Психологія / Медична психологія як наука
.htmМедична психологія як наука Відчуття, сприймання, мислення, інтелект
Основна частина
Питання які розглядаються на лекції
1. Відчуття і сприймання
1.1. Класифікація рецепторів
1.2. Закономірність відчуттів (адаптація, габітуація, сенсибілізація)
2. Основні властивості сприймання та їх характеристика
2.1. Значення сприймання в клінічній практиці
2.2. Взаємозв’язок сприймання з іншими психічними прорцесами.
2.3. Сприймання болі як сигнал про патологію
2.4. Взаємозв’язок між відчуттям і сприйманням
2.5. Ілюзорне сприймання
3. Психологія пам’яті
3.1. Класифікація пам’яті
3.2. Індивідуальні особливості пам’яті
4. Мислення
4.1. Класифікація мислення
4.2. Зв’язок мислення з іншими сферами психіки
5. Інтелект
5.1. Основні риси творчої ососбистості
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Пізнавальні процеси
Відчуття і сприймання
Психологія вивчає психічні процеси і психічні властивості особистості.
Психічні процеси – це відчуття, сприймання, увага, пам’ять, уявлення, уява, мислення, емоції, воля та свідомість. В процесі вивчення психології психічні процеси вивчаються кожен окремо і в певній логічній послідовності. Проте, в дійсності, психічні процеси окремо друг від друга не існують. Всі вони є взаємопов’язаними, а особливості протікання психічних процесів залежить від властивостей особистості конкретної людини. Іншими словами – всі психічні процеси є взазаємопов’язані, а характер їх протікання визначаються особистістю і відбуваються в єдності з особистістю. Вивчаючи окремі психічні процеси потрібно завжди пам’ятати про цілісність психічної діяльності.
В основі психічної діяльності лежить процес відчуття. Відчуття – це процес відображення окремих властивостей предмета і явищ об’єктивної реальності при їх безпосередній дії на аналізатор. Аналізатор складається з рецептора, провідника та представництва центральної нервової системи і системи зворотного зв’язку. Сприймання – це психічний процес, що полягає в цілісному відображенні предметів і явищ об’єктивної реальності як результат синтезу інформації, що поступило від подразнень аналізаторів.
Класифікація рецепторів
І – Екстерорецепти (зовнішні)
1. Дистанційні:
А) орган зору – око
Б) орган слуху – завнішнє і середнє вухо і улитка (закрутка)
в) орган нюху – ніс
2. Контактні:
А) рецептори дотику і тиснення
Б) рецептори тепла
В)рецептори холоду
Г) рецептори болю.
ІІ. Пропріорецептори
А) рецептори положення і рівноваги – вестибулярний аппарат
Б) рецептори кінестетичних функцій (рецептори в м’язах, сухожилках, суглобах і на поверхні фаланг).
Ш. Інтерорецептори (вісцерорецептори)
1. Рецептори харчотравної системи:
А) рецептори нюху – носоглотка
Б) рецептори смаку – язик і глотка
В) сенсорні клітини спраги – слизова глотки
Г) сенсорні клітини голоду – шлунок
Д) сенсорні клітини нудоти – шлунок
2. Рецептори системи кровообігу
3. Рецептори дихальної системи
4. Рецептори системи розмноження
5. Рецептори болю всіх внутрішніх органів.
З точки зору нейрофізіології відчуття розглядається як аналізаторна, рефлекторна діяльність.
