стратегія диверсифікації 2

1.Вступ

Будь-який вид управління є неможливим без чіткої організованої системи контролю, тому що не можна ефективно управляти, не перевіряючи виконання встановлених вимог та не виявляючи фак-

тичного стану на керованих об’єктах. З допомогою контролю держава захищає свої інтереси та інтереси споживачів, перевіряє якість виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, забезпечує достовірність і доступність інформації про основні

економічні показники роботи всіх суб’єктів підприємницької діяльності.

В свою чергу, приватні підприємства зацікавлені в отриманні стабільних високих прибутків і в роботі на основі чіткого дотримання законодавства. Тому необхідний такий механізм, який би допомагав уникнути в діяльності підприємства різних зловживань, порушень, перекручень і інших видів викривлення інформації. Практика показує, що саме контроль дозволяє управляти підприємством як єдиним господарським організмом. Тому вдосконалення контролю потребує теоретичних і практичних досліджень у галузі організації внутрішнього контролю і методики його здійснення.

Метою дослідження є – розкрити сутність внутрішнього контролю, визначити його об’єкти, суб’єкти, завдання та функції, дослідити теоретичні і методичні положення із внутрішнього контролю в Україні, дати визначення і порівняльну характеристику внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту, охарактеризувати основні принципи побудови внутрішнього контролю на підприємстві.

2.Огляд літературних джерел і публікацій

Проблемам розвитку внутрішнього контролю в Україні присвятили свої праці багато авторів, зокрема М. Т. Білуха [1], Ф. Ф. Бутинець [2], Т. А. Бутинець [3], Є. В. Калюга [5], Л. В. Нападовська [8], В. П. Пантелєєв [9], В. С. Рудницький [10], Б. Ф. Усач [12], Ю. М. Футоранська [13] та інші. Проте, деякі проблеми залишаються недостатньо розкритими. Оскільки „практиків” більше цікавить питання доцільності внутрішнього контролю на підприємстві. Тому теоретико-методологічні положення щодо сутності та принципів побудови внутрішнього контролю потребують подальшого поглиблення і доповнення.

Аналіз наукової та економічної літератури показав, що визначення внутрішнього контролю науковцями дається по-різному, але, на нашу думку, найбільш повним є таке: внутрішній контроль – це система заходів, які здійснюються на підприємстві для підвищення ефективності виконання працівниками своїх обов’язків, для запобігання помилок та зловживань під час здійснення господарських операцій, для покращення роботи підприємства в загальному.

3. Суть, завдання і функції внутрішнього контролю та порівняльна характеристика внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту

Належне функціонування системи внутрішнього контролю залежить від працівників, яким доручена відповідна діяльність. Система відбору, найму, просування по службі, навчання та підготовки кадрів повинна забезпечувати високу кваліфікацію і чесність відповідного персоналу.

Основна мета внутрішнього контролю полягає в забезпеченні дотримання законності й економічної доцільності господарсько-фінансової діяльності.

Відповідно до мети можна виділити такі завдання внутрішнього контролю:

-контроль процесів, що відбуваються на підприємстві;

-виявлення і діагностика проблем на підприємстві при зміні зовнішнього та внутрішнього середовища;

-перевірка виконання прийнятих управлінських рішень;

-надання кваліфікованої допомоги управлінському персоналу щодо прийняття ефективних управлінських рішень;

-експертна оцінка стратегічних напрямів розвитку підприємства.

Об’єктами внутрішнього контролю є функціональні цикли діяльності підприємства - постачання, виробництво і реалізація.

Суб’єктами внутрішнього контролю є окремі посадові особи і працівники структурних та функціональних підрозділів підприємства [13].

Для більш повного уявлення щодо призначення внутрішнього контролю розглянемо його три основні функції:

1. Контроль повноважень – це контроль, що забезпечує виконання лише тих операцій, які дійсно сприяють розвитку підприємства. Такий контроль повинен запобігати зловживанням і попереджувати проведення операцій, в яких відсутня доцільність. При цьому відслідковуються зміни та виправлення облікових записів на предмет обов’язкової наявності необхідних дозволів.

