3.5.5 Органи управління якістю продукції на підприємстві

При визначенні органів управлінняякістю продукції потрібно виходити з того, що управлінняякістю – органічна складова частина загального управліннявиробництвом, одна з його галузей, одна з його функцій. У силу цього вони не може протистояти один одному. Тому, як правило, управління якістю розвивається і виконується в рамках діючого апарата управління і полягає в більш чіткій і добре організованій діяльності по виявленню потреб, створенню, виготовленню й обслуговуванню продукції.

На рівні підприємства чи об'єднання управління якістю організується одним із двох способів. Перший полягає в чіткому розподілі функцій і задач управління якістю продукції між існуючими підрозділами і працівниками, періодичному перегляді як самих функцій і задач, так і їхнього розподілу заради поліпшення діяльності. При цьому не створюється спеціалізований орган – відділ управління якістю.

Другий припускає на додачу до першого варіанта виділення загальної функції координації і створення спеціального органа – відділу управління якістю. На цей відділ і покладається багато спеціальних функцій управління якістю продукції.

Кожний з цих двох варіантів має свої переваги і свої недоліки.

Зокрема, переваги першого варіанта полягають в тому, що всі учасники виробничого процесу несуть відповідальність за якість. Не виникає почуття того, що хтось за них несе цю відповідальність і повинний вирішувати всі питання, пов'язані з якістю. Недолік полягає в тому, що ряд координуючих функцій ніхто не виконує, ніхто не веде організаційних і методичних питань загального характеру.

Другий варіант позбавлений зазначеного недоліку, проте в працівників підприємства нерідко виникає почуття, що є спеціально виділені люди на підприємстві, які відповідають за якість, отже, вони і повинні вирішувати всі проблеми, пов'язані з якістю.

У будь-якому варіанті загальне керівництво системою управління якістю повинен очолювати керівник підприємства, відповідальний за всю діяльність підприємства і за економічні результати, які в умовах ринкової економіки не можуть бути високими при поганій якості продукції.

4. Розділ охорони праці та екології

4.1.Характеристика електро- і пожежної безпеки, а також вимоги безпеки до виробничого обладнання об’єкту проектування

4.1.1.Організація роботи по техніці безпека в на зоні ТО-2

На підприємстві органом управління охороною праці являється головний інженер. В його підпорядкуванні знаходиться інженер по техніці безпеки. Інженер по техніці безпеки виконує управління технікою безпеки на підприємстві в цілому, а також в агрегатному відділенні. У функції інженера по охороні праці входить:

• забезпечення безпеки виробничого обладнання ;

• стимулювання роботи по охороні праці;

• контроль за станом охорони праці;

• виявлення відхилень від вимог, норм та правил технікибезпеки

• забезпечення безпеки виробничого обладнання ;

• нормалізація санітарно - гігієнічних умов праці;

• планування роботи по охороні праці; забезпечення безпеки виробничого обладнання .

Як правило на підприємстві тільки ті робітники , які пройшли інструктаж по техніці безпеки, можуть бути допущені до роботи.

Є 5 видів інструктажів по техніці безпеки.

• Вступний інструктаж : проводиться: з усіма працівниками,які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства, учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики; у разі екскурсії на підприємство, де вони ознайомлюються з основними положеннями по охороні праці, правилами внутрішнього розпорядку і поведінки на території, електробезпеки, обслуго-вування робочого місця в агрегатному відділенні.

• Первинний інструктаж : проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником: новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство; який переводиться з одного цеху виробництва до іншого; який буде виконувати нову для нього роботу; відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

• Повторний інструктаж: проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше: на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці; для решти робіт - 1 раз на 6 місяців.

• Позаплановий інструктаж : проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці: при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного

4.1.2. Пожежна безпека в зоні ТО-2

Вогонь, що вийшов із-під контролю, здатний викликати значні руйнівні та смертоносні наслідки. До таких проявів вогняної стихії належать пожежі.

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі.

Залежно від розмірів матеріальних збитків пожежі поділяються на особливо великі (коли збитки становлять від 10000 і більше розмірів мінімальної заробітної плати) і великі (збитки сягають від 1000 до 10000 розмірів мінімальної заробітної плати) та інші. Проте наслідки пожеж не обмежуються суто матеріальними втратами, пов'язаними зі знищенням або пошкодженням основних виробничих та невиробничих фондів, товарно-матеріальних цінностей, особистого майна населення, витратами на ліквідацію пожежі та її наслідків, на компенсацію постраждалим і т. ін. Найвідчутнішими, безперечно, є соціальні наслідки, які, передусім, пов'язуються з загибеллю і травмуванням людей, а також порушенням їх фізичного та психологічного стану, зростанням захворюваності населення, підвищенням соціальної напруги у суспільстві внаслідок втрати житлового фонду, позбавленням робочих місць тощо.

Не слід забувати й про екологічні наслідки пожеж, до яких, у першу чергу, можна віднести забруднення навколишнього середовища продуктами горіння, засобами пожежегасіння та пошкодженими матеріалами, руйнування озонового шару, втрати атмосферою кисню, теплове забруднення, посилення парникового ефекту.

Цілком закономірно, що існує безпосередня зацікавленість у зниженні вірогідності виникнення пожеж і зменшенні шкоди від них. Досягнення цієї мети є досить актуальним і складним соціально-економічним завданням, вирішенню якого повинні сприяти системи пожежної безпеки.

Пожежна безпека об'єкта - стан об'єкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Рис.4.1.1 Пожежний щит

Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об'єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх вторинних проявів. До таких факторів належать: полум'я та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні продукти горіння й термічного розкладу матеріалів і речовин, дим, знижена концентрація кисню.

Рис 4.1.2 Пожежний гідрант

Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважаються: уламки, частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій; радіоактивні та токсичні речовини і матеріали, викинуті зі зруйнованих апаратів та установок; електричний струм, пов'язаний з переходом напруги на струмопровідні елементи будівельних конструкцій, апаратів, агрегатів внаслідок пошкодження ізоляції під дією високих температур; небезпечні фактори вибухів, пов'язаних з пожежами; вогнегасні речовини.

Мал. 4.1.3 Вогнегасник

4.1.3Складові та загальна схема забезпечення пожежної безпеки

Системи пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї.

Пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою запобігання пожежі, системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів.

Системи пожежної безпеки мають запобігти виникненню пожежі і впливу на людей небезпечних факторів пожежі на необхідному рівні. Потрібний рівень пожежної безпеки людей за допомогою зазначених систем не повинен бути меншим за 0,999999 відвернення впливу на кожну людину, а допустимий рівень пожежної небезпеки для людей не може перевищувати 10~6 впливу небезпечних факторів пожежі, що перевищують гранично допустимі значення на рік у розрахунку на кожну людину.

Об'єкти, пожежі на яких можуть призвести до загибелі або масового ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальних цінностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірності визначаються проектувальниками та технологами.

