11.1. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Злука

УНРіЗУНР.

Галичина(центр Льнін), Буковина(Чер­нівці), Закарпаття(Мукачево), ХолмщинаіІіідляїишя.Поглиблення кризи габсбурзької ім­перії супроводжувалося зростанням національ­ного руху українців. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держа­ви, про що заявили 19 жовтня 1918р.Пізніше держава дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили планам поляків, що вели підго­товку до утворення «великої» польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися одержати мирним шляхом із рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським взяла ініціативу до своїх рук. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1918 р.на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунсь­кі війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з'явилася програмна де­кларація Національної Ради, у відповідності з якою ЗУНР проголошувалась демократичною республікою, соціальну основу якої складали робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким.Факт проголошення республіки оприлюднили лише 13 листопада 1918 р., після зречення імператора престолу.

22—26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депу­татів стояла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будів­ництву державності перед радикальними соціально-економічними перетво­реннями. Президентом ЗУНР (згодом диктатором) став Є. Петруиіевич.Рада прагнула забезпечити права національних меншин, їм було віддано ЗО % де­путатських місць.

Соціальна стабільність забезпечувалась розпочатою у квітні 1919 р. аграр­ною реформою. Маєтки великих власників (переважно поляків) експропрію­валися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним українсь­ким селянам.

Молода українська держава шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині; заснувала дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, Італії, СІЛА, Бразилії тощо. Деле­гація ЗУНР узяла участь у роботі Паризької мирної конференції,де намага­лась відстоювати інтереси Української держави.

план відповіді

1. Проголошення ЗУНР.

2. Акт Злуки УНР і ЗУНР.

3. Історичне значення об'єднання українських земель.

Надзвичайно важливим державним актом стало об'єднання УНР і ЗУНР. 1 грудня 1918 р.у Фастові було підписано угоду про об'єднання ЗУНР з УНР. 4 січня 1919 р.в Станіславі Українська Народна Рада схвалила закон про злуку двох українських держав. 22 січня 1919 р.в Києві відбувся акт злуки ЗУНР (Галичина, Буковина, Угорська Русь) з УНР(Наддніпрянська Україна).

Героїчна боротьби за незалежну соборну державу мала великий вплив на майбутні покоління патріотів України. Згідно з Актом змінено назву ЗУНР на «Західна область Української Народної Республіки» (ЗОУНР) при повній її автономії. Справже об'єднання відкладалося на майбутнє, після завершення збройної боротьби. А поки що обидві частини української держави проводили самостійну внутрішню й зовнішню політику.

В умовах конфлікту з поляками вкрай необхідним було формування боєз­датної армії. До весни в Українській Галицькій Армії (УГА)перебувало 100 тис. осіб, із яких 40 тис. брали безпосередню участь у бойових діях.

Українсько-польська війна, невдалі спроби здобути міжнародне визнання, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно вплинули на її долю. Безре­зультатною виявилася діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мирній конферен­ції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоч і підкреслювали тимчасовий характер окупації. Особли­во вороже ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала в сильній Польщі противагу Німеччині на сході. Порівняння історичного досвіду ЗУНР та УНР показує:

• у Західній Україні вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально- економічній політиці;

• на першому місці стояло завдання національного державного будівницт­ва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень забезпечувало авторитет ЗУНР серед українського населення;

• належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії.

ЗУНР увійшла в історію як героїчний епізод у боротьбі українського народу

за незалежність, вільний, демократичний розвиток.

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії пос­тали дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західно­українська Народна Республіка.Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними й міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися.

В УНР основна увага приділялась соціальним питанням, правам національ­них меншин, у той час як у ЗУНР основне питання було національне. Суттєво різнилася у правах еліта двох держав. При владі в УНР перебували молоді діячі, які у своїй діяльності значною мірою керувалися революційним роман­тизмом. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, яка мала великий досвід парламентської боротьби і у своїй діяль­ності виходила з потреб часу.

Незважаючи на розбіжності та власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки дійшли до згоди про об'єднання. Здій­снювалась мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.

Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому ста­новищі перед загрозою польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Національної Ради просити у гетьмана П. Скоро­падського військової й морально-політичної підтримки. За наказом П. Скоро­падського до Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї. 10 листопада Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію про об'єднання всіх українських земель в єдину державу.

Але стрімкі події у Наддніпрянській Україні, які призвели до повалення Гетьманату, а також перестороги галицьких політиків щодо проросійських настроїв гетьмана, не дали змоги реалізувати цю резолюцію.

Галичина(центр— Львін), Буковина(Чер­нівці), Закарпаття(Мукачево), ХолмщинаіПідляшиїя.Поглиблення кризи габсбурзької ім­перії супроводжувалося зростанням національ­ного руху українців. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держа­ви, про що заявили 19 жовтня 1918 р.Пізніше держава дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили планам поляків, що вели підго­товку до утворення «великої» польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися одержати мирним шляхом із рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським взяла ініціативу до своїх рук. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1918 р.на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунсь­кі війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з'явилася програмна де­кларація Національної Ради, у відповідності з якою ЗУНР проголошувалась демократичною республікою, соціальну основу якої складали робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд— Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким.Факт проголошення республіки оприлюднили лише 13 листопада 1918 р., після зречення імператора престолу.

