Розділ іі. Організація роботи соціального педагога з дітьми із особливими потребами

2.1 Зміст, форми та способи діяльності соціального педагога з дітьми із особливими потребами

Відомо, що соціально–педагогічна діяльність як спосіб оптимізації процесу соціалізації виконує три соціальні функції: підвищення рівня соціальної адаптації індивіда або групи: профілактика явищ дезадаптації, соціокультурна реабілітація та розвиток людини. Про функцію соціальної адаптації можна говорити як про “швидку допомогу”, яка в ідеалі співпадає з розвитком несприятливих подій, які загрожують кризою дезадаптації. Профілактика спрямована на протидію можливим, прогнозованим негативним факторам і наслідкам впливу несприятливих ситуацій. Функція реабілітації здійснюється тоді, коли певні порушення уже відбулися і призвали до деяких “ускладнень” в житті людини. Саме ці різноманітні наслідки певної несприятливої події і прагне змінити клієнт при підтримці соціального педагога. В реальній практиці одна і та ж дія соціального педагога може мати адаптаційне, профілактичне і реабілітаційне значення.

Визначено, що у молодих інвалідів переважає песимізм, коли вони оцінюють можливості реабілітації та соціальної адаптації, пасивність у мобілізації власних можливостей. Це повязано не стільки з фізичним станом, скільки з конфліктним характером соціальної адаптації [17 с. 117]

Бажання перемогти хворобу і стати, як усі, виявили 58% респондентів, впевнено себе почувають лише 7%; байдужими залишилися 10% респондентів – ЛОП. Соромязливість, неспокій, відчувають 38% респондентів, бажання залишитись на самоті – 20%. Образою і злістю відповідають на ставлення оточуючих 32% опитаних. Отже, соціальне самопочуття можна оцінювати як негативне для значної кількості людей з особливими потребами (ЛОП).

Хоча за діючим законодавством підприємства та організації, які залучають на роботу ЛОП, мають певні привілеї, широкого розвитку практика надання робочих місць ЛОП не набувала. З тих, які працюють, 22% змушені були змінити місце роботи через недоброзичливе ставлення оточуючих. Наша держава, яка виходить в європейський простір, повинна прийняти моральні і політичні зобовязання щодо забезпечення такого становища, коли люди з особливими потребами матимуть ті ж самі права та обовязки, що й інші члени суспільства[14 с. 117].

В умовах сьогодення інтеграція дітей з різними фізичними і психічними вадами в суспільстві є одним із провідних напрямків роботи різноманітних соціальних інститутів та громадських організацій. Втім через ряд обєктивних та субєктивних причин наше суспільство ще не готове до широкомасштабного вирішення даної проблеми. Тому соціальна робота з дітьми перш за все повинна бути спрямована на подолання стереотипних уявлень щодо неповноцінності дітей з різними фізичними і психічними вадами.

Дуже велике значення в розвязанні цієї проблеми має соціальна політика та її вплив на здійснення соціальної допомоги дітям з різними фізичними і психічними вадами.

Базуючись принципі соціально-педагогічної діяльності, як принцип опори на потенційні можливості клієнта, беручи до уваги те, що одним з основних видів соціальної допомоги є вироблення у клієнта навичок самодопомоги на основі внутрішніх резервів та певного соціального досвіду особистості, внутрішні ресурси можна розглядати як сукупність психологічних характеристик обєкта (клієнта) та його когнітивних (знання) та операційних (вміння) компонентів. На основі цього до внутрішніх ресурсів та зовнішніх ресурсів відносять вище перелічені показники або види ресурсів[16 с. 74].

Очевидним є той факт, що будь-яка діяльність не може відбуватися без участі людей. Тому людські ресурси відіграють у соціальній діяльності провідну роль. Серед них, в першу чергу, слід виокремити фахівців: соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, реабілітологів, лікарів та інших працівників соціальних інститутів які реалізують соціальну політику держави в різних напрямках соціально-педагогічної діяльності. Зважаючи на те, що всіх представників соціуму можна розглядати як потенційні обєкти соціально-педагогічної діяльності, вирішувати соціальні проблеми багатомільйонної армії людей не під силу багатотисячному колективу спеціалістів. Тому потужним людським ресурсом соціальної роботи є волонтери. Це, люди, які на засадах добровольності беруть участь у роботі державних та громадських організацій. Відповідно до віку, соціальної ролі та статусу виокремлюють наступні групи волонтерів:

• діти та підлітки;

• студенти;

• батьки;

• спонсори.

Як різновид людських ресурсів можна розглядати представників мікросоціуму, у якому найчастіше перебуває людина, котра потребує допомоги та підтримки. Це можуть бути сусіди, члени учнівського чи трудового колективу, родичі, які можуть прийти на допомогу в скрутний для людини час.

