1. Норма права в механізмі правового регулювання.

Норма права – це первинний елемент і нормативна основа механізму правового регулювання.

Норма права являє собою загальне обов’язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб’єкта як можливий варіант поведінки – суб’єктивні юридичні права, так і необхідний варіант поведінки – суб’єктивні юридичні обов’язки або заборони.

Специфічна функція правових норм полягає в нормативній регламентації суспільних відносин. Це означає, що за допомогою юридичних норм програмуються певні відносини і вся сукупність юридичних засобів, що використовуються для здійснення державної волі.

Безпосереднім фактором виникнення правових норм є правотворча діяльність держави.

Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб’єкта), а також об’єкти правовідносин;

в) визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов’язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв’язку між собою, а також державно-примусові заходи, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов’язків. [151, с. 717-718]

Зобов’язуючі норми регламентують активну поведінку зобов’язаних осіб.

Дозвільні та заборонні норми покладають певні обов’язки на зобов’язаних осіб і дозволяють вчинення активних дій носієм суб’єктивного права.

Характер регулюючого впливу нормативної основи механізму правового регулювання залежить від того, як впливає право: шляхом зобов’язуючого розпорядження, або шляхом дозволу чи заборони.

Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті, який забезпечує її дієвість.

Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Функції нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб вводити в правову систему нові норми права, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) приєднуються акти, в яких дається офіційне тлумачення норм права.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти) не містять нових правоположень, а є засобом, який забезпечує однакове розуміння і застосування чинних нормативних актів. Чіткість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

2. Юридичні факти у механізмі правового регулювання.

У механізмі правового регулювання юридичні факти найбільше тісно контактують із правовідносинами. Саме у зв’язку з останніми пов’язана основна функція юридичних фактів.

У науковій літературі проблема зв’язку юридичних фактів і правовідносин досліджена досить докладно. Показано, що юридичні факти виступають у ролі "важелів", що приводять у дію норми права, сполучних ланок між нормами права й правами (обов’язками) суб’єктів. [10, с. 164]

"Необхідність визначеного юридичного факту для виникнення й розвитку правовідносин з особливою чіткістю підкреслює нерозривний зв’язок реальної поведінки і правової форми, неможливість у реальному житті відокремити одне від іншого".[191, с. 286]

Разом з тим, необхідно зазначити, що у правознавців відсутня єдина думка щодо місця юридичних фактів у механізмі правового регулювання. Розбіжність полягає в тому чи: юридичні факти є самостійним елементом механізму правового регулювання, чи виступають складовою частиною правовідносин. С.С. Алексєєв, наприклад, пише, що юридичні факти становлять собою узагальнюючу категорію, яка відображає тільки один бік правового регулювання – обумовленість правових відносин, їх виникнення, зміну і припинення конкретних життєвих обставин 5, с. 152. Його підтримує Ю.І. Гревцов, який вважає, що юридичний факт – це необхідна передумова правових відносин і не більше 41, с. 73. Проте є й інша група вчених, які вважають, що юридичні факти виконують в механізмі правового регулювання ряд самостійних завдань і тому є його елементами 144, с. 5.

На нашу думку, спроба вивести юридичні факти за межі правовідносин в ролі самостійного елемента механізму правового регулювання доречна. Пояснюється це тим, що охарактеризувати значення юридичного факту неможливо лише в межах поняття “елемент правовідносин” – юридичні факти пов’язані з юридичними нормами і з актами застосування правових норм та відіграють особливу роль у правовому регулюванні. Наведене свідчить, що юридичні факти – це не пасивний елемент механізму правового регулювання, встановлення тих чи інших юридичних фактів використовується законодавцем як засіб впливу на поведінку суб’єктів тобто мова йде про відносну самостійність юридичних фактів.

Особлива роль юридичних фактів в механізмі правового регулювання обумовлена ще й тим, що в них виражається специфіка методу правового регулювання, яка властива певній галузі. На цій обставині акцентував увагу С.С. Алексєєв 10, с. 157.

Так, наприклад для цивільного права характерно перевага диспозитивного методу регулювання. Тобто учасникам цивільних правовідносин законодавець надає право на здійснення активних дій. Це полягає у тому, до числа юридичних фактів, що породжують цивільні правовідносини, законодавець відносить: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти 196, с. 9. Враховуючи вимоги ст. 11 ЦК України перелік підстав виникнення цивільних прав та обов’язків може бути і не передбачений актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Для кримінального права, навпаки, характерний імперативний метод правового регулювання. В цілому слід зазначити, що імперативний метод правового регулювання є характерним і для правоохоронної діяльності. Даний метод обумовлює наступні особливості юридичних фактів, що породжують кримінальні правовідносини:

по-перше, підставами виникнення кримінальних правовідносин є протиправні дії – злочини, склади яких закріплені в нормах Особливої частини КК України.

по-друге, фактично загальний юридичний факт, що породжує будь-які кримінальні правовідносини, сформульований в ст. 2 КК України, у відповідності з якою “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом” 110, с. 11. Це загальна гіпотеза для усіх кримінально-правових норм, що містяться в Особливій частині КК України.

Таким чином, важко переоцінити роль юридичних фактів для механізму правового регулювання, оскільки весь механізм правового впливу так або інакше засновується на розгалуженій системі юридичних фактів. Слід також наголосити, що предмет і метод правового регулювання як визначальний юридичний факт будь-якої і кожної галузі права, насамперед визначається системою юридичних фактів, які в свою чергу рецептували свої властивості з фактично існуючих фрагментів дійсності.