для відповідної галузі економіки (виду робіт).

Залишки сум від можливого перевищення доходів над витратами Фонду за наслідками фінансового року використовуються для зменшення розміру внесків підприємств. Для цих же цілей використовуватиметься і прибуток, одержаний Фондом від обсягу тимчасово вільних коштів на депозитних рахунках. Фонд соціального страхування несе відповідальність відповідно до законодавства за збиток, нанесений застрахованим особам унаслідок невиконання умов страхування. Страхувальник несе відповідальність за збиток, нанесений застрахованому або Фонду соціального страхування унаслідок невиконання своїх обов'язків зі страхування відповідно до законодавства. За порушення терміну виплати страхових внесків до Фонду нараховується пеня. За невчасну виплату страхових внесків, невчасне інформування Фонду про кількість працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасних випадках на виробництві й профзахворюваннях, що відбулися на підприємстві, про зміну технології робіт, виду діяльності підприємства або його ліквідацію страховик піддається

адміністративному стягненню. Застраховані особи несуть відповідальність у відповідності до законодавства за невиконання своїх обов'язків зі страхування від нещасного випадку.

Розглянута система соціального страхування захищає працівників, потерпілих на виробництві, надає їм широкий спектр соціальних послуг і, в той же час, примушує роботодавців займатися поліпшенням умов і безпеки праці. Дуже важливо, що в руках одного органу Фонду соціального страхування знаходиться весь комплекс питань:

попередження нещасних випадків; медичної, професійної і соціальної

реабілітації потерпілих, а також відшкодування шкоди. Як свідчить світовий досвід, саме така модель страхування є найбільш ефективною й економічною.

1.5 Аналіз та оцінка умов праці в галузі

Усі фактори, що впливають на умови праці, можна розподілити на шість груп: нормативно-правові, соціально-економічні, технічні, організаційні, природно-екологічні, техногенні.

Нормативно правові фактори визначають нормативне і державне регулювання охорони праці, яке передбачає розробку норм і правил, а також контроль за роботою у сфері умов праці.

Соціально економічні фактори пов'язані з розробкою і застосуванням систем доплат, пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці; відшкодування шкоди, що нанесена здоров'ю працівника при виконанні ним трудових обов'язків; матеріального та морального стимулювання за роботу з поліпшення умов праці в поєднанні з матеріальною відповідальністю за несприятливі умови праці.

Технічні фактори умов праці враховують вплив технічних процесів, устаткування, предметів і продуктів праці на людину в процесі виконання ним трудових функцій. Сюди відносяться засоби виробництва, устаткування, предмети і продукти праці, технологічні процеси.

Організаційні фактори умов праці враховують взаємодію і вплив основних напрямів організації виробництва, праці та управління на працівника. Тут звичайно виділяють три підсистеми: організація виробництва, організація праці й управління.

Природно-екологічні фактори умов праці поділяються на географічні, геологічні та екологічні.

Техногенні фактори пов'язані з посиленням техногенної небезпеки внаслідок господарської діяльності людини. Основними забруднювачами навколишнього середовища є газові й аерозольні речовини та інші забруднення, які можна об'єднати в такі групи: механічні (тверді речовини, пил та ін.); фізичні (шуми, вібрація, різні випромінювання та ін.); хімічні (хімічні елементи, їх сполуки, отруйні речовини, промислові і побутові відходи).

Виходячи з принципів «Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпеки факторів виробничого середовища, тяжкості та напруженості трудового процесу», затвердженої наказом Міністерством охорони здоров'я України від 31.12.97. №382, умови праці поділяються на чотири класи [12].

Перший клас -- оптимальні умови праці такі умови, при яких не

тільки зберігається здоров'я працюючих, але і створюються умови для підтримки високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікрокліматичних параметрів і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно беруться такі умови праці, в яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, які вважаються безпечними для населення.

Другий клас допустимі умови праці характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму ліквідовуються за час регламентованого відпочинку або початку наступної зміни і не впливають

несприятливо на стан здоров'я працівника і його потомства в найближчі й віддалені періоди.

