4. Радіаційна безпека та принципи радіаційного захисту.

Радіаційна безпека — це комплекс заходів, що спрямовані на обмеження опром інення населення та запобігання виникненню його ранніх та віддалених наслідків.

Радіаційна загроза при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань полягає в тому, що зовнішнє та внутрішнє опромінення організму чинить як прямий, так і опосередкований вплив на внутрішньоклітинні структури, особливостями якого є невідчутність для людини, наявність певного латент­ного періоду проявів біологічного ефекту та ефекту підсумування поглинутих доз.

Головними наслідками впливу іонізуючого випромінювання на людину є порушення обміну речовин у біологічних системах, морфологічні та функ­ціональні зрушення, променеві ураження організму.

До основних видів променевих уражень відносять: соматичні ураження (гостра та хронічна променева хвороба, локальні променеві ураження (опіки, катаракта та ін.)); сомато-стохастичні ураження (скорочення тривалості життя, онкоге- нез, тератогенний вплив); генетичні ураження (домінантні або рецесивні генні мутації, хромосомні та хроматидні аберації).

До умов, що визначають ступінь променевого ураження, відносять такі характеристики радіонуклідів: вид іонізуючого випромінювання та радіа­ційної дії; величина поглинутої доз; розподіл поглинутої енергії випромінювання у часі та в організмі; радіочутливість різних органів і систем, радіотоксичність ізотопів тощо.

Протирадіаційний захист—це комплекс законодавчих, організаційних, санітарно-гігієнічних, санітарно-технічних та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці персоналу під час роботи з радіонкулідами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань.

Основні принципи протирадіаційного захисту – це:

• гігіє­нічне нормування;

• проведення попереджувального та поточного санітарного нагляду;

• виробниче навчання, санітарна освіта;

• організація радіаційного та медичного контролю.

Методами протирадіаційного захисту є: захист кількістю; захист відстанню, часом, за допомогою екранування; хімічні методи захисту (використання радіопротекторів та радіоінгібіторів); захист культурою праці (дотримування правил техніки безпеки, осо­биста гігієна тощо).

Радіаційний контроль—це один з основних принципів протирадіаційного захисту, метою якого є контроль за дотримуванням норм радіаційної безпеки, вимог санітарних правил роботи з радіонуклідами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання, надання інформації про опромінення персоналу.

5. Норми радіаційної безпеки населення

Ґрунтую­чись на рекомендаціях Міжнародної комісії з радіаційного захисту, Міністерством охорони здоров'я України та Національним Коміте­том із ядерного захисту населення України розроблені й уведені в дію з 01.01.98 р. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). Головними принципами радіаційної безпеки, які покладені за основу НРБУ-97, є:

Принцип виправданості — будь-яка практична діяльність, котра супроводжується опроміненням людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не дає більшої користі опроміненим особам або сус­пільству в цілому порівняно зі шкодою, якої вона завдає;

Принцип оптимізації — рівні індивідуальних доз і (або) кіль­кість опромінених осіб повинні бути настільки низькими, на­скільки цього можливо досягнути з урахуванням соціальних та економічних чинників.

Нормами радіаційної безпеки визначені три категорії осіб, що зазнають опромінення:

• Особи, які постійно або тим­часово працюють безпосередньо з джерелами іонізучих випромінювань (категорія А) - ліміт ефективної долі за рік — 20 мЗв/рік (2 Бер)',

• Особи, які постійно не зайняті роботою з джерелами іонізучих випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях та на промислових майданчиках можуть отримувати додаткове опромінення (категорії Б) - ліміт ефективної дози за рік — 2мЗв/рік(0,2Бер);

• Все населення (категорії В) - ліміт ефективної дози за рік — 1 мЗв/рік (0,1 Бер);

• Річна ефективна доза, яку людина може отримати при проведенні профі­лактичного рентгенологічного обстеження, не повинна перевищувати 1 мЗв;

Забрудненою вважається територія, пере­бування на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер (1 мЗв) за рік, що перевищує природний доаварійний фон.

Забрудненї тери­торії розподіляються на зони:

• зона відчуження — тридцятикілометрова зона, із якої була про­ведена евакуація населення у 1986 р.;

• зона безумовного (обов'язкового) відселення, де людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,5 бер на рік;

• зона гарантованого добровільного відселення, де людина може отримати додаткову дозу опромінення вище 0,1 бер на рік;

• зона посиленого радіологічного контролю, де людина може от­римати додаткову дозу опромінення понад 0,1 бер на рік. Одно­часно щільність зараження ґрунту ізотопами цезію, стронцію та плутону вдвічі менша, ніж у зоні гарантованого відселення.

