
- •Анатомія і фізіологія дитячого організму
- •В ступ
- •Розділ і розвиток організму людини період ембріонального розвитку організму
- •Коротка характеристика різних видів тканин
- •Вікові зміни показників фізичного розвитку
- •Розділ іі морфологічний і функціональний розвиток відділів центральної нервової системи нервова система
- •Загальний план будови нервової системи. Нервова система людини складається з двох основних відділів: центрального і периферичного.
- •Головний мозок. Головний мозок міститься в порожнині черепа має масу біля 1350 г і поділяється на п’ять відділів: середній, проміжний, кінцевий.
- •Загальні закономірності морфологічного і функціонального розвитку
- •Ріст і розвиток спинного мозку
- •Ріст і розвиток довгастого мозку і моста
- •Ріст і розвиток мозочка
- •Ріст і розвиток середнього мозку
- •Ріст і розвиток проміжного мозку і базальних ядер
- •Розвиток кори великих півкуль головного мозку
- •Вища нервова діяльність людини і її особливості
- •Вища нервова діяльність дітей до 1 року
- •Вища нервова діяльність дітей у віці від 1 до 3 років
- •Вища нервова діяльність дітей дошкільного віку
- •Вища нервова діяльність дітей шкільного віку
- •Розділ ііі аналізатори структура і значення аналізаторів
- •Загальні властивості і закономірності діяльності рецепторних утворень
- •Зоровий аналізатор
- •Слуховой аналізатор
- •Нюховий аналізатор
- •Смаковий аналізатор
- •Шкірний аналізатор
- •Вестибулярний аналізатор
- •Руховий аналізатор
- •Розділ іvморфологічний і функціональний розвиток аналізаторів вікові особливості зорового аналізатора
- •Вікові особливості слухового аналізатора
- •Вікові особливості вестибулярного аналізатора
- •Вікові особливості смакового і нюхового аналізаторів
- •Вікові особливості шкірного аналізатора
- •Вікові особливості рухового аналізатора
- •Розділ vопорно-руховий апарат значення і будова опорно-рухового апарату
- •Будова кістяка
- •Кістяк голови включає мозковий і лицьовий череп.
- •Будова і властивості кістякових м’язів
- •Розділ vі вікові особливості опорно-рухового апарату вікові особливості кістяка
- •Вікові особливості кістякової мускулатури
- •Розділ vіі ендокринні залози структура і функції ендокринних залоз
- •Щитовидна залоза
- •Паращитовидні залози
- •Наднирники
- •Статеві залози
- •Вилочкова залоза
- •Підшлункова залоза
- •Розділ vііі вікові особливості структури і функції ендокринних залоз вікові особливості гіпофіза
- •Вікові особливості щитовидної залози
- •Вікові особливості наднирників
- •Вікові особливості статевих залоз
- •Вікові особливості паращитовидних залоз
- •Вікові особливості вилочкової залози й епіфіза
- •Вікові особливості підшлункової залози
- •Розділ іх кров
- •Значення крові
- •Склад і властивості плазми крові
- •Еритроцити
- •Лейкоцити
- •Тромбоцити
- •Імунні властивості крові
- •Руйнування й утворення кров’яних тілець
- •Розділ х вікові особливості системи крові вікові особливості кровотворення
- •Зміни з віком кількості і властивостей еритроцитів
- •Зміни з віком кількості і властивостей тромбоцитів
- •Зміни з віком кількості і властивостей лейкоцитів
- •Вікові особливості імунних реакцій і складу плазми
- •Розділ хі серцево-судинна система значення серцево-судинної системи в організмі
- •Основні особливості будови серцево-судинної системи
- •Цикл серцевих скорочень
- •Властивості серцевого м'язу
- •Зовнішні прояви діяльності серця
- •Систолічний і хвилинний об’єкти серця. Робота серця
- •Рух крові по судинах
- •Нервова і гуморальна регуляція діяльності серця
- •Нервова і гуморальна регуляція тонусу судин
- •Саморегуляція серцево-судинної системи
- •Вплив кори великих півкуль на діяльність серцево-судинної системи
- •Розділ хіі вікові особливості серцевосудинної системи особливості морфологічного розвитку серцево-судинної системи
