Етноментальність як втілення української духовної традиції: риси, ознаки, тенденції.

Хрипко С. Етно-ментальний дуалізм духовно-релігійних виявів української сакральної традиції / С. А. Хрипко // Культурологічна думка. - 2011. - № 4. - С. 189-197

Світлана Хрипко Аналітика -Цінності і константи української сакральної традиції --https://www.religion.in.ua/main/analitica/6382-cinnosti-i-konstanti-ukrayinskoyi-sakralnoyi-tradiciyi.html

І, насамкінець, підводячи підсумки даного розділу (етнокультурна тематика) і логічно продовжуючи тематичні акценти 1-го розділу (з проблематики української ментальності) зробимо певні висновки та проведемо паралелі і узагальнення.

Перш за все є всі підстави констатувати - феномен світової культури є духовно-ментальною таїною величної симфонії, де гармонійно поєднано унікальну мелодію національних культур, неординарні мотиви етнічної традиції та непересічні нотки найсучасніших постмодерних символів. Саме в цих ціннісних пластах криється синтез вічного і тимчасового в історії етносу, нації, суспільства, певного колективу і кожної людини особисто; саме тут полягають ті джерела, що виплекали обрії унікальної національної самобутності та об’єднали всіх і кожного під терміном „людство”. І це є саме ті питання, проблематика яких звернена до людської екзистенції і тому є актуальною в житті долі кожної без винятку людини.

Духовність, етнічність, національне коріння, релігійність, ментальність – феномени, які безпосередньо пов'язані з окремим суспільством і кожним його представником. Але своєрідна комбінація тих чи інших духовно-сакральних проявів національного менталітету є специфічним уособленням знаної (і навіть незнаної) історії становлення і еволюції даного етносу, отже підтвердженням національної самобутності і фактичним доказом місця і ролі окремої нації в історії людської цивілізації. Саме специфіка історичного періоду розставляє акценти на характері проявів рис ментальності і, що важливо, засвідчує їх бажані, недоречні, а іноді й неочікувані, але реальні наслідки. Це, в свою чергу, відображає рівень духовності нації, що фактично унаочнює атмосфера духовно-національного відродження чи багатопланової кризи.

Етноси... народи... нації..., „я” і „ми”, „ми” і „вони”... ідентичність... етнокультурне коріння..., етнокультурне розмаїття, етноренесанс, етновідродження... В останні часи ми все частіше стинаємось з даними словами і поняттями. Чуємо, сприймаємо (або й ні), аналізуємо, розмірковуємо, осмислюємо. Ці слова є затребуваними як на побутовому рівні, так і в політичній площині, царині науки і освіти, в сфері міждержавних реалій і прогностичних геополітичних ідеологем. Саме тому апріорність актуалізації етнокультурної проблематики є беззаперечною.

Кожна національна культура, кожна етнічна палітра сакральної мудрості, кожна історична епоха і, навіть кожна миттєвість буття окремої особистості чи спільноти збагатили скарбницю духовно-ціннісного досвіду людства в історії світової цивілізації. Українська нація не є винятком. Сакральні ідеали дохристиянської доби, духовно-ціннісні інновації Києво-Руської держави, філософсько-виховні тенденції ціннісного поля в історії Галицько-Волинської держави та вартісному просторі козацької гетьманської республіки залишили безперечно свій вагомий слід в духовній пам’яті українства загалом. Апріорі - у більш ніж специфічній динаміці історичного процесу духовної еволюції людства, де кожна нація по-своєму неординарно і не схоже на інші спільноти йшла до вершин чи до безодні, то зникаючи під тиском геополітичних реалій то займаючи чільне місце в поступі цивілізації, саме феномен української етноментальності, преломлюючись крізь конкретні історичні обставини, засвідчив своє доленосне значення, зумовлюючи грані духовної „безодні” чи „височини” як у долі нації, так і кожного її представника безпосередньо. Образне мислення і багата уява, які завжди були притаманні українському світогляду, зумовили популярність ототожнення України з містичним Феніксом, що простежується як в художній, так і в науковій літературі.

