Глава 23

Невідкладна (швидка) медична допомоганадається безоплатно за раху­нок державного та місцевого бюджетів особам, які потребують термінового ме­дичного втручання (при нещасних випадках, травмах, отруєннях тощо), спеці­альною службою швидкої медичної допомоги, лікувально-профілактичними закладами незалежно від територіальної, відомчої належності та форми влас­ності, медичними працівниками, а також особами, які згідно з законом або спеціальними правилами, зобов'язані її надавати.

Згідно зі статтею 37 Основ законодавства про охорону здоров'я медичні пра­цівники зобов'язані надавати першу невідкладну допомогу при нещасних ви­падках і гострих захворюваннях. У невідкладних випадках, коли надання ме­дичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транс­порт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. У цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні надавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодав­ством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою надання невідкладної допомоги або транспорту­вання його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про заходи щодо удоско­налення швидкої медичної допомоги" від 19 червня 1996 р. № 175 (зі змін, і доп.) затверджено 20 нормативно-правових актів, які регламентують порядок надання швидкої медичної допомоги: положення про станцію швидкої медич­ної допомоги, про лікарню швидкої медичної допомоги, про виїзну бригаду, про лікаря, про головного лікаря станції швидкої медичної допомоги, Інструк­ція про дії виїзної бригади швидкої медичної допомоги у вогнищі з великою кількістю потерпілих тощо.

Станція швидкої медичної допомоги (далі — Станція) є медичним закладом, який надає цілодобову екстрену медичну допомогу дорослому і дитячому насе­ленню на догоспітальному етапі при нещасних випадках і станах, що за­грожують життю чи здоров'ю. Станція функціонує у режимі цілодобового чер­гування і готовності до подання екстреної медичної допомоги населенню ви­значеної території обслуговування, а в разі виникнення надзвичайних ситуа­цій — і за її межами. В інші регіони України виїзні бригади швидкої медичної допомоги направляються тільки за наказом місцевого органу управління охо­рони здоров'я, якому вони підпорядковані. Станція забезпечує прибуття виїз­них бригад швидкої медичної допомоги до місць виклику в 15-хвилинний термін від моменту їх надходження у містах та 30-хвилинний термін — у сільській місцевості. Станція подає екстрену медичну допомогу всім, хто її потребує, як на місці виклику, так і при транспортуванні у лікувальні заклади та при звер­ненні хворих і потерпілих по медичну допомогу безпосередньо на Станцію. Рівень надання екстреної медичної допомоги визначається медико-економіч-

594

ними стандартами. Станція є функціональною складовою системи екстреноїшедичної допомоги при надзвичайних ситуаціях.

Спеціально регламентуються також інші спеціалізовані види медичної до­помоги, зокрема надання медичної допомоги матері та дитині, дітям підліткового віку. З метою поліпшення стану репродуктивного здоров'я жіно­чого населення України, зниження рівня материнської та дитячої захворюва­ності та смертності, ускладнень вагітності і пологів, реалізації рекомендацій ВООЗ і виконання чинного законодавства України щодо охорони здоров'я ма­терів і дітей наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги з Україні" від 29 грудня 2003 р. № 620 (з наступними змінами) затверджено Методичні рекомендації щодо організації надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги та низку примірних положень у лій сфері, зокрема про пологовий будинок, про перинатальний центр, про по­логове відділення, про пологовий зал сімейного типу, про правовий статус медичних працівників пологового будинку, гінекологічного відділення, аку-персько-гінекологічного стаціонару, про нормативи надання стаціонарної аку­шерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги та ін.

Медична допомога особливого соціального значення — комплекс медико-санітарних та епідемічних заходів щодо боротьби з епідеміями; надається гро­мадянам, які захворіли на інфекційну хворобу, є носіями її збудників. З ме­тою охорони здоров'я населення органи і заклади охорони здоров'я здійсню­ють спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних за­хворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, наркома­нія, алкоголізм тощо), а також карантинних захворювань.

Згідно з Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 р. № 1645-ІП³ інфекційні хвороби — це розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикет­сіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенни­ми паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення; небезпечні інфекційні хвороби — це інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я в окре­мих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров'я; особливо небез­печні інфекційні хвороби — інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими роз­ладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швид­ким поширенням цих хвороб серед населення.

Лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитова­них у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спе­ціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у

^Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 29. — Ст. 228.

595