22—26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депу­татів стояла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будів­ництву державності перед радикальними соціально-економічними перетво­реннями. Президентом ЗУНР (згодом диктатором) став Є. Петруиіевич.Рада прагнула забезпечити права національних меншин, їм було віддано ЗО % де­путатських місць.

Соціальна стабільність забезпечувалась розпочатою у квітні 1919 р. аграр­ною реформою. Маєтки великих власників (переважно поляків) експропрію­валися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним українсь­ким селянам.

Молода українська держава шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині; заснувала дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, Італії, США, Бразилії тощо. Деле­гація ЗУНР узяла участь у роботі Паризької мирної конференції,де намага­лась відстоювати інтереси Української держави.

план відповіді

1. Проголошення ЗУНР

2. Акт Злуки УНР і ЗУНР.

3. Історичне значення об'єднання українських земель.

Надзвичайно важливим державним актом стало об'єднання УНР і ЗУНР. 1 грудня 1918р.у Фастові було підписано угоду про об'єднання ЗУНР з УНР. 4 січня 1919 р.в Станіславі Українська Народна Рада схвалила закон про злуку двох українських держав. 22 січня 1919р.в Києві відбувся акт злуки ЗУНР (Галичина, Буковина, Угорська Русь) з УНР(Наддніпрянська Україна).

Героїчна боротьба за незалежну соборну держану мала великий вплив на майбутні покоління патріотів України. Згідно з Актом змінено назву ЗУНР на «Західна область Української Народної Республіки» (ЗОУНР) при повній її автономії. Справже об'єднання відкладалося на майбутнє, після завершення збройної боротьби. А поки що обидві частини української держави проводили самостійну внутрішню й зовнішню політику.

В умовах конфлікту з поляками вкрай необхідним було формування боєз­датної армії. До весни в Українській Галицькій Армії (УГА)перебувало 100 тис. осіб, із яких 40 тис. брали безпосередню участь у бойових діях.

Українсько-польська війна, невдалі спроби здобути міжнародне визнання, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно вплинули на її долю. Безре­зультатною виявилася діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мирній конферен­ції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоч і підкреслювали тимчасовий характер окупації. Особли­во вороже ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала в сильній Польщі противагу Німеччині на сході. Порівняння історичного досвіду ЗУНР та УНР показує:

• у Західній Україні вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально- економічній політиці;

• на першому місці стояло завдання національного державного будівницт­ва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень забезпечувало авторитет ЗУНР серед українського населення;

• належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії.

ЗУНР увійшла в історію як героїчний епізод у боротьбі українського народу

за незалежність, вільний, демократичний розвиток.

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії пос­тали дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західно­українська Народна Республіка.Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними й міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися.

В УНР основна увага приділялась соціальним питанням, правам національ­них меншин, у той час як у ЗУНР основне питання було національне. Суттєво різнилася у правах еліта двох держав. При владі в УНР перебували молоді діячі, які у своїй діяльності значною мірою керувалися революційним роман­тизмом. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, яка мала великий досвід парламентської боротьби і у своїй діяль­ності виходила з потреб часу.

Незважаючи на розбіжності та власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки дійшли до згоди про об'єднання. Здій­снювалась мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.

Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому ста­новищі перед загрозою польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Національної Ради просити у гетьмана П. Скоро­падського військової й морально-політичної підтримки. За наказом П. Скоро­падського до Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї. 10 листопада Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію про об'єднання всіх українських земель в єдину державу.

Але стрімкі події у Наддніпрянській Україні, які призвели до повалення Гетьманату, а також перестороги галицьких політиків щодо проросійських настроїв гетьмана, не дали змоги реалізувати цю резолюцію.

Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх процесу об'єднання.

1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднання. З січня 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславі урочисто про­голосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну суверенну Народну республіку. 16 січ­ня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.

Святковий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12 годині. Держав­ний секретар ЗУНР Л. Цегельський зачитав і передав В. Винниченку ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. Представник Директорії Ф. Швець виголосив Універсал, у якому зазначалося: «про злиття двох частин єдиної України, що утворило незалежну УНР».

Також ішлося про те, що Акт злуки має бути затверджений Установчими збо­рами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР (ЗОУНР) залишалася при своїх власних законодавчих і виконавчих органах.

Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі, який відбувся 22 січня 1919 р. Є. Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було об­рано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 млн гривень, надав військову і продовольчу допомогу.

Проте до справжнього об'єднання справа не дійшла. Через декілька днів після проголошення злуки Директорія змушена була залишити Київ під уда­рами Червоної армії. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним, і наприкінці 1919 р. Є. Петрушевич його де­нонсував. Як зраду сприйняли галичани переговори уряду УНР з Польщею навесні 1920 р.

Незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919 р. має велике історичне зна­чення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі.

Висновок.Спроби ЗУНР створити повноцінне національно-державне, еконо­мічне й культурне життя українців залишилися нереалізованими. Акт Злу­ки двох частин українських земель — УНР і ЗУНР — має велике історичне значення як факт реального об'єднання в єдину соборну державу.Ш Дати: 1 грудня 1918 р. — «Листопадовий зрив»; 22 січня 1919 р. —Акт

Злуки УНР і ЗУНР.

• Поняття, терміни, назви:УНР, ЗУНР, Акт Злуки, соборність, україно-

польська війна, УГА.

• Особистість в історії:Є. Петрушевич, В. Винниченко, К. Левицький.