Сосюр. Курс загальної лінґвістики

1) фактично синхронізували формулювання Сосю­ ра хронологічно різних курсів і різних авторських версій;

2) не усунули строкатості термінології, не уніфі­ кували її за хронологічно останнім лекційним курсом;

3)по-своєму інтерпретували ідеї Сосюра там, де конспекти дають неоднозначну картину;

4)змінювали послідовність окремих сюжетів, па­ раграфів і тем, часом “вгадуючи” цю послідовність, як вони самі визнають у передмові;

5) деталізували закороткі, на їх думку, положення і вкорочували довгі;

6) на власний розсуд змінювали авторські прикла­ ди на свої або доповнювали їх своїми;

7) нерідко залишали безпорадний синтаксис сту­ дентських конспектів, внаслідок чого книга рясніє довжелезними періодами, у яких замість крапки не­ природно часто вживається крапка з комою;

8) перекомпоновували текст, додаючи сполучні слова, звороти, речення і періоди, без чого не дося­ галася суцільність тексту;

9) нарешті, довільно вносили в книгу власні тлу­ мачення, міркування і навіть цілі абзаци, яким нічого не відповідає у першоджерелах.

Цілком очевидно, що й частини перелічених вад вистачило б, аби кінцевий результат такого редагу­ вання став “несинонімічним парафразом” справжньо­ го Сосюра.

4 . Провідні ідеї лекційного курсу в книзі

Можна тільки дивуватися концептуальній насиче­ ності лекцій Сосюра, коли навіть при недосконалому відтворенні їх у книзі “Курс” все одно виявився плід­ ним джерелом для кількох поколінь лінгвістів. Своє значення його фундаментальні принципи зберігають і досі, хоча справжній, авторський зміст їх і далі

2) для внутрішньої лінґвістики визначальним є по­

х р о н і ї , причому в синхронії проявляється систем­ ність мови, чого немає в діахронії;

4) сама мова має розглядатися як система або структура в і д м і н н о с т е й , тобто як форма, а не

6) в кожному мовному знаку семантика позначення зумовлена не лише значеннєвим зв’язком останнього з позначеним, а й с е м а н т и ч н о ю в а р т і с - т ю, що залежріть як від найближчого, так і від даль­ шого знакового оточення;

7) інтерпретована у п с и х о л ін ґ в і с т р іч н і й перспективі теорія мовного знака веде до постулювання с е м і о - л о г і ї — загальної теорії знаків, частину якої має становріти мовознавство.

Серед важливих, але вже другоплановріх понять “Курсу” варто згадати два напрями діахронії (про- і ретроспективний), роль абстрактнріх сутностей у граматиці, відсутність природних меж у діалектів і мов тощо.

Проте найважлрівішим досягненням Ф. де Сосюра як науковця і педагога є з о с е р е д ж е н н я всіх названріх теоретичнріх понять і дихотомій в одному курсі, тобто перше окреслення кола т р і х компонентів сучасного теоретрічного мовознавства, завдяки повно­ му комплекту яких воно, власне, й відбулося як якіс­ но відмінна від інших наука. Такрій підхід дозволяє

302 К. Тищенко

також пояснити, чому ці наріжні ідеї лекційних кур­ сів Сосюра мало втратили в. книзі — навіть від іншої послідовності викладу: важливо, що вони наведені в ній усі

Запропонувавши, нехай і в ескізному вигляді, своє нове системне бачення науки про мову (те, що К. Попер назве згодом науковою парадигмою), Сосюр наблизив окреслення метатеоретичної категоріальної основи сучасного мовознавства, здійснене пізніше 4 . Морісом.

