Круглий стіл «Діти у скруті»

1. Конвенція ООН про права дитини. ЇЇ основні положення і принципи.

Конвенція ООН з прав дитини — міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток своїх можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань. Учасниками Конвенції з прав дитини є Святий Престол і всі країни-члени ООН, крім США, Південного Судану і Сомалі.

Конвенція про права дитини прийнята резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. У 2009 році світова спільнота відзначає 20-річчя підписання Конвенції ООН про права дитини.

Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 та набула чинності для України 27 вересня 1991. В 1993 в Києві створено Всеукраїнській комітет захисту дітей. Згідно з Конвенцією в квітні 2001 прийнято Закон про охорону дитинства.

У 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції:

про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії

щодо участі у збройних конфліктах,.Конвенція ООН з прав дитини — міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток своїх можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань. Учасниками Конвенції з прав дитини є Святий Престол і всі країни-члени ООН, крім США, Південного Судану і Сомалі.

Основні положення. Перша частина Статті 1-4 визначають поняття «дитина», стверджують пріоритетність інтересів дітей та зобов'язання держав-учасниць вживати заходи для вільного від дискримінації здійснення прав, закріплених у Конвенції.

Статті 5-11 визначають перелік прав на життя, ім'я, громадянство, право знати своїх батьків, право на піклування батьків, права та обов'язки батьків по відношенню до дітей.

Статті 12-17 містять права дітей на вираження своїх поглядів, право на існування власного майна, на свободу думки, совісті і релігії, асоціацій і мирних зборів, доступ дитини до поширення інформації.

Статті 18-27 визначають обов'язки держави щодо допомоги батькам і законним опікунам, а також захисту дітей від жорстокого поводження з боку осіб, що піклуються про них, права дітей, позбавлених сімейного оточення або усиновлюваних, неповноцінних в розумовому або фізичному відношенні, біженців, права дітей на охорону здоров'я, соціальне забезпечення і рівень життя, необхідний для їх розвитку.

Статті 28-31 закріплюють права дітей на освіту, користування рідною мовою і культурою, сповідування своєї релігії, відпочинок і дозвілля.

Статті 32-36 встановлюють відповідальність держави у захисті прав дітей від експлуатації, незаконного вживання наркотиків, спокушання, викрадення і торгівлі дітьми.

Статті 37-41 забороняють застосовувати смертну кару і довічне тюремне ув'язнення без можливості звільнення за злочини, що були вчинені до 18 років, забороняють тортури і принизливі покарання для дітей, визначають права дитини при її звинуваченні в злочинних діяннях або позбавлення волі, а також права дітей на захист під час збройних конфліктів і війн. Держави зобов'язані вживати заходи щодо реабілітації та соціальної реінтеграції дітей-жертв, яких зневажали, експлуатації чи зловживань, і зберігають за собою право захисту прав дитини на більш високому рівні, ніж передбачено Конвенцією. Друга частина

Статті 42-45 розповідають про Комітет з прав дитини, про його структуру, функції, права та обов'язки, а також зобов'язують держави інформувати дітей та дорослих про принципи і положення Конвенції. Третя частина

Статті 46-54 вказують вирішення процедурно-правових проблем дотримання державами положень Конвенції. На відміну від багатьох конвенцій ООН, Конвенція з прав дитини доступна для підписання всіма державами, тому її учасником може стати той, хто не є членом ООН Святого Престолу.Новаторство Конвенції полягає насамперед у тому обсязі прав, визначених для дитини. Деякі з прав вперше були зафіксовані саме в Конвенції. Про право на освіту

Конвенція в ст. 28 гарантує дітям безкоштовну і обов'язкову початкову освіту і вимагає від держав-членів ООН заохочення розвитку різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечення його доступності для всіх дітей та вжиття необхідних заходів, таких як введення безоплатної освіти.Про виховання дітей Невід'ємну частину освіти становить виховання. Серед завдань сімейного виховання Конвенція (ст.18) вимагає, щоб "докладалися всі можливі зусилля до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування ".

Ст.20 визначає завдання суспільного виховання дітей (догляду за ними), що залишилися без батьків. «Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, усиновлення або, у разі необхідності, направлення до відповідних установ за доглядом над дітьми. При розгляді варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини та її етнічне походження, релігійну і культурну належність, рідну мову».Ст.21 Конвенції визначає права дитини при усиновленні в іншій країні: "усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення якогось потрібного догляду в країні походження дитини є неможливим ".Принциповою у забезпеченні прав дітей на виховання є ст. 29 цього документа. Практично в ній регламентуються для країн-учасниць пріоритети мети суспільного виховання:

1. розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі; b) виховання поваги до прав людини і основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй; c) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови та цінностей, до національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної; d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок і дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення; e) виховання поваги до навколишнього середовища, природи.

