Глава 22

доказів, які підтверджують їх зраду батьківщині у формах, передбачених Кри­мінальними кодексами Української РСР 1922, 1927 та 1961 рр.

Злочини проти миру та людства (ст. 2, частина друга) розуміються як злочи­ни, кваліфіковані за Законом № 10 Контрольної Ради у Німеччині від 20 грудня 1945 р. "Про покарання осіб, винних у воєнних злочинах, злочинах проти миру та проти людства" (стаття 11,1, пункти "а", "в" і "с") та згідно з Указом Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. "Про міру покарання для німецько-фашистських злочинців, винних у вбивствах та мордуваннях радянсь­ких цивільних громадян та полонених червоноармійців, для шпигунів, зрад­ників Батьківщини з боку радянських громадян та їх пособників".

Виходячи із загальноприйнятих принципів міжнародного права та на підставі наведених нормативних актів не можуть бути реабілітовані за Зако­ном України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" засу­джені громадяни колишнього СРСР, іноземні громадяни та особи без громадян­ства, які під час Другої світової війни служили у військових формуваннях фашистської Німеччини та її сателітів, охоронних військах СС, поліції, адмі­ністративних органах окупантів.

Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" встановлено низку заходів щодо відновлення прав реабілітованих осіб та гарантій їх соціального захисту.

Передусім реабілітовані особи поновлені в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони по­стійно проживали до репресій, це право поширено на членів їх сімей.

Визнано недійсними пов'язані із застосуванням репресій рішення про поз­бавлення державних нагород, учених ступенів, військових, спеціальних і по­чесних звань, пенсій та інших прав.

За бажанням реабілітованого або його родичів у разі смерті реабілітованого повідомлення про реабілітацію має бути безкоштовно опубліковано в пресі чи іншим способом доведено до відома громадськості за місцем роботи або прожи­вання реабілітованого.

Відповідно до статті 5 Закону для осіб, які відбували покарання у вигляді поз­бавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабі­літовані відповідно до статті 1 цього Закону, грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова компенсація реабіліто­ваній особі має виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належ­них грошей — протягом наступних п'яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одно­разово. Виплата компенсації спадкоємцям не провадиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.

Вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям нату­рою. За відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість бу­дівель та майна.

570

:

Соціальний захист окремих категорій населення

Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, яке було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів. Постановою Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" конкретизовано ці норми. Зокрема встановлено, що можливість повернення реабілітованому будинку (його частини) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: пра­вомочного проживання там громадян, більшого порівняно з його вартістю роз­міру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соці­альних потреб (дитячих закладів, лікарень тощо). Не можуть бути повернені жилі будівлі, будинки реабілітованому (його спадкоємцям першої черги), якщо первинному набувачу вони були передані правомірно і перебувають у його влас­ності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані.

У разі неможливості повернення будівель чи майна в натурі реабілітовано­му (його спадкоємцям першої черги) їхня вартість відшкодовується установа­ми, організаціями та їх правонаступниками громадянам та їх спадкоємцям, а якщо ці фізичні та юридичні особи і їх правонаступники не відомі — фінансо­вими органами з коштів місцевого бюджету в розмірах, встановлених Кабіне­том Міністрів України.

Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.

Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 24 червня 1991 р. № 48.

Стаття 6 Закону передбачає комплекс соціальних гарантій та пільг реа­білітованим громадянам за статтею 1 Закону.

Передусім час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбав­лення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховуєть­ся у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Реабілітованим громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, надається право на першочергове одержання житла.

У разі смерті реабілітованої особи це право зберігається за одним із по­дружжя, якщо вони не створили нову сім'ю, а також за батьками і дітьми, які проживали спільно до арешту і у зв'язку із застосуванням репресій втратили право на займане жиле приміщення та потребують поліпшення житлових умов.

Реабілітовані особи, які проживають у сільській місцевості, мають право на одержання безпроцентної позики та першочергове забезпечення будівельними матеріалами для будівництва житла.

Якщо реабілітована особа згідно зі статтею 1 цього Закону стала інвалідом внаслідок репресій або є пенсіонером, їй надається також право на:

571