Метою пожежної безпеки об'єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі - обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Основними вихідними даними при розробці комплексу технічних і організаційних рішень щодо забезпечення потрібного рівня пожежної безпеки в кожному конкретному випадку є чинна законодавча і нормативно-технічна база з питань пожежної безпеки, вибухопожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин, що застосовуються у виробничому циклі, кількість вибухопожежонебезпечних матеріалів і речовин і особливості виробництва. На основі цих вихідних даних визначаються такі критерії вибухопожежонебезпеки об'єкта, як категорії приміщень і будівель за вибуховою і пожежною небезпекою, а також класи вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон. Саме залежно від категорії приміщень та будівель і класу зон за вибуховою і пожежною небезпекою, відповідно до вимог чинних нормативів, розробляються технічні і організаційні заходи і засоби забезпечення вибухопожежної безпеки об'єкта.

4.1.4Дія електричного струму на організм людини

Промислова електрика — це електричний струм, що вироб­ляється промисловими підприємствами та індивідуальними джерелами струму для використання на виробництві й у побуті. Електрика виробляється генераторами на електростанціях і га­льванічними елементами в акумуляторах.

Крім корисної дії (джерело енергії для машин, пристроїв і агрегатів) електричний струм має і негативну сторону. Прохо­дячи через організм людини, струм справляє термічний, елект­ролітичний, механічний та біологічний вплив.

Термічна дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури кровоносних судин, не­рвів, серця, мозку та інших органів, які опиняться на шляху струму, що викликає в них серйозні функціональні розлади.

Електролітична дія струму виражається в розкладанні орга­нічних рідин, у тому числі й крові, що супроводжується значни­ми порушеннями їхнього фізико-хімічного складу.

Механічна (динамічна) дія струму виражається в розшару­ванні, розриві й інших подібних ушкодженнях різних тканин ор­ганізму, у тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних су­дин, судин легеневої тканини тощо, у результаті електродинамі­чного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пару від перегрітої струмом рідини тканин і крові.

Біологічна дія струму виявляється в подразненні живих тка­нин організму, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, що протікають у нормально діючому організмі й най­тісніше пов'язані з його життєвими функціями.

Зазначене розмаїття дії електричного струму на організм людини нерідко приводить до електротравм, які умовно можна звести до двох видів: місцеві електротравми (як правило, це поверхневі ушкодження шкіри й інших м'яких тканин, а також м'язів і кісток) і загальні електротравми, так звані електричні удари (весь організм уражається через порушення життєво ва­жливих органів і систем).

Електротравма — травма, викликана впливом електричного струму чи електричної дуги.

Приблизний розподіл нещасних випадків від електричного струму в промисловості по зазначених видах травм є таким:

• місцеві електротравми — 20%;

• електричні удари — 25%; змішані травми — 55%.

Характерні місцеві електротравми — електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження і електрофтальмія.

Електричний опік — найбільш розповсюджена електротра-вма, виникає в 63% потерпілих від електричного струму. Опік ділянки тіла є наслідком перетворення електричної енергії в те­плову. Такий опік є тим небезпечнішим, чим вищою є сила струму. Найсильнішого впливу зазнають ті частини тіла, які без­посередньо контактують зі струмопровідною частиною. Найгір­ший варіант — дуговий опік. Цей вид опіку приведе до глибоко­го вигоряння й обвуглювання тканин. Великий контактний струм викликає важкі опіки в місцях входу і виходу.

Розрізняють чотири ступеня опіків:

• почервоніння шкіри;

• утворення міхурів;

• омертвіння всієї товщі шкіри;

• обвуглювання тканин.

Електричні знаки являють собою різко виражені плями сі­рого чи блідо-жовтого кольору на поверхні тіла людини. Зви­чайно знаки мають круглу чи овальну форму з діаметром 1-5 мм із поглибленням у центрі. Електричні знаки розташовуються за напрямком руху електричного струму. Уражена ділянка шкі­ри твердіє подібно до мозолі, відбувається омертвіння верхньо­го шару шкіри. Звичайно електричні знаки є безболісними і лі­кування їх закінчується благополучно.

Металізація шкіри — проникнення у верхні шари шкіри дріб­них часточок металу, що розплавився під дією електричної дуги. Кожна часточка металу має високу температуру, але малий запас теплоти і, як правило, не здатна пропалити одяг, навіть розлітаю-чись з великою швидкістю, тому вона уражає відкриті ділянки тіла. Уражена ділянка має шорсткувату поверхню. Потерпілий відчуває на ураженій ділянці біль від мікроопіків розплавленого металу і напругу шкіри від присутності в ній стороннього тіла.

Для працівника ОВС важливо знати зовнішні прояви при впливі електричного струму на людину. Електричні знаки і ме­талізація шкіри являють собою травми, по яких можна візуально визначити, що загибель людини відбулася від впливу електрич­ного струму.

Механічні ушкодження є здебільшого наслідком різких скорочень м'язів під дією струму. У результаті можуть відбутися розриви сухожиль, шкіри, кровоносних судин і нервової ткани­ни, можуть виникнути вивихи і навіть переломи кісток.

Електроофтальмія — запалення зовнішніх оболонок очей — роговиці і кон'юнктиви (слизової оболонки, що покриває очне яблуко), що виникає в результаті впливу потужного потоку уль­трафіолетових променів, які енергійно поглинаються клітинами організму і викликають у них хімічні зміни.

Електричний удар являє собою порушення живих тканин організму під впливом струму, яке виявляється в мимовільних судорожних скороченнях різних м'язів тіла. При цьому зовніш­ніх місцевих ушкоджень людина може і не мати.

Залежно від результату ураження електричні удари можна умовно розділити на наступні ступені:

• судорожне ледь відчутне скорочення м'язів;

• судорожне скорочення м'язів, що супроводжується ледь стерпними болями, але без утрати свідомості;

• судорожне скорочення м'язів з утратою свідомості, але зі збереженим диханням і роботою серця;

• утрата свідомості й порушення серцевої діяльності чи ди­хання;

клінічна смерть.

4.1.5.Небезпечні фактори і процеси при впливі елект­ричного струму на людину

Протікання струму через тіло людини супроводжується термічним, електролітичним та біологічним ефектами.

Рис .4.1.1. Проходження струму через організм людини

Аналіз травматизму при контакті зі струмопровідними лан­цюгами й експлуатації електроустаткування показує, що нещас­ні випадки відбуваються через недотримання правил техніки безпеки. До основних причин нещасних випадків, пов'язаних із впливом електричного струму на людину, відносяться:

1) допуск до роботи осіб без медичного огляду (хвороба,

емоційний стан, алкогольне чи наркотичне сп'яніння і т.д.);допуск до роботи осіб, що не мають на це право (непройшли навчання, інструктаж, атестацію, не мають кваліфіка­ційної групи і т.д.);відсутність чи незадовільний стан колективних та індиві­дуальних засобів захисту (ізоляція, заземлення, занулення, за­хисне відключення і т.д.);

Порушення техніки безпеки призводять до збільшення імовір­ності одержання електротравм і до зростання небезпеки негатив­них впливів на людину. Вплив на людину електричного струму залежить від великої кількості факторів, що можуть як сприяти за­хисту людини, так і наражати її на підвищену небезпеку.

