2.4.3. Стимули, пільги, заохочення та обмеження в праві

В сучасній Україні відбуваються значні перетворення в економічній, політичній, правовій сферах. Змінюється характер суспільних відносин, змінюються і юридичні норми, які регламентують ці відносини [147, с. 21].

Право як знакова система здатне регулювати поведінку тільки тоді, коли інформація, яка адресується суспільству сприйнята свідомістю особистості і трансформувалась у мотив її діяльності. Призначення різноманітних правових засобів полягає в тому, щоб інформувати суб’єктів про можливості вибору варіантів поведінки в рамках права, впливати на їх інтереси в певному позитивному напрямку, схилити до того чи іншого позитивного поступку. Свідомість відіграє роль фільтра і немов би „декодує” правові засоби, які впливають на нього, на позитивно-негативні фактори: „корисно – шкідливо”, „вигідно – невигідно”. Виходячи із зазначених правових засобів та враховуючи власні інтереси, людина будує відповідну програму дій [168, с.634].

Важливими факторами, які впливають на поведінку людей є стимули та обмеження в праві. Якщо під стимулом в самому широкому сенсі розуміється побуджувальний фактор, то під обмеженням – стримуючий фактор. Стимули та обмеження є притаманними при здійсненні управління в усіх утвореннях – біологічних, технічних, та соціальних, хоча вони можуть називатись по-різному.

Правовий стимул – це правове спонукання до законослухняної поведінки, яке створює для задоволення власних інтересів суб’єкта режим сприяння.

В своїй діяльності люди враховують, що бажані чи небажані для них правові наслідки обумовлені певними юридичними фактами. У зв’язку з цим в одних випадках вони прагнуть до виникнення юридичних фактів, а в інших, навпаки – перешкоджають їх виникненню.

За галузевою належністю правові стимули поділяються на конституційні, цивільні, трудові тощо; залежно від обсягу – на основні (суб’єктивне право), часткові (законний інтерес) і додаткові (пільга); залежно від часу дії – на постійні (право на власність) і тимчасові (одноразова премія); залежно від змісту – на матеріально-правові (заробітна плата) і морально-правові (подяка) [87, с. 64-65]. На підставі викладеного доходимо висновку, що різновидами правових стимулів є пільги та заохочення.

Під правовою пільгою розуміється правомірне полегшення становища суб’єкта, яке дозволяє йому задовольнити свої інтереси і виражається як в наданні додаткових особливих прав (переваг) так і звільнення від обов’язків. Пільга – це елемент перш за все спеціального статусу особи, механізм доповнення основних прав та свобод суб’єкта специфічними можливостями юридичного характеру.

Правові пільги характеризуються наступними ознаками:

а) вони супроводжується більш повним задоволенням інтересів суб’єктів, полегшенням умов їх життєдіяльності, що обов’язково повинно здійснюватись в межах суспільних інтересів, а за умови їх встановлення законодавець ставить мету – соціально захистити, покращити становище окремих осіб, перевести процес задоволення їх інтересів до більш сприятливого режиму;

б) вони являють собою виняток із загальних правил, відхилення від єдиних вимог нормативного характеру, виступають способом юридичної диференціації статусу особи, залежно від її поведінки;

в) вони виступають правомірними винятками, законними вилученнями, які встановлюються компетентними органами в нормативних актах у відповідності з демократичними процедурами правотворчості;

г) якщо пільга є правомірне полегшення, то привілей – негативне відхилення, яке не встановлене законодавством, часто неправомірне та покликане поліпшувати становище одних осіб за рахунок інших [168, с. 649].

Основна мета правових пільг полягає в узгодженні інтересів особи, соціальних груп, держави. Пільги пов’язують і гармонізують ці різні інтереси, даючи можливість їх задовольнити, розподіляючи соціальні блага і сприяючи тим самим нормальному розвитку як окремого громадянина, так і суспільства в цілому.

Пільги, з одного боку встановлюються для тих суб’єктів, конкретні інтереси яких в рамках загальних правил не можуть одержати належного забезпечення та захисту, оскільки вони характеризуються певними особливостями (стан здоров’я, вік, стать, тощо) чи знаходяться в специфічних умовах (виконання обов’язків в зоні відчудження внаслідок аварії на ЧАЕС; професія, яка потребує скороченого робочого дня, більш тривалої ніж звичайна щорічної відпустки тощо). З іншого боку, пільги надаються тим суб’єктам, в соціально корисній діяльності яких зацікавлена держава, суспільство в цілому.

