moduli / Ukrainska_mova_PMK1

D) близькі за значенням

E) однакові за значенням, формою та звучанням

99. Пароніми – це слова:

А) близькі за значенням

В) близькі за зовнішньою формою, звучанням, але різні за значенням

С) протилежні за значенням

D) однакові за написанням, але різні за значенням

E) однакові за звучанням

99. Словники розрізняють за змістом матеріалу та способом його опрацювання на такі групи:

А) етимологічні

В) фразеологічні

С) орфографічні

D) тлумачні

E) енциклопедичні та філологічні

99. Слова, які складають основу української лексики й формують національні ознаки мови, називаються:

А) власне українськими

В) полонізмами

С) запозиченими

D) кальками

E) історизмами

99. Спеціальне слово, яке вживається для точного найменування певного наукового поняття, називається:

А) евфемізмом

В) терміном

С) синонімом

D) антонімом

E) паронімом

99. Застарілі слова, що виходять з ужитку, називаються:

А) архаїзмами

В) синонімами

С) неологізмами

D) паронімами

E) запозиченими

99. Нові слова, що з’являються в мові в процесі розвитку суспільства, називаються:

А) історизмами

В) неологізмами

С) архаїзмами

D) полонізмами

E) діалектизмами

99. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять:

1. на початку речення

2. у кінці речення

3. у середині речення

4. на початку або в кінці речення

5. у будь-якій позиції

99. Майже вci присудки в офіційно-діловому стилі вживаються у формі:

1. минулого часу

2. майбутнього часу

3. теперішнього часу

4. минулого часу дійсного способу

5. майбутнього часу умовного способу

99. У діловому листуванні переважає:

1. пряма мова

2. непряма мова

3. і пряма, і непряма мова

4. алегорія

5. неправильний порядок слів у реченні

109. Типова ознака офіційно-ділового стилю – це:

1. пряма мова

2. непряма мова

3. переважне використання дієслів у формі умовного способу

4. використання віддієслівних іменників

5. використання емоційно-експресивної лексики

110. У фахових ділових паперах вживають:

1. присудки у формі минулого часу умовного способу

2. розщеплені присудки

3. форми умовного способу

4. складені іменні присудки

5. пряму мову

111. До складу розщепленого присудка може входити:

А) іменник або кілька означень

B) декілька дієслів

C) прислівник

D) частка

E) прийменник

111. Для опиcу фактів, явищ, процеciв у медичних наукових

текстах часто використовують

A) неповні речення

B) пряму мову

C) безособові та неозначено-особові речення

D)двоскладні речення

E) окличні речення

111. Дієприслівниковий зворот є засобом передавання дії,

1. що відбувається одночасно або у зв’язку з іншою дією

2. що передує основній дії

3. що відбудеться після основної дії

4. що відбувається безвідносно до основної дії

5. яку виконує інша особа

111. Обов’язковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, повинні здійснюватися:

1. різними особами

2. безвідносно до певної особи

3. однією особою

4. декількома особами в різний час

5. декількома особами одночасно

111. Помилки при вживанні дієприслівникових зворотів легко виправити, заміщуючи їx на:

1. речення з підрядним порівняльним

2. речення з підрядним з’ясувальним

3. речення з підрядним означальним

4. речення з обставинами

5. речення з означеннями

111. Після прийменника згідно з слід вживати форму:

1. родового відмінка

2. давального відмінка

3. орудного відмінка

4. місцевого відмінка

5. знахідного відмінка

111. Після прийменника усупереч слід вживати форму:

1. родового відмінка

2. давального відмінка

3. орудного відмінка

4. місцевого відмінка

5. знахідного відмінка

111. Після прийменника завдяки слід вживати форму:

1. родового відмінка

2. давального відмінка

3. орудного відмінка

4. місцевого відмінка

5. знахідного відмінка

111. Термін «паралельні конструкції» позначає:

A) форми словосполучень i речень, що можуть виконувати в реченні однакову синтаксичну функцію

2. форми словосполучень і речень, що виконують у реченні різні синтаксичні функції

3. неповні речення

4. пряму мову

5. окличні речення

111. Найпоширенішою синтаксичною помилкою є:

1. правильний порядок слів

2. вживання конструкцій з прийменником по

3. вживання конструкцій з прийменником до

4. неправильний порядок слів у реченнях

5. вживання діалектизмів

111. У традиціях українського мовного етикету забороняється про присутніх говорити в:

A) 1-й особі однини

B) 2-й особі однини

C) 3-й особі однини

D) 1-й особі множини

E) 2-й особі множини

111. У науковому та офіційно-діловому стилях точність досягається через:

A) систему термінів

B) систему образних засобів мови

C) наголошування

D) логічний наголос

E) структуру тексту

123. Лексика, яка використовується в художньому та публіцистичному стилях, усіх підстилях, називається

A) професійно-виробничою

B) емоційно-експресивною

C) офіційно-діловою

D) конфесійною

E) науковою

123. Назви предметів старої культури, побуту – це:

A) історизми

B) архаїзми

C) діалектизми

D) неологізми

E) жаргонізми

123. Сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів, називається:

