9.2. Опозиційний рух в Україні (1965—1985 рр

Опозиційний рух в УРСР (СРСР) у 1965— 1985 рр. прийнято називати дисидентським. Ди- сидентство— рух незгодних, рух інакомислячих. Проявами дисидентського руху стали протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних по­ложень та очевидних порушень соціальної спра­ведливості та прав людини. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько- ленінських ідей, порушення законів, прав лю­дини, свободи слова, совісті (віросповідання),

друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок іс­нуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхід­ності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.

Однією з форм (течій) дисидентства став правозахисний рух.Передумовою для посилення критики режиму, становлення організованого інакомислення створив процес десталінізації, розпочатий М. Хрущовим та XX з'їздом КПРС.

план відповіді

1. Зародження дисидент­ського руху.

2. Дисидентські організації та групи 1960-х рр.

3. Дисидентський рух у 1970—1980-ті рр. Українська Гельсінська група.

4. Історичне значення ди­сидентського руху.

На XX з'їзді партії (лютий 1956 р.)Перший секретар ЦК КПРСМ. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслідки». Почалася «хру- щовська відлига»— суперечливий процес деякої лібералізації суспільного та культурного життя, амністія більшості політв'язнів сталінських таборів, ре­абілітація репресованих.

Петлюри іі неробу вал и в еміграції, а й люди з найближчого оточення Головно­го Отамана - подав у відставку прем'єр-міністр І. Мазепа. Особливо гнітюче враження цей договір справив у Галичині, бо перекреслював її надії на націо­нальне визволення.

Маючи потрійну перевагу у військовій силі на Західному фронті, Ю. Піл- судський 25 квітня 1920 р.розпочав війну. Разом із польськими військами наступали і петлюрівці.

Ефект несподіваності, перевага в живій силі й техніці дали змогу полякам захопити Житомир, Бердичів, Козятин і вже 6 травня здобути Київ. Інтер­венція викликала опір українського населення, яке, спостерігаючи грабунки, репресії, погроми, не пішло за Петлюрою. Очікуваного антибільшовицького повстання в Україні не відбулося.

Успіх поляків на початку воєнної кампанії виявився короткочасним. 5 черв­ня 1920р.війська Червоної армії прорвали фронт противника і розгорнули успішний наступ. Бої йшли в декількох напрямках. Червона армія захопила Житомир, Бердичів, бої точилися і на київському напрямку.

У цей час, скориставшись тим, що основні сили Червоної армії задіяні проти Польщі, кримське угруповання білогвардійців на чолі з бароном П. Врангелем за підтримкою Антанти почало наступ у районі Перекопа і Чонгарських укріп­лень, але не змогло досягти успіху. Наприкінці червня фронт стабілізувався на лінії Херсон—Нікополь—Бердянськ.

12 червня Київ було звільнено. Наприкінці червня армії Ю. Пілсудського залишили Мінськ, подальші бої точилися вже на території Польщі. Наступ розвивався у двох напрямках — на Варшаву і Львів. Польща звернулася до держав Антанти по допомогу. Англія і Франція обіцяли підтримку за умови визначення статусу Східної Галичини. Польща дала на це згоду.

Британський міністр іноземних справ лорд Дж. Керзон звернувся до Росії з нотою, у якій вимагав зупинити російські війська на лінії, що була визначена декларацією від 8 грудня 1919р. (лінія Керзона).

РСФРР відмовилася від посередництва Англії і наголошувала на перегово­рах із польським урядом.

Наприкінці липня знову розпочався наступ Червоної армії, яка підступи- лася до Львова і Варшави.

На території польських земель було створено Польський Ревком на чолі з Ф. Дзержинським, на території Східної Галичини — Галицький ревком на чолі з В. Затонським і проголошено Галицьку Соціалістичну Радянську Рес­публіку. Ревкоми видавали декрети про націоналізацію промисловості, бан­ків, конфіскацію поміщицької землі тощо.

Але в результаті неузгодженості дій наступ радянських військ на Варшаву поступово згасав, спроба захопити Львів теж виявилася невдалою.

Загроза втрати державності згуртувала навколо уряду Польщі широкі верс­тви суспільства, зокрема селянство. У битві під Варшавою радянські війська не змогли подолати опір польських військ. Тим часом польське командування створило шестикратну перевагу сил і перейшло в контрнаступ. Наприкінці серпня радянські війська були відкинуті за Буг. Лінія фронту перемістилася в район Житомира і Бердичева.

У серпні 1920 р.складною була обстановка і на півдні України. Білогвардій­ці зайняли Синельникове і створили загрозу Катеринославу. Ураховуючи це, було створено Південний фронт на чолі з М. Фрунзе. Завдавши удару в районі

Каховського плацдарму, радянські війська захопили в полон 20 тис. білогвар­дійців. Врангель відступив у Крим.

На Західному фронті в серпні 1920 р. в Мінську почалися мирні переговори між радянським і польським урядами, які згодом було перенесено до Риги. Оби­дві сторони були виснажені й далі воювати не мали змоги. Делегації радянської Росії і України змушені були дати згоду на встановлення кордону по лінії розме­жування військ. На цих умовах було підписане перемир'я, а в березні 1921 р.— Ризький мирний договір. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь, Підляшшя, Посяння, Лемківщина) увійшли до складу Польщі. Висновок.Радянсько-польська війна була неминучою, враховуючи політику відновленої Польської держави і радянської Росії. Більшовики розглядали цю війну як експорт соціалістичної революції в Європу. Але зазнали поразки. Керівництво УНР на чолі з Петлюрою, намагаючись знайти нового союзни­ка у боротьбі з радянською Росією, уклало с Польщею союзницький договір (Варшавська угода). Але спільний похід польських і українських військ зазнав поразки. Зрештою Україна стала заручницею домовленостей між більшови­ками і Польщею: західноукраїнські землі відійшли до Польщі, а на решті те­риторії У країни установилась радянська влада.

Ш Дати:21—24 квітня 1920 р. — Варшавська угода С. Петлюри та Ю. Піл-

судського; 1920—1921 рр. — радянсько-польська війна; березень 1921 р. —

Ризький мир.

Ш Особистості в історії:С. Петлюра, Ю. Пілсудський.