19.3. Роздержавлення як основа формування змішаної економіки

Позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя нашої країни можна тільки, усунувши причини, що їх зумовлюють. До них належать: монопольне становище держави та її відомств, які були власниками засобів виробництва і результатів праці суспільства. Для цього потрібно було ліквідувати надмірне одержавлення відносин власності, ототожнення суспільної та державної форм власності. Відтворення багатоманітних форм власності має об'єктивну основу — нерівномірність розвитку продуктивних сил і технологічних укладів, яка зумовлена рівнем економіки, станом суспільного поділу праці, традиціями країни. Світовий досвід переконує, що найефективніше економіка функціонує за наявності різних форм власності, тобто як змішана економіка. Це зумовлено такими чинниками: Приватна власність, конкурентний ринок найбільш раціонально функціонують за наявності великої кількості виробників, багатоманітності виробів. Приватна власність не відіграє позитивної ролі там, де прибуток відсутній або малий. Наприклад, розвиток фундаментальної науки не дає миттєвої віддачі. Існують сфери економічного життя, в яких конкуренція завдає великої шкоди суспільству. Так, у сфері природної монополії — транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо — або взагалі не повинно існувати приватних власників, або їхню діяльність має регламентувати законодавство. У деякі сфери суспільно-економічного життя взагалі не можна допускати приватний бізнес — армія, державна безпека, атомна індустрія, освоєння космосу тощо. У країнах із розвиненою ринковою економікою існують різні співвідношення між державною і приватною власністю. Так, піл контролем держави перебуває від 1/4 (США) до 2/3—3/4 національного виробництва (Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія). Межі між приватною і державною формами власності є рухомими, змінними. їх зумовлюють різноспрямовані процеси — усуспільнення (націоналізація) та роздержавлення. Україні потрібно було йти шляхом роздержавлення, приватизації і побудови змішаної економіки, в якій рівноправними господарськими суб'єктами є акціонерні, кооперативні, приватні та державні підприємства. Роздержавлення — це комплекс заходів, спрямованих па перетворення 1 відносин власності, ліквідацію монополії держави на власність, формування багатоукладної економіки, посилення процесів її саморегулювання Однією з основних форм роздержавлення власності у постсоціалістичних країнах є приватизація. Приватизація — це перетворення державної (а також колективної) власності на приватну — індивідуальну чи групову Роздержавлення може супроводжуватись як зміною державної власності на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності. Цілі роздержавлення і приватизації зображено на рис. 163.

Досягнення основних цілей роздержавлення і приватизації передбачало дотримання певних принципів при формуванні соціально орієнтованої ринкової економіки: Гарантування кожному громадянину України однакового доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації. Охоплення процесом роздержавлення і приватизації всіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, зокрема трудових колективів і окремих громадян. Запровадження всіх форм власності, виходячи з економічної доцільності, а не якихось інших критеріїв жодна з форм не може абсолютизуватися. У власності держави має залишитися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій. Роздержавлення і приватизація мають здійснюватися під громадським контролем, з інформуванням населення. Дотримання цих принципів мало не тільки забезпечити можливість кожному громадянину України стати власником засобів виробництва, свободу господарської діяльності для різних форм власності, зокрема оновленої державної, а й запобігти такому небажаному явищу, як псевдоприватизація. Таким чином, роздержавлення економіки — це головне завдання перетворення форми власності, вирішення якого дасть змогу ліквідувати монопольне становище держави та її відомств, створити умови для розвитку різних форм власності: перетвореної державної власності, акціонерної, кооперативної, приватної та інших, зробити кожного працівника, кожний трудовий колектив справжнім суб'єктом відносин власності. Це стало головною метою економічної політики на початку перехідного періоду, яка мала забезпечити рівноправність усіх форм власності, створити необхідні передумови для розвитку ринкових відносин, стимулювати трудову і підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва. Реалізація цієї політики потребувала розробки правил передачі прав власника від держави самостійним господарським суб'єктам — фізичним та юридичним особам, тобто механізму роздержавлення і приватизації власності, який передбачає створення органів роздержавлення і приватизації з чітким визначенням їхніх функцій на всіх структурних рівнях (рис. 164).

Єдиних правил роздержавлення і приватизації не існує. Кожна країна розробляє свої законодавчі акти, враховуючи економічну, політичну, демографічну, історичну та інші особливості. Маша країна не могла використати способи і методи роздержавлення та приватизації, які застосовувалися у західних країнах через низку обставин: тотальне одержавлення (частка державного сектору перевищувала 90 %). Це зумовлювалося тим, що державні органи впродовж десятиліть безпосередньо керували всіма стадіями виробничого процесу, розподілу і перерозподілу результатів праці; надзвичайно спотворена структура народного господарства (принцип «виробництво в ім'я виробництва» призвів до того, що в 1990 р. частка засобів виробництва становила 69,5 % усього обсягу виробленої продукції"); велика кількість підприємств, основні фонди яких мали високий відсоток зношення; вихід України зі складу СРСР призвів до розриву традиційних економічних зв'язків з відповідним порушенням відтворювального процесу, що в умовах структурної залежності потребувало певної державної підтримки до відновлення нормального процесу; висока частка підприємств воєнно-промислового комплексу і надвеликих підприємств групи «А», що працювали на всесоюзний і міжнародний ринок. їх швидка демонополізація і приватизація призвели б до зруйнування економіки; більшість населення не мала коштів для участі у приватизації; свідомість більшості громадян сформована в умовах соціалізму, головними принципами якого були соціальна справедливість та рівність розподілу; люди, які прийшли до влади, намагалися використати політику як важіль у боротьбі за розподіл та перерозподіл влади, зокрема економічної. Основною причиною кризи народного господарства України була глибока деформація економічної структури, зумовлена постійним зростанням матеріалоємності суспільного продукту і відповідним зменшенням частки національного доходу в ньому. Деструктивні процеси посилювались економічно необґрунтованим вивезенням значної частки додаткового продукту за межі України. Як наслідок, економіка України відчувала постійний дефіцит інвестиційних ресурсів, що перешкоджало ефективно здійснювати структурну перебудову і регулювати процеси простого відтворення. Як наслідок, спрацювання діючих фондів у виробничій сфері перевищувало введення нових. Надзвичайно малою була частка легкої промисловості та галузей машинобудування, які обслуговували соціальний комплекс. Наслідком цього стало падіння виробництва національного доходу на душу населення. Процес роздержавлення може відбуватися тільки за умови існування відповідного правового та організаційно-економічного середовища. Потрібно було розробити нормативні документи, юридичні норми, законодавчі акти, які гарантували б однакові умови і порядок роздержавлення та приватизації для всіх суб'єктів господарювання. Верховна Рада України прийняла низку законів — «Про власність», «Про підприємництво», «Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду», «Про приватизацію майна державних підприємств» та інші, які сприяли формуванню відповідного правового та економічного середовища. Для регулювання процесів роздержавлення і приватизації в Україні було створено спеціальні органи (Фонд державного майна (ФДМ) та його підрозділи), функції яких наведено на рис. 165.

Органи державного управління процесами роздержавлення і приватизації мають перешкоджати перетворенню міністерств на державні концерни або асоціації, оскільки це посилить їхню монопольну роль в економіці, а також переведенню коштів з державного сектору економіки у власність громадських організацій, політичних партій тощо.