коммерческий / конспект лекций МЭ коммерческий / Лекц_я 10
.docxЛекція 10. Національна економіка в системі світового господарства. Класифікація країн світу
10.1 Національна економіка як об’єкт світової економічної системи
10.2. Регіональний та типологічний підходи до класифікації країн світу
10.3. Специфіка економіки розвинутих країн
10.4. Основні риси країн з транзитивною економікою
10.5. Загальний характер економіки країн, що розвиваються
10.1 Національна економіка як об’єкт світової економічної системи
Національна економіка являє собою народногосподарський комплекс країни, що характеризується галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію та здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їх кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів, обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури, ступеню розвитку науки й техніки.
Важливою ознакою економічного потенціалу країни є галузева структура економіки.
Останнім часом поширюється така схема галузевої структури: первинні, вторинні й третинні галузі. До первинного блоку (або сектору) належить сільське й лісове господарство, рибальство, видобувна промисловість. До вторинного — обробна промисловість й будівництво. Третинний блок охоплює сферу послуг. Іноді визначають ще й четвертинний — інформаційний — сектор, виокремлюючи інформаційні послуги з третього блоку.
З огляду на динаміку означених секторів в економічній науці поширилися уявлення про три типи економічного розвитку, що послідовно змінюють один одного: доіндустріальний (аграрний), індустріальний і постіндустріальний (інформаційний).
10.2. Регіональний та типологічний підходи до класифікації країн світу
Є декілька способів класифікації країн залежно від обраного критерію. Найчастіше користуються двома схемами: регіональною і типологічною, яка ґрунтується на критерії економічного розвитку.
Регіональний підхід полягає в групуванні країн за географічною ознакою. Виокремлюються великі регіони, які містять компактно розташовані країни, що мають спільні риси в природних умовах, особливостях історичного і культурного розвитку. Виходячи з цих критеріїв виокремлюються такі регіони: Західна Європа,. Центральна Європа. Східна Європа. Південно – Західна Азія. Центральна Азія. Південну Азію. Далекий Схід. Південно-Східна Азія. Австралія і Океанія. Північна Африка. Західна Африка. Східна Африка:. Північна Америка:. Латинська Америка.
Типологічний підхід до класифікації країн світу враховує, перш за все, дві основні характеристики: показники рівня економічного розвитку і соціально-економічну структуру країни. Крім того, береться до уваги динаміка економічного розвитку, ступінь відкритості економіки, орієнтація на демократичні перебудови.
Найбільш загальний характер має класифікація, запропонована ООН. Вона виокремлює такі групи країн:
• економічно розвинуті країни (іноді – індустріально розвинуті);
• країни, що розвиваються (з виокремленням нових індустріальних і найменш розвинутих країн);
• країни з транзитивною економікою;
• соціалістичні країни (або країни з командно-адміністративною економікою).
Щоб уникнути розмитості, невизначеності меж між різними типами, Всесвітній банк запропонував кількісний критерій, а саме, - душовий показник ВВП. За його схемою виокремлюються чотири типи країн:
• високорозвинуті країни (ВВП на душу населення понад 20 тис.дол.);
• країни вище середнього рівня розвитку (10-20 тис. дол.);
• країни нижче середнього рівня розвитку (5-10 тис. дол.);
• бідні країни (менше 5 тис.дол.).
10.3. Специфіка економіки розвинутих країн
Ці країни мають найбільші обсяги ВВП, особливо в розрахунку на душу населення, найвищий рівень продуктивності праці, найскладнішу технологію виробництва. За класичною схемою ця група нараховує 24 країни. Вони вкупі контролюють переважну частину світових капіталопотоків. Незважаючи на невелику частку у світовому населенні (14%), розвинуті країни зосереджують 50% світового ВВП, експортують 52% товарів та 78% послуг в міжнародній торгівлі.
Головним формальним показником, що відокремлює розвинуті країни від інших, є розмір ВВП на душу населення. За даними на 2008 р. він становив у середньому (за ПКС) 40 тис. дол. при середній світовій величині 10,5 тис. дол.
Найвизначальнішою рисою, що найпомітніше відрізняє розвинуті країни від інших, є високий рівень розвитку соціальної сфери. Це має вираження у високих середніх доходах населення, значних витрат на пенсійне забезпечення, освіту, охорону здоров’я, охорону довкілля.
Розвинуті країни утворюють три центри світової економіки: США, Західна Європа, Японія.
Характерною рисою економіки розвинутих країн в останні десятиліття є швидкий розвиток такого виду послуг, як науково-дослідні розробки й інформатика.
Структурні зміни в економіці розвинутих країн обумовлюються ходою науково-технічного прогресу та поглибленням міжнародного поділу праці.
10.4. Основні риси країн з транзитивною економікою
До країн з перехідною економікою належить більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних методів господарювання до ринкових. Це – колишні союзні республіки СРСР: Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан; колишні соціалістичні країни Центральної Європи: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Боснія й Герцеговина, Македонія, Албанія; азіатські країни – Китай, Монголія і В’єтнам. Соціалістичну орієнтацію з метою побудування комунізму зберегли Корейська Народно-Демократична республіка (КНДР) і Куба.
За географічною ознакою і за особливостями соціально-економічних перетворень країни з перехідною економікою можна поділити на три групи:
країни Центральної Європи та країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія);
країни Східної Європи, Закавказзя й Центральної Азії (СНД);
Китай, Монголія і В’єтнам.
Економічні реформи , що відбувалися в даних країнах у перехідний період, супроводжувалися глибоким падінням обсягів виробництва, соціально-економічною кризою. Вихід з кризового становища в різних країнах відбувався неодночасно; першими з нього вийшли країни, що раніше розпочали реформування. Україна однією з останніх подолала спад виробництва.
10.5. Загальний характер економіки країн, що розвиваються
Межа між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, досить умовна. У якості еквівалента зазвичай використовують ВВП на душу населення; проводиться також класифікація по паритетах купівельної спроможності валют. Крім того, беруться до уваги історичні й політичні умови розвитку країн.
Країни, що розвиваються, іноді розглядають у рамках окремих географічних регіонів. Так в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) виокремлюють 22 країни, що розвиваються, у Латинській Америці і Карибському басейні -34 країни, на Середньому і Близькому Сході - 16 країн, у Південній Азії - 8 країн, в Африці - 52 країни.
З урахуванням класифікації Світового банку країни світу можна розділити на 4 групи за рівнем душового ВВП:
• найбідніші країни (ВВП на душу населення менше 1000 дол.);
• країни з душовим ВВП нижче середнього (1000 – 10 000 дол.);
• країни з душовим ВВП вище середнього (10 000 – 20 000 дол.);
• країни з високим душовим ВВП (понад 20 000 дол.).
Крім того, серед країн, що розвиваються, виокремлюють також нафтоеспортуючі країни (більшість з них знаходиться серед найбагатших) і нові індустріальні країни (НІК), які визначаються підвищеними темпами економічного зростання (але не завжди високим душовим показником ВВП).
.