Глава 22

цією, дослідженням (ідентифікацією), депонуванням та перепохованням остан­ків полеглих захисників Вітчизни на новоутворених почесних кладовищах; організацію встановлення надгробків та інших меморіальних споруд на ново­утворених почесних кладовищах; організацію встановлення надгробків та інших меморіальних споруд у місцях масових поховань українців, які загину­ли внаслідок воєн та політичних репресій на території іноземних держав, та ін.

Указом Президента України від 26 листопада 1998 р. № 1310/98 в Україні встановлено День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій, який відзначається щорічно у четверту суботу листопада.

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про Голодомор 1932—1933 років в Україні", яким визнала голодомор 1932—1933 рр. геноцидом Українського народу. Цим питанням присвячені Укази Президента України "Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних реп­ресій та голодоморів в Україні" від 11 липня 2005 р. № 1087/2005, "Про відзна­чення Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій" від 22 листопа­да 2005 р. № 1644/2005, "Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років" від 21 травня 2007 р. № 431/2007. З метою належного вшанування пам'яті жертв політичних реп­ресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відро­дження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 рр., на підтримку ініціативи гро­мадськості установлено в Україні День пам'яті жертв політичних репресій, який щороку припадатиме на третю неділю травня. Передбачається здійснен­ня протягом 2007—2008 рр. наукових досліджень про політичні репресії проти Українського народу, публікація документів і матеріалів про масові політичні репресії 1937—1938 рр. та інші заходи.

22.9. Соціальна допомога біженцям

Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 р. № 2557-Ш¹⁵ (зі зміна­ми) визначає правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлює державні гарантії захисту біженців.

Біженець — це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віро­сповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або

¹⁵Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — Ст. 250.

574

-ащальний захист окремих категорій населення

бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не визнає громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попе-реднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внас-лідок зазначених побоювань.

Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетну­та або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань ввернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого нього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину в заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Названі особи повинні бути направ­лені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.

Якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, яка розлучена з сім'єю, і заявляє про намір набути статусу біженця, або про це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування.

Орган міграційної служби разом з органом опіки і піклування зобов'язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитя­чий заклад або сім'ю.

Особи, які з наміром набути статусу біженця намагалися незаконно пере-тгзути або незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України, звільняються від відповідальності за зазначені дії у разі, якщо вони без зволікань звернулися до органів із заявою про надання їм стату­су біженця.

Особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх гро­мадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені в абзаці другому статті 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть поверну­тися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біжен­ця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебуван­ня в Україні.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця у разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше

575