Завдання до практичного заняття:

1. Опрацювати теоретичні відомості лабораторно—практичного заняття та рекомендовану літературу за темою.

2.Робота № 1 (А). Вимірювання природного радіаційного фону за допомогою дозиметрів - радіометрів «Терра», «Прип'ять», ДП-5А (Б) :

2.1.Виміряти природний радіаційний фон за допомогою дозиметрів «Терра», «Прип'ять»,ДП-5А (Б).

2.2.Обчислити сумарну дозу опромінення, отрима­ну за рік.

3. Оформити результати вимірювань та обчислень у вигляді табли­ці (табл. 6.3), порівняти одержані результати, знайти середнє зна­чення і сформулювати висновки щодо проведених досліджень.

Результати дослідної роботи

Таблиця 6.3

№ показів дозиметра	Результати вимірювань, мкЗв/год.
	Дозиметр
	«Терра»	«ДП – 5 (А,Б)	«Прип”ять»
1
2
3
4
5
Середнє значення
За рік

Б. Хімічна безпека.

Основні поняття, терміни та визначення теми.

Шкідливі речовини – це такі, які при контакті з організмом людини можуть викликати погіршення самопочуття, функціональні зміни, що виходять за межі прийнятих норм, і навіть професійні захворювання.

ГДК ( гранично допустима концентрація ) шкідливої речовини - це така її кількість у природному середовищі, при якій не знижується працездатність та самопочуття людини, не шкодить здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

ГДВ - гранично допустимі викиди

ГДЕН - гранично допустимі екологічні навантаження

МДР - максимально допустимий рівень

ТПВ - тимчасово погоджені викиди

ОБРВ - орієнтовно безпечні рівні впливу забруднювальних речовин у різних середовищах.

Сильнодіючи отруйні речовини (СДОР) – це хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.

1. Характеристика хімічних речовин.

На території України є більш ніж 1500 промислових підприємств, що виробляють, зберігають і використовують більш 280 тис. тонн різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік.

У світі нараховується до 6 млн. хімічних речо­вин; 90% з них — це органічні сполуки, більшість яких токсичні.

За характером впливу на організм людини хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) поділяються на:

• загальнотоксичні, які викликають отруєння всього організму або впливають на окремі системи людського організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);

• подразнювальні, що викликають подразнення слизових оболо­нок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (хлор, аміак, сірко­водень, озон);

• сенсибілізувальні, які діють як алергени (альдегіди, розчинники й лаки на основі нітросполук);

• канцерогенні, що викликають ракові захворювання (аміносполуки, азбест, нікель, хром);

• мутагенні, які впливають на генетичному рівні та викликають зміни спадкової інформації (свинець, формальдегід, бензол, марганець, нікотин, радіоактивні речовини тощо).

До групи СДОР відносить тільки ті, що заражають повітря в небез­печних концентраціях, здатних викликати масові ура­ження людей, тварин і рослин.

Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму тощо.

Класифікація СДОР різноманітна і залежить від хімічної структури, ступеня токсичності, тривалості дії, клінічних проявів й ін. чинників:

За токсичної дії на організм і клінічному прояву:

• задушливої дії:

хлор, фосген, хлорпікрин, трихлористий фосфор, дифосген;

• загальноотруйної дії:

оксид вуглецю, синильна кислота, етилен хлорид;

• задушливої та загальноотруйної дії: сірководень, оксиди азоту, сірчистий ангідрид та ін.;

• нейротропні отрути, тобто нервово-паралізуючої дії, що порушують функції нервової системи:

ФОР — зарин, зоман, V-гази, хлорофос, фосфорорганічні інсектициди (ФОІ) і ін.;

• задушливої і нейротропної дії:

аміак;

• метаболічні отрути:

етиленоксид, метилхлорид;

• отрути, що порушують обмін речовин і структуру клітини: диоксин.