2. Контроль документального оформлення – контроль, що забезпечує відображення всіх дозволених операцій в облікових регістрах. Цей вид контролю створює умови, при яких операції правильно оформляють обліковими записами і не виправляються без відповідного дозволу.

3. Контроль збереження - контроль, що сприяє тому, щоб прийняте до обліку майно не могло бути неправильно використане [2].

Методичні прийоми, які використовуються при здійсненні внутрішнього контролю, вельми різноманітні і включають елементи таких методів, як:

-бухгалтерський фінансовий облік (рахунки і подвійний запис, інвентаризація і документація, балансове узагальнення);

-бухгалтерський управлінський облік (виділення центрів відповідальності, нормування витрат);

-ревізія, контроль, аудит (перевірка документів, перевірка арифметичних розрахунків, інвентаризація).

Вітчизняні підприємства найчастіше здійснюють внутрішній контроль у формі ревізії, тематичної перевірки, службового розслідування. Останнім часом щораз більше підприємств України з метою внутрішнього контролю практикують запровадження служб внутрішнього аудиту, які не тільки виконують процедури контролю, а й здійснюють оцінку ефективності функціонування всієї системи внутрішнього контролю [11].

В ході дослідження щодо схожості понять „внутрішній контроль” та „внутрішній аудит” ми виявили відсутність єдності поглядів у науковців щодо їх обґрунтування. У табл. 1 представлені визначення понять “внутрішній контроль” та “внутрішній аудит” в інтерпретації різних авторів.

Розглянувши та узагальнивши різні підходи науковців до трактування понять „внутрішній контроль” та „внутрішній аудит”, слід відзначити , що всі зазначені автори визначають внутрішній аудит лишеоднимзелементівсистемивнутрішньогоконтролю.

Так, Бутинець Т. А. вважає, що „про внутрішній аудит мова може йти у разі дослідження підприємств певної групи об’єднань із багаторівневою ієрархією управління. В усіх інших випадках, тобто на звичайних підприємствах із класичною для української економіки організаційною й управлінською структуризацією, будь-який вид контролю не можна назвати внутрішнім аудитом” [3].

В свою чергу, Пантелеєв В. П. зазначає, що внутрішній аудит є важливою формою внутрішнього контролю, а головну увагу внутрішнього аудиту зосереджено на аналізі інформаційної системи (включаючи систему бухгалтерського обліку і супутніх видів контролю), вивченні фінансової та операційної інформації, дослідженні економічності та ефективності в цілому [9].

Тому важливо не плутати такі поняття як „внутрішній контроль” і „внутрішній аудит”, оскільки „внутрішній аудит” значно вужче поняття і складає лише одну із форм внутрішнього контролю.

Для з’ясування відмінностей внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту, проведемо порівняльнухарактеристикуцих видів контролюв табл. 2.

Як засвідчує табл. 2, внутрішній аудит відрізняється від внутрішнього контролю за такими ознаками: мета, завдання, суб’єкти, об’єкти, методичні прийоми, види звітності, користувачі контрольної інформації.

Разом з Тим, слід зазначити, що внутрішній аудит та внутрішній контроль є пов’язаними між

собою, оскільки від ефективності провадження внутрішнього контролю на підприємстві залежить рівень показників, які надасть служба внутрішнього аудиту: якщо на підприємстві внутрішній контроль поставлений на високому рівні, то при здійсненні перевірок службою внутрішнього аудиту буде знайдено менше помилок та недоліків у діяльності.

Отже, внутрішній аудит – складник системи внутрішнього контролю підприємства і виражає лише одну із форм внутрішнього контролю.

Особливе значення має внутрішній контроль на підприємствах, де зосереджується великі обсяги цінностей. Він здійснюється безпосередньо на підприємстві відповідними службами, що дає можливість своєчасно виявляти недоліки при проведенні операцій, вживати заходів щодо їх усунення. У зв'язку з цим внутрішній контроль є постійно діючою функцією управління на підприємствах, дієвим засобом сприяння збереженню цінностей і коштів. Він сприяє також їх примноженню та економному використанню [9].

