3.3 Розподіл норм права на імперативні і диспозитивні

Важливе практичного значення має розподіл норм права на імперативні ідиспозитивние

>Императивние норми – це норми категоричні, які припускають відступу від правила, запропонованого нормою. Вони характерні передусім на норм публічно-правового регулювання, тобто. для конституційного, адміністративного, кримінального,судебно-процессуального, фінансового права, де боку відносини перебувають у нерівному становищі (відносини «влади й підпорядкування»). Наприклад, закони про податки, про управління, щодо правил дорожнього руху, і т.п.

>Императивними може бути розпорядження норм громадянського чи трудового права. Наприклад, «Трудової договір (контракт) залежить від письмовій формах» [12, ст. 80]; «Юридична особа вважається створеним з його державної реєстрації речових» (п.2 ст. 51ГК)[15]; норми про визнання мнимих, удаваних чи протиправних угод незначними [11, ст. 76]

>Диспозитивние норми, характерні для приватного (громадянського, трудового, сімейного) права, допускають регулювання відносини з угоді сторін і встановлюють право тільки випадок відсутності угоди. Цим нормам властива формула: «якщо інше встановлено договором». Наприклад, «Якщо термін оренди у договорі невизначений, договір оренди вважається ув'язненим на невизначений термін» .Такі норми надають широку можливість сторонам договору самим визначати умови зобов'язання. Якщодиспозитивное правило, не змінено сторонами, воно діє і ГЗК стає обов'язковим для сторін (>императивним).

Висновки

Норма права — це загальнообов'язкове, певне-формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює міру волі і справедливості відповідно до суспільними, груповими й індивідуальною інтересами (волею) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примуса.

Правові норми класифікуються за:

1) суб'єктами, які прийняли нормативно-правовий акт. Норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, усім населенням;

2) предметом регулювання (залежно від галузей права). Конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, трудові та інші правові норми;

3) способом встановлення диспозиції норми (правил поведінки). Розрізняють імперативні (диспозиція формулюється органом держави) і диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитися щодо правила взаємної поведінки), а також бланкетні (відсилають до норм інших правових актів, які необхідно виконувати) норми;

4) характером диспозиції. Існують уповноважуючі (дозволяючі), зобов'язуючі, забороняючі правові норми;

5) функціональним призначенням. Правові норми поділяються на матеріально-правові (встановлюють права, обов'язки, заборони тощо) і процесуально-правові (встановлюють регламент, процедуру правової діяльності);

6) терміном дії в часі. Постійні (норми невизначеної в часі дії) та тимчасові (норми визначеної в часі дії);

7) сферою територіальної дії (дією в просторі). Загальні (загальнодержавні) та місцеві (локальні);

8) колом осіб (суб 'єктів), на яких норма поширює свою дію. Загальні (діють на всіх громадян), спеціальні (діють на певне коло осіб), виняткові (вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Можна розрізняти й інші підстави для класифікації норм права. Наведена класифікація повинна братись до уваги всіма, хто вживає або реалізує юридичну норму.

Також потрібно зазначити те, що є багато норм, які не мають класичної структури, зокрема такі: диспозиція, гіпотеза, санкція.

Види гіпотез:

• проста, тобто одна умова дії, що передбачає, даної норми;

• складна, тобто предусматривающая дві й більше умови, сукупність яких необхідна для дії даної норми;

• альтернативна (різновид складної), тобто предусматривающая кілька умов, але для дії даної норми досить настання якого-небудь однієї із цих умов.

Види диспозицій:

• а) проста, тобто предусматривающая один правовий наслідок;

• складна, тобто предусматривающая певну сукупність правових наслідків;

За формою вираження (або характеру правового приписання) є диспозиції: управомочивающие, що зобов'язують, заборонні. 

Види санкцій: 

1) проста, тобто предусматривающая один правовий наслідок;

2) складна, тобто предусматривающая певну сукупність правових наслідків.

Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, всю розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Чи інакше: акт правотворчості, що містить юридичні норми. Основний структурний елемент нормативно-правового акта — стаття. Співвідношення норми права і статті залежить від рівня розвитку галузі, задуму законодавця, розвиненості юридичної техніки. Змістом будь-якої статті є припис законодавця. стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми, так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма «організовується», будується.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кодекс законів “Про працю” України 1971 р.(КЗпП України)

2. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. — М.: Юрист. — 1999. — с.191.

3. Теория государства и права / Под ред. А.Б. Венгерова. — М.: Норма. — 1995. — с. 153.

4. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. — М.: Норма. — 2000. — с. 394-396

5. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — с. 298-299.

6. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. — М.: Юрист. — 1995. — с. 325.

7. Леушин В.И. Юридическая практика в системе общественных отношений. — Красноярск, 1987.- с. 290.

8. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — с. 299.

9. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. — М.: Юрист, 1999. — с.196.

10. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. — К.: Атіка. — 2001. с. 125.

11.Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. — К.: Атіка. — 2001. — 176 с.

12.Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997..