Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпори.docx
Скачиваний:
73
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
333.22 Кб
Скачать

Витрати виробництва, їх структура та шляхи зниження.Витрати виробництва фірми в короткостроковому та довгостроковому періоді

Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням факторів виробництва, тобто речового фактора (засоби виробництва, які знаходять втілення в масі використаної уречевленої праці – знарядь та предметів праці), та особового фактора (використання в процесі виробництва робочої сили – здатності працівника до праці).

Сукупність матеріальних витрат і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства, є витрати виробництва.

Витрати виробництва можна обчислити так:

ВВ = ЗВ + ЗП,

де ВВ – витрати виробництва,

ЗВ – спожиті засоби виробництва,

ЗП – заробітна плата і винагорода підприємців.

Крім витрат, пов'язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Вони дістали назву витрати обігу, розрізняють два їх види: додаткові і чисті.

До додаткових належать витрати на сортування, пакування, зберігання і транспортування товарів.

Чисті витрати обігу – це витрати, пов'язані з торгівлею, рекламою, маркетингом.

Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції.

Собівартість продукції – це витрати підприємства в грошовій формі, які ідуть на виробництво і збут продукції.

Собівартість продукції підприємства є одним із найважливіших показників ефективності виробництва.

Види собівартості:

  • Розрахункова – включає витрати, що очікуються в періоді, на який розробляється виробнича програма;

  • Цехова – охоплює дійсний рівень витрат за підсумковий період.Сюди відносяться і додаткові витрати (штрафи, пеня, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).

  • Виробнича – складається з витрат на виготовлення товару і видатків на оплату праці управлінського персоналу, утримання офісів і т.д.

  • Комерційна – включає виробничу собівартість і витрати, пов'язані з реалізацією продукції.

Всі ці види витрат на різних підприємствах різні, тому розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати на виробництво і збут продукції в умовах окремого підприємства. Це якісний показник господарської діяльності підприємства.

Середньогалузева собівартість показує витрати на виготовлення і збут в середньому в галузі. Це основа ринкової ціни товару.

Витрати виробництва можна згрупувати за певними ознаками. Так, за економічним змістом їх групують за такими елементами:

  1. матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія);

  2. витрати на оплату праці персоналу підприємства (фірми) за фактично виконану роботу;

  3. відрахування на соціальні заходи;

  4. амортизація основних фондів, тобто сума амортизаційних відрахувань, які мають використовуватись на повне поновлення основних виробничих фондів;

  5. інші витрати (податки, платежі за обов'язкове страхування майна підприємства, сплати відсотків за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, оплата послуг зв'язку, витрати на рекламу та інші).

Співвідношення перелічених елементів становить структуру собівартості. Структура характеризує загальне економічне становище підприємства, виявляє джерела перевитрат чи економії, загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах.

Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме за статтями калькуляції:

  1. сировина і матеріали;

  2. паливо і електроенергія на виробничі потреби

  3. заробітна плата основних та допоміжних працівників;

  4. відрахування на соціальне страхування;

  5. витрати на підготовку і освоєння виробництва;

  6. витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

  7. витрати на управління цехами;

  8. втрати від браку

та інші витрати.

Витрати виробництва можна розглядати як зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати – це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам. Іноді зовнішні витрати називають бухгалтерськими.

Внутрішні витрати – це витрати на власні ресурси (сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами – зерном, сіном, буряками, картоплею).

Розрізняють також постійні та змінні витрати виробництва.

Постійні витрати містять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці витрати залишаються незмінними незалежно від кількості виготовленої продукції. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.

Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають із збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.

Значення зниження собівартості:

По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві при наявних ресурсах, забеспечити тим самим прискорення оборотності оборотних засобів.

По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростання прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції – реальна основа зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

Шляхи зниження собівартості:

  1. Ріст продуктивності праці.

  2. Концентрація і спеціалізація виробництва.

  3. Економія матеріальних ресурсів.

  4. Ефективне використання основних фондів.

  5. Впровадження досягнень НТП.

  6. Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління.

Залежно від часового інтервалу, протягом якого формуються витрати виробництва, вони поділяються на „витрати виробництва у короткостроковому періоді” та „витрати виробництва у довгостроковому періоді”.

Короткотерміновий період – це період часу, протягом якого ряд чинників виробництва, використовуваних фірмою, не може бути змінено. Це стосується виробничих потужностей фірми. Тому короткотерміновий період можна визначити як період, протягом якого фірма не змінює свої виробничі потужності, але може їх ефективно використовувати. В той же час протягом цього періоду фірма може змінювати обсяги продукції, використовуючи більшу чи меншу кількість таких ресурсів, як сировина, паливо, енергія, робоча сила. У короткотерміновому періоді одні чинники виробництва залишаються незмінними, фіксованими, а інші – змінними.

Довготерміновий період – це період часу, достатній для зміни усіх зайнятих ресурсів, включаючи виробничі потужності. Цей проміжок часу достатній, щоб змінити як постійні, фіксовані, так і змінні чинники виробництва. З позицій галузі, довготерміновим є період, достатній, щоб наявні у ній фірми могли за бажанням вийти зі складу галузі, тобто вилучити усі зайняті у ній чинники виробництва, а нові фірми могли організувати виробництва у цій галузі.

Не слід вважати, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного певною кількістю років. В зв”язку з цим треба зазначити, що малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за досить короткий час (від кількох тижнів до кількох місяців). В той же час галузям важкої промисловості (металургія, машинобудування, енергетика) для цього потрібні роки.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]