- •Тема 2. Статус, функції та основні напрями діяльності центральних банків
- •2.1 Сутність, причини виникнення та шляхи створення центральних банків
- •2.2 Статус та ознаки незалежності центральних банків
- •2.3 Організаційно-правові засади створення центральних банків
- •2.4 Основні сфери діяльності та функції центральних банків
- •2.5 Цілі, типи та інструменти грошово-кредитної політики
- •2.6 Операції центральних банків та їх загальна характеристика
Тема 2. Статус, функції та основні напрями діяльності центральних банків
2.1 Сутність, причини виникнення та шляхи створення центральних банків
Процес створення центральних банків тісно пов'язаний із процесом демонетизації золота і переходом від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу кредитно-паперових грошей, позбавлених власної вартості. Ця система вже не мала механізму, який би міг стихійно регулювати кількість грошей в обігу, і тому вона вимагала створення відповідного державного органу, який забезпечував би регулювання кількості грошей в обігу. Таким органом став центральний банк.
Центральний банк — орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот і правом керувати грошово-кредитною системою країни. Першим у світі було створено центральний банк Швеції (Ріксбанк) – у 1668р.
Виникнення центральних банків як окремих інститутів кредитної системи зумовлене кількома причинами.
1)Грошова одиниця в країні повинна випускатися такою установою, що в змозі підтримувати її стабільність та забезпечувати активами.
Відомо, що в далекі часи розвитку товарно-грошових відносин емісія банкнот здійснювалась багатьма комерційними банками. Окремі з них банкрутували, що призводило власників таких банкнот до збитків, дезорганізовувало всю систему господарських зв'язків та спричиняло крах грошових ринків. У зв'язку з цим банкнотна емісія поступово зосередилася в найбільш надійних банках, чиї грошові знаки користувались загальною довірою та могли виконувати функції засобів обігу і платежу на всій території країни. Згодом уряди країн дійшли висновку про необхідність закріплення емісійного права за інститутом, який діє в інтересах усього суспільства та реалізує державну політику у сфері грошово-кредитних відносин.
2)В країні повинен існувати інститут, на який покладається організація грошового обігу, контроль за грошовою масою та реалізація грошово-кредитної політики.
В умовах функціонування саморегульованих грошових систем (біметалізм та монометалізм) випуск банкнот здійснювався під забезпечення благородними металами, а розміри емісії були чітко регламентованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв'язок грошової маси з товарним оборотом, стабільність грошей і відповідність їх потребам економіки. Тому регулятивне втручання держави в оборот грошей було мінімальним і зводилося до встановлення вмісту металу у грошовій одиниці.
Перехід до системи обігу неповноцінних (кредитних) грошей, коли банкнотна емісія здійснюється у порядку кредитування уряду й комерційних банків, механізм саморегуляції грошового обігу перестає діяти. Обсяги грошової маси можуть неконтрольовано зростати і призводити до падіння купівельної спроможності грошей, зростання цін, інфляції. Тому виникає потреба у регулюванні грошового обороту з боку держави, у тому числі із застосуванням особливого механізму – грошово-кредитної політики.
3)Через центральний банк як окремий інститут кредитної системи держава має здійснювати контроль та нагляд за діяльністю комерційних банків, починаючи з їх реєстрації і завершуючи втручанням у діяльність банку, якщо його визнано проблемним.
Банки на відміну від інших економічних суб'єктів ринку містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи, оскільки вони працюють головно за рахунок залучених коштів. У зв'язку з цим держава повинна захищати інтереси вкладників і кредиторів банків та запобігати надмірному зростанню рівня ризиків, що можуть призвести до нестабільності банківської системи.
У світі сформувалося два шляхи створення центральних банків:
1. Еволюційний, за якого становлення центрального банку відбувалося протягом тривалого часу завдяки поступовому закріпленню за ним монопольної емісії банкнот (Банк Англії – 1694р., Банк Франції – 1800р.). Центральні банки цих країн виникли на основі найбільших комерційних банків, у яких з розвитком кредитної системи відбувалася концентрація банкнотної емісії.
2. Директивний, пов’язаний зі створенням центрального банку на основі спеціального закону, який надає особливого статусу новоствореному банку з моменту його заснування. Правове становище центральних банків, їхній статус у розвинутих країнах визначаються відповідним законодавством. У більшості кран світу основним правовим актом, який регламентує діяльність центральних банків, є акт вищої юридичної сили — закон. У законах про банки визначаються їхня структура, основні завдання, функції та компетенція, порядок взаємовідносин з органами законодавчої і виконавчої влади, державними органами управління, а також повноваження держави щодо суб'єктів банківської системи та ін. Закон закріплює повноваження центрального банку як державного емісійного центру. У правових актах, які визначають статус центральних банків, закріплюються також їхні владні повноваження у сферах регулювання грошового обігу, валютних операцій, функціонування кредитної системи тощо (Федеральна резервна система США – 1913р., Центральний банк Російської Федерації – 1990р., Національний банк України – 1991р.).