Основним небезпечним фактором при ураженні людини електричним струмом є сила струму. Ступінь негативного впливу струму на організм людини збільшується з силою стру­му (позначення — І), яка вимірюється в амперах (А).

Розглянемо зміни небезпечності впливу на людину струму залежно від значень його сили:

• безпечний струм — у середньому дорівнює 50-75 мкА приперемінному струмі і 100-125 мкА при постійному струмі (цейструм навіть при тривалому проходженні через тіло людини незавдає йому шкоди);

• граничний (відчутний) струм — до 1,6 мА при перемінномуструмі і до 6 мА при постійному струмі (негативний вплив обме­жується при перемінному струмі слабкою сверблячкою і легкимпощипуванням, а при постійномуструмі — відчуттям нагріванняшкіри на ділянці, що торкаєтьсяструмопровідної частини);

• відпускаючий струм — до 10 мА при перемінному струмі(електричний струм викликає скорочення м'язів, але при цихзначеннях сили струму людина в стані відірватися від струмоп­ровідної частини самостійно);

• утримуючий струм — понад 10 мА при перемінному струмі (у результаті судорожних скорочень м'язів людина не в змозі роз­

• тиснути руки і звільнитися від струмопровідних частин самостій­но. Для постійного струму поняття утримуючого струму немає, людина завжди може звільнитися від струмопровідних частин, але при струмі 50-80 мА виникає дуже сильний біль у м'язах);

• фібриляційний струм — понад 50 мА при перемінному струмівідбувається зупинка серця через 1-3 с після замикання ланцюга;

• смертельний струм — понад 5 А, викликає негайну зупинкусерця. У випадку короткочасного впливу протягом 1-2 с мож­ливе поновлення роботи серця.

Тип струму. Перемінний струм є більш небезпечним, ніж постійний приблизно в 4-5 разів. Досліди показують, що опір тіла людини постійному струму є більшим, ніж перемінному будь-якої частоти. Хоча при збільшенні напруги небезпечність постійного струму зростає. В інтервалі напруги 400-600 В не­безпека постійного струму практично дорівнює небезпеці пе­ремінного струму при частоті 50 Гц, а при напрузі понад 600 В постійний струм стає ще небезпечнішим.

Зі зростанням частоти струму повний опір тіла людини зме­ншується в результаті зменшення ємнісного опору. Найбільш не­безпечною частотою струму є діапазон частот 20-200 Гц. Струми високих та надвисоких частот для людини є безпечними.

Єдиною постійною «зброєю» людини проти впливу електри­чного струму виступає опір людини. Як і звичний електричний опір, електроопір людини вимірюється в омах (Ом) і позначаєть­ся знаком Rn. Найбільший опір має роговий шкірний покрив. Підшкірні тканини тіла мають електричний опір 300-500 Ом. У розрахунках приймається в середньому загальний опір людини при напрузі нижче 36 В — 6 кОм, при напрузі понад 50 В — 1 кОм, при напрузі понад 250 В — 650 Ом.

Причини зниження опору тіла людини:

• ушкодження  рогового шару (порізи,  подряпини, садна),при яких опір можепадати до значень, близьких до опору внут­рішніх органів (500-700 Ом);

• зволоження сухих рук підсоленою водою знижує опір лю­дини на 30-50%, а дистильованою водою — на 15-35%;

• потовиділення — піт добре проводить електричний струмза рахунок наявних у ньому розчинених мінеральних солей — улюдини близько 500 потових залоз на 1 см2;

• забруднення шкіри — речовини, що мають високу струмопровідність(металевий, вугільний пил), знижують опір людини;

• стать і вік — у жінок опір нижче, ніж у чоловіків; у дітейнижче, ніж у дорослих; у молодих нижче, ніж у літніх;

• фізичні  подразнення — раптові  болючі  (уколи, удари),звукові, світлові подразнення можуть короткочасно знижуватиопір тіла на 20-50%;

• зменшення тиску повітря знижує опір людини, тому не­безпека ураження струмом у приміщеннях є вищою, ніж на від­критому повітрі;

• підвищення    температури    навколишнього    середовищазнижує  опір людини   внаслідок  посилення   постачання  судиншкіри кров'ю в результаті їх розширення.

Тривалість проходження струму. Зі збільшенням часу впливу струму на людину збільшується сила струму, погіршу­ються наслідки впливу, збільшується імовірність збігу прохо­дження струму з уразливою фазою серцевого циклу (кардіоциклу), отже ймовірність смертельного результату зростає. При короткочасній дії (0,1-0,5 с) струм порядку 100 мА не викликає зупинки серця, але якщо збільшити час проходження струму до однієї секунди, це може призвести до смертельного результату.

Шлях проходження струму. Якщо на шляху проходження струму виявляються життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження збільшується, тому що струм впливає безпосередньо на ці органи. Шлях проходження електричного струму по організму має назву петля.

Таблиця 4.1

Характеристики шляху проходження електричного струму

Шлях струму	Частота виникнення, %	Частка знепритом­нілих, %
"Рука — рука"	40	83
"Права рука — ноги"	20	87
"Ліва рука — ноги"	17	80
"Нога — ноги"	6	15
"Голова — ноги"	5	88
"Голова — руки"	4	92

Характеристики найбільш розповсюджених шляхів проходження струму в тілі людини відображено в табл. 4.1.

Найбільш небезпечною петлею є "рука — голова", "нога — голова". Найменш небезпечною є петля "нога — нога".

Підвищення напруги (одиниця виміру — вольт, позначення — U) знижує опір тіла людини в десятки разів. Безпечною напругою вважається напруга 36 В, а у вологому середовищі - 12 В.

Індивідуальні властивості людини. Практикою встановле­но, що здорові й фізично міцні люди легше переносять електри­чні удари, ніж хворі й слабкі. Підвищену сприйнятливість до електричного струму мають особи, що страждають рядом за­хворювань, у першу чергу хворобами шкіри, серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів, нервовими хво­робами. Істотно підвищує ймовірність електротравм наявність у людини шкідливих звичок (алкоголь, паління, наркотики).

До найбільш небезпечних ефектів і процесів при впливі на людину електричного струму можна віднести наступні:

1.         Крокова напруга.