Такі вимоги може виконати тільки своєчасно і глибоко проведений контроль. В іншому випадку він не зможе вчасно виявити недоліки у процесі діяльності на підприємстві. Своєчасний, дієвий і оперативний внутрішній контроль дає змогу не тільки вчасно з’ясувати недоліки і хиби в діяльності підприємств та їх підрозділів, але й виявити невикористані резерви для підвищення ефективності діяльності. Його контрольні функції спрямовані на покращення показників діяльності підприємств і об’єднань, виявлення і використання внутрішніх резервів і посилення режиму економії, запобігання непродуктивним витратам і втратам, нестачам і розкраданням цінностей.

Для підвищення ефективності контролю необхідно забезпечувати його своєчасність і повноту всіх операцій і процесів. Це дозволяє стежити за станом і рухом цінностей, своєчасно встановлювати відхилення від виконання договорів постачання [14].

4.Принципи побудови внутрішнього контролю

Критерієм ефективності системи внутрішнього

контролю підприємства є дотримання принципів внутрішнього контролю, до яких належать:

-принцип збалансованості (збалансованість означає, що суб’єкту не можна наказувати контрольні функції, не забезпечені засобами для їх виконання);

-принцип контрольованості кожного суб’єкта внутрішньогоконтролю, щопрацюєна підприємстві;

-принцип своєчасного повідомлення про відхилення;

-принцип ущемлення інтересів (необхідно створювати спеціальні умови, за яких виявлені відхилення ставлять будь-якого працівника чи підрозділ підприємства в невигідне становище і спонукають їх до врегулювання проблем);

-принцип інтеграції (при вирішенні завдань, пов’язаних з контролем, повинні створюватися належні умови для тісної взаємодії працівників функціонально різних напрямків);

-принцип компетентності, сумлінності та чесності суб’єктів внутрішнього контролю. Даний принцип полягає у прояві контролером високого рівня знань при контролі фінансово-господарської

діяльності, а також передбачає обов’язкове поповнення багажу знань через курси підвищення кваліфікації, семінари, тренінги, необхідно постійно бути ознайомленим зі всіма останніми змінами в законодавстві, вивчати досвід і нові методи контролю, прагнути до підвищення професіоналізму;

-принцип відповідності (ступінь складності системи внутрішнього контролю повинна відповідати ступеню складності підконтрольної системи);

-принцип постійності (адекватне постійне функціонування системи внутрішнього контролю дозволить вчасно попереджати про можливість виникнення відхилень);

-принцип прийнятності методології внутрішнього контролю (означає доцільний розподіл контрольних функцій, доцільність програм внутрішнього контролю);

-принцип безперервності розвитку та вдосконалення (з часом навіть найпрогресивніші методи управління застарівають);

-принцип пріоритетності (абсолютний контроль над звичайними незначними операціями не має сенсу і буде тільки відволікати сили від більш важливих завдань);

-принцип комплексності (не можна домогтися загальної ефективності, зосередивши контроль тільки надвідносно вузьким колом об’єктів);

-принцип узгодженості пропускних здібностей різних ланок системи внутрішнього контролю;

1. Вступ

Вирішення проблеми продовольчого забезпечення населення України – один із пріоритетних напрямів розвитку економічної та соціальної сфери країни. Обумовлюється це не лише рівнем розвитку агропромислового комплексу держави, а й ефективною організацією системи збуту сільськогосподарської продукції підприємствам промисловості та торгівлі, де головним посередником є заготівельні підприємства. Система бухгалтерського обліку на зазначених підприємствах має свої відмінні особливості від інших видів діяльності (у тому числі і торгівельної), які випливають з особливостей і специфіки їх фінансово-господарської діяльності та залишаються невирішеними на даний час, що і зумовлює актуальність даного дослідження.

