Отогенний менінгіт

Як вже вказувалося, це- найчастіше отогенне ускладнення в дитячому віці. Шлях інфікування м”якої мозкової оболонки здебільшого – гематогенний, хоча не виключається і контактний та лабіринтогенний ( через водопроводи слимака та присінка, внутрішній слуховий хід).

Слід наголосити, що факт співіснування у пацієнта гострого отиту ( отоантриту) і менінгіту, зокрема при вірусних інфекційних захворюваннях, ще не є аргументом за отогенний генез менінгіту. При цих захворюваннях і, зокрема, при грипі досить часто відбувається одночасне гематогенне інфікування як середнього вуха, так і мозкових оболонок, а навіть тканини мозку. Менінгіт чи менінгоенцефаліт в цих випадках буває серозним або серозно-геморагічним. Відносно найлегше перебігає т. зв. індукований менінгіт або менінгізм. Це - результат подразнення м”якої мозкової оболонки токсинами, що фільтруються через тверду мозкову оболонку, реакція на отит, що перебігає поблизу.

Звичайно, найтяжча форма менінгіту – отогенний гнійний.

Ми не будемо докладно зупинятися на симптоматиці менінгіту, яка вивчається в курсах неврології та інфекційних хвороб , а лише нагадаємо її конспективно.

Звичайно, найтяжча форма менінгіту - отогенний гнійний.

Симтоматика менінгіту: тяжкий загальний стан, температура тіла 39-40 С, впертий біль голови , що посилюється при звукових, світлових та інших подразниках. Спостерігається нудота, блювання( наслідок подразнення блукаючого нерва та його ядер). Пульс сповільнений , після спинномозкової пункції брадикардія може переходити в тахікардію.

Положення хворого вимушене - частіше на боці з підкороченими ногами . При цьому нога, протилежна хворому вуху, часто відведена і ротована назовні. Визначаються симптоми подразнення мозкових оболонок (менінгеальні симптоми) : ригідність м”язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзінського ( верхній та нижній).Виникнення патологічних рефлексів ( Бабінського, Оппенгайма, Гордона, Россолімо) свідчить про приєднання енцефаліту і є прогностично несприятливою ознакою.

Незвичайно важливі діагностичні ознаки отримуємо при спинномозковій пункції ( здебільшого - люмбальній, хоч застосовується і субокципітальна). Це- гіпертензія, вираженний плеоцитоз з переважанням нейтрофілів, різко позитивні глобулінові реакції Нонне- Апельта та Панді. Щодо інших показників- див. таблицю диференціальної діагностики менінгітів.

Як видно з таблиці 1, отогенний гнійний менінгіт слід диференціювати з епідемічним цереброспінальним – менінгококовим , туберкульозним та серозним менінгітом.

Найтяжче перебігає базальний гнійний менінгіт. При такій формі менінгіту головний мозок буквально „плаває” на гнійній подушці. Для цієї форми характерне ураження ІІІ, УІ, УІІ, УІІІ пар черепних нервів.

Лікування слід починати з санації первинного вогнища. При гострому середньому отиті невідкладно роблять широкий парацентез барабанної перетинки (тимпанотомію), при наявності мастоїдиту - антромастоїдотомію з відслоєнням твердої мозкової оболонки середньої і задньої черепних ямок. У випадку хронічного гнійного епітимпаніту виконують сануючу операцію вуха, причому особливу увгу звертають на кісткові структури, прилеглі до середньої черепної ямки.