5.Джерела загальполіпґвістичних

ідей лекційних курсів Сосюра

Особливістю як тексту “Курсу”, так і покладених в його основу лекцій є практично повна відсутність посилань на джерела. Однак вони існували. Справді, майже для кожного твердження, висловленого Сосюром у лекціях, можна відшукати прототип у котро­ гось із його сучасників або попередників. Так, сама схильність Сосюра до формулювання славетних дихотомій явно вказує на вплив Геґеля — через посе­ редництво А. Пікте чи В. Анрі. Доведено, що чимало положень концепції Сосюра (умовність мови, двоплановість мовного знака тощо) були запозичені ним з творів американського лінгвіста В. Витні, — на якого, як виняток, все-таки є скупі посилання. Дихотомія “мова/мовлення” і поняття вартості прийшли до Со­ сюра від Ґ. Тарда; корені протиставлення синхронії та діахронії сягають праць О. Бодуена де Куртене, В. Гумбольдта, Я. Ґріма. Численні дослідження ос­ танніх десятиліть показують, що ці й інші зв'язки існують насправді, що часом їх можна простежити аж до збігу в термінології (Холодович А. А. Фердинанд де Соссюр. Жизнь и трудьі / / Ф. де Соссюр. Трудьі по язьїкознанию. — M., 1977. — С. 670).

Проте всі ці концептуальні здобутки об’єднані у Сосюра у принципово нове ціле. Якщо вжити власний термін вченого, вони дістають у збудованій ним сис­ темі нову семантичну вартість. Колись Паскаль так

Про кіпігу “Ф. де Сосюр. Курс загальної лінгвістики” 303

відповів на закид своїх критиків: “Нехай не говорять, що я не сказав нічого нового, — послідовність мате­ ріалу нова” (Думки. № 590). “Сосюр — не сума ідей, а система ідей. А в такому разі проблема джерел кожної ідеї набуває другорядного значення” (Холодович, там же).

6. Напрямки впливу “К урсу”

па світ ову науку XX ст оліт т я

“І ось цей неіснуючий твір, погано чи добре від­ творений Балі і Сешее, сповістив, що в науці про мову настало XX сторіччя” (Холодович, цит. праця, с. 667). Його впливу зазнала спочатку європейська, а згодом і світова наука, причому навіть за межами семіології та мовознавства (Єльмслев, Бенвеніст, Jle- ві-Строс, Мерло-Понті, Лакан).

У різних країнах доля “Курсу” та його ідей скла­ лася неоднаково (див. Мауро, цит. праця, с. 366—380). Незважаючи на генетичні зв’язки вчення Сосюра з доробком Витні (а може, саме через них), американ­ ські лінгвісти Сепір і Блумфілд визнавали його вплив суто номінально. Ширшому знайомству з “Курсом” в університетах СІНА зашкодила гостра критика з боку Оґдена і Річардса (1923 p.), позитивізм яких не дозволив їм належно сприйняти глибину діалектич­ них дихотомій Сосюра, — звідси закиди йому в наївності, перебуванні в полоні софізмів і штучному ускладненні теоретичного пояснення мови. Показово, що порівняно недавно Н.Хомський так само закидав Сосюрові “наївний погляд” на мову, хоча, за влучним висловом Т. де Мауро, насправді наївним було те, що Хомський зрозумів, читаючи Сосюра. Підстави для досить стриманого ставлення до Сосюра в Аме­ риці коріняться у небажанні повертатися від біхеві­ оризму до менталізму.

Європейське мовознавство в цілому визнало спів­ звучність ідей Сосюра розвиткові нових тенденцій бачення світу. Чи не найглибшого впливу цих ідей зазнала французька лінґвістика (Меє, Ґрамон, Вандрієс, Пасі, Бенвеніст, Мартіне). Вивченню “Курсу”