2. Огляд досліджень і публікацій з даної теми

Питання бухгалтерського обліку із придбання продукції заготівельними підприємствами своїх працях розглядали В. І. Бачинський, Ю. А. Верига, П. О. Куцик [10], В. Е. Керімов, А. В. Озеран, В. О. Озеран [11], П. К. Семенов [12], О. В. Заєць, Д. І. Козак, М. Д. Лебедєва, В. А. Левченко [3], Н. В. Трушина [13] та інші автори. Вони здійснили вагомий внесок у теорію та практику обліку. Проте, більшість проблемних аспектів, які відносяться до обліку придбання продукції потребують сучасного вирішення.

3. Характеристика процесів та документального оформлення придбання продукції

У процесі приймання сільськогосподарської продукції і вторинної сировини заготівельними підприємствами надається важливе значення їх якісним характеристикам, оскільки, від них залежать економічні показники діяльності.

Надходження на заготівельні підприємства сільськогосподарської продукції і сировини можливе у результаті їх закупівлі чи заготівлі. Заготівля продукції має більш складний технологічний процес, який полягає в тому, що працівники підприєм-

ства або інші особи відповідно до розпорядження керівництва на відповідно зазначеній території самостійно заготовляють продукцію й оприбутковують на склад. Відповідно до наданих послуг заготівельному підприємстві задіяні працівники і інші особи у заготівлі продукції отримують винагороду, а заготовлену продукцію оприбутковують на склад.

Процес закупівлі сільськогосподарської продукції і сировини на практиці є більш поширеним ніж процес заготівлі продукції, який полягає в тому, що заготівельники підприємства продукцію закуповують безпосередньо в агроформуваннях і домогосподарствах за цінами, які затверджені керівництвом підприємства або вищестоящою організацією. В інших випадках процес закупівлі здійснюється через приймальні пункти (спеціально створені для цього або які функціонують у „точках” роздрібної торгівлі).

Перед закупівлею продукції заготівельники у бухгалтерії підприємства отримують приймальні квитанції (на яких проставляється штамп підприємства), за підписом у реєстрі виданих квитанцій, оскільки, вони є бланками суворого обліку. Для проведення готівкового розрахунку зі здавачами продукції заготівельники в касі підприємства отримують кошти, за якими вони відквітовуються у встановлені терміни. У такому випадку на приймальних квитанціях, які оплачені, проставляється відмітка “Оплачено” і дата. Крім готівкового розрахунку є безготівковий, але в більшості випадків на практиці він проводиться коли виробник сільськогосподарської продукції є суб’єктом підприємницької діяльності [7, с. 221].

На підставі первинних документів (приймальних квитанцій чи відомостей) формується вартість придбаних сільськогосподарської продукції і сировини. Квитанції виписують на кожного здавача за видами закупленої сільськогосподарської продукції і сировини у трьох примірниках. Перший видається здавачу, другий – підстава для оприбуткування на

склад (завідувач складу при прийманні продукції перевіряє відповідність зазначених якісних характеристик, фактичну наявність та оприбутковує її на склад за закупівельними цінами), третій – є підставою для відзвітування заготівельника за витрачені кошти отримані підзвіт.

Заготівельник до звіту додає оплачені приймальні квитанції і відомості, приймальні акти та інші документи, які підтверджують придбання продукції та витрачання коштів. Звіти заготівельників з доданими до них первинними документами перевіряються бухгалтерією. Перевіряється правильність оформлення документів (арифметичні підрахунки та за суттю), здійснюється звірка зустрічних сум за документами, які є у звіті касира та у звітах інших матеріально відповідальних осіб тощо.

При перевірці правильності складання реєстру приймальних квитанцій (приймальних актів та інших документів) встановлюється, чи вся продук-

ція, закуплена за приймальними квитанціями та відомостями закупівель, здана на заготівельний склад. Поряд з цим перевіряється використання бланків приймальних квитанцій як бланків суворої звітності.

Перевірені та затверджені звіти і документи обробляються бухгалтером, тобто на документах проставляються кореспондуючі рахунки і субрахунки, а в подальшому за ними здійснюється групування сум.

4.Організаціяіметодика облікупридбання продукції

Дослідження діючої методики і організації обліку основної операційної діяльності заготівельних підприємств показали, що діючі підходи не задовольняють систему управління, зокрема, не надають оперативної достовірної згрупованої інформації для системи управління та контролю.