Проблема етноментальності та її релігійних ознак є однією з стрижневих в українській історико-філософській науковій думці. Адже рівень знаності і помітності нації в історії людства прямо пропорційний рівню національної самосвідомості, яка уособлює глибинний пласт життєформуючих чинників-концентрів: природа, історія, мова, державність, культура, філософія, а особливо, релігія і духовність. Синтез гнучкості і міцності останніх є відбитком моральної зрілості нації, що поступово й проектує феномен менталітету. Національний менталітет тільки йому належною комбінацією тих чи інших рис та проявів засвідчує, в свою чергу, іншість, єдиність, неповторність, а тому - унікальність самої нації.

Ментальність – це соціальний феномен, що в етно - національному контексті віддзеркалює специфічний “стиль” світосприйняття, який абсорбує тривалий процес духовного буття суспільства у більш-менш сталих геополітичних, ландшафтних, соціальних і освітньо-культурних умовах. Першофеноменом до духовно-релігійної сфери буття є саме етноментальність, а не навпаки. Зміст останньої обумовлює як аксіологічний вимір духовності, так і національне ставлення до трансцендентного.

Ментальність - поняття, яке навіть на рівні одного лише звучання акцентує наступні дієві характеристики: зазначає ракурс “іншості”, “окремішності”, “самобутності” нації чи її суб’єкта; пов’язує минуле з сучасністю і в національно - історичному контексті окреслює прогностичні риси на майбутнє; не існуючи відірвано від своїх носіїв, феномен ментальності, (що фокусується перед усе на етнічному чиннику) несе позитивне зерно патріотичного забарвлення та національної самодостатності; передбачає комплексність характеристик і їх всеохоплюючу взаємодію, що спонукає до пошуку інформації чи принаймні до роздумів про своє національне коріння, джерела духовності, освітньо – виховні ідеали, місце в історії тощо. Саме тому тема менталітету була вилучена з інформативних джерел в колоніальні періоди історії України і заблокована для наукового дослідження в радянський період.

Зникаючи разом із нацією, ментальність, таким чином, засвідчує себе як життєдайне і кордоцентричне ядро окремо взятого етносу, адже вона не може залишитись лише в концепції як релігія, в пам’ятках культури як духовність, в історичній інформації як зниклі нації і народи. Отже, менталітет – це вічний шанс життєдайності, котрий є у нації навіть попри дієву політику геноциду, офіційне невизнання чи заборону, є до тих пір, поки не “запускається” механізм самознищення, що унаочнює національне самозабуття і самозневагу.

Враховуючи вищенаведені системність і комплексність феномену національного менталітету, відзначено наступний пласт його духовно-етнічних вимірів, який в україноцентричному контексті характеризується наступними складовими, а саме:

- помітна релігійність, що одночасно поєднується з відсутністю фанатичного струменя у вираженні віри, явним антиклерикалізмом, несприйняттям ортодоксальної догматики, незацікавленістю теологічними концепціями, толерантним ставленням до представників релігійного іншодумства, релігійно-плюралістичним світоглядом і розгорнутим досвідом вільнодумчих позицій;

- домінанта ідеї простонародності, що зумовила практичну простоту віри, перевагу емоційно-почуттєвої сфери, природо- та обрядовірство, побожність і забобонність;

- акцент жіночого мотиву в духовному досвіді, що спродукував схильність до миролюбства, дипломатизм, компромісність, толерантність, мрійливість, романтизм, чутливість, вразливість, культ матері і подружньої оселі, але й не зменшив у національній ментальності рис відгомону лицарської вдачі козацько-запорожського періоду - це: динамізм, рухливість, мобільність, відчайдушність, свободолюбство, завзятість, фаталізм і затятість, невибагливість, мужність, самодостатність, відчуття власної гідності, дух лицарства і шляхетності - риси, які в релігійному ракурсі віддзеркалились аскетичним способом життя, нехтуванням земними цінностями і іншими чинниками, на яких наголошує ортодоксальне християнство;