304 К. Тищенко

в британських університетах сприяли Ґардінер, Джоунз, Ульман, Робінз, Лайонз. У Скандинавії поши­ ренню впливу Сосюра прислужилася власна лінгвіс­ тична традиція, пов’язана з іменем Нореена. В Росії та Польщі аналогічну роль відіграли праці О. Бодуена де Куртене і М.Крушевського. В Україні ідеї “Курсу” поширював С.Карцевський у період викладання мо­ вознавства в Катеринославі (Дніпропетровську) у 20-і роки. У Київському університеті ідеї Сосюра впро­ ваджував і розвивав у лекційних курсах А. О.Білецький. В Угорщині сосюрівська традиція була започат­ кована Ґомбочем і Льорінчі; в Чехії — Празьким гуртком, теоретичним попередником якого частково був і Масарик. Швейцарські лінгвісти, як можна було чекати, зайняли переважно консервативну позицію, оберігаючи спадщину Сосюра від ревізії. Німецька лінгвістична традріція, чужа Сосюрові ще в роки його навчання, відійшла від скептичного ставлення до його ідей лише по другій світовій війні. Італійські вчені, заклопотані власними проблемами (діалектологія, лі­ тературна мова, стилістріка), також не одразу оціни­ ли значення “Курсу”.

Окремо слід згадати Японію, де грунт для аде­ кватного сприйняття сосюрівських ідей підготувала викладацька діяльність Є. Поліванова і Г. Палмера (показово, що перший у світі переклад “Курсу” було здійснено японською мовою).

Через своєрідну семантичну “розмитість” тексту книги, не досить чітке відтворення в ній вихідних ідей Сосюра (“несинонімічність” їх парафразу), а надто через апокрифічність заключного абзацу книги (про що мова піде далі) найвідмінніші школи й течії сучасного мовознавства вважають Сосюра своїм по­ передником. Гак було і з глосематиками, з їхніми апріорно-логічними розрахункамрі теорії мови. Так є і з численними напрямками структуралізму. Навіть

руть до уваги неврівноваженість системи, динаміку синхронії, суспільну зумовленість мовних фактів, еволюцію мови та її зв’язок з історичнріми обстави­

Про книгу “Ф. де Сосюр. Курс загальної лінґвістики” 305

нами, тобто “всі ті незліченні мовні явища, для яких

ізавдяки яким мова є формою” (Мауро, цит. праця,

с.476). Проте залишається незаперечним, що з трьох можливих шляхів пізнання, образно названих Беко­ ном “шляхами мурашки, бджоли й павука”, Сосюр своїми лекціями уособлює саме діалектичний серед­ ній шлях, відкидаючи як перший — суто емпіричний, так і третій — апріорно-догматичний.

Так чи інакше, кожний сучасний лінгвіст чимось

та зобов’язаний Сосюру, якось та згадує його ім’я. Це означає, що волею долі виданий начебто від імені свого автора “Курс” став ознакою сучасності, а самб ім’я Сосюра, без перебільшення, — символом лінґвіс­ тики XX століття.

7.Переклади “Курсу” і перекладні відповідники деякгис його термінів

Повторні видання “Курсу” мали місце в 1922, 1931, 1949, 1955, 1959, 1962, 1965, 1968 pp. та у ближчий до нас час. Щодо перекладів іноземними мовами, то перший з них вийшов лише через 12 років після появи “Курсу”. Усього за півстоліття з’явилися пе­ реклади книги десятьма мовами світу:

1929— японською (перевидання 1940, 1941, 1950 pp.);

1931 — німецькою (перевидання 1967 p.);

1933— російською (нова редакція 1977 p.);

1945 — іспанською (перевидання 1955, 1959, 1961 pp.);

1959— англійською (перевидання 1966 p.);

1961 — польською;

1967— угорською;

1967— італійською (перевидання 1968, 1970, 1972 pp.); 3969— сербохорватською; 1970— шведською.