Крокова напруга виникає навколо струмопровідної лінії, що торкається землі, та при пересуванні людини в небезпечній зо­ні. Чим ближче людина знаходиться до місця торкання, тим ви­щою є небезпека ураження. На відстані 1 м від заземлювача зниження напруги складає 68%, на відстані 10 м — 92%. Прак­тично на відстані 20 м і більше від місця торкання струмопрові­дної частини небезпечний вплив електричного струму на люди­ну зводиться до нуля. Напруга, що уражає людину, залежить від ширини кроку: чим більше крок, тим небезпечніше. Навіть не­велика напруга в 50-80 В викликає мимовільні судорожні ско­рочення м'язів ніг і, як наслідок, падіння людини на землю. Як­що людина падає убік місця дотику, тоді вражаюча напруга стає смертельною. У загрозливій ситуації при виході з небезпечної зони необхідно застосувати ходу "п'ята — носок" у сторону від місця падіння струмопровідної части. Значення крокової напру­ги визначається за методикою, наведеною в Додатку 7, п.2.1.

2.         Увімкнення людини в електромережу.

Розрізняють увімкнення:

а)         однофазне (220 В) між фазою і нульовим проводом, фа­

зою і землею; без засобів захисту струм, що проходить через

людину, при однофазному увімкненні смертельно небезпечний

для людини (фибріляційний струм);

б)         двофазне (380 В) між двома фазами; без засобів захисту

струм, що проходить через людину, при двофазному ввімкненні

смертельно  небезпечний  для людини  (фибріляційний  струм).

При використанні захисних схем небезпека для людини при впливі електричного струму знижується. Наприклад, при нор­мальному режимі роботи трифазної мережі з ізольованою ней-траллю сила струму, що проходить через людину при однофаз­ному ввімкненні, забезпечує повну безпеку. Обчислення показують, що при такій схемі захисту через люди­ну проходить відпускаючий струм, що є більш безпечним у по­рівнянні з фибріляційним струмом.

3.         Напруга дотику.

Розрізняють два види напруги дотику:

напруга між двома точками ланцюга струму, яких одночас­но торкається людина; інакше кажучи, спадання напруги в опорі тіла людини (U = Іл х Rn);

напруга дотику при заземленні (чим далі від заземлення перебуває людина, тим більше напруга дотику).

4.         Струм витоку.

Навіть через справну ізоляцію в землю завжди протікає слаб­кий струм, що називається струмом витоку. У справній мережі струм витоку розподіляється рівномірно по всій довжині проводу. Існують активні та ємнісні струми витоку. Активні струми витоку мають найбільший вплив у повітряних мережах невеликої довжи­ни, а ємнісні струми витоку — у кабельних мережах. Наявність струму витоку підвищує небезпечність електричної мережі для людини, підвищує ймовірність електричного удару в нормальних умовах і ще більше збільшує небезпеку при ушкодженнях ізоляції.

5.         Прояви статичної та атмосферної електрики.

Статична електрика — це заряд електрики, що накопичується

на виробничому устаткуванні, на тілі й одязі людини внаслідок контактного чи індуктивного впливу. Сила струму, як правило, є ду­же малою, однак величина напруги може бути досить великою.

Нагромадження зарядів статичної електрики виникає під час використання одягу зі штучного волокна, взуття з діелектрич­ною підошвою, застосуванні діелектричних рідин (бензин, ети­ловий ефір, бензол, етиловий і метиловий спирт) і впливу пилу, очищенні фільтрів з тканини, при виникненні сили тертя за уча­стю діелектричних матеріалів (шліфування, перемішування), при пересуванні автомобіля і т.д.

Види небезпеки статичної напруги:

• неприємне відчуття при «прилипанні» одягу до тіла і, узв'язку з цим, скутість рухів;

• розряд статичної напруги у вигляді уколу чи поштовху євідволікаючою подією в небезпечній ситуації;

• унаслідок   рефлекторного   руху   можливе   одержання

• більш істотної травми від рухливих частин устаткування і ма­

• шин, при перебуванні на висоті і т.д.;

• іскра при розряді статичної напруги може викликати по­

• жежу чи вибух пальної речовини.

Атмосферна електрика — це явище природи, пов'язане із взаємодією електричних зарядів, що виникають внаслідок елек­тризації грозових хмар під час руху повітряних потоків. Різні частини грозової хмари несуть заряди різних знаків.

Розряди атмосферної електрики на землю (блискавки) викли­кають пожежі, вибухи і механічні руйнування, а також становлять джерело підвищеної небезпечності для життя самих людей.

Наприклад, від блискавки 19 червня 2001 р. в Харківській об­ласті загинуло 2 особи, а 4 липня 2001 р. в Чернівецькій області постраждало 10 осіб, з них 3 дитини загинуло. 17 червня 1998 р. у Свердловській області Російської федерації в результаті удару блискавки відбувся вибух на складі боєприпасів Уральського вій­ськового округу. Загинуло 14 військовослужбовців, знищено по­над 50% сховища. Було проведено евакуацію з сусідніх сіл.

Блискавка має наступні параметри: сила струму блискавки може досягати 20 000 А, напруга — 20 000 кВ, температура — до 20 000 °С, а потужність — до 4 000 000 кВт.

4.1.6 Заходи електробезпеки

З метою зменшення небезпечного впливу електричного струму і ефективного виконання прямих службових обов'язків працівник ОВС повиненорієнтуватися, у яких місцях він може зустріти небезпечну напругу. Величини напруги залежать від робочого устаткування:

• до 42 В — напруга використовується для індивідуальногоосвітлення і ручних електроінструментів при роботі в небезпеч­них зонах;

• 127, 220 В — напруга використовується для освітлення іручного інструмента на виробництві й у побуті;

• 380 В — напруга використовується при експлуатації про­мисловихустановок;

• понад 380 В — напруга використовується для передачіелектроенергії на відстань (лініями електропередач — ЛЕП).

Для контролю стану електробезпечності людини необхідний захист, що залежить від ступеня небезпечності приміщення. За ступенем небезпечності усі приміщення поділяються на три класи:

• приміщення без підвищеної небезпечності (сухі примі­щення без пилу);

• приміщення з підвищеною небезпечністю характеризу­ються наявністю відносної вологості понад 75% чи температурипонад 30°С, наявністю струмопровідного пилу, струмопровіднихпідлог, з незадовільним станом індивідуальних і колективнихзасобів захисту;

• особливо небезпечні приміщення характеризуються на­явністю постійної вогкості (вологість близько 100%), хімічно ак­тивним середовищем чи двома показниками класу 2, відсутніс­тю індивідуальних і колективних засобів захисту.

Основне завдання електробезпеки — знизити ймовірність і силу впливу електричного струму на людину. Цього можна до­могтися використанням способів і методів захисту від впливу електричного струму, до яких відносяться:

• недоступність струмопровідних частин;

• справний стан електроустаткування і приладів;

• застосування зниженої напруги;

• застосування струмів високої частоти;

• застосування подвійної ізоляції;

• електричний поділ мережі (зменшення довжини мережі);

• захисне заземлення (металеві частини електроустановок);

• робоче заземлення (окремі місця електричної мережі);

• занулення (приєднання до нульового захисного проводу ко­

• рпусів споживача електроенергії);

• захисне відімкнення (автоматичне відімкнення при небезпеці

• ураження струмом);

• застосування огородження;

• використання знаків безпеки і пояснювальних табличок;

• застосування індивідуальних засобів захисту.