За фізичними властивостями:

• тверді леткі речовини:

солі синильної кислоти, гра­нозан, етилмеркурфосфат, етилмеркурхлорид, меркуран;

• рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях під тиском:

у підгрупі А — аміак, окис вуглецю; у під­групі Б — хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген, бромметил;

• рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях без тиску:

у підгрупі А — нітро- й аміносполуки арома­тичного ряду, синильна кислота; у підгрупі Б — нітро-акрилова кислота, нікотин, октаметил, тіофос, метафос, сірковуглець, тетраетилсвинець, дифосген, дихлоретан, хлорпікрин;

• димучі кислоти :

сірчана, азотна, соляна, плавико­ва, хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піросірчаної кислот.

Основні характеристики найпоширені­ших сильнодіючих отруйних речовин:

Хлор — зеленувато-жовтий газ із різким колючим запахом, у 2,5 рази важчий за повітря. Накопичується в підвалах, тунелях, підземних переходах, загалом, де можуть ховатися люди. Точка кипіння -34,5°С, отже, навіть зимою хлор знаходиться в газоподібному стані. Легко зріджується. За тиску 5-7 атм. перетворюється в рідину. Транспортується в балонах і цистернах. При аварії та розливі рідкий хлор випаровується, створюючи з водяними парами білий туман.

1 кг рідкого хлору утворює 35 л газів.

Поріг сприйняття — 0,003 мг/л (ледь чутний запах хлору);

Вражаюча концентрація — 0,01 мг/л;

Смертельна токсодоза — 0,1-0,2 мг/л;

Смерть може наступити від декількох вдихів протягом однієї хвилини відураження дихального і серцево-судинного центрів (блискавична форма). При дещо менших концентраціях смерть наступає протягом 20-30 хвилин унаслідок хімічного опіку та набряку легенів і асфіксії.

Клінічні ознаки:

• подразнення слизові оболонки очей і верхніх дихальних шляхів,

• опік слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів

• сухий кашель, біль за грудиною, задишка,

• порушення координації

• різі в очах, сльозотеча.

• За 2-4 години розвивиток токсичного набряку легенів — синюшність, ядуха, смерть.

За великих концентрацій (більш 0,2 мг/л) смерть практично миттєва від паралічу дихального і серцевого центрів.

Перша медична допомога при ураженні хлором:

• негайно припинити надходження газу в організм: протигаз із спеціальною коробкою марки “У” або “М” і евакуація постраждалого із осередку ураження;

• звільнити грудну клітину, шию;

• дати кисень, штучне дихання при необхідності;

• слизові оболонки і шкіру промивати 2% розчином соди 15 хв.;

• в очі — краплі альбуциду;

• спокій, зігрівання, вдихання парів нашатирного спирту;

Аміак — безбарвний газ із гострим запахом нашатирю. Легший за повітря. Добре горить. Вибухонебезпечний! (у зоні осередку не курити!). Температура кипіння -33,5°С. Димить при виході з балонів, цистерн, холодильних агрегатів. Перевозиться у зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах.

Запах речовини стає відчутний при концентрації 0,035 мг/л. Ледь почувши специфічний запах аміаку необхідно приймати відповідні рішення:

поріг сприйняття — 0,035 мг/л;

подразнення верхніх дихальних шляхів відзначається при концентрації 0,3 мг/л;

подразнення очей — 0,5 мг/л;

подразнення шкіри — 7,21 мг/л (з’являється червоність, пухирі);

кашель задушливий — 1,25 мг/л;

токсична доза при 1,5 мг/л протягом 1 години (50% персоналу може загинути від набряку легенів);

концентрація — 3,5 мг/л протягом декількох хвилин призводить до смерті.

Клінічні ознаки:

• подразнення слизових оболонок очей, дихальних шляхів;

• задушливий кашель, нежить, утруднення дихання;

• різі в очах, сльозотеча;

• пульс частий, серцебиття.

• впливаючи на ЦНС викликає збудження, судоми

При великих концентраціях аміаку (1,5-3,5 мг/л) смерть може наступити в перші ж хвилини при явищах гострої дихальної і серцево-судинної недостатності.

Перша медична допомога:

• при попаданні рідкого аміаку в очі негайно промити водою або 0,5-1% розчином квасців; при болях закапати очі новокаїном 1%, дикаїном 0,5% —1-2 краплі.

• при інгаляційному ураженні необхідний терміновий винос, виведення з зараженої атмосфери,

застосування промислових протигазів зі спеціальними коробками марки “ДО” або “М” або ізолюючих протигазів (ІП-4).

