Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тексти лекцій з ІЕтаЕД.doc
Скачиваний:
48
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
1.29 Mб
Скачать

5. Економічні концепції монетаристів

У 50- 60-х роках XX ст. лідуючого значення в неолібералізмі набув напрямок, що отримав назву монетаризм, найбільш активни­ми представниками якого стали економісти Чикагської школи на чолі з професором університету м. Чикаго Мілтоном Фрідменом (нар. 1912 р.), лауреатом Нобелівської премії (1976 р.), автором числен­них робіт, серед яких найбільш відомі: «Кількісна теорія грошей» (1956 р.), «Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960рр.» (1963 р., у співавторстві с Анною Шварц), «Свобода вибору» (1980 р.) та ін. Популярність монетаристів була обумовлена насамперед тим, що вони виступили з критикою кейнсіанства в період його най­більш гострої кризи і запропонували практичні рекомендації, яки­ми небезуспішно скористалися деякі консервативні уряди та міжна­родні економічні організації.

Монетаризм – це напрям економічної думки, який всебічно аналізує гроші, кредитно-грошові інститути та їх роль в процесі стабілізації ринкової економіки.

Основні ідеї монетаризму:

  • Монетаристи вивчають суть грошей, кредитно-грошовий механізм та їх вплив на розвиток виробництва. При цьому вони відводять грошам визначальну роль в циклічному розвитку економіки.

  • Різко виступають проти державного втручання в хід економічного розвитку, і вважають, що потрібно повністю відновити механізм ринкового саморегулювання. Ринкова економіка - це стійка, саморегульована система, яка сама здатна відновлювати свою рівновагу.

  • Державне втручання в економіку не дає бажаних результатів, бо рішення уряду запізнюються, приймаються і діють лише тоді, коли економічна ситуація вже приймає інший характер. Тому рішення уряду скоріше погіршують ситуаціяю, ніж поліпшують її.

  • Державне регулювання допустиме лише по відношенню до грошового ринку, де держава може регулювати пропозицію грошей, впливаючи тим самим на позичковий відсоток, дію банківської системи. При цьому грошова політика держави повинна носити довгостроковий характер.

  • Всі гроші повинні бути зароблені, а не просто отримані. Тому необхідно зменшити розмір соціальних виплат, а також перелік людей, які мають право їх отримувати.

  • Треба ліквідувати державну власність, приватизувати державні підприємства, передавши їх в приватну власність. Монетаристи різко критикують державну освіту, державний житловий фонд, державне медичне обслуговування.

Вихідним методологічним посиланням монетаризму було твер­дження про те, що ринкова система здатна автоматично на основі саморегулювання приводити себе до стану рівноваги. Вона має внутрішній механізм, який амортизує вплив зовнішніх чинників, і головну роль в цьому механізмі відіграють ціни, орієнтуючись на які, виробники визначають обсяги випуску продукції, а спожи­вачі — обсяги закупівель. Але основним і практично єдиним фак­тором, що визначає рівень і динаміку цін, є величина грошової ма­си, тобто кількість грошей в обігу. Монетаристи, таким чином, взя­ли за основу своєї концепції постулати кількісної теорії грошей, ви­сунутої ще старою класичною школою (Д. Юм, Д. Рікардо) і розви­нутої неокласиками (І. Фішер, А. Маршалл). Неокласичний варіант кількісної теорії представлений насамперед «рівнянням обміну» американського економіста Ірвіна Фішера (1867-1947 рр.):

, або ,де

М – кількість грошей, необхідних для обігу;

Qфізична кількість виробленої продукції;

Р – рівень цін на продукцію;

Vшвидкість обертів данної грошової одиниці.

«Тільки гроші – це річь » - такий лозунг М. Фрідмена. Тобто, регулюючи грошову масу, держава має можливість впливати на розвиток національного виробництва через розмір видатків споживачів та фірм.

« Грошове правило » М. Фрідмена полягає в тому, що темпи приросту грошової маси в країні не повинні перевищувати темпів зростання валового національного продукту ( ВНП ), тобто 4-5% на рік. Інакше порушується механізм дії приватного підприємства, настає криза, посилюються інфляційні процеси. Отже, монетаризм ґрунтується на кількісній теорії грошей, наданні грошам визначальної регулюючої ролі, на провідній ролі обміну порівняно з виробництвом. Надмірне зростання грошової маси монетаристи пов'язують з великими державними витратами, тому вони виступають за скорочення цих витрат, передусім - витрат на соціальні потреби.

М. Фрідмен вважає, що регулюючи грошову пропозицію, держава впливає тим самим на позичковий процент, який в свою чергу впливає на рівень інвестицій і розвиток виробництва.

Але грошовим інструментом треба користуватись досить обережно. Монетаристи розрізняють два види інфляції: очікувана ( нормальна ) та непередбачена. Якщо темпи інфляції зростають вище нормального рівня, то треба зменшити грошову масу через зменшення дефіциту державного бюджету і скорочення державних видатків.

М. Фрідмен не погодився з Д.М. Кейнсом відносно характеру кривої сукупного пропонування. Він вважає, що вона носить не горизонтальний характер (за Кейнсом), а вертикальний, оскільки відображає ситуацію в довгостроковій перспективі, коли економіка країни працює на повну виробничу потужність. Тому збільшення сукупного попиту на вертикальній прямій сукупного пропонування може привести до інфляції попиту.

Монетаризм як система економічних поглдів став альтернативною кейнсіанській концепції у зв’зку з неспроможністю останньої вирішити проблеми економічного розвитку, які виникли в США і інших країнах в 50-60-х роках ХХ ст.

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію і передусім в теорію грошей полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розвиток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

У таблиці наведено порівняльний аналіз поглядів Дж. М. Кейнса і М. Фридмена.

Таблиця 4.2.5.1.

Дж. М. Кейнс

М. Фрідмен

  • Необхідне втручання держави в ринкове господарство.

  • Головне – збільшувати сукупний попит, і тоді виробництво ВНП буде зростати.

  • Зайнятість та безробіття залежать від сукупного попиту, який треба регулювати.

  • Грошова маса не впливає на виробництво.

  • Головна проблема – безробіття.

  • Необхідна гнучка грошова політика.

  • Бюджетний дефіцит – спосіб стимулювання сукупного попиту.

  • Кейнсіанство – теорія економічного зростання.

  • Ринок здатний до саморегулювання, і не потребує втручання держави.

  • Необхідно регулювати грошову масу, збільшуючи її на 4-5%, і це приведе до розвитку виробництва.

  • Економіка країни сама встановить рівень виробництва та зайнятості.

  • Грошова маса впливає на виробництво

  • через норму відсотка та розмір інвестицій, а також динаміку цін.

  • Головна проблема – інфляція.

  • Необхідна стабільна грошова полтика.

  • Бюджетний дефіцит – причина інфляція, його треба зменшувати.

  • Монетаризм – теорія економічної рівноваги.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.