Принципи: Україна взяла на себе ряд зобов'язань з покращення добробуту дітей — зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. Ця Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Крім того, у 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та щодо участі у збройних конфліктах, які з того часу стали частиною національного законодавства.

Періодично, один раз на чотири роки, Україна звітує перед Комітетом ООН з прав дитини про дотримання положень згаданої Конвенції.Охорону дитинства в Україні визначено стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Протягом 2002–2006 рр. державою було здійснено суттєві кроки на шляху до захисту прав дітей, керуючись при цьому принципами першочергової турботи про дітей, пріоритетності прав дитини. Державна політика в Україні у сфері дитинства була протягом зазначених років спрямована на:

удосконалення нормативно-правової бази охорони дитинства, в тому числі імплементацію норм міжнародного права до національного законодавства;

реформування державної системи влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

посилення соціального захисту малозабезпечених сімей з дітьми;

розвиток мережі закладів і установ, що працюють в інтересах дітей;

посилення міжсекторальної співпраці органів державної влади та посилення їх взаємодії з громадськими організаціями, які опікуються проблемами дитинства;

посилення державного контролю і захисту дітей від жорсткого поводження, насильства й експлуатації;

боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

В Україні підвищилась увага з боку державних органів до соціальних проблем дитинства та захисту прав дітей як на політичному, так і законодавчому рівнях. Уряд України продовжує здійснювати заходи, спрямовані на приведення внутрішнього законодавства й практики у відповідність до принципів і положень Конвенції ООН про права дитини. Загалом в Україні законодавчо визначені та реалізуються на практиці засоби захисту прав дітей. Відповідно до законодавства дитина має право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод ізаконних інтересів (стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства»). Крім цього, дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років (стаття 152 Сімейного кодексу України).

Невирішеним для України залишилося і питання визначення обсягу та частки державних бюджетних коштів, що асигнуються на дітей через державні й приватні установи і організації для оцінювання ефективності таких асигнувань, а також їх вплив на доступність, якість і ефективність послуг для дітей у різних секторах (п.18 с Заключних зауважень та рекомендацій). Проте, певні позитивні зміни в цьому питанні сталися протягом наступних років.

2. Стан утримання дітей в установах різного роду:школах інтернатах, дитячих будинках,спеціалізованих навчальних закладах,приймальниках-розподільниках,державних та недержавних притулках.

Дитячий будинок-інтернат — є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років (з утвореним у разі потреби відділенням для молоді віком від 18 до 35 років) з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг.

Основними завданнями будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, навчання, виховання, медичної та соціальної реабілітації та надання медичної допомоги вихованцям з фізичними або розумовими вадами розвитку та психічними розладами. Головною метою діяльності Дитячого будинку є:

1.8.1. Забезпечення умов, наближених до сімейних, сприятливих для проживання, навчання, та виховання дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

1.8.2. Забезпечення соціального захисту, психолого – медико – педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців з урахуванням стану здоров'я. індивідуальних особливостей психофізичного розвитку вихованців;

1.8.3. Забезпечення захисту прав дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації, соціальної адаптації та підготовки їх до самостійного життя та праці;

1.8.4. Забезпечення реалізації права дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації на медичне обслуговування відповідно до профілю захворювання;

1.8.5. Формування правової культури, загальнолюдських цінностей;

1.8.6 Сприяння влаштуванню дітей у різні форми сімейного виховання.

1.9. Дитячий будинок несе відповідальність перед суспільством і державою за:

1.9.1. Реалізацію головних завдань, визначених Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", Положенням «Про дитячі будинки і загальноосвітні школи інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування",«Про загальноосвітню школу – інтернат та загальноосвітню санаторну школу - інтернат»;

1.9.2. Безпечні умови освітньої діяльності;

1.9.3. Забезпечення рівня дошкільного виховання і навчання в початковій школі в обсязі державних вимог до її змісту, рівня, обсягу, враховуючи фізичний, розумовий та мовний розвиток дитини;

1.9.4. Дотримання державних стандартів освіти;

1.9.5. Дотримання договірних зобов’язань з іншими суб’єктами освітньої, виробничої, наукової діяльності та приватними особами, у тому числі зобов’язань за міжнародними договорами.