• поза зараженою атмосферою інгаляція кисню, вдихання теплих водяних парів,

гарячі компреси на шию. При спазмі голосової щілини — тепле молоко із содою.

• шкіру і слизові промивати водою або 2% розчином борної кислоти. Вода добре дегазує аміак.

• при попаданні рідкого аміаку усередину: промивання шлунка, викликати блювоту;

• дати розчин оцту (3%) або лимонної кислоти кілька ложок;

• давати рослинну олію, молоко, яєчний білок.

Сірководень — безбарвний газ із запахом тухлих яєць. Температура кипіння — 60,9°С. Концентрація 1 мг/л викликає важку форму отруєння. Легко загоряється і горить блідо-блакитним полум’ям.

Клінічні ознаки:

• подразнює слизові оболонки очей і дихальних шляхів;

• судоми, утрата свідомості;

• смерть від припинення дихання або паралічу серця;

• при малих концентраціях сірководню: сльозотеча, нежить, задишка, кашель, біль за грудиною, тахікардія, слабість, непритомність або навпаки, стан збудження з наступним потьмаренням свідомості.

Перша медична допомога:

• винести із зараженої атмосфери;

• спокій, тепло,

• вдихання кисню, штучне дихання.

Оксид вуглецю (СО) — це безбарвний газ, без смаку, іноді з дуже слабким часниковим запахом. Густина за повітрям 0,96. В суміші з киснем вибухає. Майже не поглинається активовані вугіллям, тобто звичайні протигази марні.

Концентрація СО у повітрі:

1,7-2,3 мг/л — небезпечна після годинного впливу;

4,6 мг/л і вище — смерть при експозиції менше, ніж за годину.

Клінічні ознаки:

Тяжкість стана постраждалого залежить від тривалості перебування в задимленій атмосфері і процента інактивації гемоглобіну.

При легкому ступені отруєння

вміст карбоксигемоглобіну в крові 10-15%:

• шум у вухах;

• пульсація в скронях, головний біль, запаморочення;

• м’язова слабість, особливо в ногах;

• нудота, блювота;

• стан ейфорії (сп’яніння), що може призвести до неправильної оцінки навколишнього оточення і невмотивованих вчинків.

Якщо постраждалий виходять із зони зараження швидко, основні симптоми зникають досить швидко без яких-небудь наслідків.

При отруєннях середньої тяжкості:

вміст карбоксигемоглобіну в крові 30-40% :

• сильний головний біль;

• обличчя червоніє;

• збудження, вимова незв’язна;

• сплутаність свідомості.

вміст карбоксигемоглобіну в крові 40-50%

• сильний головний біль, утрата свідомості;

• колапс, тривала кома.

У важких випадках:

вміст карбоксигемоглобіну в крові 60-70%

• утрата свідомост;

• припинення дихання;

• смерть.

вміст карбоксигемоглобіну в крові 80%

• швидка смерть;

• шкірні покрови малинового кольору.

Перша медична допомога:

• припинити подальше надходження газу в організм, видалення (винос, вивіз) із зараженої атмосфери;

• штучне дихання;

• спокій, зігрівання, дати кисень;

• при утраті свідомості — понюхати нашатирний спирт.

Синильна кислота — безбарвна рідина з запахом гіркого мигдалю, температура кипіння 25,7°С. Пари синильної кислоти легші за повітря (густина 0,93).

У рідкому стані вона легше води. Смертельна токсодоза в повітрі — 1,5 мг/л; при прийомі усередину смертельна доза — 1 мг/л.

Клінічні ознаки:

Блискавична форма:

• різка задишка;

• короткочасне рухове збудження, уражений падає;

• непритомність;

• судоми;

• параліч дихального і судинно-рухового центрів

• смерть.

Уповільнена форма:

• гіркий смак у рот, загальну розбитість, запаморочення, оніміння слизової оболонки рота, нудота;

• шум у вухах,задишка, біль в області серця;

• утруднення вимови, утрата свідомості;

• судоми ;

• артеріальний тиск різко знижується, пульс нитковидний;

• дихання аритмічне, поверхневе ;

• серце може ще скорочуватися протягом декількох хвилин, після чого зупиняється;

• шкірні покрови, слизові — рожевого забарвлення.

Перша допомога:

• Припинити надходження отрути в організм ;

• надягнути протигаз;

• винести, вивести із зараженої атмосфери;

• ввести антидот — амілнітрат шляхом вдихання парів під маскою протигаза.