Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
БС_конспект / Тема 2.doc
Скачиваний:
35
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
122.37 Кб
Скачать

Тема 2. Статус, функції та основні напрями діяльності центральних банків

2.1 Сутність, причини виникнення та шляхи створення центральних банків

Процес створення центральних банків тісно пов'язаний із про­цесом демонетизації золота і переходом від грошової системи зо­лотомонетного стандарту до системи обігу кредитно-паперових грошей, позбавлених власної вартості. Ця система вже не мала ме­ханізму, який би міг стихійно регулювати кількість грошей в обігу, і тому вона вимагала створення відповідного державного органу, який забезпечував би регулювання кількості грошей в обігу. Таким органом став центральний банк.

Центральний банк — орган державного грошово-кредитного ре­гулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банк­нот і правом керувати грошово-кредитною системою країни. Першим у світі було створено центральний банк Швеції (Ріксбанк) – у 1668р.

Виникнення центральних банків як окремих інсти­тутів кредитної системи зумовлене кількома причинами.

1)Грошова одиниця в країні повинна випускатися такою установою, що в змозі підтримувати її стабільність та забезпечувати активами.

Відомо, що в далекі часи розвитку товарно-грошових відносин емісія бан­кнот здійснювалась багатьма комерційними банками. Окремі з них банкруту­вали, що призводило власників таких банкнот до збитків, дезорганізовувало всю систему господарських зв'язків та спричиняло крах грошових ринків. У зв'язку з цим банкнотна емісія поступово зосередилася в найбільш надійних банках, чиї грошові знаки користувались загальною довірою та могли викону­вати функції засо­бів обігу і платежу на всій території країни. Згодом уряди країн дійшли висновку про необхідність закріплен­ня емісійного права за інсти­тутом, який діє в інтересах усього суспільства та реалізує держав­ну політику у сфері грошово-кредитних відносин.

2)В країні повинен існувати інститут, на який покладається організація грошового обігу, контроль за грошовою масою та реалізація грошово-кредитної політики.

В умовах функціонування саморегульованих грошових систем (біметалізм та монометалізм) випуск банкнот здійснювався під забезпечення благородними металами, а розміри емісії були чітко регла­ментова­ними. Це певною мірою забезпечувало належний зв'язок грошової маси з товар­ним обо­ротом, стабіль­ність грошей і відповідність їх потребам економіки. Тому регу­лятивне втручан­ня держави в оборот грошей було мінімальним і зводилося до встановлення вмісту металу у грошовій одиниці.

Перехід до системи обігу неповноцінних (кредитних) грошей, коли банк­нотна емісія здійснюється у по­рядку кредитування уряду й комерційних банків, механізм саморегуляції грошового обігу перестає діяти. Обсяги грошової маси можуть неконтрольовано зростати і призводити до падіння купівельної спро­можності грошей, зростання цін, інфляції. Тому виникає потреба у регу­люванні грошового обороту з боку держави, у тому числі із застосуванням особливого механізму – грошово-кредитної політики.

3)Через центральний банк як окремий інститут кредитної системи держава має здійснювати контроль та нагляд за діяльністю комерційних банків, почи­наючи з їх реєстрації і завершуючи втручанням у діяльність банку, якщо його визнано проблемним.

Банки на відміну від інших економічних суб'єктів ринку містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і прово­кування загально­еко­номічної кризи, оскільки вони працюють головно за рахунок залучених коштів. У зв'язку з цим держава повинна захищати інтереси вкладників і кре­диторів банків та запобігати надмірному зростанню рівня ризиків, що можуть приз­вести до нестабільності банківської системи.

У світі сформувалося два шляхи створення центральних банків:

1. Еволюційний, за якого становлення центрального банку від­бувалося протягом тривалого часу завдяки поступовому закріплен­ню за ним монопольної емісії банкнот (Банк Англії – 1694р., Банк Франції – 1800р.). Центральні банки цих країн виникли на основі найбільших комер­ційних банків, у яких з розвитком кредитної системи відбувалася концентрація банкнотної емісії.

2. Директивний, пов’язаний зі створенням центрального банку на основі спеціального зако­ну, який надає особливого статусу новоствореному банку з моменту його заснування. Правове становище централь­них банків, їхній статус у розвинутих країнах визначаються відповідним законодавством. У більшості кран світу основним правовим актом, який регламентує діяльність центральних банків, є акт вищої юридичної сили — закон. У законах про банки визна­чаються їхня структура, основні завдання, функції та компетенція, порядок взаємовідносин з органами законодавчої і виконавчої влади, державними органами управління, а також повноваження держави щодо суб'єктів банківської системи та ін. Закон закріп­лює повноваження центрального банку як державного емісійного центру. У правових актах, які визначають статус центральних банків, закріплюються також їхні владні повноваження у сферах регулювання грошового обігу, валютних операцій, функціонуван­ня кредитної системи тощо (Федеральна резервна система США – 1913р., Центральний банк Російської Федерації – 1990р., Національний банк України – 1991р.).

Соседние файлы в папке БС_конспект