В той же час відчуття, і, особливо, сприйняття людини є складними
психічними процесами, в яких відображені основні ступені розвитку людини, вся біопсихосоціальна особистість в даний момент розвитку і стану організму (як фізичного та і психічного). Найближче до “первинного” сприйняття і відчуття як нейрофізіологічного і психічного акту стоїть новонароджений, тому що він не володіє власним досвідом. Новонароджений не диференціює і не усвідомлює ті безліч подразників, як це є у дорослої людини. Новонароджений відчуває і неподільно з ним сприймає лише категорії “приємне” і “неприємне”. (на рівні емоцій) і “безпечне” та “небезпечне” (на рівні інстинктів). Коли він ситий, сухий і теплий – йому приємно і він спить, або спокійно відпочиває. Коли ж навпаки – йому неприємно і він своїм криком сигналізує про своє незадоволення. Значно пізніше дитина починає відчувати більш тонко і усвідомлено, на основі добутого досвіду. (Цей колір зелений, а цей червоний, це прохолодне, а це тепле, цей поразник приємно лоскоче, а внаслідок цього з’являється біль і т.д.) І уже тоді, на рівні сприймання ці елементарні пізнавальні процеси проявляються як невід’ємна складова нероздільної психіки. Щоб сприйняти жовтий колір, треба знати значення слова “жовте”. Отже потрібно мати розвинену другу сигнальну систему. А це вимагає осмислення (тобто відчуття має зв’язок з мисленням), пам’яті (мама сотні разів сказала що це “жовте”). Кольори діють на емоції. Зелений і голубий колір заспокоюють, червоний – збуджує. Засвічення червоного світлофору спонукає водія автомобіля рефлекторно натиснути на гальма – тут ми бачимо наглядний взаємозв’язок між відчуттям кольору з однієї сторони і вольовим актом з іншої.
Розглянемо найважливіші загальні закономірності відчуття. Якщо сила
подразнення, що діє на рецептор є дуже малою, то відчуття не виникне. Необхідно щоб ця сила досягла певної величини. Найменша сила подразника, що викликає усвідомлене відчуття називається абсолютним порогом відчуття. Крім абсолютного є ще поріг різниці відчуття. Так збільшення ваги предметів, що лежить на руці ми відмічаємо лише тоді, коли ця різниця буде більшою 6%.
Ці пороги відчуття не є раз і назавжди даними. У новонароджених відчуття порівняно мало розвинуті і на протязі життя удосконалюються до певної межі. В похилому віці чутливість більшості аналізаторів знижується.
Функціональний стан клітин кори може змінюватись при втомі і особливо при захворюваннях (при органічних і функціональних порушеннях тієї чи іншої частини аналізатора). Чутливість підвищується при дії деяких фармакологічних речовин. Алкоголь і певні наркотичні речовини знижують чутливість. Токсичні речовини, які з’являються при хворобах також можуть змінювати чутливість, котра при цьому в деяких випадках знижується, а в інших підвищується.
До загальних закономірностей відчуття відносять поняття адаптації, габітуації і сенсибілізації. Адаптація приводить до змін чутливості внаслідок тривало діючого подразника. Наприклад ви заходите в ясного сонячного дня знадвору у затемнену кімнату. Спочатку ви нічого не бачите, а потім зоровий аналізатор адаптується і ви починаєте бачити все.
Габітуація – це звикання, коли певні подразники стають настільки звичними, що перестають впливати на активність вищих відділів мозку. Наприклад, міський житель не помічає шуму від транспорту і запаху вихлопних газів. Медики не “помічають” специфічного запаху, що є в лікарнях, не реагують на хлорний режим, А хворим потрібно кілька днів, щоб звикнути до цих запахів.
Сенсибілізація – це різко підвищена чутливість до певного подразника. Наприклад в палату, де знаходиться лежачий хворий залетіла муха або комар, Специфічний звук який викликає при їх польоті через певний час стає нестерпним для хворого, буквально виводить його їз стану рівноваги.
У астенізованих хворих поріг відчуття знижується, розвивається схильність до сенсибілізації. Стукіт каблуків взуття медичної сестри чи запах парфюм негативним чином впливають на психічний стан хворого.
Відчуття лежить в основі всієї психічної діяльності, Особливо тісно вони зв’язані з емоціями. Всім відомо, як впливає на настрій відчуття болю. Емоції можуть залежати також і від підпорогових, неусвідомлених відчуттів. Передусім це відноситься до відчуттів від внутрішніх органів. Дуже часто першим проявом хвороби є зміна настрою.
