Глава 23

тивні договори і угоди" та ін. Окрім того на них поширюється медичне законо­давство — Основи законодавства про охорону здоров'я, закони України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення", "Про запо­бігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення", "Про донор­ство крові та її компоненти", "Про заходи протидії незаконному обігу нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про боротьбу із захворюван­ням на туберкульоз", "Про психіатричну допомогу" тощо.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір — це угода між працівни­ком і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому роз­порядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробіт­ну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, перед­бачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працюючи на умовах трудового договору, медичний працівник включаєть­ся у штат закладу охорони здоров'я і призначається на відповідну посаду.

Наказом Міністерства охорони здоров'я від 28 жовтня 2002 р. № 385 за­тверджено переліки лікарських, провізорських посад та посад молодших спе­ціалістів з фармацевтичною освітою (фармацевтів) у закладах охорони здоро­в'я. Зокрема Перелік лікарських посад включає 148 назв посад лікарів спе­ціалістів, 7 посад керівників закладів охорони здоров'я, 2 посади керівників структурних підрозділів і 138 видів посад лікарів-спеціалістів. Це свідчить про надзвичайно високий рівень спеціалізації цієї категорії працівників.

Конкретні назви посад керівників закладів охорони здоров'я і їх структур­них підрозділів визначаються чинними типовими та штатними нормативами закладів охорони здоров'я. Крім того, згідно з названими документами ви­значаються: назви посад заступників керівників (генерального директора, ди­ректора, головного лікаря, головного державного санітарного лікаря, началь­ника, завідувача) доповнюються назвою розділу роботи, керівництво яким він здійснює (наприклад, "заступник головного лікаря з хірургії", "заступник го­ловного лікаря з медичної частини"); назви (профіль) структурних підрозділів, для керівництва якими встановлюються посади керівників підрозділів. У струк­турних підрозділах, де назви лікарських посад не визначені, вони встановлю­ються в межах назв, затверджених цим переліком.

Протягом своєї трудової діяльності медичні працівники мають певні права та несуть обов'язки.

Медичні працівники мають такі професійні права: право на належні умови професійної діяльності; на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах і установах; на вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження в установ­леному порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної наукової прак­тики; на обов'язкове страхування за рахунок роботодавця здоров'я та життя

632

Правові засади надання медичної допомоги в Україні

медичного працівника в разі виконання ним професійних обов'язків в умовах,що загрожують здоров'ю та життю; на відшкодування шкоди та державний соціальний захист у випадку втрати працездатності внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю при виконанні професійних обов'язків; на скорочений робочий час і додаткову оплачувану відпустку; на безплатне користування квартирою та комунальними послугами при виконанні професійних обов'язків у сільській місцевості; на створення наукових, громадських товариств та профспілок ме­дичних працівників; на судовий захист професійної честі та гідності.

До професійних обов'язків медичних працівників належать: обов'язок спри­яти зміцненню здоров'я населення, запобіганню і лікуванню захворювань; надавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу; безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях; не шкодити пацієнту під час надання ме­дичної допомоги; не використовувати свої знання та майстерність і галузі ме­дицини на шкоду людині; зберігати таємницю медичного та іншого характеру про пацієнта, яка стала відома їм внаслідок виконання службових обов'язків; турбуватися про пацієнта; постійно підвищувати свою кваліфікацію, профе­сійну майстерність та рівень загальної культури; поширювати медичні знання серед населення; вести здоровий спосіб життя; надавати консультаційну допо­могу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров'я.

Кожна категорія медичних працівників має певні спеціальні права та обо­в'язки. Наприклад, лікуючий лікар не може відмовитися від пацієнта, який звернувся до нього за медичною допомогою, крім випадків, коли пацієнт не виконує вказівок і рекомендацій лікуючого лікаря і за умови, що така відмова не загрожує життю пацієнта та не створює суспільної небезпеки для населення (ст. 34 Основ законодавства про охорону здоров'я); він повинен організувати своєчасне та кваліфіковане лікування пацієнта; лікар може приймати рішен­ня про методи профілактики, діагностики та лікування, дозволені до застосу­вання Міністерством охорони здоров'я України; для застосування нових нау­ково обґрунтованих методів лікування та лікарських засобів, ще не допуще­них до загального застосування, передбачено обов'язок лікуючого лікаря отри­мати згоду пацієнта або його законних представників.

Умови праці медичних працівників регулюються трудовим законодавством з урахуванням спеціальних нормативно-правових актів.

Умови оплати праці медичних працівників регулюються Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населен­ня, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 (зі змінами).

За трудовим законодавством в Україні встановлено 40-годинний робочий тиждень. Натомість певні категорії медичних працівників мають право на ско­рочений робочий час. Це встановлюється спеціальними нормативно-правови­ми актами, які врегульовують порядок надання медичної допомоги певного виду та умови праці медичних працівників, які її надають. Згідно з пунктом "з" статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я медичні і фар-

633