A) жаргон

B) архаїзми

C) сленг

D) діалектизми

E) неологізми

123. Різні значеннєві відтінки того самого поняття передають синоніми:

A) стилістичні

B) контекстуальні

C) ідеографічні

D) лексичні

E) морфологічні

123. Слова з протилежним значенням називаються:

A) синонімами

B) антонімами

C) паронімами

D) омонімами

E) фразеологізмами

123. Лексика, яка обслуговує сферу науки, називається:

A) науково-термінологічна

B) офіційно-ділова

C) побутова

D) емоційно-експресивна

E) професійно-виробнича

123. Слова, поширення яких обмежується територією, називаються:

A) жаргоном

B) сленгом

C) діалектизмами

D) неологізмами

E) фразеологізмами

123. Лексика, що використовується у побуті різними соціальними групами, називається:

1. конфесійною

2. нейтрально забарвленою

3. професійно-виробничою

4. побутовою

5. офіційно-діловою

131. Коли почали з’являтись перші медичні термінологічні словники:

1. У XVI-XVII століттях

2. У XV-XVI століттях

3. У XVII –ХІX століттях

4. У ХІX-XХ століттях

5. У ХХІ столітті

132. «Латинсько-український словник» М.Галина видано:

1. У 1920 році

2. У 1950 році

3. У 1970 році

4. У 1990 році

5. У 2000 році

132. Проблема функціонування української мови у сфері медичної діяльності має:

1. Три аспекти

2. Чотири аспекти

3. П’ять аспектів

4. Шість аспектів

5. Сім аспектів

132. Професійно-прикладний аспект реалізується головним чином:

1. У галузі практичної діяльності лікаря

2. У процесі спілкування з пацієнтом

3. Як ознака моральності

4. Як національно-культурницьке навантаження

5. У розмовно-побутовій сфері

132. Національно-культурний аспект реалізується головним чином:

1. У галузі практичної діяльності лікаря,

2. У процесі спілкування з пацієнтом

3. Як ознака моральності

4. Як національно-культурницьке навантаження

5. У розмовно-побутовій сфері

132. Морально-патріотичний аспект реалізується головним чином:

1. У галузі практичної діяльності лікаря,

2. У процесі спілкування з пацієнтом

3. Як ознака моральності

4. Як національно-культурницьке навантаження

5. У розмовно-побутовій сфері

132. Хто з мовознавців запровадив поняття «екологія мови»:

1. О.Сербенська

2. Н. Бабич

3. О. Потебня

4. В. Гумбольдт

5. Д. Білодід

132. Термінознавство – це:

1. Наука, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, значення і функціонування, а також використання, упорядкування і творення

2. Розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та

3. Опрацюванням їх теоретичних засад

4. Номенклатура

5. Запозичення

132. Лексикографія – це:

1. Наука, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології,

походження, форми, значення і функціонування, а також

2. Використання, упорядкування і творення

3. Розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та

опрацюванням їх теоретичних засад

4. Номенклатура

5. Запозичення

140. Лексикографія поділяється на:

1. Практичну і теоретичну

2. Когнітивну і гносеологічну

3. Ономасіологічну та семасіологічну

4. Історичну і функціональну

5. Просту і складну

140. Термінознавство, яке вивчає закономірності розвитку та вживання спеціальної лексики, – це:

1. Теоретичне

2. Прикладне

3. Загальне

4. Типологічне

5. Семасіологічне

142. Термінознавство, що вивчає історію термінів та терміносистем, - це:

1. Ономасіологічне

2. Історичне

3. Семасіологічне

4. Загальне

5. Теоретичне

143. Термінознавство, що займається вивченням проблем, пов’язаних із значенням спеціальних лексем, зміною значень, – це:

1. Семасіологічне

2. Загальне

3. Історичне

4. Прикладне

5. Теоретичне

143. Наука, що вивчає особливості складання словників спеціальної лексики, - це:

1. Лексикографія

2. Термінографія

3. Морфологія

4. Синтаксис

5. Фразеологія

145. Лексикографія тісно пов’язана з:

1. Фонетикою

2. Лексикологією

3. Морфологією

4. Синтаксисом

5. Фразеологією

145. Документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги тощо, – це:

1. особисті офіційні

2. з кадрово-контрактових питань

3. розпорядчі

4. організаційні

5. довідково-інформаційні

145. До особистих офіційних документів не належить:

1. заява

2. розписка

3. скарга

4. доручення

5. статут

145. Вид звернення, за допомогою якого громадяни реалізують через державні органи або громадські організації надані їм права, – це:

А) заява

В) розписка

С) скарга

4. доручення

Е) рапорт

145. Документ, яким організація чи окрема особа надає іншій особі право на певну діяльність або отримання матеріальних цінностей від її імені, – це:

А) заява

В) розписка

С) скарга

4. доручення

Е) рапорт

145. Складним називається речення, яке має:

А) більше, ніж дві граматичних основи

В) одну граматичну основу

С) тільки один присудок

D) тільки один підмет

Е) не має ні присудка, ні підмета