Чутливість аналізаторів може змінюватись. Так, при органічному пошкодженні якогось аналізатора, чутливість інших аналізаторів зростає наприклад у сліпих різко загострюється слух, відчуття дотику і навіть нюх. У глухих загострюється зір.
Центральні відділи нюхових рецепторів безпосередньо зв’язані з тими підкорковими відділами мозку, де знаходяться “центри інстинктів і емоцій”. Сигнали нюхових рецепторів значною мірою впливають на ретикулярну інформацію, яка підвищує збудливість кори мозку. Відомо, що вдихання парів нашатирного спирту допомагає вивести із стану непритомності. Неприємні для людини запахи, які довго на неї діють, погіршують протікання захворювань. Чутливість до запахів залежить від гормонів і від стану нервової системи. Вона підвищується ранком і вечором, причому у багатьох хворих нюх загострюється. Це обов’язково потрібно враховувати при догляді за ними.
Значення шкірних відчуттів в пізнанні зовнішнього світу є дуже великим, особливо у немовлят і сліпих. Шкірні відчуття сильно впливають на емоційний стан людини. Кращий спосіб заспокоїти дитину – це погладити її, обняти її, притиснути до себе. Якщо сутністю відчуття є в основному процес аналізу, то в основі сприйняття лежить, здебільшого, синтез. Сприймання не є простою сумою відчуттів, це складний психічний процес, до якого разом з відчуттям залучається і попередній досвід у вигляді знань, уявлень, конкретизації і узагальнень, суджень і умовиводів. У зв’язку з тим, що сприймання залежить від попереднього досвіду і знань, воно має в значній мірі суб’єктивний характер.
Основні властивості сприймання:
Цілісність сприймання. Ми завжди сприймаємо об’єкт або явище в цілому. Слухаючи музику ми сприймаємо не окремі ноти, а мелодію в цілому. Коли ми бачимо достатню частину об’єкта, яка необхідна нам для отримання цілісного поняття про нього, ми сприймаємо об’єкт в цілому. Наприклад, за деревами ми бачимо дах будинку і сприймаємо, що там є будівля.
Осмисленість сприймання. Сприймання зрілої людини завжди осмислене. Ми знаємо, як називається той предмет чи явище, що ми сприймаємо. Якщо ми не знаємо, ми цікавимося у інших, або досліджуємо властивості цього об’єкта чи явища. Осмисленість сприймання найбільше зв’язане з мисленням і інтелектом.
Константність (сталість). Наше сприйняття зберігає сталу інформацію про розміри і колір предмета незалежно від впливу деяких чинників. Якщо, наприклад, ми дивимось на свої руки, причому ліва знаходиться на 20 см. від обличчя, а права витягнута далеко вперед, то ми сприймаємо їх однакового розміру. Проте, якщо розмістити їх друг за другом на одній прямій лінії, то відразу виявляється різниця у величину відповідних зображень на сітківці. Аперцепція залежить від попереднього досвіду, це психічне явище базується, в основному, на підсвідомих процесах. Отже константність найбільше зв’язана з пам’яттю і підсвідомими процесами.
Вибірковість сприймання. Ця закономірність виявляється в наданні переваги одним об’єктом, явищем або їх властивостями перед іншими. Ми не можемо активно утримувати в зоні своєї уваги всі подразники, які діють на нас. Активна увага обмежена постійним відбором, що проводить наш мозок. Наприклад, в дружній компанії спочатку ми чуємо лише загальний шум голосів людей, які на оточують. Проте достатньо, щоб один із наших знайомих раптом звернувся до нас, щоб ми перестали звертати увагу на шум і почали сприймати те, що він говорить. Це явище називається ефектом “вечеринки”, або ефектом Черрі.
