4. Реакція споживача на зміни доходу та цін. Графічний аналіз ліній «доход – споживання» та «ціна споживання». Криві Енгеля

Питання теоретичного вивчення споживання (розподіл споживачем свого бюджету) вперше було поставлено німецькими статистиками Ернстом Енгелем і Адольфом Швабе.

Е. Енгель працюючи зі статистичними даними різних років і різних країн, помітив поступове зменшення відносної частки витрат на харчування в бюджеті за мірою його зростання. Звідси також витікало, що за долею бюджету, яка витрачається на харчування можна судити про рівень добробуту споживача. Доречи, цей показник використовується і сьогодні в міжнародній статистиці – родина вважається бідною, якщо вона витрачає 50% на харчування. А. Швабе, розповсюдив цю залежність на житлові витрати. Дані закономірності отримали назву закони Енгеля і Швабе. Важливо відзначити, що графічний апарат аналізу зазначених залежностей з’явився пізніше, одночасно з винаходом кривих байдужості. Лінії «доход-споживання» ввів у мікроекономічну теорію Дж. Хікс у 20-ті роки ХХ ст. П.Самуельсон в 1945 році ввів у научний обіг графік «доходи-витрати» з бісектрисою для відображення споживчої функції, що зробило досить зручним винахід кривих Енгеля. Таким чином, криві, що зв’язували доходи та витрати, почали називати кривими Енгеля.

Якщо має місце певний заданий дохід і задані ціни, то споживач чітко визначає свої витрати – він обирає на бюджетній лінії точку, що відповідає «найкориснішій» кривій байдужості.

Виникає запитання, що відбудеться, коли зміниться дохід споживача, а значить, зміняться і купівельні його можливості?

При незмінних цінах це відобразиться у паралельному зсуві бюджетної лінії. У випадку збільшення доходу бюджетна лінія зсунеться від початку координат, і споживачеві стануть доступними більш далекі криві байдужості. Якщо дохід зменшиться, бюджетна лінія наблизиться до початку координат, і споживач перейде на менший (нижчий) рівень корисності. На кожному рівні доходу споживач буде обирати найкорисніший набір благ, тому можна сказати, що кожній бюджетній лінії відповідає своя оптимальна точка. Якщо ми розглянемо всі можливі рівні доходу та з’єднаємо всі точки вибору, які відповідають кожному рівню, то отримаємо лінію «доход-споживання» (ІСС – income-consumption curve), рис. 1.2.7.

Рис. 1.2.7 – Лінія «дохід-споживання»

Виходячи з лінії «дохід-споживання», можна побудувати графік «доход-витрати» для окремого блага. На горизонтальній осі відкладаємо величину доходу, на вертикальній (осі ординат) – суму грошей (витрати) на дане благо. (Рис. 1.2.8, 1.2.9).

Рис. 1.2.8 – Крива «дохід–витрати» на харчування

Рис. 1.2.9 – Крива «дохід–витрати» на одяг

Криві такого типу називають кривими Енгеля (за ім’ям німецького статистика ХІХ ст.). Криві Енгеля – графічно представлена залежність витрат споживача на будь-яке благо чи групу благ від доходу споживача.

За характером кривих Енгеля можна судити про відношення споживача до благ: з ростом доходу крива витрат на харчування втрачає нахил – попит насичується, а крива витрат на одяг стає крутішою – майже весь пріоритет доходу йде на одяг. Цю залежність видно на лінії «доход-споживання».

Слід зауважити, що при збільшенні доходу споживач купує більше і одягу, і харчування. У цих випадках економісти говорять, що продукти харчування та одяг є «нормальними» товарами з точки зору споживача. Нормальний товар – це товар, який споживач купує в більший кількості при зростанні доходу. Якщо ж обсяг закупок певного товару зменшується при зростанні доходу споживача, то такий товар називають «товаром низької якості». Низькоякісний товар – це товар, попит на який зменшується при зростанні доходу, а при зменшенні доходу – зростає.

Однак слід зауважити, що один і той же товар може бути „товаром низькоякісним ” для одного споживача і «нормальним» товаром для іншого.

Якщо зміни доходу при постійних цінах відображались у паралельному зсуві бюджетної лінії, то зміни ціни іншого товару будуть виглядати як поворот бюджетної лінії.

Таким чином, кожному значенню ціни товару Х відповідатиме своя бюджетна лінія, а кожній бюджетній лінії – своя точка дотику до будь-якої кривої байдужості. З’єднавши усі точки вибору, отримаємо лінію «ціна-споживання» товару Х (рис. 1.2.10). Те саме відбувається й при зміні ціни товару У і як результат отримаємо лінію «ціна-споживання» товару У (Рис. 1.2.11).

Рис. 1.2.10 – Побудова лінії «ціна-споживання» товару Х

Рис. 1.2.11 – Лінія «ціна-споживання» товару У

Обидві лінії характеризують зміни споживчого вибору, обумовлені змінами цін товарів Х та У, по них (лініях) споживач рухається при підвищенні або зниженні ціни одного з товарів. Слід знати, що споживач завжди знаходиться на перетині цих ліній. При цьому важливо пам’ятати, що обидві лінії не просто перетинаються, вони «виходять» з цієї точки. Це гіпотетичні доріжки, по яких буде рухатися споживач у випадку зміни однієї з цін. До того ж, коли споживач буде рухатися по одній лінії, інша в той час буде рухатися за ним «як прив’язана». Обидві лінії завжди повинні виходити з тієї точки, де знаходиться споживач.