23.8. Правовий статус медичного працівника

Медичний працівник — це особа, яка здобула спеціальну медичну освіту, відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, здобула дозвіл на заняття ме­дичною діяльністю або уклала трудовий договір із закладом охорони здоров'я і надає медичну допомогу.

Слід розрізняти поняття "медичні працівники" і "працівники установ та закладів охорони здоров'я". Останнє поняття ширше, до складу таких праців­ників можуть входити крім медичних працівників й інші, які хоч і працюють у сфері охорони здоров'я, проте не здійснюють медичної діяльності.

До медичних працівників, які безпосередньо надають пацієнтам медичну допомогу, належать лікарі та медичні сестри (середній медичний персонал).

¹²Див.: Яровинский МЛ. Медицинский работник и пациент (конспект лекции) // Мед. помощь. — 1996. — М 5. — С. 38—39.

629

Глава 23

До медичних працівників також належатьпровізори, оскільки їх професійні обов'язки, поряд з іншими, також включають надання медичної допомоги.

Щоб довідатись про коло професійних обов'язків медичного працівника, необхідно звернутися до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (вип. 78 "Охорона здоров'я") (далі — Довідник), який запрова­джено для застосування з 2 квітня 2002 р. наказом Міністерства охорони здо­ров'я України від 29 березня 2002 р. № 117.

У розділі Довідника "Професіонали в галузі охорони здоров'я" встановлено, що провізор "забезпечує населення та лікувально-профілактичні заклади лікарсь­кими засобами та іншими товарами медичного призначення; забезпечує належ­ну фармацевтичну опіку хворих при відпуску безрецептурних лікарських пре­паратів". Окрім того, в межах спеціалізації є посада "провізор клінічний", до кола професійних обов'язків якого, серед іншого, входить "забезпечення хворих висококваліфікованою медичною допомогою шляхом надання рекомендацій ліка­рям та хворим про найбільш ефективні лікарські препарати".

Таку категорію працівників, як фармацевти, очевидно, також слід віднести до медичних працівників. Хоча вони не здійснюють безпосереднього надання медичної допомоги, водночас їх професійні обов'язки безпосередньо стосують­ся забезпечення населення ліками та іншими медичними засобами, які справ­ляють медичний вплив на здоров'я громадян. Згідно з Довідником фармацевт організовує роботу відділу безрецептурного продажу ліків, приймає і реалізо­вує лікарські засоби, що підлягають відпуску без рецептів згідно з чинним законодавством, а також товари медичного призначення, мінеральну воду тощо; виготовляє лікарські форми за індивідуальними рецептами, заготовляє лікарсь­ку рослинну сировину тощо.

Національний класифікатор України "Класифікатор професій" ДК 003:2005, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного ре­гулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 р. № 375 з наданням йому чинності з 1 квітня 2006 р. (ДК 003:2005 прийнятий на заміну поперед­нього Класифікатора професій ДК 003-95) містить такі професії у галузі меди­цини: лікарі (різного профілю), медичні сестри (різного профілю), технік зуб­ний, масажист, лаборанти (різного профілю), фельдшер, провізор, оператор безконтактного масажу, цілитель.

До медичних працівників належать особи, які отримали спеціальну медич­ну освіту; пройшли в установленому порядку атестацію з присвоєнням відпо­відної кваліфікаційної категорії, в установленому порядку допущені до занят­тя медичною діяльністю. Зокрема особливістю набуття кваліфікації медични­ми працівниками є обов'язкове проходження спеціалізації (інтернатури), яке регулюється Положенням про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних та фармацевтичних закладів освіти III—IV рівнів акредитації ме­дичних факультетів університетів, затвердженим наказом МОЗ України від 19 вересня 1996 р. № 291.

Для заняття приватною медичною практикою необхідно мати відповідну медичну освіту, а також отримати ліцензію на певний вид медичної діяльності.

630

Правові засади надання медичної допомоги в Україні

Правові відносини регулюються Ліцензійними умовами провадження господарськоїж.г-тьності з медичної практики, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства охорони здоров'я України від 16 лютого 2001 р. № 38/63.

Медичну допомогу також надають цілителі — особи, які не мають спеці-а.хьеої медичної освіти, але володіють певним обсягом професійних знань та насінь у галузі народної та нетрадиційної медицини й отримали спеціальний з:-ззіл для заняття медичною діяльністю у цій галузі. Право на заняття медициною (цілительством) врегульовано національним законодавством. Зокрема це такі акти: наказ "Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини" від 10 серп­ії 2000 р. № 195; Інструкція про порядок надання Комітетом з питань на­родної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров'я Укра­їни спеціального дозволу для провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 серпня 2000 р. № 195; Порядок проведення атес­тації та експертизи цілительських здібностей осіб, які виявили бажання іаЛматись медичною діяльність в галузі народної і нетрадиційної медици-їн: Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну хіяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини, затверджене нака-юм Міністерства охорони здоров'я України від 11 лютого 1998 р. № 36. Згідно з Національним класифікатором професій (ДК 003-95) професія ціли­теля віднесена до підрозділу молодших спеціалістів у галузі медицини.

Особи, які пройшли медичну і фармацевтичну підготовку в навчальних за­кладах іноземних країн, повинні отримати допуск до медичної діяльності у порядку, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 серпня 1994 р. № 118-С (зі змінами).

Переважно медичні працівники здійснюють медичну діяльність на умовах трудового договору, який вони укладають з відповідним закладом охорони здоров'я.

Перелік закладів охорони здоров'я, затверджений наказом Міністерства зхорони здоров'я від 28 жовтня 2002 р. № 385, включає: 1) лікувально-про­філактичні заклади — лікарняні заклади (багатопрофільні, однопрофільні, спе­ціалізовані, особливого типу), амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади пе­реливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги; санаторно-курортні заклади; 2) санітарно-профілактичні заклади — санітарно-профілактичні за­клади, заклади санітарної просвіти; 3) фармацевтичні (аптечні) заклади; 4) інші заклади; 5) заклади медико-соціального захисту (будинок дитини, обласний центр (бюро) медико-соціальної експертизи.

Уклавши трудовий договір, медичний працівник вступає у трудові право-зідносини з роботодавцем, набуває статусу найманого працівника, на якого поширюється трудове законодавство — Кодекс законів про працю України іКЗпП), закони України "Про охорону праці", "Про оплату праці", "Про відпу­стки", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про колек-

631