На направленість і вибірковість сприймання великий вплив має попередній досвід. Бегбі в 1957 р. продемонстрував значення минулого досвіду в експериментах з дітьми із Мексіки і США. Він попередньо підібрав пару картинок, кожна з яких включала дві найбільш поширені спортивні видовища серед жителів цих країн (змагання тореадорів з биком і гру в бейсбол). Потім він показував їх дітям з допомогою стереоскопа, який давав можливість проекувати протягом короткого відрізку часу на сітківці обох очей різні картинки. Таким чином, мозок отримав одночасно складні сигнали двох типів, які він не міг об’єднати. Завдяки феномену вибірковості мозок приймав лише один із сигналів. Було встановлено, що мексіканські діти сприймали лише картинки кориди, а діти з північної Америки бейсбол. Мозок кожного уловлював найбільш звичний образ.
Перебуваючи в лікарні або іншому лікувальному закладі хворі вибірково сприймають інформацію пов’язану з діагностично-лікувальним процесом. Вони насторожено прислуховуються до медичного персоналу, інших хворих та родичів і відвідувачів про умови і ефективність лікуванння. Хворі загострено сприймають неуважність або прояви антисанітарії. Підсвідомо відбувається вибіркова сенсибілізація сприймання і відчуттів.
Установка сприймання. Ця закономірність найбільш інтимно зв’язана з особистістю, світоглядом, характером, минулим досвідом, вибірковістю і очікуваним результатом. Поняття установки увів радянський психолог Узнадзе, але більше її вивчають західні школи. Установка це не зовсім обгрунтоване відношення до певного суб’єкта, явище або події. Людина ще не має повної інформації, не може об’єктивно оцінити наслідки події, але у неї уже є сформований стереотип очікуваного результата. При першій зустрічі до однієї людини виникає симпатія, а до другої антипатія, результати однієї події ми чекаємо з невиправданим оптимізмом, іншу відразу ж оцінюємо: “Нічого доброго з цього не вийде”. Негативна установка хворого на лікування шкодить ефективності діагностично-лікувального процесу. Установка медика що “цей хворий – неприємний тип”, “невротик”, “агравант”, “симулянт” і т.п. обов’язково призведе до погіршення взаємовідносин з ним. Установочне захоплення новим “модним” методом лікування, що не пройшов належної об’єктивної оцінки, може призвести до погіршення і здоров’я і фінансового стану хворого. У процесі спілкування з хворим медик повинен опиратись не на установку, а на об’єктивні факти.
Спостережливість і спостерження. Спостережливість є дуже важливою якістю для представника любої професії, а особливо для медичних працівників. Чергова медична сестра більш часу безпосередньо контактує з хворим і спостерігає його. Спостережлива медична сестра надає велику допомогу лікареві в плані об’єктивної оцінки його стану. Найбільш глибоко спостережливість зв’язані з процесами уваги і осмисленості. Без належної уваги не може бути якісного спостереження за хворим. Без глибокого всестороннього осмислення сприйнятої інформації не можна зробити адекватного висновку про його стан. Спостережливість є однією з головних складових професіограми медичної сестри.
Серед складних форм сприймання виділяють сприймання часу, простору і руху
Розглянемо більш детально психологічні особливості сприймання часу, щоб зрозуміти як тісно, тонко і в той же час рельєфно сприймання часу пов’язане з багатьма психологічними процесами і в яких феноменах це знаходить своє вираження.
Так психологам відомий “закон свідомого заповнення часу” який в залежності від фактору тривалості проявляється у двох формах. У відносно короткі періоди часу ті часові
проміжки, які були заповнені великою кількістю вражень, сприймаються, як правило, більш тривалими. Але при тривалому інтервалі часу згадуються більш тривалими ті інтервали часу, котрі були “пустими” і, навпаки, періоди часу “заповнені” сприймаються більш короткими. Вирішальну роль тут грає особиста участь (емоційна зацікавленість, інтенсивність зацікавленості, спрямованість, інтереси, їх задоволення). Ось чому дитинство і молодість в період дитинства і молодості здаються відносно більш тривалим, інколи нескінченими періодами життя, а пізніше згадується, що дитинство і молодість пройшла дуже швидко.