- сімейний “орієнталізм” і помітне освячення родинної тематики, які в релігійному контексті уособились не тільки тяжінням до давньоукраїнського слова "Бог" і не витісненням його грецьким theos, а й характерним ототожненням розуміння Бога з господарем і хазяїном окремої оселі-господи, багатством і благодійництвом, що засвідчують наступні широковживані словоповтори і словотворення: "Господь Бог", "Господи, допоможи", "Дай Боже" тощо;

- тяжіння до "світла", "добра", "краси", "миру" як складових вищої Духовної Істини, яке в релігійному зрізі зумовило помітне ігнорування т.зв. "темних сил" - (в національному релігійному світогляді, як язичницького, так і християнського періодів світ демонології та світ Антихриста ніколи не вважався рівним за своїми силами та обсягом влади з "світом Божественним") - що спродукувало відсутність духовного протиставлення і чіткої духовної поляризації добра і зла в духовному досвіді українства;

- помітний духовний кордоцентризм, що в поєднанні з феноменом "українського традиційно-динамічного консерватизму" засвідчив не тільки життєдайність гуманістичного ядра національного менталітету, універсальність і природність центральних його рис, а й спроможність протистояти комплексу асимілятивних течій і унебезпечувати націю в часи лихоліття, що засвідчує сам факт наявності України-нації і України-держави на сучасному етапі людської цивілізації.

Акцентуємо - беззастережна орієнтація на західні норми і цінності життя без урахування ментальних особливостей нації, духовного, етно-освітнього та історичного досвіду України є на нашу думку хибним шляхом. Реальне духовно-національне відродження України можливе при толерантному ставленні до інших цінностей, за умов вивчення і дослідження цінностей і констант, власне, українських.

Шанування, оновлення й популяризація українських вартостей є головними складовими реального національно - відроджувального процесу. Професійно подана україноцентрична інформація – це відродження забутого, переосмислення духовних уроків минулого, відновлення традиційного, формування майбутнього, окреслення і модулювання інтелектуального і духовного рівня поколінь, за якими майбутнє України.

Література:

Основна:

1. Боряк, О.О. Україна: етнокультурна мозаїка . – К. : Либідь, 2006. – 328 с.

2. Булашов Г. О. Український народ. У своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях : космогонічні українські народні погляди та вірування. – К. : Довіра, 1992. – 413 с.

3. Воропай, О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. – К. Акціонерне т-во «Оберіг», 1993. – 589 с.

4. Лозко Г. С. Українське народознавство. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — 368 с.

5. Наливайко С. Етнічна історія Давньої України. – К.: Євшан-зілля, 2007. -624с. – С. 9-15, 15-66, 527-541.

6. Селівачов М. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія). Передмова акад.. М. Поповича. 2-ге вид. – К.: Редакція вісника «Ант», 2009 – 408с. – С.25-156, 171-210, 341-344 (термінологічний глосарій).

7. Стражний О. С. Український менталітет: ілюзії, міфи,реальність. – К. : “Книга”, 2008. – 368 с. 

8. Традиції і свята українського народу. – Донецьк :ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – 384 с. – С. 5-22.

9. До проблеми української орнаментики – інтернет-ресурс - // режим доступу - http://rukotvory.com.ua/nevdovzi/vseukrajinskyj-seminar-praktykum-z-pytan-symvoliky-ta-semantyky-v-ukrajinskij-kulturi/

10. До проблеми весільної семантики – інтернет-ресурс - // режим доступу - http://litmisto.org.ua/?p=8084

11. До проблеми семантики української вишивки – інтернет-ресурс - // режим доступу - http://www.svit.in.ua/stat/rushnyk.pdf

Додаткова:

1. Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк : Волинська книга, 2007. – 324 с.

2. Давидюк В. Ф. Українська міфологічна легенда. – Л. : Світ, 1992. – 176 с.