Простим способом сигналізації про можливу небезпеку та ефективним способом зменшення загрози безпеці людей від впливу електричного струму є кольорова гама ізоляції прово­дів, наприклад:

• силові ланцюги — чорний (темно-коричневий);

• ланцюги управління, виміру, сигналізації, місцевого освіт­лення перемінного струму — червоний (жовтогарячий, рожевий);

• ланцюги управління, виміру, сигналізації, місцевого освіт­лення постійного струму — синій (фіолетовий);

• ланцюги заземлення — зелено-жовтий (зелений);

• ланцюги, з'єднані з нульовим проводом — голубий (сі­рий, білий).

Забороняється працювати і перебувати в зігнутому поло­женні у приміщенні, якщо при випрямленні відстань до струмо-провідних частин буде меншою, ніж передбачено технікою без­пеки. Для струмопровідних частин, що знаходяться під напру­гою до 35 кВ, найменша допустима відстань складає 60 см. За­бороняється доторкатися до оголеного проводу, відкривати без потреби електрощити, доторкатися до арматури загального освітлення, використовувати несправні електронагрівальні при­лади, лагодити електроустаткування і проводку без попере­днього відімкнення.

При виявленні замикання на землю якої-небудь струмопро-відної частини електроустановки до її відімкнення не можна на­ближатися до місця замикання на відстань менше 4 м у закри­тих і 8 м у відкритих розподільних пристроях.

У разі нещасного випадку від дії електричного струму необ­хідно надати першу допомогу потерпілому, яка складається з двох етапів:

• звільнення потерпілого від дії електричного струму;

• надання йому першої медичної допомоги.

Перший етап надання першої допомоги полягає:

• у вимиканні напруги рубильником чи вимикачем;

• у відімкненні аварійної ділянки лінії чи в цілому за рахунок захисного відімкнення;

• у вивільненні потерпілого.

Останній спосіб є найбільш небезпечним, але якщо відімкнен­ня струмопровідних частин утруднено, і неможливо його провести швидко, цей спосіб є найбільш ефективним з точки зору збере­ження життя потерпілому. При вивільненні постраждалого необ­хідно дотримуватись наступних правил особистої безпеки:

• не можна доторкатися до тіла потерпілого незахищенимируками;

• стежити за розташуванням струмопровідних частин, безнеобхідності не доторкатися до них;

• при відтяганні, по можливості однією правою рукою по­терпілого за одяг, робити цю операцію в тому випадку, якщоодяг сухий і не замаслений;

• при звільненні потерпілого від струмопровідних частин на­пругою до 1000 В використовувати сухі діелектричні предмети (ці­пок), при напрузі понад 1000В використовувати спеціальну штангу;

• порятунок людини здійснювати в діелектричних рукавич­ках і в спеціальному гумовому взутті;

• при крайній необхідності перерізати пофазно проводи чиперерубати їх сокирою із сухим сокирищем.

У діях працівника ОВС при загрозі впливу електроструму існують свої особливості. При виявленні обриву повітряної лінії високої напруги працівник ОВС повинен виконати наступні дії:

1. доповісти оперативному черговому, викликати на місце аварійну бригаду по ремонту зовнішніх електромереж і швидку допомогу;

2. якщо обірваний провід під напругою знаходиться на землі, у місцях руху транспорту і пішоходів, надати дорогу для об'їзду й обходу місця обриву, відгородити небезпечну зону на безпе­чній відстані;

3. при наявності осіб, що перебувають у безпорадному чи не­безпечному для життя і здоров'я стані, звільнити потерпілих від електропроводу і надати їм невідкладну медичну допомогу з дотриманням правил техніки безпеки;

4. після прибуття на місце події аварійної бригади забезпечи­ти охорону місця обриву та повідомити про це оперативного чергового;

5. після прибуття на місце події додаткових сил повідомити про це оперативного чергового;

6. про усунення пошкодження та інші вжиті заходи докласти оперативному черговому;

7. скласти письмовий рапорт на ім'я начальника органу внут­рішніх справ.

Звільнення потерпілого від дії струмопровідних частин не є повним гарантом убезпечення життя людини. Після звільнення людини необхідно винести її з небезпечної зони і надати долі­карську допомогу. Зміст першої допомоги залежить від стану, у якому перебуває потерпілий:

• потерпілий почуває себе задовільно — викликати швидку допомогу, йому не можна дозволяти підійматися, рухатися;

• потерпілий знепритомнів, але в нього є пульс і подих — ви­кликати швидку допомогу, привести в почуття за допомогою нашатирного спирту, облити обличчя водою і забезпечити спо­кій до приходу лікаря;

• потерпілий дихає погано чи зовсім не дихає — викликати швидку допомогу, необхідно зробити штучне дихання чи не­прямий масаж серця. Навіть у випадку відсутності ознак життя в потерпілого приступити до його реанімації, виведення зі стану клінічної смерті.

Захист від проявів статичної електрики являє собою ком­плекс заходів, у які входять:

• заземлення устаткування, трубопроводів, апаратів, транспорту;

• застосування загального і місцевого зволоження повітря вприміщеннях;

• використання систем вентиляції та очистки від пилу;

• використання струмопровідної підлоги, а також індивідуаль­них і колективних засобів захисту;

• використання одягу з несинтетичних матеріалів;

• іонізація повітря.

Для захисту людей, будинків і споруд від проявів атмос­ферної електрики використовують блискавковідводи. Пара­метри блискавковідводів залежать від площі території та висо­ти будинків на цій території. Блискавковідводи поділяються на: стрижневі, сітчасті й антенні. Висота стрижнів блискавкозахис-ту завжди більше найвищого будинку на охоронюваному об'єкті.

Захисні дії блискавковідводу характеризують за допомогою поняття зони захисту, під якою розуміють простір, захищений від улучення блискавки з визначеною імовірністю. Зона захисту типу А має ступінь надійності понад 99,5%, а зона захисту типу Б — 95% і вище. Зона захисту одиночного блискавковідводу являє собою круговий конус, висота якого дорівнює п0, а радіус підстави дорівнює г0. Висота блискавковідводу залежить від розмірів охоронюваних об'єктів (hx — висота об'єкта, гх — раді­ус захисту на висоті hx). Для робочого заземлення і блискавко­відводу використовують металеві труби невеликого діаметра довжиною до 2-5 метрів, що знаходяться на глибині 0,6-0,8 м у горизонтальному чи вертикальному положенні.