Беззмістовний період часу ми сприймаємо як дуже тривалу скуку. І, навпаки, об’єктивно короткий час, заповнений страшною небезпекою, загрозою для життя або болем ми переживаємо як безкінечно довгий.
Одним з феноменів психології виявляється у тому, що “чеканння неприємності, як правило, сприймається і переживається важче, ніж сама неприємність”.
З такими суб’єктивними переживаннями часу необхідно обов’язково рахуватись стосовно психології хворого. Тут є важливим активна зацікавленість хворого з однієї сторони і заспокоєння його, з іншої сторони. В лікарняному режимі доцільно чергувати насичені інтервали часу з відпочинком і спокоєм.
Всі живі істоти постійно відраховують час. В експериментах встановлено, що собака, котра отримує їжу через кожні 30 хвилини, завжди виділяє слину через кожні 29,5 хвилини. Такий точний відрахунок часу, але в більш складній формі спостерігається і у людини. Прикладом може служити пробудження від сну в запланований час. Перед сном Ви заводите будильник і встановлюєте його на певний час і хвилину. В певний час Ви прокидаєтесь, хоч, звичайно, ви в цей час звикли спокійно і міцно спати. А коли ви подивитесь на будильник, то здебільшого побачите, що стрілка наближається до встановленого часу. Багатьом людям при цьому здається, що десь всередині їх організму є якийсь внутрішній годинник.
Отже цей приклад наглядно показує зв’язок відчуття з сферою
підсвідомих процесів, котрі, як відомо, відбуваються як в стані неспання так і під час сну.
В дослідах зі сном було доказано, що в період повного спокою у
тварин покращується суб'єктивний відлік часу. Щодо людей, то приклад повсякденного життя вказують, що в стані неспання ми робимо більше помилок у відрахунку часу ніж тоді коли перебуваємо у стані фізіологічного сну. Це є виявом психологічної ілюзії “розтягнутості часу”.
Сприймання часу тісно зв’язане з емоціями. Під час цікавої роботи, яка
приносить душевне задоволення і захоплює, час біжить так швидко, що можна пропустити час запланованої зустрічі з іншою людиною, або телепередачі. І, навпаки, у хворих з депресивним пригніченим станом час минає дуже повільно. Це потрібно знати медикам. Хворі з важким душевним станом нерідко скаржаться на стійке безсоння і домагаються снотворних. Проте дані тактовно налагодженого нагляді свідчать, що такий хворий не спить скажімо з 2-ї до 3-ї години ночі. До і після цього періоду він міцно спить, але ця година тимчасового безсоння суб’єктивно сприймається і переноситься як виснажливе безсоння упродовж усієї ночі. Постійне примінення снодійних може призвести до розвитку лекоманії. Токсикоманії і інших негативних наслідків. В цих випадках потрібно розуміти, що такий хворий не симулює свій стан, що йому дійсно важко, і йому потрібно адекватно допомогти, але саме адекватно, наприклад, провести курс психотерапії.
Таким чином процеси відчуття і сприймання базуються на двох основних компонентах-нейрофізіологічного і психічного. Чим вищий еволюційний рівень тварин, чим зріліша людина тим більша питома вага психічного компонента. В якості ілюстрації приведем основні складові сприймання смаку.
1. В сприйманні смаку значну роль відіграють смакові рецептори язика і глотки. Але вони дають людині інформацію лише про ступінь соленості, солодкості, гіркоти і кислотності страви.
2. Роль зорового аналізатора. Гарно сервований стіл, вид страви і гарніру, стан обруска значною мірою впливає на апетит і смак страви.
3. Роль нюхового рецептора. Смачний запах свіжоприготовленої їжі посилює апетит і робить страву смачнішою. Неприємний запах викликає відразу.
4. Роль слухового аналізатора. Хрумкіт картоплі фрі або малосольного огірка підвищує апетит.
5. Роль температурного аналізатора. Гарячі страви посилюють апетит, охололи сприймаються несмачними.
