Глава 23

факт звернення особи (або його представника) за медичною допомогою; таке звернення адресоване саме до медичного працівника; згода медичного праців­ника надати таку допомогу (або здійснення медичним працівником попередньо певних дій, які б свідчили про таку згоду).

Додамо, що йдеться про отримання медичної допомоги саме з боку медично­го працівника — лікаря, медичної сестри, а не будь-якої особи (члена сім'ї або сторонньої особи), і саме це визначає офіційне становище пацієнта. Правовий статус медичного працівника встановлено у законодавстві, а особи, які не ма­ють відповідного медичного звання і допуску до медичної діяльності, не вважа­ються медичними працівниками.

Нарешті, особа набуває статусу пацієнта у певному, визначеному законодав­ством порядку. При зверненні до медичного закладу особу реєструють, заводять спеціальну медичну картку, особа проходить долікарський огляд на предмет ви­явлення інфекційних захворювань тощо. Ці юридичні дії свідчать про те, що осо­ба стала пацієнтом саме цього медичного закладу. Звичайно, це найбільш опти­мальний, так би мовити традиційний, спосіб набуття статусу пацієнта. Але відо­мо, що таких способів принаймні є кілька, наприклад при зверненні по швидку (невідкладну) допомогу, при доставленні потерпілого до лікарні сторонніми осо­бами, при виклику лікаря до хворого додому тощо. Вважаємо, що не може вважа­тися пацієнтом хвора людина, яка звернулася до лікаря (медичного закладу), проте отримала з різних причин відмову в наданні медичної допомоги. Така особа може вважатися хворою особою, однак не може вважатися пацієнтом.

Слід врахувати й те, що особа може лікуватися з приводу одного захворю­вання в різних медичних закладах, відповідно вона й кілька разів стає паці­єнтом. Ці правовідносини виникають у момент звернення і припиняються в момент виписки особи з лікарні або закінчення лікування при амбулаторному лікуванні (про це має робитися запис в медичній картці пацієнта). При цьому лікар не несе юридичної відповідальності за наслідки неправильного лікуван­ня, проведеного іншим лікарем.

Саме наявність у єдності зазначених юридичних фактів дає підстави визна­ти особу пацієнтом. Нарешті, пацієнтом може бути лише фізична, а не юри­дична особа. Таким чином, можна сформулювати визначення: пацієнт — фізич­на особа, яка у встановленому порядку отримує медичну допомогу (профілак­тичну, діагностичну, лікувальну, реабілітаційну) або піддається медико-біо-логічним дослідам (клінічним випробуванням) з боку медичних працівників.

У цивілістичній літературі з правових проблем надання медичної допомоги вважалося, що такі правовідносини виникають між пацієнтом і медичним за­кладом⁸, а юридичний зміст цих відносин у літературі розглядається у випад-

⁸'Суховерхий ВЛ. Гражданско-правовое регулирование отношений по здравоохра-нению // Сов. государство и право. — 1975. — № 6. — С. 106; Малеина М.Н. Человек и медицина в современном мире. — М., 1995. — С. 26—33; Ардашева Н.А. Проблеми гражданско-правового обеспечения прав личности в договоре на оказание медицин-ской помощи. — Тюмень: Софт-Дизайн, 1996. — 144 с.

624

Правові засади надання медичної допомоги в Україні

ку заподіяння шкоди неналежним лікарюванням⁹. Відносини ж між пацієнтом І медичним працівником переважно розглядаються в аспекті етики та медич­ної деонтології¹⁰. Разом з тим і науковці — медики все більше звертаються до правової форми медичних відносин між пацієнтом і лікарем¹¹.

Пацієнт і медичний працівник (лікар, медична сестра) перебувають у право­відносинах, юридичний зміст яких загалом можна визначити як відносини з надання медичної допомоги, конкретний зміст виражається у суб'єктивних правах та обов'язках цих суб'єктів. З розвитком ринкових відносин, коли по­ряд з державними медичними закладами з'явилися приватні лікарі та недер­жавні лікарські організації, посилилася актуальність щодо визначення право­вого змісту відносин "пацієнт — лікар". Причому взаємний зобов'язальний юридичний зміст їх є значно ширшим, ніж відносин, що виникають із заподі­яння шкоди, спричиненої неналежним лікарюванням, вони охоплюють пере­важно позитивну сферу медичної діяльності, яка виражається у правах та обо­в'язках цих суб'єктів.

Для визначення комплексу прав пацієнта передусім юридичне значеннямають Основи законодавства України про охорону здоров'я. Однак у розділі V Основ "Лікувально-профілактична допомога" встановлені лише окремі права пацієнта при наданні медичної допомоги (ст. 38, 39, 41 та ін.). Проте права пацієнта переважно сформульовані неповно, не пов'язані з відповідними обо­в'язками щодо їх забезпечення. Це створює проблеми на шляху їх реалізації, що врешті-решт порушує, обмежує права людини. Не враховані й рекомен­дації, які містяться у згаданих міжнародно-правових актах. Немає власне єди­ного правового регулювання усього комплексу прав пацієнтів.

Цікавим є досвід у цій справі інших постсоціалістичних країн. В "Основах законодавства Російської Федерації про охорону здоров'я громадян" від 22 липня 1993 р. є спеціальний розділ VI "Права громадян при здійсненні ме-дико-соціальної допомоги", у якому міститься окрема стаття 7 "Права па­цієнта". Розуміючи недостатню ефективність такого правового забезпечення, у

⁹Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием.

— Львов, 1982. — С. 33—47. (Останнім часом збільшилося число публікацій з право­ вих питань професійної медичної помилки, наголошується на необхідності введення страхування медичної помилки.)

¹⁰Див.: Харди И. Врач, сестра, больной. — Будапешт, 1972; Богорад И. Больной и врач. — М., 1982; Лисицьт Ю.П. Медицинская зтика, деонтология и биозтика // Про-блемьі соц. гигиеньї и история медицини. — 1998. — № 2. — С. 7—13.

¹¹Див.: цикл лекцій з медичної етики проф. Моск. мед. академії ім. І.М. Сеченова: Яровинский М.Я. Медицинский работник и пациент (конспект лекции) // Мед. по-мощь. — 1996. — № 2. — С. 42—48; Его же. Медицинский работник и пациент (лекция 2) //Мед. помощь. — 1996. — № 4. — С. 41—46; Мельников В.С. Социальньїе и правовьіе аспекти медицинской деятельности / Киров. гос. мед. ин-т.; Отв. ред. А.М. Алальїкин.

— Киров, 1997. — 189 с; Тихомиров В А. Медицинское право: Практ. пособие. — М.: СТАТУТ, 1998; Акопов В.И. Медицинское право в вопросах и ответах. — М.: ПРИОР, 2000. — С. 50.

625