- •Тривалість окремих фаз серцевого циклу (у сек.) у дітей різних вікових груп (по б. Л. Комарову)
- •Вікові особливості систолічного і хвилинного об`ємів серця
- •Вікові особливості руху крові по судинах
- •Вікові особливості регуляції діяльності серцево-судинної системи
- •Розділ хііі дихальна система значення дихання. Будова органів дихання
- •Зовнішнє дихання
- •Склад повітря (у %)
- •Перенесення газів кров’ю
- •Обмін газів у легенях і тканинах
- •Регуляція дихання
- •Залежність величини легочнол вентиляції від вмісту со2, у вдихуваному і альвеолярному повітрі (у %)
- •Рефлекторна регуляція дихання
- •Роль кори великих півкуль головного мозку в регуляції дихання
- •Розділ хіvвікові особливості структури і функції органів дихання морфологічний розвиток органів дихання
- •Вікові особливості зовнішнього дихання
- •Зміни зовнішнього дихання з віком
- •Зміна величини дихального об’єму легень з віком
- •Вікові особливості транспорту газів
- •Вікові особливості регуляції дихання
- •Розділ хv травлення значення травлення. Будова органів травлення
- •Методи вивчення функцій органів травлення
- •Функціональні особливості органів травлення
- •Травлення в кишечнику
- •Печінка, її будова і функції
- •Рухова функція шлунково-кишкового тракту
- •Розділ хvі вікові особливості травлення
- •Формування морфологічної структури органів травлення
- •Розвиток залоз травної системи
- •Вікові функціональні особливості травної системи
- •Розділ хvіі обмін речовин і енергії в організмі значення обміну речовин, його основні етапи
- •Ферменти
- •Обмін вуглеводів
- •Зв’язок і взаємозалежність обміну речовин в організмі
- •Обмін води і мінеральних речовин
- •Енергетичний обмін
- •Норми харчування
- •Нервова регуляція обміну речовин
- •Терморегуляція
- •Основні механізми терморегуляції
- •Розділ хvііі вікові особливості обміну речовин особливості обміну білків
- •Особливості обміну вуглеводів
- •Особливості обміну ліпідів
- •Особливості обміну мінеральних речовин
- •Вікові особливості обміну енергії
- •Вікові особливості терморегуляції
- •Розділ хіх виділення значення і будова видільної системи
- •Механізм сечоутворення
- •Регуляція функцій органів виділення
- •Розділ хх вікові особливості органів сечоутворення і сечовиділення вікові особливості структури нирок
- •Зміни з віком величини нирок
- •Вікові особливості функції нирок
- •Добова кількість мінеральних речовин, необхідна для грудних де.ЕД і дорослих (на 1 кг маси тіла)
- •Вікові особливості регуляції функції нирок
- •Розділ ххі будова і функції шкіри
- •Значення шкірного покрова, його функції
- •Будова шкіри людини
- •Деякі похідні шкіри
- •Вікові особливості шкіри
- •АнатомIя I фIзIологIя дитячого органIзму Навчальний посібник
- •01030, М. Київ, вул. Пирогова, 9, кім. 221-а, тел. 239-30-85
- •01030, М. Київ, вул. Пирогова, 9, кім. 221-а, тел. 239-30-85
Склад повітря (у %)
Назва газу |
Повітря | ||
атмосферний |
видихуваний |
альвеолярний | |
CO2 |
0,03 |
4,1 |
5,5-5,7 |
O2 |
20,95 |
16,4 |
14,2-14,6 |
Азот |
79,02 |
79,5 |
80 |
Легенева вентиляція. Безупинну зміну повітря, що відбувається в легенях, називають легеневою вентиляцією. Її показником може бути хвилинний об’єм легень, тобто кількість повітря, видихувана за хвилину. Величина хвилинного об’єму визначається добутком числа дихальних рухів у хвилину на об’єм одного вдиху (350-500 см3).
У жінок величина хвилинного об’єму може дорівнювати 3-5 л, а в чоловіків – 6-8 л. Його величина залежить від віку, статі і фізичного розвитку людини (його маси і зросту), рівня окислюальних процесів. Хвилинний об’єм значно збільшується при фізичній роботі і може досягати 50-100 л/хв. Величину вентиляції, що покриває потреби організму в стані спокою, називають ейпне (“ей” – добре, “пное” – дихання: “гарне дихання”).