6. Роль культуральних традицій харчування. Українець залюбки їсть свинячу відбивну чи ковбасу. У іудея чи мусульманина ці страви викликають огиду. Французи ласують жаб’ячими лапками і молюсками, а китайці – тухлими яйцями.
7. Роль сімейної традиції. Те що приготувала мати здебільшого найсмачніше.
8. Роль емоційного і фізичного станів. Коли людина здорова і весела – у неї гарний апетит, у ослабленої, знервованої, та у стані депресії чи тривоги апетит погіршується.
9. Роль навколишньої обстановки. Одна справа спокійно пообідати в ресторані, інша похапцем перекусити на перерві.
10. Роль голоду. Голодна людина зі смаком з’їдає і скоринку хліба, а сита перебирає харчами.
Для медиків особливо важливим є питання пов’язані із сприйманням болю. Тут є ще багато неясного. До цих пір невиясненим є навіть питання наявності особливих больових рецепторів. Більшість дослідники дійшли висновку, що є спеціальні рецептори болю і провідники больової чутливості. Про це свідчать і клінічні спостереження. Є хвороби, при яких зберігається відчуття дотику, але зникає відчуття болю. Проте не слід вважати таких людей щасливими. Біль – це сигнал про небезпеку. Відсутність цього сигналу призводить до того, що у таких хворих можуть виникнути опіки і важкі поранення. Медична сестра повинна про це пам’ятати. Прикладаючи до тіла такого хворого грілку, потрібно прийняти всі належні заходи спрямовані на профілактику опіків.
Не всякий біль є необхідним. Сильний біль може викликати шок. Хронічний біль ослаблює захисні реакції. Звідси зрозуміла необхідність знеболювання.
Потрібно відмітити, що сприймання болю відзначається особливою суб’єктивністю. При сильному емоційному збудженні біль притупляється. Поранений солдат іде в атаку не помічаючи болю. В той же час очікування болю посилює больове сприйняття. Медична сестра повинна про це пам’ятати і не затягувати виконання болючих маніпуляцій.
Потрібно чутливо реагувати на скарги хворого і в той же час старатись відволікати його увагу від болю, зайняти його важливою для нього діяльністю, навіяти більш спокійне відношення до болю.
Нейрофізіологам і психологам відомий феномен “специфічної енергії органів відчуттів”. Мається на увазі загальновідомий факт, що кожен орган відчуття і на неадекватний подразник дає специфічну для цього аналізатора відповідь. Наприклад, орган зору – око самою природою задетермінований на сприйняття світла і кольору, а не болю. Проте, нанесений удар по очах, як правило, викликає світлове або кольорове сприйняття: “Від удару посипались іскри з очей”. І, навпаки, надмірний адекватний органу відчуття подразник викликає універсальне відчуття болю. Наприклад – спостерігання за роботою електрозварки без захисних окулярів, або надмірна сила звуку (вибух бомби чи постріл гармати поруч).
У більшості астенізованих хворих (без ознак виключення свідомості) пороги відчуття і сприймання знижуються і більшість звичайних по силі подразників вони переносять погано. В повоєнні роки у багатьох лікувальних закладах був упроваджений так званий “лікувально-охоронний режим” з включенням ряду заходів спрямованих на продовження сну хворих. Але потім вияснилось, що таке штучне усунення природних подразників погано впливає на психіку і фізичний стан пацієнтів. У зв’язку з розвитком космонавтики вчені почали досліджувати вплив сенсорної ізоляції на психіку людини. Виявилось, що повна сенсорна ізоляція шкідливо впливає на психіку і може викликати експериментальний психоз.
Згідно закону Йеркса-Додсона організм прагне підтримати оптимальний рівень активації, котрий дозволяє йому функціонувати найбільш ефективно. Цей рівень залежить від фізіологічного стану конкретної людини в конкретний час. Таким чином, певні люди потребують більш сильного притоку стимулів ніж інші, котрі здатні переносити їх лише в обмеженій кількості. Ця потреба в стимулах змінюється також в залежності від психічного стану людини. Оптимальний рівень активності під час сну чи задумливості суттєво відрізняється від рівня, котра знаходиться у запалі творчості.