1.9.6. Дотримання фінансової дисципліни;

1.9.7. Дотримання умов, що визначаються за результатами атестації та акредитації.

1.10. Дитячий будинок має право:

1.10.1. Користуватись пільгами, що передбачені чинним законодавством;

1.10.2.Отримувати кошти і матеріальні цінності від органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб;

1.10.3. Проходити в установленому порядку державну акредитацію;

1.10.4. Визначати форми і засоби організації навчально-виховного процесу;

1.10.5. Організовувати перепідготовку і підвищення кваліфікації педагогічних, медичних та інших категорій співробітників;

1.10.6.Залишати в своєму розпорядженні і використовувати власні надходження у порядку, визначеному законодавством України;

1.10.7. Користуватися землею та іншими природними ресурсами у відповідності до цілей своєї діяльності та чинного законодавства.

1.11. Обов'язки дитячого будинку

1.11.1. Забезпечувати ефективне використання комунального майна, його збереження, здійснювати поточний і капітальний ремонт основних фондів;

1.11.2. Забезпечувати своєчасну сплату податків та інших відрахувань відповідно до чинного законодавства;

1.11.3. Створювати належні і безпечні умови вихованцям, працівникам навчального закладу, забезпечувати дотримання законодавства про працю, правил і норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування;

1.11.4. На основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, провадити інвентаризацію майна, що закріплене за ним, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог нормативно-правових актів України, рішень Засновника, Департаменту;

1.11.5. Виконувати норми і вимоги щодо охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

1.12. Взаємовідносини Дитячого будинку з фізичними і юридичними особами визначаються згідно з чинним законодавством, договорами, що укладені між ними.

Школа-інтернат - навчальний заклад з цілодобовим перебуванням учнів, створене з метою надання допомоги сім'ї у вихованні дітей, формування в них навичок самостійного життя та всебічного розкриття творчих здібностей дітей. Слово "інтернат" походить від лат. internus (всередині). Оптимізація навчально-виховного, корекційно-розвивального процесу шляхом вдосконалення ключових освітніх компетенцій.

Завдання, що стоять перед педколективом1. Дотримання дидактичних принципів в організації роботи з дітьми.

2. Пріоритетна орієнтація на здатність до навчання, соціалізації та розвитку індивідуальності.

3. Сприяти здатності вихованця бачити і розуміти навколишній світ, орієнтуватися у ньому,усвідомлювати свою роль і призначення.4. Удосконалювати оволодіння сучасними засобами інформації та технологіями.

5. Розвивати і корегувати знання способів взаємодії з близькими та віддаленими подіями та людьми.

6. Сприяти розширенню знань і досвіду вихованців у громадсько-суспільній діяльності, у соціально-трудовій сфері, у галузі сімейних стосунків, у професійному самовизначенні.

7. Формувати культуру мислення й поведінки, засвоєння способів фізичного, духовного саморозвитку.

8. Створення умов для успішної творчої активності педагогів.

Навчально-виховний процесНавчально-виховна роботаСоціально-психологічний супровід

Індивідуальний підхідКорекційно-відновлювальна роботаРеабілітація та соціалізаціяСоціальний захист.

Спеціалізований навч. Заклад – позашкільний заклад.Комунальний позашкільний навчальний заклад Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з футболу Десна Чернігівської міської ради(футбол, музика..)

Приймальник- розподільник. спеціальні установи органів внутрішніх справ, призначені для тимчасового тримання дітей віком від 11 років. Приймальники-розподільники для дітей створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та діють згідно з положенням, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України. Права та обов'язки посадових осіб приймальників-розподільників визначаються положенням про приймальники-розподільники для дітей.Процедура поміщення дітей до ПРД визначена наказом МВС України від 13.07.1996 №384, яким було затверджено Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх . Зокрема, підставою для поміщення неповнолітніх у приймальник-розподільник є: - постанова органу дізнання, слідчого, санкціонована прокурором, або постанова суду для неповнолітніх, які вчинили у віці від 11 до 14 років суспільно-небезпечні діяння, - ухвала суду про те, що конкретна особа направляється у спеціальні установи для неповнолітніх,

- постанова, затверджена начальником (або його заступником) міськрайвідділу внутрішніх справ для неповнолітніх, які самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.