Величина хвилинного об’єму легеневої вентиляції недостатньо відбиває ефективність дихання. При одній і тій же величині хвилинного об’єму в легенях може обмінюватися різна кількість повітря. Так, спортсмен за хвилину може здійснювати 10 глибоких дихань при об’ємі дихальних рухів 600 см3, тобто хвилинний об’єм у нього буде дорівнювати 6000 см3.
Нетренована людина може зробити 20 дихань, але поверхневих (дихальний об’єм дорівнює 300 см3) – величина хвилинного об’єму буде теж дорівнювати 6000 см3. Але у спортсмена в легені попадає 600 см3 – 160 см3 = 440 см3, тобто 3/4 дихального об’єму. У нетренованої людини обмінюється значно менше повітря: 300 см3 -160 см3 = 140 см3, тобто 1/2 дихального об’єму. З цього можна зробити висновок, що рідке, але глибоке дихання більш ефективне, тому що при цьому в альвеолярному повітрі здійснюється більший обмін газів.
Перенесення газів кров’ю
Значення фізичних факторів для переносу газів чкровыо. Розчинення газів у рідинах залежить від ряду факторів: від властивостей самого газу, від властивостей рідини (концентрації в ній солей, її температури), від об’єму і тиску газу над рідиною.
Показником розчинності газів служить коефіцієнт розчинності (чи абсорбційний коефіцієнт). Його величина показує той об’єм газу, що розчиняється в 1 см3 рідині при температурі 0°С и тиску 760 мм рт. ст.
Коефіцієнт розчинності газу тим більше, чим нижче температура; він зменшується з підвищенням температури і при температурі кипіння дорівнює нулю (газ з розчину весь випаровується). Коефіцієнт розчинності в крові для кисню дорівнює 0,022, для азоту – 0,011, для вуглекислоти – 0,511.
У стані розчинення в артеріальній крові міститься 0,25 мл О2, 2,69 мл СО2 і 1,04 мл N.
Фізичне розчинення газів дуже мале, а тому воно не має великого значення для їхнього переносу кров’ю. Важливим фактором переносу газів кров’ю є утворення хімічних сполук з речовинами плазми крові і еритроцитів. Для встановлення хімічних зв’язків і фізичного розчинення газів важлива величина тиску газу над рідиною.
Роль тиску газів у їх переносі кров’ю. Надходження газу в рідину залежить від його тиску. Якщо над рідиною знаходиться суміш газів, то рух і розчинення кожного з них залежать від його парціального тиску. Парціальний тиск можна розрахувати виходячи із загального тиску суміші газів і їх процентного вмісту.
Усю газову суміш атмосферного повітря приймають за 100%, вона має тиск 760 мм рт. cm, а частина газу (O2 – 20,95%) приймають за х. Звідси: х = 760 20,95/100 = 159,22 мм рт. ст. При розрахунку парціального тиску газів в альвеолярному повітрі необхідно враховувати, що він насичений водяними парами, тиск яких складає 47 мм рт. ст. Отже, на частку газової суміші, що входить до складу альвеолярного повітря приходиться тиск не 760 мм рт. ст., а 760-47 = 713 мм рт. cm. Цей тиск приймається за 100%.
Звідси легко обчислити, що парціальний тиск О2, що міститься в альвеолярному повітрі в кількості 14,3%, буде рівний:
713 14,3/100=102 мм рт. ст.
Відповідний розрахунок парціального тиску СО2 показує, що воно дорівнює 40 мм рт. ст.
Альвеолярне повітря контактує з тонкими стінками легеневих капілярів, по яких приходить до легень венозна кров. Інтенсивність обміну газів і напрямок їхнього руху (з легень у кров чи із крові в легені) залежать від парціального тиску кисню і вуглекислоти в газовій суміші в легенях і в крові (тиск газів у рідинах називають їх напругою).
