Козаченко Укр мова

Тема 1. Державотворча роль мови

Незадовго до проголошення незалежності України, 12 лютого 1991 р., Рада Міністрів України ухвалила Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 р., яку так і не було виконано навіть наполовину.

У ст. 10 Конституції незалежної України, прийнятій 28 червня 1996 р., записано:

"Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. За-

Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 грудня 1999 р. дав таке тлумачення цього та інших пунктів Конституції: "Таким чином, положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну — українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України".

Стосовно ж національних меншин зазначимо, що всі міжнародні правові документи вимагають, щоб національні меншини, досконало оволодіваючи своєю мовою, у повному обсязі володіли й мовою країни свого проживання. Зокрема, у преамбулі до Європейської хартії про регіональні мови й мови меншин від 5 листопада 1992 р. зазначено: "Захист і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні проводитися на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх". У першому пункті Гаазьких рекомендацій щодо прав національних меншин на освіту, прийнятих під егідою Організації з безпеки та співробітництва в Європі в жовтні 1996 р., наголошується: "Разом з тим особи, які належать до національних меншин, зобов'язані інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою". У Пояснювальній записці до Гаазьких рекомендацій це положення ще раз повторюється: "Така інтеграція

11

Ро; діл І. Культура фахового мовлення

спортивного суддівства тощо. Однак мова продовжує посідати чільне місце. Усі позамовні знакові системи є похідними від мови, без неї їх не можна було б ні створювати, ні вивчати, ні використовувати.

Експресивна функція. Вона полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Вона дає змогу перетворити внутрішнє, суб'єктивне в зовнішнє, об'єктивне, доступне для сприйняття. "Говори — і я тебе побачу", — стверджували мудреці античності. Кожна людина — це неповторний світ, сфокусований у її свідомості, у сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова дає змогу розкрити його для інших. Чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість.

Те ж саме можна сказати і про народ, націю. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом спілкування. Це

правда. Але, додамо, — тільки для тих, хто її знає. Спілкуватися за допомогою якоїсь мови можуть лише носії цієї мови. Тільки для них вона є засобом ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти.

Мова поєднує людей більше, ніж класова, партійна, релігійноконфесійна приналежність, більше, ніж історія народу (її не всі знають), а іноді навіть більше, ніж етнічне походження.

Гносеологічна функція. Мова є засобом пізнання світу. Людина, на відміну від тварини, користується не тільки індивідуальним досвідом, але й усім тим, що досягли її попередники та сучасники, тобто суспільним досвідом. Людині ніколи не треба починати пізнання світу "з нуля". Досвід суспільства закодовано і зафіксовано в мові, в її словнику, граматиці. Пізнаючи мову, людина пізнає світ, причому світ у баченні саме цієї мовної спільноти.

"Межі моєї мови означають межі мого світу" (Л. Вітгенштейн). Мислетворча функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування думки — людина мислить у мовних формах. Недарма кажуть: хто ясно думає, той ясно висловлюється. Або й

дошкульно: видно з мови, якої ти голови.

Естетична функція. Мова є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей — фольклор, художня література, театр, пісня тощо.

Мова має поетичну природу, навіть окреме слово — це "малий твір мистецтва" (Г. Глінц).

14

Тема 1. Державотворча роль мови

Номінативна функція. Це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо. Усе пізнане людиною одержує свою назву і тільки так існує у свідомості.

У назвах зафіксовано не тільки реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, а й помилкові уявлення, ірреальні, уявні сутності тощо.

Номінативними одиницями (словами та сталими словосполученнями), як мозаїкою, покрита вся реальність.

Лінгвістична наука розрізняє також інші функції мови, зокрема магічно-містичну функцію. "Слова мають величезну владу над нашим життям, владу магічну, ми зачаровані словами і значною мірою живемо в їхньому царстві" (М. Бердяев).

Магічна функція мови виявляється, зокрема, у тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі. Люди живуть не лише у світі реальних речей, а й у словесному світі, в якому реальне та ірреальне не мають між собою чітких меж. Хіба на світосприймання людей, на їх орієнтацію в реальності не мають впливу такі слова, як відьма, упир, водяник, чугайстер та ін.

