11.8. Цінова дискримінація

В умовах ринкової економіки існує таке явище, як цінова дискримінація. Ціпова дискримінація — це одночасний продаж однорідних товарів різним категоріям покупців за неоднаковими цінами Щоб зрозуміти сутність дискримінації, потрібно розглянути її структуру. Вона охоплює: ознаки цінової дискримінації, її суб'єкт та суб'єкт, який запроваджує дискримінацію, причини, що зумовили її появу і наслідки цього явища (рис. 81).

Однією з ознак цінової дискримінації с те, що товари і послуги мають однакові характеристики, в цих товарах і послугах втілені однакові витрати виробництва. Проте такі товари і послуги реалізуються за різними цінами. Цінова дискримінація стосується тих суб'єктів, які змушені купувати товар або послугу за вищою ціною. Причини її різні: Підприємці враховують купівельну спроможність споживачів (потреба висока, проте грошові можливості низькі), наприклад студентів, учнів, які купують квитки в кінотеатр, музей, на виставку. Зменшення попиту споживачів іноді змушує підприємців використати можливості транспорту (у зимовий час знижуються ціни на квитки на авіатранспорт для окремих груп населення). Цінова дискримінація можлива в окремих галузях, де різниця в цінах не сприяє перепродажу товарів або послуг (тобто відсутні особи, які б використовували різницю цін для наживи). Це такі галузі, як медицина, юридичні послуги, послуги транспорту. Тут, як правило, враховують рівень платоспроможності споживачів. Можливе зниження плати за хірургічну операцію, якщо споживач обмежений у фінансах, проте операція для нього конче потрібна. Запровадження цінової дискримінації є прерогативою монополіста. Знижка в ціні може мати благодійний, рекламний характер. Суб'єктом запровадження цінової дискримінації є, як правило, монополіст. Це держава або підприємець, який посідає монопольне становище в певній галузі. Наслідком цінової дискримінації зазвичай є реалізація товарів, послуг, надання окремим верствам населення матеріальної допомоги.

11.9. Вплив держави на ціноутворення

Основні напрями впливу держави на ціноутворення наведено на рис. 82.

Держава розробляє і приймає закони, в яких регламентує правила ціноутворення. У кожній країні вони мають свої особливості. Проте існують і деякі загальні вимоги до ціноутворення: між виробниками, продавцями не повинно бути жодних угод щодо встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба; виробник не має права вимагати від дилерів (посередників, які реалізують товар) продавати його товар за певною роздрібною ціною. Він може тільки рекомендувати її; продавець зобов'язаний пропонувати свій товар різним торговельним підприємствам на однакових умовах щодо рівня цін, за винятком випадків, коли продавець має вищі витрати (віддаленість місць реалізації потребує більших транспортних витрат) або існують відмінності у товарах; продавець не повинен з метою усунення конкурентів пропонувати товар за ціною нижчою, ніж собівартість; фірми мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, за винятком періодів дії державного контролю за рівнем цін. Державний контроль за цінами мас велике значення. Це зумовлено такими причинами: у монопольних галузях господарства через відсутність конкуренції немає вільного ціноутворення. Підприємства таких галузей можуть зловживати встановленням високих, по суті, монопольних, цін. До таких галузей належать комунальне господарство, зв'язок тощо. Держава регулює ціни на їхні послуги в інтересах споживачів; у деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит. Для того щоб обмежити різке підвищення цін, держава може встановити певний їх рівень, так звану стелю ціни. Це законодавчо встановлена максимальна ціна, за якою продавцю дозволено пропонувати свій товар або послугу. Існує ще державна підтримка цін в аграрному секторі. Основна мета державного втручання у ціни на сільськогосподарську продукцію полягає в збереженні паритету цін. Державна політика ціноутворення здійснюється також у зовнішній торгівлі, зокрема держава впливає на рівень цін, які пов'язані з митами, тобто акцизним податком на імпортні товари. Вони впроваджуються з метою одержання доходів до державного бюджету або для захисту національної економіки. Фіскальні мита, як правило, застосовуються до товарів, які не виробляються всередині країни (наприклад, в Україні це кава, банани). Протекційні мита встановлюються для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Дієвим засобом впливу на країну, яка експортує товар, є застосування мита (при цьому ціна зростає або імпортної квоти. Для того щоб уникнути невигідних торгових умов, країна обирає той чи інший спосіб встановлення експортної ціни. Наприклад, японські автомобільні компанії під загрозою введення Сполученими Штатами Америки більш високих мит, погодилися на запровадження певних обмежень на експорт своїх товарів до США. При встановленні мита держава враховує, що деякі країни намагаються реалізувати надлишкову продукцію за демпінговими цінами, нижчими за її собівартість. Для боротьби з демпінгом запроваджуються спеціальні мита, покликані захистити національну промисловість.