Напруга кисню у венозній крові дорівнює 40 мм. рт. ст., вуглекислоти – 46 мм рт. ст. Рух газів здійснюється від більшого тиску до меншого. Отже, кисень буде надходити з легень (його парціальний тиск у них дорівнює 102 мм рт. cm.) у кров (його напруга в крові 40 мм рт. ст.), а вуглекислий газ із крові (напруга 46 мм рт. ст.) в альвеолярне повітря (тиск 40 мм рт. ст.).
Киснева ємність крові. Вміст газів у крові. У крові кисень з’єднується з гемоглобіном і утворить неміцне з’єднання – оксигемоглобін. Насичення крові киснем залежить від кількості гемоглобіну в крові. Максимальна кількість кисню, що може поглинути 100 мл крові, називають кисневою ємністю крові. Відомо, що в 100 мл крові людини міститься 14% гемоглобіну. Кожен грам гемоглобіну може зв’язати 1,34 мл O2. Виходить, 100 мл крові можуть перенести 1,34 х 14% = 19 мл (19 об’ємних відсотків). Це і є киснева ємність крові.
Можна розрахувати ступінь насичення крові киснем. Для цього потрібно розділити вміст кисню досліджуваної крові на її кисневу ємність.
Зв’язок кисню з гемоглобіном. В артеріальній крові 0,25 об’ємного відсотка О2 знаходиться в стані фізичного розчинення в плазмі, а інші 18,75 об’ємного відсотка – в еритроцитах у пов’язаному стані з гемоглобіном у вигляді оксигемоглобіну. Зв’язок гемоглобіну з киснем залежить від величини напруги газів: якщо воно збільшується, гемоглобін приєднує кисень і утвориться оксигемоглобін (НВО2). При зменшенні напруги кисню оксигемоглобін розпадається і віддає кисень. Криву, що відбиває залежність насичення гемоглобіну киснем від напруги останнього, називають кривою дисоціації оксигемоглобіну. На малюнку видно, що навіть при невеликому парціальному тиску кисню (40 мм рт. ст.) з ним зв’язуються 75-80% гемоглобіну. При тиску 80 – 90 мм рт. cm. гемоглобін майже цілком насичується киснем. В альвеолярному повітрі парціальний тиск кисню дорівнює 120 мм рт. ст., тому кров у легенях буде цілком насичена киснем.
При розгляді кривої дисоціації оксигемоглобіну можна помітити, що при зменшенні парціального тиску кисню оксигемоглобін піддається дисоціації і віддає кисень. При нульовому тиску кисню оксигемоглобін може віддати весь з’єднаний з ним кисень.
Рис. 89 Залежність насичення крові людини киснем від його парціального тиску (крива дисоціації оксигемоглобіну)
Рис. 90 Криві
насичення гемоглобіну киснем при різних
умовах:
А – у залежності від реакції
середовища (рН); Б – від температури; В
– від вмісту солей; Г– від вмісту CO2.
По осі абсцис – парціальний тиск О2; (у
мм рт. ст.), по oсі ординат – ступінь
насичення (у %).
Властивість гемоглобіну – легко насичуватися киснем, навіть при невеликих тисках, і легко його віддавати – дуже важлива.
Завдяки легкій віддачі гемоглобіном кисню при зниженні парціального тиску забезпечується безперебійне постачання тканин киснем, у яких унаслідок постійного споживання кисню його парціальний тиск дорівнює нулю.
Розпад оксигемоглобіну на гемоглобін і кисень збільшується з підвищенням температури тіла.
Дисоціація оксигемоглобіну залежить від реакції середовища плазми крові. Зі збільшенням кислотності крові зростає дисоціація оксигемоглобіну.
Зв’язки гемоглобіну з киснем у воді здійснюється швидко, але повного його насичення не досягається, так само як не відбувається повної віддачі кисню при зниженні його парціального тиску. Більш повне насичення гемоглобіну киснем і повною його віддачею при зниженні напруги кисню відбуваються в розчинах солей і в плазмі крові.
Особливе значення в зв’язуванні гемоглобіну з киснем має вміст CO2 у крові. Чим більше міститься вуглекислоти в крові, тим менше зв’язується гемоглобін з киснем і тем швидше відбувається дисоціація оксигемоглобіну. Особливо різко знижується здатність гемоглобіну з’єднуватися з киснем при тиску СО2 рівному 46 мм рт. ст., тобто при величині, що відповідає напрузі СО2 у венозній крові. Вплив CO2 на дисоціацію оксигемоглобіну дуже важливий для переносу газів у легенях і тканинах.