Містична функція мови полягає у вірі людей у можливість за допомогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на певний предмет чи особу, підкоряючи їх своїй волі. Це виявляється в намаганні засекретити назви тих предметів, які необхідно убезпечити від ворожого впливу, у вірі, що вимовлене слово може накликати хворобу, нещастя, нанести шкоду. У Стародавньому Єгипті був ритуал розбивання глиняних посудин з іменами ворогів, щоб накликати на них погибель. У сучасному Єгипті є звичай писати листи до святих і класти їх за огорожу могил. Чимало виявів магічно-містичної функції мови є в звичаях, обрядах і традиціях українськомовної спільноти.

Мова — явище системне. Її функції виступають не ізольовано, вони проявляються у взаємодії. Відсутність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому.

Стилі сучасної української літературної мови

Стиль літературної мови — різновид мови, що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів,

15

Тема 1. Державотворча роль мови

3)оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, сло-

вами;

4)використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

5)залученням цитат і посилань на першоджерела;

6)як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

7)наявністю чіткої композиційної структури тексту;

8)монологічним характером текстів;

9)переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

• власне наукового (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, своєю чергою, поділяється на на- уково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

• науково-популярного — застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

• науково-навчального — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання складників емоційності;

• виробничо-технічного — використовується у спеціальній літературі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та виробництва.

Загальна характеристика офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який служить для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративногосподарською діяльністю. Основне призначення — регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

ОДС має певні ознаки, які зумовлені нормами загальнолітературної української мови. Головні з них такі:

• використання слів тільки у прямому значенні;

17

і

і'шдіііІ. Кулі.іура фахового мовлення

•пживання усталених форм і мовних зворотів;

•точність, ясність, стислість викладу думки;

•прямий порядок слів у реченні;

•уникнення розмовних, емоційно забарвлених слів та висловів;

•додержання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов;

•використання спеціальної термінології.

Специфіка ОДС полягає у певних стильових рисах, що притаманні лише йому, а саме:

1)нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

2)точність та ясність поєднані з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

3)документальність, наявність реквізитів; наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація тексту;

4)сувора регламентація тексту (параграфи, пункти, розділи, абзаци).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

•законодавчий — використовується у законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, статутах, постановах та ін.;

•дипломатичний — використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях, комюніке, протоколах, меморандумах, ультиматумах;

•юридичний — використовується в юриспруденції. Обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини. Реалізується

вактах, позовних заявах, постановах, запитах, повідомленнях;

•адміністративно-канцелярський — використовується у про- фесійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках тощо.

Ділове мовлення має бути доступним і зрозумілим широкому слухачеві. Це стосується і ділових паперів. Виклад у текстах ділових паперів має бути чітким, логічним і водночас якомога л аконічнішим.

18

Тема 1. Державотворча роль мови

Загальна характеристика публіцистичного стилю

Публіцистичний стиль функціонує у громадсько-політичному, суспільно-виробничому житті, культурно-освітній діяльності, навчанні. Йому притаманна образна, емоційна лексика, вигуки, повтори, риторичні питання. Часто публіцистичний стиль вживається в усному мовленні. Його характеризує емоційний тон. Найбільш поширені жанри: виступ, репортаж, інтерв'ю, памфлет, дискусія, стаття, рецензія.

Основне призначення:

•розв'язання важливих актуальних суспільно-політичних проблем інформаційно-пропагандистськими методами;

•активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до бажання зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

» пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

•доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

•логічність доказів і полемічність викладу;

•поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, викладення наукових положень і фактів з емоційно-екс- пресивною образністю;

•наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення;

•широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол та ін.).

Основні мовні засоби:

1) поєднання елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

2) лексика, насичена суспільно-політичними й соціально-еко- номічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатомандатний, приватизація та ін.);

3) багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політичний бомонд, наукова еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (біле золото — бавовна; голубі магістралі — ріки; легені планети — ліси та ін.);

19