Глава 23

к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Загальні права щодо надання медичної допомоги встановлені в Основах за­конодавства України про охорону здоров'я у розділі V "Лікувально-профілак­тична допомога". Громадяни мають право на лікувально-профілактичну допо­могу, що надається поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками нау­ково-дослідних інститутів та інпіими акредитованими закладами охорони здо­ров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.

Кожний пацієнт, який досяг 14 років і звернувся за наданням йому медич­ної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропо­нувати свої послуги, та методів лікування відповідно до його рекомендацій. Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров'я чи його підрозділу. Обов'язками лікую­чого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря. Водночас лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо той не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.

Громадяни мають право на медичну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що сто­суються їх здоров'я.

Законом від 27 квітня 2007 р. № 997-У доповнено Основи законодавства про охорону здоров'я новою статтею 39—1, яка передбачає право пацієнта на та­ємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діа­гноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Заборо­няється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз і методи лікування пацієнта.

Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхід­на згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта. Щодо паці­єнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюєть­ся за згодою їх законних представників. У невідкладних випадках, коли є ре­альна загроза життю хворого, згода самого хворого або його законних пред­ставників на медичне втручання не потрібна.

Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності й усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

588

Громадяни також мають право на проведення медичної експертизи стануздоров'я і отримання її висновку; на направлення на лікування за кор-ЛС'Н: на медичну допомогу в невідкладних екстремальних ситуаціях тощо.

Окремі категорії населення мають право на особливий соціальний захист у сфері охорони здоров'я. Передусім це стосується охорони здоров'я матері та дій жни, інвалідів, осіб похилого віку тощо.

Законодавство встановлює допустимі обмеження прав громадян, пов'язані її станом їх здоров'я. На підставах і в порядку, передбачених законами Украї­ни:, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за ггаяом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.

Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчи­нили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'яз­ку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України, зокрема "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про психіатричну допомогу", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" тощо.

Обсяг повноважень громадян щодо медичної допомоги. Європейські стан­дарти медичної допомоги закріплені у Європейському кодексі соціального за­безпечення (переглянутому), схваленому 6 листопада 1990 р. державами — членами Ради Європи. Згідно зі статтею 8 медична допомога повинна включати лікування і медичну допомогу профілактичного характеру. Стаття 10 Кодексу конкретизує ці загальні положення. Вона встановлює, що медична допомога має включати допомогу лікарів загальної практики і спеціалістів, яка надаєть­ся в лікувальних закладах і поза ними, включаючи необхідну діагностику і візити додому; забезпечення необхідними лікарськими засобами, приписани­ми лікарями чи іншими кваліфікованими фахівцями; перебування в разі необ­хідності в лікарні або в іншому лікувальному закладі; стоматологічну допомо­гу, включаючи протезування; медичну реабілітацію, включаючи протезні й ортопедичні пристосування; транспортування пацієнтів.

В Україні медична допомога надається в державних, комунальних та недер­жавних закладах охорони здоров'я. Прийнято низку нормативно-правових актів, які встановлюють нормативи надання медичної допомоги та показники якості медичної допомоги в амбулаторно-поліклінічних і стаціонарних умо­вах. У перспективі має бути затверджено гарантований мінімум медико-сані-тарної допомоги населенню та його обсяг. Держава гарантує надання без­оплатної медичної допомоги громадянам України у державних та комуналь­них закладах охорони здоров'я.

Державні гарантії права на охорону здоров'я та медичну допомогу. Ком­плекс гарантій було встановлено в Основах. Серед них такі: а) створення розга­луженої мережі закладів охорони здоров'я; б) організація і проведення систе-

589