6.3. Показники оцінки якості роботи підприємств комунальної енергетики. Тарифи на електричну енергію

Найбільш великими споживачами енергії у містах є промисловість, на долю якої приходиться 50-80% всіх витрат енергії; житлово-комунальне господарство (враховуючи міський електротранспорт) споживає приблизно від 20 до 50% всієї енергії.

Основним видом енергії, яку споживає житлово-комунальне господарство, є електрична енергія.

Більшу частину електроенергії міста отримують від районих або державних енергосистем. Окремі міста мають свої комунальні електричні станції, які обслуговують потреби даного міста.

Основними господарствами, які постачають у міста електроенергію є міські електричні мережі. Приблизно 35-50% електроенергії від комунальних електричних мереж споживається комунальним господарством.

Особливістю виробничого процесу електричних станцій є практичне співпадіння у часі процесів виробництва і споживання, що приводить до необхідності підчиняти режим роботи електричної станції графіку споживання електроенергії.

Для визначення річної потреби в електроенергії використовують звітні дані за попередній період і заявки крупних споживачів (промислові підприємства) на річний відпуск електроенергії. Враховують також перенапруги та втрати електроенергії у мережах і витрати на особисті потреби станції. Виявляють річну потребу в електроенергії.

Сумісний максимум електричного навантаження енергосистеми визначають аналогічним засобом, тобто складанням окремих навантажень (за группами споживачів), враховуючи коефіцієнти: одночасовості – характеризує одночасовість роботи струмоприймачів, завантаження – характеризує максимальне навантаження працюючих струмоприймачів, попиту – є помноженням вказаних вище двох коефіцієнтів, різночасовості – відображає різночасовість отримання максимумів навантаження.

Добові графіки навантаження будуються шляхом сумісництва графіків навантаження основних групп споживачів і за аналогією з відповідними звітними графіками.

Потрібна (для кожного місяцу року) потужність порівнюється з реальною виробничою потужністю в енергосистемі. Для нормальної експлуатації необхідно, щоб у будь-який момент потужність енергосистеми, яку вона має була не менш за відповідну величину споживаної потужності.

Встановлена потужність енергосистеми, яку визначають сумою номінальних потужностей, встановлених на станціях генераторів не може розглядатися як її виробнича потужність.

Наявну потужність використовують для покриття графіка навантаження споживачів, створення експлуатаційного резерва у системі і для ремонтного резерву.

На основі річного паливно-енергетичного балансу енергетичної системи підраховують її основні техніко-економічні показники. Для енергосистеми важливійшим видом промислової продукції у натуральному виразі є корисний відпуск електроенергії.

- (Евл.потр. + Евтр.), (6.1)

де – виробка електроенергії електростанціями енергосистеми;

– покупна електроенергія;

Евл.потр. – витрати електроенргії на власні потреби;

Евтр. – величина втрат електроенергії.

Тариф – це ціна за надану послугу, яку платить споживач. Тарифи, які введені на електроенергію розповсюджуються на електричну енергію, що відпускається споживачам енергопостачальними підприємствами незалежно від їх відомчої належності як безпосередньо, так і через продавців.

В Україні існують три вида тарифів:

• одноставочний тариф;

• двоставочний тариф;

• диференцований тариф.

Одноставочний тариф складається з оплати за кВт.ч., відпущеної споживачу активної електричної енергії.

Двоставочний тариф складається з річної плати за 1 кВт. Заявленої споживачем найбільшої потужності, що бере участь у максимумі навантаження енергосистеми та плати за 1 кВт.ч. споживаної активної електричної енергії.

Диференцовані тарифи можуть бути використані для розрахунку зі споживачами замість існуючих одноставочних або двохставочних тарифів за умови наявності відповідних технічних засобів комерційного обліку споживання електроенергії.