ЕТ / Білет24

Білет№24

Після другої світової війни система державного соціального регулювання набула поширення в країнах Західної Європи. Сьогодні у своїй практиці соціального регулювання держава в розвинених країнах використовує ті самі методи, що й для забезпечення економічної рівноваги. Насамперед соціальне регулювання здійснюється в процесі оподаткування. Завдяки встановленню досить високого рівня неоподатковуваного мінімуму річного доходу забезпечуються нормальні умови для відтворення робочої сили і задоволення інших потреб членів сім'ї, підтримка дрібних виробників. Отже, знімається соціальне напруження, яке могло б виходити від чисельної низькооплачуваної частини суспільства. Використання прогресивної системи оподаткування послаблює негативний суспільний резонанс від нерівності у відносинах власності на багатство, яке розподіляється у суспільстві значно нерівномірніше, ніж доходи (так, 1 відсотку населення США належать 19 відсотків усього багатства країни). Дещо більше значення в соціальному регулюванні витрачання бюджетних коштів має державне регулювання соціальних чинників суспільного розвитку — соціального, забезпечення, освіти, медичного обслуговування, житлової сфери тощо. Система соціального забезпечення є важливим джерелом доходів населення, що формується на позаринковій основі. Ця система включає передусім державне пенсійне забезпечення. Закон України «Про пенсійне забезпечення» введено в дію з квітня 1992 р. Він гарантує всім непрацездатним право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів завдяки встановленню пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також завдяки регулярному перегляду їх розмірів у зв'язку зі збільшенням рівня мінімального споживчого бюджету. Закон розрізняє: а) трудові пенсії — за віком, за інвалідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років; б) соціальні пенсії. Право на найпоширенішу пенсію — за віком — мають: чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше ніж 25 років; жінки — після 55 років і при стажі роботи не менше ніж 20 років. Розширені можливості вибору варіанта при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій. Так, його беруть (за вибором того, хто звернувся за пенсією) або за 24 останніх місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією, або за будь-які 60 місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності. Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам при відсутності права на трудову пенсію. Це інваліди, в тому числі з дитинства, діти (у разі втрати годувальника) тощо. Передбачене щорічне підвищення пенсій у зв'язку з індексацією грошових доходів населення. Пенсії не підлягають оподаткуванню. Третій метод — правове регулювання соціальних питань. Насамперед держава стала одним із суб'єктів регулювання трудових відносин поряд з підприємцями та профспілками. Об'єктами регулювання є величина заробітної плати, тривалість робочого часу та відпусток, порядок звільнення з роботи, заходи з техніки безпеки. Держава встановлює прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату, мінімальний розмір пенсій тощо. Так, важливою ланкою державної діяльності є регулювання правових засад зайнятості населення. 1 березня 1991 р. прийнято Закон України «Про зайнятість населення». Він визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Для реалізації політики зайнятості населення створюється державна служба зайнятості, діяльність якої фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості населення. Послуги цієї служби надаються безплатно. Для сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінет Міністрів України і місцеві Ради народних депутатів розробляють річні та довгострокові державні й територіальні програми зайнятості населення. Так, державна програма передбачає такі заходи щодо сприяння зайнятості та соціального захисту населення: створення додаткових робочих місць шляхом розвитку малих підприємств, сімейного та індивідуального підряду, фермерських господарств, організації оплачуваних громадських робіт тощо; професійна підготовка і перепідготовка вивільнюваних працівників; організація роботи з професійної орієнтації; забезпечення зайнятості тих, хто потребує соціального захисту (жінок, молоді, інвалідів); надання матеріальної допомоги безробітним.