Третій клас шкідливі умови праці -- характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні зробити несприятливий вплив на організм працівника або його потомства. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів і наявності змін в організмі працівника поділяються на чотири ступеня:

-перший ступінь умови праці характеризуються такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань і найчастіше ведуть до збільшення захворювань і тимчасової втрати працездатності;

-другий ступінь умови праці характеризуються таким рівнем факторів виробничого середовища і трудового процесу, який здатний викликати стійкі функціональні зміни, що призводять у більшості випадків до збільшення захворюваності та тимчасової втрати працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, прояву окремих ознак професійної патології;

-третій ступінь умови праці характеризуються таким рівнем шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, який призводить до підвищення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та розвитком, як правило, початкових стадій профзахворювань;

-четвертий ступінь умови праці характеризуються таким рівнем факторів виробничого середовища, який повинен призводити до розвитку виражених форм профзахворювань, значного збільшення

хронічної патології і захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Четвертий клас небезпечні (екстремальні) умови праці характеризуються таким рівнем факторів виробничого середовища, вплив якого протягом робочої зміни (або її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних захворювань, отруєнь, інвалідності, загрозу для життя.

Наведені класифікації допомагають краще з'ясувати механізм впливу кожного окремого фактора (або їх груп) на формування умов праці та, відповідно, розробити підходи, виконання яких забезпечить нешкідливий і безпечний характер цього впливу.

Розглянемо використання економічних законів у процесі управління умовами праці.

Вивчення особливостей управління виробництвом є системою взаємопов'язаних факторів, що визначають умови праці. Вони залишаються постійними при будь-яких формах власності та способах виробництва, змінюються лише характер, форма та спрямованість їх впливу на формування умов праці. Отже, сутність умов праці проявляється тільки при розкритті внутрішньої єдності і підпорядкуванні складових елементів, що беруть участь в процесі праці, у їх взаємодії і взаємообумовленості. Розкривається вона при послідовному переході від одиничного до загального, в прояві шляхом розгляду факторів і елементів, що формують умови індивідуальної, а потім суспільної праці.

Визначальний вплив на умови праці здійснюють економічні закони.

До загальних економічних законів відносять:

-закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил;

-закон переміни праці;

-закон відносин власності;

-закон економії часу.

До специфічних економічних законів відносять:

-закон конкуренції;

-закон збереження оптимальної кількості матеріальних і трудових ресурсів;

-закон оптимально-еквівалентного задоволення суб’єктами економічної діяльності життєвих потреб;

-закон заперечення заперечень.

Розглянемо характер впливу законів на фактори умов праці та елементи механізму їх управління.

Закон відповідності виробничих відносин рівню і характерові розвитку продуктивних сил пов'язується з умовами праці наступним чином: рівень розвитку продуктивних сил визначається ступенем розвитку техніко-організаційних та економічних факторів, що формують умови праці, а рівень виробничих відносин — соціально-економічних факторів. Можливості планового управління умовами праці завжди обмежені, оскільки вони обумовлюються розвитком продуктивних сил, які, в свою чергу, визначають розвиток технічного прогресу. Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами і його розв'язання шляхом приведення обох елементів у відповідність джерело і рушійна сила суспільного прогресу, який надає специфічну спрямованість процесу удосконалення управління умовами праці за допомогою використання соціально-економічних факторів.

Форма власності визначає характер управління умовами праці через розв'язання протиріч як всередині виробничих сил, так і між продуктивними силами і виробничими відносинами. Тому поліпшення умов праці в сьогоднішніх умовах формування ринкових відносин

відбувається шляхом відновлення розвитку виробничих сил. Прояв дії закону економії часу і зростання продуктивності праці тільки підсилює протиріччя в умовах праці. Дія закону відповідності виробничих відносин рівню і характерові розвитку продуктивних сил взаємообумовлена і взаємопов'язана з дією закону зростання продуктивності праці, тому що завдяки розвитку продуктивних сил суспільство скорочує суспільно необхідні затрати праці на виготовлення предметів особистого і суспільного споживання.

Знання економічних законів та характеру їх впливу на фактори умов праці дозволяє виявити основні елементи механізму управління умовами праці. До елементів механізму управління відносять: мету,

завдання, принципи, функції та методи; до інструментів впливу кадри,

техніку та технологію.

Особливість управління умовами праці полягає в тому, що воно включає як базові виробничі, так і надбудовані відносини. У цьому розумінні управління умовами праці є категорією соціально-

економічною.

Конкретні управлінські форми виконують подвійну функцію, що свідчить про наявність прямих і зворотних зв'язків системи економічних законів з механізмом управління умовами праці. З одного боку, завдяки наявності конкретних управлінських форм, закони здійснюють прямий вплив на управління як на сукупність перенесених виробничих відносин, що розташовані в проміжних і поверхневих прошарках економічної діяльності. З іншого боку, ці форми як складові частини механізму управління, виконують роль зворотних зв'язків законів з управлінням, тобто саме через них працівник своєю діяльністю впливає на зміну умов реалізації економічних законів в процесі управління умовами праці.