1.3. Значення діяльності соціального педагога для дітей із особливими потребами

Під "особливими потребами" можна ро­зуміти принаймні три речі.  З одного боку - це необхідність часом надзвичайно специфічних ме­тодів обстеження, навчання та комунікації (special education - спеціальної освіти або дефектології), реабілітації і працетерапії (physical & оссuраtiоnal thеrаrу), особливого ставлення під час навчання.

 По-друге, потрібні також спеціальні пристосування - допоміжні пристрої для ходь­би, інвалідні візки, слухові апарати тощо, аж до складної комп'ютерної та медичної техніки, а також підвищені вимоги до безбар'єрної структу­ри та адаптації середовища.

 По-третє, мається на увазі незахищеність цих дітей у соціальному пла­ні. Частіше, ніж інші, такі діти опиняються під за­грозою сирітства або відмови батьків, відмови шкіл від їхнього навчання, відмови професійної освіти, відмови прийому на роботу, зрештою, ви­ключення з суспільства в цілому. Тому часто фі­зична вада, особливо коли вона поєднана з мозко­вою дисфункцією або психоневрологічною інва­лідністю, призводить до маргіналізації особи, ал­коголізму, жебрацтва, сексуальної експлуатації. Щоб уникнути цих важких соціальних наслідків, наші діти насправді потребують особливої уваги, особливої турботи. Однак загалом потреби непов-носправних дітей є абсолютно нормальними, які можуть і мають бути задоволені в рамках кожно­го суспільства[7 с. 93].

Соціальна реабілітація людей з обмеженими можливостями здійснюється за допомогою реалізації соціальних проектів, програм через надання соціальних послуг державними структурами (центри соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, реабілітаційні центри, інтернатні заклади тощо) та громадськими організаціями [6 с. 32].

Соціальна реабілітація інвалідів — це система відновлення соціальних взаємозв’язків, соціального статусу, працездатності через комплекс соціально-медичних, соціально-психологічних і соціально-правових заходів.

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» суб’єктами, що їх надають можуть виступати державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку, фізичні особи [4 с. 151].

Державні і недержавні соціальні служби (заклади, організації, установи тощо) утворюють систему соціального обслуговування населення. Система, з одного боку, є важливим сектором соціальної сфери, який потребує належного нормативно-правового регулювання, а з іншого — виступає технологією соціальної роботи, комплексом заходів для підтримки соціально вразливих груп населення, що здійснюються через спеціально організовані для цього інституції.

Наразі, в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості недержавних організацій, які надають соціальні послуги людям з особливими потребами. Зростання внеску недержавних організацій у надання соціальних послуг та реалізацію соціальних проектів спричинено низкою причин, а саме: кризою розпаду тоталітарної держави та слабкою спроможністю державної системи соціального захисту людей; зростанням недовіри громадян до діючих державних інституцій та установ; неможливістю належного виконання державою взятих на себе зобов’язань та соціальних гарантій; прагненням людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби; намаганнями людей знайти тих, хто має аналогічні проблеми; появою кваліфікованих фахівців із соціальної роботи з такою категорією клієнтів, яким хотілося впровадити інноваційні моделі практики, відмінні від традиційно поширених у державних соціальних службах [8 с. 201].

Організації, які працюють з людьми з особливими потребами, переважно створюються з ініціативи батьків дітей-інвалідів або самих інвалідів.Їх допомога спрямована на створення потрібних умов для поліпшення економічних умов сім’ї — надання матеріальної, гуманітарної допомоги, медикаментів. Особлива увага приділяється також проблемі соціальної реабілітації інвалідів, їх інтеграції у суспільство. Засобами досягнення мети тут виступають організація екскурсій, спільний відпочинок, видання газет і журналів. Окрім дозвіллєвих форм роботи важливе місце посідає трудова діяльність: формування та розвиток трудових навичок, які є доступними для людини, зважаючи на її особливості. Діяльність неурядових організацій, що працюють з людьми з особливими потребами, є важливим фактором допомоги в розвитку культури, освіти, охорони здоров’я, вирішення їхніх проблем, соціалізації і залучення до активного суспільного життя. Всі форми роботи реалізуються у вигляді соціальних послуг, які отримує людина з особливими потребами [5 с. 115].

При наданні соціальних послуг людям з обмеженими можливостями необхідно враховувати важливі чинники розвитку їх особистості: потреба в позитивній увазі, безоцінному прийнятті з боку оточуючих, усунення стигматизації й упередженого ставлення; розширення власних ресурсів щодо задоволення своїх потреб; створення адаптованої ситуації для успішної діяльності; розвиток ініціативи.

Також важливо брати до уваги домінуючі негативні особистісні утворення в людей з обмеженими можливостями: комплекс неповноцінності, відчуття неспроможності виконувати деякі функції, підвищену потребу у захисті; відчуття несхожості на інших, відчуженість від них; почуття самотності внаслідок обмеженості контактів із зовнішнім світом, підлеглість у контактах; надмірне очікування допомоги як компенсація за дефект; підвищену тривожність, що вказує на дезадаптованість; занижену самооцінку, що вказує на неприйняття своєї інвалідності та використання деструктивних захисних механізмів; наявність акцентуацій характеру; екзистенційні проблеми, відчуття втрати сенсу життя [6 с. 75].