Захворювання знижує рівень активності хворих і вимагає певних обмежень подразників, але надмірне виключення їх негативно вплине на психічний і фізичний стан хворого. У зв’язку з цим склались традиції “золотої середини”. Неприємних подразників повинно бути якнайменше. Бажана дія позитивних подразників незначної інтенсивності (тиха музика, читання “відволікаючої” літератури, посильна культтерапія тощо). Медична сестра повинна усвідомити що надокучати хворому надто частими відвідуваннями так же шкідливо як і залишити його на тривалий час одного (“щоб він спокійно відпочив”). У першому випадку у хворого може розвинутись тривожна думка, що він дуже хворий, а йому про це не говорять, а у другому, що на нього “всі махнули рукою” у зв’язку з безнадійністю стану.
Взаємозв’язок між відчуттям і сприйняттям.
Взаємодія між відчуттями дуже складні. Наприклад, якщо одночасно з якимось подразником діє і інший сильний подразник, чутливість наших органів чуття значно знижується – новий подразник своєю силою зменшує інтенсивність попереднього подразника. Це давно відомий факт з практики. Дитину, яка плаче можна заспокоїти, якщо відволікти її увагу за допомогою більш сильного подразника. І, навпаки, при дії більш слабого подразника чутливість інших аналізаторів підвищується. Існують особи, які під час роботи включають радіо, але яке грає неголосно. Щоб навчити читати людей з поганим зором використовують неголосне тикання годинника, або метронома.
До взаємодій сприйняття відносяться і так звані симультантні і послідуючі контрасти. Після тривалого розглядання зеленого квадрата, заплющивши очі ми суб’єктивно сприймаємо червоний колір на протязі певного часу, Після солодкого, інші менш солодкі речовини здаються більш кислими (наприклад яблука), більш тепла вода сприймається не набагато теплішою, сіра поверхня на білому фоні сприймається темнішими, а на чорному – світлішими.
Вплив одного сприймання на інше досить виразно видно на прикладі так званих сенсорних ілюзій. Якщо, наприклад, намалювати три паралельні лінії і пересікти їх рядом коротких ліній так, що верхню лінію будемо пересікати косими лініями зліва направо, середню справа наліво, нижню знову направо, то середня лінія буде сприйматись нами не паралельною, а ніби такою, що відхиляється вправо вгору. На малюнку, на котрому зображений коридор, що перспективно звужується, з двох фігур, однакових по висоті, більш віддалена від нас фігура буде здаватись більшою, тому що наш минулий досвід перспективи психологічно зменшує сприйняття. Це є сенсорна ілюзія.
Часткова деформація дійсності іншими, не лише сенсорними компонентами, носить назву психологічних ілюзій. Наприклад, зайшовши в темний коридор, дитина лякається фігури в кутку, але потім сміється, коли усвідомить, що його налякали пальто і капелюх котрі висять на вішаку.
Ілюзії – не є патологічним явищем, якщо вони являють собою процеси у здорової особистості і є лише виразом емоційної напруги (чекання, страх і т.п.). Їх ще називають псевдоілюзіями. Патологічними є так звані істині ілюзій, тому що вони з’являються лише при патології психіки і хвора людина сприймає їх некритично і вважає реальними.
Наші уявлення про дійсність не є лише відображенням об’єктивної реальності, а навпаки, дійсність існує у нашому сприйнятті як відображення стану нашого настрою і почуттів.
В цьому плані правильним буде вважати, що ми бачимо не лише сам світ, а його через себе в ньому. Говорячи по іншому, люба об’єктивність сприймається з тією чи іншою мірою суб’єктивності.
Приклади суб’єктивності ілюзорного сприймання:
- Порада, отримана від видної людини, має більшу вагу ніж та ж порада, що виходить від людини з нижчим соціальним статусом;
- Відважний схильний зменшувати небезпеку;
- Лінивому найменша перешкода здається непереборною;