Крім безпосереднього удару блискавки, люди можуть заги­нути в об'єкті захисту від замету потенціалів у будинку. Високий електричний потенціал проникає в будинок по телефонних та інших проводах, трубах, кабелях. У результаті людина, що пе­ребуває поблизу цих проводів, може бути уражений електрич­ними зарядами.

4.2.1. Розкрити поняття умов праці та сутність факторів(елементів) ,які впливають на формування умов праці

Умови праці можна розділити на соціально-економічні, що розглядаються в широкому розумінні і характеризують відносини до них суспільства, а також виробничі, чи умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто в більш вузькому розумінні.

У вузькому розумінні, умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я і працездатність людини в процесі праці - відповідно до Держстандарту-19605-74 “Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення”.

Вчені Науково-дослідного інституту праці запропонували визначати умови праці як складне об'єктивне явище, що формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємозалежних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного і природно-климатичного характеру, що здійснюють істотний вплив не тільки на здоров'я і працездатність людини і його відношення до праці, на продуктивність праці й інші економічні результати, але і на рівень життя, всебічний розвиток людини. Це визначення умов праці в широкому розумінні. Воно припускає виділення трьох груп факторів (соціально-економічні, організаційно-технічні, природнокліматичні), що впливають на формування умов праці.

До соціально-економічної групи факторів відносять:

• нормативно-правові (трудове законодавство, санітарні й інші норми і правила, а також форми адміністративного і суспільного контролю за їхнім виконанням);

• економічні (матеріальне стимулювання, система пільг і компенсацій за шкідливі і тяжкі умови праці);

• соціально-психологічні (організація навчання працівників питанням охорони праці, психологічний клімат у колективі й ін.);

• суспільно-політичні (форми руху працівників за створення сприятливих умов праці, винахідництво і раціоналізаторство).

Сукупність організаційно-технічних факторів формування умов праці відбиває матеріально-речовинну основу процесу виробництва, у першу чергу рівень розвитку техніки і технології і, зокрема, рівень упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво. Наприклад, від рівня механізації виробничих процесів залежить кількість працівників, зайнятих важкою фізичною і ручною роботою. Сюди відносять такі підгрупи: засоби праці, предмети і продукти праці, технологічні процеси, організація виробництва, праці і управління.

Природно-кліматичні фактори характеризуються особливостями природного середовища, у якій здійснюється трудовий процес, і є середовищем, де діють соціально-економічні й організаційно-технічні фактори.

Свій вплив на людину система факторів здійснює опосередковано через сукупність елементів, що безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях.

До санітарно-гігієнічних елементів, що визначають зовнішнє виробниче середовище, відносять: температура повітря на робочому місці, атмосферний тиск, токсичні речовини, загазованість, промисловий шум і т.д.

Психофізіологічні виробничі елементи умов праці обумовлені конкретним змістом трудової діяльності і характером даного виду праці і включають: фізичне, динамічне і статичне навантаження в період зміни; робоче місце, робочу позу і переміщення в просторі; режим праці і відпочинку; травмонебезпачність і т.д.

Естетичні елементи, що сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника, включають: художньо-конструктивна якість приміщень, гармонійність колірної комбінації.

Соціально-психологічні елементи характеризують взаємини в трудовому колективі, створюють відповідний психологічний настрій працівників.

4.3. Подати методику розрахунку кількісної оцінки умов праці, взявши за основу порівняння фактичних показників концентрації шкідливих речовин робочої зони до санітарних норм або гранично-допустимих концентрацій.

Показниками, що характеризують рівень умов праці, є коефіцієнти відхилень фактичних умов від нормативних чи гранично припустимих значень показників. При аналізі умов праці застосовується 4 варіанти розрахунків.

1. Якщо аналізується параметр умови праці, по якому встановлена гранично допустима концентрація шкідливих речовин чи інші санітарні норми, коефіцієнт відхилень (а) фактичних умов від норм визначається як відношення нормативного (С_н) і фактичного показників (Ф_п):

(4.1)

Наприклад, С_н вміст пилу в повітрі 15 мг/м3, а Ф_п=12мг/м3, тоді а=15/12=1,25 (користуючись правилом 2 а ≈1).

Отже,так як а ≈1 концентрація шкідливих речовин знаходиться у нормі.

2. При зниженні Фп нижче норми коефіцієнт відхилень (а) приймається рівним одиниці.

3. Якщо санітарні норми встановлені у визначеному інтервалі, порушення границь яких як у ту, так і в іншу сторону неприпустимо, то коефіцієнт відхилень (а) при перевищенні границь інтервалу визначається по формулі (4.1)

4. А при зменшенні фактичного показника в порівнянні з нижньою границею інтервалу як відношення фактичного значення показника до найменшого значення інтервалу

(4.2)

Наприклад, по санітарних нормах температура повітря у виробничому приміщенні зони ТО – 2 повинна складати не менш 18 і не більш 22⁰С.

Якщо фактична температура буде 20 0С, то а=Сн/Фп=22/20=1,1

(користуючись правилом 2 а ≈1).

Отже,так як а ≈1 концентрація шкідливих речовин знаходиться у нормі.

Загальний рівень санітарно-гігієнічних умов праці на робочих місцях визначається як середньометричне значення ряду приватних коефіцієнтів відхилень (а) по формулі:

А_{упр =}(4.3)

Дослідження НДІ праці дозволили запропонувати й апробувати на ряді великих підприємств методику кількісної оцінки умов праці на основі тяжкості праці.

Отже, керуючись значенням коефіцієнта а ≈1,умови праці на підприємстві вважаються допустимими.

4.4.Розкрити поняття «ваги праці» та вказати на можливі економічні наслідки впливу несприятливих умов праці

Для розгляду кількісної оцінки умов праці необхідно вивчити поняття ваги праці.Тяжкість праці - це ступінь сукупного впливу всіх елементів, що складають умови праці, на працездатність людини, його здоров'я, життєдіяльність і відтворення робочої сили. Відповідно до медико-фізіологічного угруповання виділяють 6 категорій ваги праці:

До 1 категорії тяжкості праці відноситься робота, що виповнюється при оптимальних умовах зовнішнього виробничого середовища зі сприятливою величиною фізичної, розумової і нервово-емоційної напруги.

2 категорія – роботи, що виконуються за умови досягнення межі припустимих концентрацій і рівня виробничих факторів за діючими санітарними нормами і правилами.

3 категорія відповідає роботі, при виконанні якої через не цілком сприятливі умови праці формуються реакції, характерні для прикордонного стану організму.

4-6 категорії тяжкості праці відбивають вплив несприятливих умов і відрізняються друг від друга кількісною характеристикою такого впливу.

Для одержання інтегральної бальної оцінки тяжкості праці розроблений математичний апарат “Карта умов праці на робочому місці“, таблиці з критеріями оцінки (від 1 до 6 балів) санітарно-гігієнічних і психофізіологічних елементів умов праці.