Для того щоб у повному обсязі систематизувати інформацію і забезпечити систему управління пов-

1. Вступ

Однією з ознак інновацій є їх зв’язок з інвестиціями. Ми передбачаємо, що інновації будуть завжди супроводжуватись інвестиційними вкладеннями. Об’єктивний зв’язок між цими поняттями обумовлений природою інвестицій та інновацій. Інновації не можуть створюватися без додаткових і постійних вкладень інвестиційних ресурсів, а інвестиції мають економічний зміст тільки тоді, коли забезпечують реалізацію тієї чи іншої ідеї, нової техніки, технології, що може сприяти виникненню додаткових можливостей для отримання прибутку.

Мета статті – на основі дослідження еволюції теорії інвестиційно-інноваційного розвитку визначити сутність взаємозв’язку аналізу інвестиційної та інноваційної діяльності підприємства.

2. Огляд літературних джерел і публікацій

Еволюційний розвиток теорії і практики аналізу інвестиційно-інноваційної діяльності досліджували зарубіжні вчені, зокрема: В. Александрова, А. Антипін, Х. Барнет, В. Блохіна, Є. Вітте, С. Глазьєв, Б. Гриньов, Е.Денісон, П.Друкер, П.Завлін, В.Зомбарт, М.Калецкі, Т. Колмикова, М. Кондратьєв, Е. Крилов, С.Кузнец, М. Лімітовський, Ф. Махлуп, Р. Менселл, Г. Менш, В.Мічерліх, Р.Солоу, Л.Соті, Б.Твісс, Р.Фатхутдинов, Х.Фрімен, В. Хартман, Х.Хауштайн, А.Шпідгофф, Й. Шумпетер [5], Ю. Яковець.

Проблеми обліку, аналізу та контролю інвести- ційно-інноваційної діяльності досліджували вітчизняні вчені за багатьма напрямами: теорія інвестиції та інновації, їх оцінка й аналіз – Г. Башнянин [1], І. Бланк, А. Гойко, О. Горбань [2], В. Гринькова [3], М.Денисенко, С.Ілляшенко, Т. Майорова, А. Пересада, М.Крупка, В.Федоренко; облікута звітності–Є.Бойко,

Ф. Бутинець, А. Герасимович, С. Голов, З. Гуцайлюк, З. Задорожний, Г.Кірейцев, Я.Крупка, М. Кужельний, Ю. Кузьмінський, О. Михайлівська [4], М. Пушкар, В.Шевчук; контролю й аудиту – Г.Давидов, Н.Дорош, Є. Калюга, О. Петрик, В. Рудницький; економічного аналізу: - І. Житна, Л. Кіндрацька, Т. Ковальчук, І. Лазаришина, Л. Лахтіонова, Б. Литвин, Є. Мних, М.Туган-Барановський,І.Фаріон,М.Чумаченко,С.Шка- рабан.

Проте, у вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах недостатньо розроблені концептуальні засади аналізу інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств, не нагромаджено достатньої кількості результативних досліджень, що стали б основою теоретичного обґрунтування та розроблення методології аналізу інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств.

3. Теоретичні аспекти взаємозв’язку інноваційної та інвестиційної діяльності підприємства

Щоб довести єдність за своєю природою інвес- тиційно-інноваційної діяльності, розглянемо мотиви інвестора. Особливістю існування суб’єкта (на відміну від об’єкта) є те, що для нього характерні своєрідний ідеальний (уявний стан) і реальність. Для інвестора – фізичної особи – це може бути: обсяг власного капіталу, соціальний статус тощо; для фірми – певні конкурентні позиції, норма прибутку та інші планові параметри.

Невідповідність між уявним і реальним станом суб’єкта породжує низку потреб, головною з яких є потреба в ресурсах: грошових, технологічних, інтелектуальних, щоб змінити свій стан (або ж утримати його в зовнішніх умовах, що змінилися). Дана обставина примушує інвестора шукати об’єкт, який