3. Жайворонок В. В. Слово в етнологічному контексті // Мовознавство. — 1996. — №1. — С. 7-14.

4. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. — 2001. — №5. — С. 48-63.

5. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Прислів’я, приказки, загадки, скоромовки: Для старшого шкільного віку / Упоряд. Н. С. Шумада. — К.: Веселка, 1989. — 606 с. (текст за вибором)

6. Колос З. Українські імена людей із вічними слов’янськими пракоренями // Вісник Оріяни. ― 2005. ― № 9 (20). ― С. 5-13; ― 2006. ― 10 (21). ― С. 4-10.

7. До проблеми етноантропоніміки – інтернет-ресурс - //режим доступу - http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/ridna_mowa_uk/index.php?page=rm34_03

8. До проблеми українського архетипу – інтернет-ресурс - // режим доступу http://www.filosof.com.ua/Mentaltheorie/P12.pdf;

9. До проблеми осмислення специфіки української мовленнєвої культури – інтернет-ресурс - // режим доступу - http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Kmss/2009_10/Pivnjuk_V.M.pdf

10. До проблеми української міфології – інтернет-ресурс - // режим доступу http://barvinok.ucoz.net/publ/mifi_ta_legendi_ukrajini/15; http://www.skarby.org.ua/statti/dusha/mify/svaroh-mokosha-dana/

Контрольні питання:

1. Назвіть стрижневі образи міфологічного світу давніх українців.

2. Окресліть логіку і специфіку формування давнього іменослову.

3. Назвіть спільні риси і ключові відмінності між «Молитовними Мадоннами» і іграшковою мотанкою.

4. Окресліть роль і значення «хлібних акцентів» в етнокультурі українців.

5. Проаналізуйте стрижневі ознаки української етноментальної традиції.

Теми рефератів:

1. Сучасний вимір буття давньої української міфології.

2. Український традиційний костюм (регіональні особливості).

3. «Українська хата» (регіональні особливості).

4. «Характерництво» як етно-демонологічна ознака козацької культури.

5. Етнокультурна спадщина в сучасній Україні: стан, тенденції, прогнози.

6. Вектори української семантики: відоме і призабуте.

7. АНтеїстийні вектори української традиційної культури.

8. Сакралізація образу Жінки і Матері в звичаєво-традиційній площині української етнокультури.

9. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. Етнопедагогіка та дитячий фольклор.

Самостійна робота «Етносимволіка сакрального простору української традиційної культури»:

1. Стрижневі тенденції української сакральної традиції.

2. Феномен молитви в українській сакральній традиції: форми вияву та втаємничення.

3. Українська домашня ікона.

Література до тем самостійної роботи:

1. Басов Д. Иконы в храме и в вашем доме / Д. Басов, С. Басов. – С. Пб. : А.В.К.-Тимошка, 2001. – 160с.

2. Богомолець О. Домашні ікони Центральної України: за матеріалами виставки “Домашні образи України XVII–XX ст.” з приватної колекції Ольги Богомолець у Київському музеї російського мистецтва (1–14 березня 2008 р.) / О. Богомолець. – К. : Оранта, 2008. – С. 212.

3. Бурдо Н.Б. Сакральний світ трипільської цивілізації// Енциклопедія трипільської цивілізації. — К.: Укрполіграфмедіа, 2004. — Т. 1. — С. 344-419.

4. Грушевський Михайло. Ілюстрована історія України. Нью-Йорк, 1990. С. 98—123.

5. Лихач Л. Ікони Шевченківського краю / Лідія Лихач, Микола Корнієнко. – К. : Родовід, 2000. – С. 23

6. Станкевич М. Є. Естетична концепція народного мистецтва / Михайло Станкевич Мистецтвознавство. – 2006 – С. 9–24.

7. Станкевич М. Є. Народна ікона на склі: соціологічний аспект / М. Є. Станкевич // Михайло Фігол Галич, 2007. – С. 18