Інтегральна оцінка умов праці визначається по формулі:

, (4.4)

де Х_max-фактор, що одержав найбільшу бальну оцінку;

Х_i-біологічно значимі фактори без обліку Х_max;

n-загальне число факторів.

Інтегральна оцінка дозволяє віднести умови праці, що склалися на робочому місці, до сприятливих чи несприятливих і може бути застосована на підприємствах як основа для розробки системи пільг і компенсацій за несприятливі умови праці.

Недоліком методики є те, що вона не дає представлення про економічні і соціальні наслідки впливу умов праці на людину в процесі праці.

4.5. Розрахувати приватні і загальні індекси санітарно-гігієнічних умов праці по дільниці та проекту в цілому

З метою створення сприятливих умов праці на підприємстві адміністрація розробляє і впроваджує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів по охороні праці. Для цього розробляється “Програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища”, що складається з наступних розділів:

1. Нормативно-правове забезпечення охорони праці.

2. Пріоритетні розробки в області безпеки, гігієни праці і виробничого середовища (експертиза проектів, устаткування оздоровчих пунктів і т.д.).

3. Забезпечення працівників засобами індивідуального захисту (видача спецодягу, спецвзуття, забезпечення спецхарчуванням і т.д.).

4. Навчання і поширення досвіду з питань охорони праці (проведення інструктажу, організація нарад і семінарів і т.д.).

5. Організаційні міри (створення кабінетів по охороні праці, атестація робочих місць, скорочення числа зайнятих у шкідливих і тяжких умовах праці).

6. Інформаційне забезпечення охорони праці.

7. Міжнародне співробітництво в області охорони праці.

8. Фінансування програм з охорони праці.

Розробка і реалізація колективного договору в діяльності підприємств є складовою частиною проблеми планування умов і охорони праці навиробництві.

Зростає роль колективного договору в умовах ринкових відносин. Це обумовлено як зниженням реальних можливостей підприємств гарантувати сприятливі умови праці, виходячи з економічної ситуації, так і в зв'язку з виникненням нових явищ, таких як безробіття, посилення майнового розшарування людей. Виходячи з цього в колективний договір варто включати в першу чергу положення, що знижують рівень небезпечних і шкідливих факторів.

Закон України “Про охорону праці” встановив ряд положень, що спрямовані на реалізацію прав працівників в області охорони праці при висновку трудового договору (ст. 9,11,18, 22).Виконання обов'язків власником підприємства по виконанню трудового договору контролює профспілковий комітет (стаття 48 закону “Про охорону праці”).

Збільшення ролі колективного договору викликано низкою причин:

• у сучасний період це єдиний правовий документ, що регулює умови й охорону праці працівників;

• підготовка, прийняття і контроль за виконанням трудового договору добре пророблена у відповідних статтях закону “Про колективні договори й угоди”.

Планування умов праці на основі колективного договору включає дві стадії: розробку і затвердження.

При розробці проекту колективного договору на основі узагальненої інформації про умови праці здійснюється планування умов праці (1 стадія).

Затвердження колективного договору здійснюється у відповідності зі ст. 14 закону “Про колективні договори й угоди”, у структурі колективного договору обов'язково виділяють розділ “Охорона праці”. Узагальнені пропозиції з охорони праці входять у план “Комплексних інженерно-технічних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, підвищенню існуючого рівня охорони праці, попередження виробничого травматизму, виробничих захворювань і аварій”, що входить до складу розділу “Охорона праці” колективного договору.

Державний контроль за дотриманням законодавства і нормативних актів про охорону праці здійснюють:

• Державний комітет з нагляду за охороною праці;

• Державний комітет з ядерної і радіаційної безпеки;

• Органи й установи санітарно-епідеміологічної служби Мінздраву України.

Основу органів з нагляду за охороною праці складають територіальні управління. Їхні основні задачі: комплексне управління охороною праці; здійснення державного нагляду за дотриманням вимог безпеки, гігієни праці і виробничого середовища на підприємстві; робота з нормативними актами про охорону праці; проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на введення нових і реконструйованих об'єктів виробництва в експлуатацію.

На підприємствах контроль здійснює служба охорони праці. Вона контролює:

• дотримання діючого законодавства й інструкцій з охорони праці;

• виконання розпоряджень органів державного нагляду, пропозицій уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці;

• відповідність вимогам охорони праці машин, устаткування й ін.;

• своєчасне проведення навчання й інструктажів працівників;

• забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, надання пільг і компенсацій за важкі і шкідливі умови праці;

• використання праці жінок, неповнолітніх і інвалідів;

• проведення медичних оглядів;

• проведення заходів щодо ліквідації причин нещасних випадків і аварій.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють:

• трудові колективи через обраних ними уповноважених;

• профспілки – в особі своїх виборних чи органів представників.

До функціональних обов'язків уповноважених трудових колективів з охорони праці належить контроль за:

• відповідністю законодавству умов безпеки праці на робочих місцях;

• режимом праці і відпочинку;

• використанням праці жінок, неповнолітніх і інвалідів;

• забезпеченням працівників засобами індивідуального захисту;

• надання пільг і компенсацій;

• розслідування нещасливих випадків;

• використання засобів фонду охорони праці підприємства.

Профспілки здійснюють контроль за: дотриманням адміністрацією підприємства нормативних актів про охорону праці, утворенням нешкідливих і безпечних умов праці і відповідного побуту працівників.

Основним документом, у якому здійснюється планування умов і охорони праці на виробництві, є колективний договір (розділ “Охорона праці”). Органи нагляду і контролю за станом умов і охорони праці можна розділити на: державні (Державний комітет з нагляду за охороною праці ), служби по охороні праці на підприємстві і громадські (уповноважені трудового колективу, профспілки). Усі вони сприяють виконанню законодавства про працю.

4.6. Принципи природоохоронної діяльності

Принципи природоохоронної діяльності:

• Розробка та впровадження виробничих технологій з метою мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище.

• Виведення з експлуатації забруднюючих ланок виробництва.

• Виробництво «екологічно чистої» продукції.

• Безперервне покращення екологічних показників, регулярний екологічний моніторинг, усунення факторів забруднення навколишнього середовища.

• Дотримання національного законодавства та міжнародних стандартів у сфері охорони навколишнього середовища.

• Ефективне використання природних ресурсів та енергії.

• Контроль та скорочення об’ємів викидів CO² у процесі виробництва сталі.

• Впровадження системи екологічного контролю, сертифікації ISO 14000.

• Впровадження міжнародного стандарту по розробці системи управління охорони здоров'я та безпеки персоналу OHSAS 18000.

• Співробітництво з місцевими співтовариствами у містах присутності, у т.ч. з метою покращення екологічної обстановки.

Важливим розділом Закону "Про охорону навколишнього середовища" від 26.06.91 р. є розділ про екологічну експертизу. Законодавчо закріплена необхідність екологічної експертизи при визначених видах діяльності.