Наприклад, статтею 11 Закону України „Про міліцію” від 29 грудня 1990 року для працівників міліції передбачено ряд пільг. Зокрема, пунктом 25 цієї статті передбачено користування безплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним транспортом. Працівники підрозділів міліції на транспорті у межах обслуговуваних дільниць, крім цього, мають право на безплатний проїзд у поїздах, на річкових і морських суднах. Під час службових відряджень працівники міліції мають право на позачергове придбання квитків на всі види транспорту і розміщення в готелях при пред’явленні службового посвідчення і посвідчення про відрядження. В разі невідкладних службових поїздок вони забезпечуються квитками на проїзд незалежно від наявності місць.

Будь-яка пільга часто є досить дорогим заходом, тому кожна із них повинна бути адресною, правомірною, обґрунтованою та справедливою.

Правове заохочення – це форма і міра юридичного схвалення доровільної заслуженої поведінки, врезультаті якої суб’єкт нагороджується, для нього наступають сприятливі наслідки.

Заохочення виступають в якості стимула на рівні санкції, адже санкції можуть бути не тільки негативними, але і позитивними.

Основні ознаки правового заохочення:

а) вони пов’язані із заслуженою поведінкою. Заслуга – це сумлінний правомірний поступок, пов’язаний із „зверхвиконанням” суб’єктом своїх обов’язків або з досягненням ним загальновизнаного корисного результата, який виступає підставою для застосування заохоченння;

б) заохочення пов’язано з виключно добровільним вчинком;

в) заходи заохочення юридично схвалюють позитивні дії, виступаючи формою винагороди з боку суспільства та держави;

г) заохочення є взаємовигідним як для суспільства, так і для особи, яка заохочується;

ґ) заохочення є досить дієвим юридичним стимулом [168, с. 657-658].

Правові заохочення можна класифікувати за різними підставами. Так, залежно від предмету правового регулювання заохочення поділяються на:

а) конституційні (ордена і медалі як державні нагороди);

б) адміністративні (дострокове присвоєння спеціального звання);

в) трудові (оголошення подяки) тощо.

Залежно від характеру:

а) матеріальні (нагородження цінним подарунком);

б) процесуальні (винагорода свідка за надання особливо цінної інформації).

Залежно від сфери використання: заохочення у сфері літератури, науки, техніки, мистецтва тощо.

Залежно від суб’єктів, які застосовують заохочення:

а) державні (президентські, урядові, міністерські тощо);

б) недержавні (наприклад, муніципальні).

Під час регулювання суспільних відносин крім правових стимулів досить широко застосовуються і правові обмеження.

Правові обмеження – це правове стримування протизаконного діяння, яке створює умови для задоволення інтересів контрсуб’єкта і суспільних інтересів в охороні та захисті; це межі, що встановлені в праві і в яких суб’єкти повинні діяти, виключення певних можливостей діяльності осіб [97, с. 91].

Найбільш загальними ознаками реалізації правових обмежень є наступні:

а) вони пов’язані з несприятливими умовами (загроза чи позбавлення певних цінностей) для здійсненя власних інтересів суб’єкта або спрямовані на їх стримування і одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони і суспільних інтересів в охороні та захисті;

б) інформують про зменшення обсягу можливостей, свободи, і відповідно прав особи, що досягається за допомогою додаткових позитивних зобов’язань, заборон, покарань тощо;

в) містять в собі негативну правову мотивацію та передбачають зниження негативної активності;

г) спрямовані на захист суспільних відносин та виконують функцію їх охорони.

Як і правові заохочення, правові обмеження можна класифікувати за різними підставами:

Залежно від галузевої належності правові обмеження можна поділити на: конституційні, адміністративні, кримінальні тощо.

Залежно від обсягу: повні (обмеження дієздатності дітей) та часткові (обмеження дієздатності неповнолітніх у віці від 14 до 18 років).

Залежно від часу дії: постійні (встановлені законом обмеження виборчого права) та тимчасові (зазначені в акті про надзвичайний стан).

Залежно від змісту: матеріально-правові (позбавлення премії) та морально-правові (догана).

Різновидом правових обмежень є правові покарання [97, с. 186].

Правові покарання – це форма та міра юридичного осуду винуватої особи, протиправної поведінки внаслідок якої людина в чомусь обов’зково обмежується або чогось позбавляється.

Підводячи підсумок викладеному, можна дійти висновку, що сутність правових стимулів та обмежень найбільш повно проявляється в заохоченнях і покараннях. Не випадково слово „стимул” в окремих словниках тлумачиться часто як заохочення, а термін „обмеження” розглядається часто як покарання. Наприклад, згідно статті 51 Кримінального кодексу України до видів покарань відносяться: службові обмеження військовослужбовців, обмеження волі.