Державний та недержавний притулок.

Притулок для неповнолітніх — заклад, призначений для тимчасового розміщення неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту з боку держави.

Притулок для неповнолітніх є частиною системи спеціальних установ для неповнолітніх. Дані заклади створюються і підпорядковуються службам у справах неповнолітніх. Статус і засади діяльності притулку для неповнолітніх, порядок та умови тримання у них неповнолітніх регулюються Законом України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» (1995), Типовим положенням про притулок для неповнолітніх, служби у справах неповнолітніх (затв. КМ України 9.VI 1997), Постановою від 31 грудня 2004 року № 1785 "Про внесення змін до Типового положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх.

Соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей, які знаходяться в складних житлово-побутових умовах і на даний час не навчаються у відповідних освітніх закладах

Створення відповідних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для повноцінної життєдіяльності дітей, надання їм можливості для навчання, праці та наповноненого дозвілля.

Мешканці притулкуДіти, які заблукали.Діти, які були покинуті батьками або піклувальниками.

Діти, які змушені жебракувати на вулиці і місце знаходження їх батьків не встановлено.

Діти, які залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників).

Діти, які з якихось причин залишили сім'ю чи навчальний заклад.

Діти, місцеперебування яких вдома загрожувало їх життю та здоров'ю, тому вони були вилучені кримінальною міліцією у справах дітей органів внутрішніх справ із сімей

Діти, які втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха, аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій.

Діти, які не мають постійного місця проживання і засобів до життя, підкинуті та безпритульні діти.

Діти, які в силу обставин самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку

Діти, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Виключенням є діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі або ті, що вчинили правопорушення.

Умови перебування дітей у притулкуДіти можуть перебувати у притулку не більше як три місяці (90 діб). Коли проходить оздоровлення чи діти перебувають на карантині, то цей час не враховується у визначений час перебування. Перебування дітей фіксується у спеціальному журналі. Перебуваючи у притулку, діти проходять обстеження, лікування, проживають у окремих кімнатах, об'єднуючись у групу до 10 осіб. Таких мешканців працівники притулку забезпечують сезонним одягом, харчуванням, навчанням. Створюються умови для для реалізації різних гігієнічних та ін. потреб. Діти можуть залучатись до прибирання приміщень і території, при цьому враховуються їх вікові особливості. У створенні належних умов для проживання дітей залучаються юристи, педагоги, психологи, благодійні організації. Працівники притулку проводять психолого-педагогічні обстеження дітей, виявлять причини, які привели дітей до притулку, встановлюють особу дітей, якщо через вік або з інших причин інформація відсутня. Інформація про дитину направляється батькам (опікунам), органам внутрішніх справ, навчальним закладам, інформують дітей або їх законних представників про можливість отримання безоплатної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Адміністрація та працівники відповідають за життя дітей та в разі порушень прав дітей несуть відповідальність, передбачену законодавством.

Вибуття з притулкуУ сім'ю діти повертаються за письмовою заявою-зобов'язанням батьків (усиновителів), родичів (за погодженням служби у справах дітей) або опікунів (піклувальників) про забезпечення належного догляду за ними. В разі відсутності батьків (опікунів) діти направляються до регіональних притулків за місцем попереднього проживання. Неповнолітні віком від 16 років, які отримали паспорт, за письмовою згодою завідувача притулку можуть самостійно повернутися до батьків чи осіб, які їх замінюють. Повернення дітей, які перебувають на території інших держав, здійснюється відповідно до міжнародних угод.

НедержавніДитячі будинки сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.Міжнародний досвід влаштування дітейМіжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернатних форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Усиновлення дітей-сиріт та оформлення опіки (піклування) в Україні були і залишаються пріоритетними формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Поряд з тим визначення державних пріоритетів сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створює передумови розвитку в Україні відносно нових соціальних інститутів: дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

Принцип сімейного виховання, як передумови формування гармонійної особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, був визначений австрійським педагогом Германом Гмайнером, який розробив систему функціонування містечок для дітей-сиріт з сімейними формами виховання – „SOS-Kinderdorf”. У розвитку виховних інституцій для дітей-сиріт Г.Гмайнер виступав за форми виховання максимально наближені до сімейних, за спільне навчання і утримання хлопчиків і дівчаток. Гаслами виховної системи, запропонованої Г.Гмайнером, стали поняття „захищеність”, „домашнє вогнище”, а основними пріоритетами – „розуміння” і „любов”.