Соціальні послуги, які надаються людям з обмеженими можливостями, спрямовані на вирішення їхніх складних життєвих обставин через:

• надання матеріальної підтримки (гуманітарна допомога; допомога в оформленні потрібної документації, репрезентація інтересів перед органами державної та місцевої влади; юридичне консультування; адвокація); проблеми виникають через різницю між реальним прожитковим мінімумом та встановленими виплатами по інвалідності, брак реалізації визначених законодавством пільг і нестачу деяких додаткових, недостатність безкоштовного забезпеченя технічними і медичними засобами лікування, реабілітації, компенсації вад і захворювань;

• забезпечення належного медичного обслуговування (допомога з медикаментами; забезпечення здорових та безпечних умов у помешканні; купівля спеціального обладнання для догляду за людиною з обмеженими можливостями чи її пересування; влаштування на оздоровлення; організація медичного обстеження, догляду (лікарського або сестринського); реабілітаційні програми); проблеми виникають через недостатню кількість і якість послуг безкоштовного лікування, а також профілактики, реабілітації та ранньої діагностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфікованих фахівців, особливо в обласних і районних містах та селах, недостатню забезпеченість оздоровлення та санаторного лікування, зокрема брак путівок для дітей із батьками.

• організацію психологічної допомоги дітям і батькам (психологічне консультування з питань внутрішньо-сімейних стосунків чи потреб дитини; навчанням батьків навичкам догляду за дитиною; залучення батьків до груп взаємодопомоги); проблеми виникають через нестачу відповідних осередків і фахівців, матеріально-технічного та інформаційно-методичного забезпечення, відсутність впровадження інноваційних методів роботи [9].

• організацію освіти й професійного навчання (влаштування по можливості дитини-інваліда в дитячий садок; організація інтегрованого нклюзивного навчання; сприяння в професійному навчанні; проведення корекційних та реабілітаційних занять; організація дозвілля; формування трудових навичок; підтримка незалежного життя); проблеми виникають через нестачею спеціальних груп у дитячих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спеціальних шкіл, недостатньою якістю надомного навчання і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недостатністю закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного продовження освіти;

• створення умов для працевлаштування дітей і батьків (консультування щодо працевлаштування і шляхів заробітку; сприяння працевлаштуванню); проблеми виникають через невиконання законодавчих квот щодо працевлаштування, нестачу спеціальних робочих місць, прийнятного режиму і умов праці, брак можливостей надомної праці спеціалізованих підприємств;

• спілкування, заняття улюбленими справами (створення клубів за інтересами, сайтів знайомств, організація системи наставництва, патронажу); проблеми виникають через нестачею осередків — клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, творчих майстерень, інноваційних форм роботи — груп взаємодопомоги, спеціальних змін у таборах відпочинку.

• підготовку дітей та молоді до самостійного життя (створення груп взаємодопомоги, профспілок інвалідів, організація курсів за певними професійними спрямуваннями, організація служб знайомств); проблеми виникають через нестачею центрів соціальної адаптації, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, закладів професійної орієнтації та навчання, діяльності щодо сприяння працевлаштуванню, створення спеціалізованих служб знайомств;

• вільне пересування (моніторинг за дотриманням умов безбар’єрності середовища; облаштування місця проживання, перебування людини з обмеженими можливостями); проблеми виникають через невиконання вимог законодавства щодо пристосування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функціональними обмеженнями, певну нестачу транспортних пільг [9].

Увесь спектр соціальних послуг, які надають громадські організації людям з обмеженими можливостями, та комплекс соціальних проблем, які вони ставлять за мету вирішити, нададуть можливість людям з обмеженими можливостями та їхнім сім’ям отримати необхідну матеріальну та моральну підтримку, а також одержати допомогу в адаптації у складних умовах їх існування [13 с. 117]. Один із компонентів соціально-педагогічної допомоги - виховання гармонійної особистості, формування її ціннісних орієнтацій. Об'єктом цієї діяльності є діти-інваліди, сім'я і найближче соціальне оточення. Методика виховної роботи випливає із загальної теорії виховання як системи наукових знань про закономірності формування особистості. Сенс виховання постає у побудові таких взаємозв'язків особистості із суспільством, які забезпечують соціалізацію особистості, формування цілісного життєвого шляху особистості. Так залучення дітей з вадами фізичного розвитку до соціально активної діяльності здійснюється шляхом групової і масової роботи через організацію різноманітних занять творчих лабораторій, проведення культурно-дозвіллєвих заходів.

Соціалізація особистості спрямована як на засвоєння всього культурного досвіду, що набутий людством протягом історії, так і на розвиток всіх потенційних можливостей особистості. Виховна робота у єдності з іншими факторами формування особистості створює природний педагогічний процес, який випливає із специфіки взаємодії особистості із оточуючим середовищем (люди, природа, мистецтво).