У тканинах міститься велика кількість CO2 і інших кислих продуктів розпаду, що утворяться в результаті обміну речовин. Переходячи в артеріальну кров тканьових капілярів, вони сприяють більш швидкому розпаду оксигемоглобіну і віддачі кисню тканинам.
У легень же, у міру виділення СО2 з венозної крові в альвеолярне повітря, зі зменшенням вмісту CO2 у крові збільшується здатність гемоглобіну з’єднуватися з киснем. Тим самим забезпечується перетворення венозної крові в артеріальну.
Зв’язки вуглекислого газу кров’ю. В артеріальній крові міститься 50-52% СО2, а у венозній на 5-6% більше – 55-58%. З них 2,5-2,7 об’ємні відсотки в стані фізичного розчинення, а інша частина СО2 переноситься у вигляді солей вугільної кислоти: бікарбонату натрію (NaHСО3) у плазмі і бікарбонату калію (КНСО3) – в еритроцитах. Частина вуглекислого газу (від 10 до 20 об’ємних відсотків) може транспортуватися у вигляді сполук з аміногрупою гемоглобіну – карбгемоглобіна.
З усієї кількості СО2 велика його частина (2/3) переноситься плазмою крові.
Однієї з найважливіших реакцій, що забезпечують транспорт СО2, є утворення вугільної кислоти із СО2 і Н2О:
Н2О + СО2 = Н2 СО3
Така реакція в крові прискорюється приблизно в 20 000 разів. Велика швидкість цієї реакції забезпечується ферментом карбоангідразою. При збільшенні вмісту СО2 в крові (що буває в тканинах) фермент сприяє гідратації СО2 і реакція йде у бік утворення Н2СО3. При зменшенні парціальної напруги СО2 у крові (що має місце в легенях) фермент карбоангідраза сприяє дегідратації Н2СО3 і реакція йде убік утворення СО2 і Н2О. Це забезпечує найбільш швидку віддачу СО2 в альвеолярне повітря.
Рис.
91 Криві дисоціації СО2 у крові (по
Христіансену, Дугласу і Холдену):
нижня
крива – зв’язки СО2 артеріальною кров’ю,
гемоглобін якої майже цілком насичений
киснем; верхня крива – зв’язки СО2
венозною кров’ю.
Зв’язки СО2 кров’ю, так само як і кисню, залежить від парціального тиску. Можна побудувати криві дисоціації вуглекислоти, відклавши на осі абсцис парціальний тиск СО2, а на осі ординат – кількість пов’язаного вуглекислого газу в об’ємних відсотках.
Крива показує, що зв’язки СО2 кров’ю збільшується в міру зростання його парціального тиску.
При парціальній напрузі CO2, рівній 40 мм рт. ст. (що відповідає його напрузі в артеріальній крові), у крові міститься 52% вуглекислоти. При напрузі CO2, рівній 46 мм рт. cm. (що відповідає напрузі у венозній крові), вміст CO2 зростає до 58%.
На зв’язки CO2 кров’ю впливає присутність оксигемоглобіну в крові. Цю залежність можна простежити при переході артеріальної крові у венозну. Порівняння нижньої кривої і верхньої малюнка 55 показує, що при перетворенні артеріальної крові у венозну солями гемоглобіну віддається кисень і тим самим полегшується її насичення вуглекислим газом. При цьому вміст CO2, в ній збільшується на 6%: з 52% до 58%.
У судинах легень утворення оксигемоглобіну сприяє віддачі CO2, вміст якого при перетворенні венозної крові в артеріальну зменшується з 58 до 52 об’ємних відсотків. У присутності кисню з крові віддаляється весь CO2 при його нульовій напрузі в навколишнім середовищі. У присутності азоту, навіть при нульовій напрузі CO2 у навколишнім середовищі, частина його залишається зв’язаним із кров’ю.
Рис.
92 Транспорт газів. Схема процесів, що
відбуваються в еритроциті, при поглинанні
чи віддачі кров’ю кисню і вуглекислого
газу.