Наявність матеріальних засобів та людей, які можуть їх застосувати у практичній роботі, ще не є достатньою умовою для здійснення всіх видів соціальної роботи. У вік бурхливого розвитку інформаційних технологій не можна не зважати на пріоритетні позиції інформаційного поля у забезпеченні високого рівня професійної діяльності. Інформаційні ресурси є дуже важливими для соціальної роботи насамперед тому, що кожен клієнт потребує індивідуального підходу до вирішення його проблем, що в свою чергу, вимагає пошуку різних варіантів соціально-педагогічної роботи. Якщо в арсеналі спеціаліста відсутній певний інструментарій для надання кваліфікованої допомоги, він за допомогою інформаційних ресурсів може шукати нових засобів для підтримки людини в конкретній ситуації. Особливість інформаційних ресурсів полягає ще й у тому, що і сам обєкт соціально-педагогічної допомоги може активно залучатися до пошуку необхідної йому інформації, яка у подальшому дасть змогу самостійно знайти вихід з проблемної ситуації чи спонукатиме до нових роздумів та пошуків. До основних видів інформаційних ресурсів можна віднести:

• спеціальну літературу;

• буклети, листівки, брошури, прес-релізи;

• рекламну продукцію (плакати, стенди);

• інформацію в ЗМІ про благодійні заходи неурядових структур і соціальні програми органів влади та міського самоврядування;

• інформаційну мережу Інтернет (сторінки донорів, інформаційно-пошукові сервери, спеціалізовані сторінки по фандрайзингу тощо);

Окрім перерахованих вище різновидів внутрішніх та зовнішніх ресурсів, важливим ресурсом соціально-педагогічної роботи виступає сімя. Сімя – це система соціального функціонування людини, один із провідних інститутів її соціалізації. Вона, перш за все, покликана бути надійним психологічним “сховищем”, яке допомагає людині виживати у складних умовах сучасного життя. Сімя забезпечує своїм членам економічну, соціальну, фізичну безпеку шляхом реалізації її основних функцій: матеріально-економічної, житлово-побутової, комунікативної, рекреативної. Якщо обєктом соціально-педагогічного впливу виступає конкретна особистість, то сімя у такому випадку може бути зовнішнім ресурсом стосовної неї. При цьому в якості матеріальних ресурсів можуть виступати сімейні заощадження та фінансові надходження членів родини, а саме - батьків, дітей можна розглядати як різновид людських ресурси, що сприяють становленню, самореалізації та самодопомозі особистості[19 с. 63].

Спираючись на класифікацію ресурсів, соціальну роботу можна визначити як процес активізації внутрішніх ресурсів обєкта, пошук та залучення зовнішніх ресурсів субєктом, який може відбуватися при підтримці сімї з метою задоволення потреби чи вирішення проблеми особистості.

У людей з особливими потребами виникають загальні особистісні проблеми, які мають таку основну специфіку:

1. Комплекс неповноцінності, відчуття неспроможності виконувати важливі людські функції, підвищена потреба в захисті;

2. Відчуття несхожості на інших, відчуженість від інших;

3. Почуття самотності внаслідок обмеженості контактів із зовнішнім світом, підлеглість у контактах, низький рівень симпатії;

4. Екзистенційні проблеми, відчуття втрати життєвого смислу.

Загальною рисою, яка обєднує ці проблеми, є те, що всі вони повязані з недостатнім опануванням життєвих умінь і навичок, невмінням адаптуватися в навколишньому світі, неможливістю використовувати особистісні ресурси для розязання життєвих завдань. Наведені вище особистісні проблеми можна вирішувати за допомогою різних психологічних методів – консультування, бесіди, гри, різних видів групової роботи, тренінгів. Так, зокрема, нам хотілося б зупинитися на тренінгових методах, які є дуже ефективним засобом роботи з групами, оскільки сприяють підвищенню активності і розкриттю учасників, отриманню зворотного звязку від членів групи, створенню атмосфери довіри щирості і конфіденційності того, що відбувається в групі. А також дають змогу зрозуміти інших і свою власну особистість. Розроблюючи програми тренінгів для дітей з особливими потребами, доцільно врахувати такі характеристики:

• час настання інвалідності;

• важкість порушень (діапазон обмежень, спричинених захворюванням або дефектам);

• рівень інтелектуального та емоційного розвитку;

• дотримання логічної послідовності тренінгових занять.

Всі тренінги, які проводяться з людьми з особливими потребами, нехай це буде навчання інструментальним навичкам або корекція емоційних і поведінкових шаблонів, мають основну спільну особливість – це можливість інтезації в суспільство, можливість не почувати себе одиноким, можливість взаємодіяти з іншими і відчути себе корисним[21 с. 45]. Отже, соціальна робота з підлітками з обмеженими можливостями має ґрунтуватися на засадах соціально-психологічної та педагогічної допомоги, соціальної адаптації та реабілітації. Адже, соціальний педагога працює з категорією дітей, які потребують соціальної допомоги. І тому він виробляє оптимальну педагогічну стратегію навчання, виховання та реабілітації дитини-інваліда. Планує, здійснює роботу із соціальної адаптації дитини-інваліда: виховує і прищеплює навички самообслуговування, надає соціальну психологічну допомогу, організує дозвілля, спортивну діяльність, спілкування з цікавими людьми, закладає основи оволодіння професіями, які дають можливість працювати в домашніх умовах.

Основні поняття які повинен знати соціальний педагог: основи законодавства про освіту, соціальний захист інвалідів та дітей-інвалідів; Конвенцію про права дитини ; інші законодавчі і нормативно-правові акти та документи з питань навчання і виховання; основи педагогіки, теорії та методики виховання, загальної вікової, педагогічної, сімейної, соціальної психології, соціально-психологічної реабілітації, корекційної роботи; етику, естетику, культурно-освітні дисципліни; програмно-методичні документи, матеріали для роботи з дітьми, які мають порушення фізичного або розумового розвитку; фізіологічні, психолого-педагогічні особливості розвитку дітей-інвалідів; ефективні форми і методи компенсаторно-корекційного процесу з дітьми-інвалідами; систему державних закладів (організацій освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення, громадських організацій) з надання допомоги дітям-інвалідам; передовий вітчизняний і зарубіжний досвід соціальної роботи.