3.4. Облік результатів реакції проводять двічі: зразу після останнього прогрівання пробірок у водяній бані і на наступний день після зберігання пробірок при температурі 4–8°с.

Спочатку враховують результати контролів. Якщо в пробірках з позитивною сироваткою і антигеном, з антигеном без сироватки і компліменту, з гемолітичною системою і фізіологічним розчином буде повторна затримка гемолізу, а в пробірках з негативною сироваткою і антигеном, з сапною і негативною сироватками без антигену із антигеном без сироватки - повний гемоліз, постановку реакції вважають правильною і проводять облік результатів.

Реакцію оцінюють за ступенем затримки гемолізу еритроцитів, яку визначають за шкалою, приготовленою перед обліком реакції. Для цього вміст 3–5 пробірок з повним гемолізом зливають в одну, потім гемолізовану рідину і фізіологічний розчин розливають в пробірки за такою схемою (Табл. 4). Відповідно до цієї шкали встановлюють ступінь затримки гемолізу еритроцитів в кожній пробірці.

 

Таблиця 4

Оцінка реакції зв’язування комплементу

Компоненти	Номери пробірок
	1	2	3	4	5
Гемолізована рідина (см3)	1,0	0,75	0,5	0,25	-
Фізіологічний розчин (см3)	-	0,25	0,5	0,75	1,0
Процент гемолізу	100	75	50	25	0

3.5. Реакцію оцінюють в хрестах в залежності від відсотка гемолізованих еритроцитів:

 

++++ (4 хрести) - повна відсутність гемолізу;

 

+++ (3 хрести) - гемоліз 25% еритроцитів;

 

++ (2хрести) - гемоліз 50% еритроцитів;

 

+ (1хрест) - гемоліз 75% еритроцитів;

 

- (мінус) - повний гемоліз.

 

3.6. Діагностичним титром сироватки вважають розведення її 1:10. При затримці гемолізу еритроцитів в цьому розведенні сироватки на ++++ і +++ реакцію вважають позитивною незалежно від результатів реакції з сироваткою в розведенні 1:5. При затримці на ++ і + реакцію вважають сумнівною, якщо затримка гемолізу в розведенні сироватки 1:5 відповідає ++++ або +++.

У всіх інших випадках реакцію вважають негативною.

4. Патологоанатомічні зміни

 

4.1. Хвороба перебігає з утворенням гранульом в легенях, на слизовій оболонці носової порожнини, гортані, трахеї, на шкірі, в інших органах і тканинах з ураженням лімфатичних вузлів. Гранульоми можуть підлягати розпаду з утворенням виразок.

4.2. При дослідженні оглядають шкіру тварини, розрізають виявлені вузли. Потім труп розтинають без зняття шкіри, оглядають слизові оболонки органів дихання, обстежують легені, печінку, селезінку, лімфатичні вузли голови і інших органів.

4.2.1. На слизових оболонках виявляють вузлики, виразки з червоними краями або рубці, в паренхіматозних органах – світло-сірі вузлики різної величини, при цьому зміни можуть спостерігати одночасно і в регіональних лімфатичних вузлах.

4.2.2. Ураження в легенях можуть бути у вигляді міліарних вузликів, а також у формі дрібних і великих вогнищ (ацинозна, ацинозно-нодозна, лобулярна або лобарна пневмонія), іноді з кавернами. Виявляються також саловидні ділянки склерозу тканин.

Уражені лімфатичні вузли різко збільшені, тверді, можуть містити обезвапнені інкапсульовані вузлики або бути на розрізі однорідними, без малюнка, сіро-білого кольору. Нерідко спостерігається запалення тканин навколо вузла (періаденіт) з утворенням загального щільного фіброзного вузла.

5. Бактеріологічні дослідження

 

5.1. Бактеріологічна діагностика включає культуральне і біологічне дослідження біоматеріалу. Для дослідження використовують підщелепові, заглоткові, бронхіальні, середостінні лімфатичні вузли, носову перегородку, гортань, глотку, трахею, а також змінені ділянки легень, печінки, селезінки, шкіри з підшкірною клітковиною.

5.2. Культуральні дослідження.

Із біоматеріалу роблять посів за допомогою пастерівської піпетки з грушею або шприца з довгою тонкою голкою (окремою для кожного органу) в МПБ і на МПА з 2–4% - гліцерину (МПГБ, МПГА), рН 6,8–7,0. Посіви інкубують при температурі 37–38°С. Ріст з’являється на 2–4 добу.

При рості збудника бульйон мутніє, на дні з’являється слизовий сіро-білий осад, що піднімається штопором при струшуванні пробірки; деякі штами утворюють пристінкове кільце або плівку на поверхні бульйону.

На агарі збудник сапу росте у вигляді гладких напівпрозорих колоній сірувато-білого кольору з перламутровим відтінком, що зливаються потім в слизовий наліт на поверхні середовища.

Для ідентифікації збудника виділену культуру піддають мікроскопії, мазки забарвлюють по Граму синькою Леффлера (старою) або по Романовському - Гімза, пересівають на картопляне середовище Павловського, знежирене молоко, визначають рухливість у висячій краплі, а також досліджують в реакції аглютинації на склі з сапною сироваткою, взятою в розведенні 1:10.

Збудник сапу являє собою тонкі зернисті грам негативні палички з закругленими кінцями, які розміщаються поодиноко або короткими ланцюжками. При фарбуванні по Романовському - Гімза і синькою Леффлера відмічають добре виражену зернистість.

При вирощуванні на картопляному середовищі Павловського через 2–3 доби з’являються дрібні напівпрозорі з жовтуватим відтінком колонії, які потім зливаються, утворюючи слизовий „вапняний” наліт. Колір нальоту змінюється від янтарно-жовтого в перші 3 доби росту до буро-коричневого і червонуватого до 6–8 доби.

Збудник сапу нерухомий, повільно (на 8–14 добу) скисає молоко. Потрібно відмітити значно виражений броунівський рух клітин збудника у висячій краплі.

Більшість штамів аглютинується сапною сироваткою. Виділену культуру досліджують на біологічні властивості, як вказано нижче.