Завданням державної екологічної експертизи є визначення екологічної безпеки господарської й іншої діяльності, яка може зараз або в майбутньому, прямо або побічно негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, а також оцінка відповідності проектних рішень, що приймаються в процесі господарської діяльності, вимогам природоохоронного законодавства, визначення повноти й обґрунтованості передбачених у них заходів щодо охорони навколишнього середовища. До об'єктів екологічної експертизи відносяться:

- проекти розвитку і розміщення продуктивних сил, галузей господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування;

- техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво та реконструкцію підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування;

- проекти інструктивно-методичних, нормативно-технічних документів, що регламентують господарську діяльність;

- документація на створення нової техніки, технології, матеріалів та речовин, у тому числі, та, що закуповується за кордоном;

- матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, проекти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на природне середовище чи створення небезпеки для здоров'я людей.

Екологічна експертиза покликана вирішувати наступні завдання:

1. Визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка

може нині або в майбутньому негативно вплинути на стан природного

середовища.

2. Встановлення відповідності проектних пданових та інших рішень вимогами природоохоронного законодавства.

З. Оцінка повноти обґрунтованості і передбачуваності заходів щодо охорони природного середовища та здоров я населенню.

Екологічна експертиза здійснюється державними природо-охоронними органами та громадськими організаціями. Виключним правом здійснення державної екологічної експертизи користується управління екологічної експертизи та інвестицій, експертні підрозділи управлінь Мінприроди України по Республіці Крим, областях, містах Києву та Севастополі та державні інспекції охорони Чорного та Азовського морів. Інструкцією про здійснення державної екологічної експертизи, що введена в дію з першого березня 1994 року, передбачене чітке розмежування експертних функцій між вказаними суб'єктами екологічної експертизи.

У цій інструкції викладені основні екологічні вимоги до проектної документації.

Однією з головних вимог є вдале, з екологічної точки зору, розміщення господарського проекту, що:

- не порушує меж природно-заповідного фонду;

- не потребує зайняття перспективних для розробки родовищ корисних копалин територій, значних (понад 10 га) площ лісів, орних земель, багаторічних насаджень, чи затоплення або засипки акваторій природних та штучних водойм, чи перенесення, спрямлення русел річок;

- враховує характеристики рози вітрів щодо найближчих населених пунктів та житлових масивів.

Важливим критерієм є компактне, раціональне розташування виробничих, адміністративних та інших проектів на обраній території, що дозволяє не порушувати зайвих площ земель, економно використовувати земельні ресурси.

Технологічні вимоги передбачають застосування досконалих енергозберігаючих, маловідходних і безвідходних, не ресурсномістких технологій виробництва, що забезпечують комплексне, максимально повне використання мінеральних і біологічних ресурсів. Особлива увага звертається на необхідність раціонального й економічного використання водних ресурсів, створення циклів обертання води, повторно-послідовне використання води у виробничих процесах, забезпечення ефективного очищення стічних вод (у тому числі поверхневих з території підприємства) до технологій, які гарантують їх прийняття для остаточного очищення на загальноміські очисні споруди.

Обов'язковими вимогами є застосування ефективних пило-газоочисних споруд та забезпечення максимально можливої утилізації усіх видів відходів чи екологічно безпечного їх захоронения.

Проекти повинні передбачати також максимально можливе збереження зелених насаджень, виконання заходів по охороні тваринного світу (включаючи рибоохоронні заходи на водозабірних спорудах), надійний захист довкілля від фізичного впливу (шуму, вібрації, електромагнітних полів, ультра та інфразвуку).

Інструкцією про екологічну експертизу передбачаються такі її види:

- експертиза екологічних ситуацій на певних територіях;

- екологічна експертиза діючих промислових та інших проектів;

- екологічна експертиза нової технології і техніки;

- екологічна експертиза нових матеріалів і речовин.

Необхідність проведення екологічної експертизи певної території визначається органами місцевого самоврядування або обласним управлінням Мінприроди. У процесі експертної оцінки території уточнюється її реальний екологічний стан (забрудненість повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтів).Оцінюється стан здоров'я населення. Ця робота виконується на основі інформації органів охорони здоров'я, Держкомгідромету, інших міністерств і відомств, на основі результатів спеціально проведених аналізів і досліджень.

Наступним кроком є визначення факторів, що формують екологічну обстановку території, встановлення причин забруднення та деградації довкілля, вплив промислових та інших господарських проектів на екологічну ситуацію (у залежності від обсягів викидів в атмосферу і скидів стічних вод, складу забруднень, обсягів відходів).

Підсумковим етапом повинне бути вироблення пропозицій щодо заходів по забезпеченню стабілізації і наступного поліпшення екологічної обстановки як на окремих господарських об'єктах, так і на території в цілому.

Інструкцією передбачається, що екологічна експертиза діючих промислових та інших об'єктів може виконуватись за пропозиціями місцевих органів самоврядування тільки у виняткових випадках.

У процесі екологічної експертизи діючого об'єкту здійснюються такі види робіт:

- виявляються всі неявні джерела забруднення атмосфери (стаціонарні, неорганізовані, пересувні, технологічні процеси виробництва, цехи і дільниці), об'єкти, де утворюються забруднені стічні води, об'єкти забруднення ґрунтів і підземних вод (місця утворення промислових відходів);

- визначається наявність і ефективність дії природоохоронних очисних споруд і устаткування, які задіяні на підприємстві для забезпечення попередження негативного впливу джерел забруднення на довкілля;

- виробляються пропозиції щодо доцільності заміни технологічних процесів;

- реконструкції, ремонту або повної заміни очисних споруд та установок; здійснення додаткових заходів по утилізації чи екологічно безпечному захороненню промислових та інших відходів;

-проведенню заходів по упорядкуванню та озелененню підприємства, організацій санітарно захисної зони.

При проведенні екологічної експертизи особлива увага повинна звертатися на екологічно небезпечні види діяльності. До них відносяться: атомна енергетика і промисловість; біохімічне і фармацевтичне виробництво; транспортування зі зберігання токсичних відходів; нафтохімія і нафтопереробка; видобування природного газу і будівництво газопроводів; хімічна і шкіряно-переробна промисловість; металургійна, вугільна і гірничодобувна промисловість; виробництво і застосування (зберігання) міндобрив (отрутохімікатів); виробництво та зберігання (знищення) боєприпасів і ракетного палива; тепло - та гідроенергетика; електронна і мікроелектронна промисловість; виробництво азбесту, скла, цементу, целюлози; гідротехніка та меліорація; виробництво (зберігання) і транспортування токсичних вибухонебезпечних речовин; науково-дослідницька діяльність, пов'язана з використанням токсичних речовин, природних та штучно синтезованих організмів, бактерій, вірусів, втрата контролю над якими становить екологічну небезпеку; розміщення і будівництво аеропортів, залізничних вузлів, портів; розміщення і будівництво тваринницьких комплексів і птахофабрик.