Про специфічні проблеми перекладу термінології “Курсу” різними мовами існує ціла література. Ще за свого життя Сосюр зіткнувся з ускладненнями при перекладі низки своїх термінів, зокрема — сла­ ветної тріади “langue + parole = langage”. Деяке уяв­ лення про стан проблеми може дати зіставна табли­ ця 2 перекладних відповідників цієї тріади, укладена

нами за даними А. Ґардінера (Gardiner А.Н. The Theory of Speech and Language. — London, 1932), Ф. Кайнца (Kainz F. Grundlagen der allgemeinen Sprachpsychologie. — Stuttgart, 1941) і T. де Maypo (цит. праця, 1975).

Таблиця 2. Усталені перекладні відповідники “тріади” Ф. де Сосюра

Терміни

ор и ґін а л у

Як бачимо, в багатьох мовах є лексичні відповід­ ники лише для двох членів тріади Сосюра. Якщо третій і існує, то значення його вимагає пристосу­ вання до потреб перекладу: це водночас доводить, що наукова праця здатна впливати на звичайний мовний вжиток. Але нерідко цей третій термін пе­

Про книгу “Ф. де Сосюр. Курс загальної лінґвістики” 307

рекладачеві доводиться створювати самому, — на зразок: укр. мовна діяльність, рос. речевая деятельностЬу нім. menschliche Rede тощо. Звідси не можна не зробити висновок, що Сосюр. хоча й прагнув до побудови теорії, яка б виходила з “речей”, а не зі “слів”, проте “зміг легко опрацювати свою класичну тріаду власне тому, що користувався саме французь­ кою мовою” (Мауро, цит. праця, с. 425), яка своїм звичайним вжитком підказує такий, а не інший роз­ поділ значень у цьому семантичному полі. Це ствер­ джує слушність думки В. Гумбольдта про мову, яка окреслює навколо нас немов незриме коло. “Ми ні­ коли не вільні від мережі словесних символів, якими позначаємо свій досвід: ми можемо лише замінити одну мережу іншою або вдосконалити наявну” (див.: Хрестоматрія по историрі язьїкознанрія XIX—XX вв./

У наш час класрічний текст старіє швидше, один по одному вимагають коректрів і уточнень окремі його термінрі (як-от фонетріка. фонологія, значення яких у Сосюра цілком відмінні від сучаснріх). Це одна з пррічин п о я в р і коментарів. З іншого боку, кожне по­ коління мовознавців бачріть у “Курсі” до певної міррі те, що хоче бачрітрі, — зокрема, через згадану семантрічну ‘‘розмитість” тексту, що може розглядати­ ся часом і як перевага. Це становить іншу пррічину

ревірки “годрінника” сучасної л і н ґ в і с т и к р і за в р і х ід н и м імпульсом її сосюрівського часу. Показовріми в цьому відношенні є і кррітрічні врщання оригіналу “Курсу”, і низка його перекладів. Так, наприклад, нова версія російського перекладу О. Сухотіна, опрацьована О. Холодовичем і видана 1977 року в книзі “Ф. де Соссюр. Трудьі по язьїкознанию”, крім нового й роз­ галуженого наукового апарату, подає схематизовані проекції сукупності ідей “Курсу” на координатну сіт­

ку вихідних лінгвістичних понять, як вона склалася на час публікації нового перекладу (див.: Холодович. цит. праця, с. 12, 15—16, 25—28). Продовжуючи тра­ дицію, варто спроектувати основну проблематику “Курсу” на координатну сітку метатеоретичних ка­ тегорій сучасної лінгвістики, розбудовану на базі трі­ ади Ч. Моріса “сиґніфіка — синтактика — прагма­ тика” (табл. 3). Цифри відповідають нумерації пара­ графів “Курсу”. Як випливає з таблиці, сучасне мо­ вознавство ще й досі освоює наукову парадигму, ком­ поненти якої були емпіррічно визначені Сосюром. Справді, заповнені майже всі клітини таблиці, а єди­ на порожня клітина — “діахронічна ідіопрагматика” відповідає все-такрі обіцяному, хоч і не прочрітаному Сосюром розділу про індрівідуальне мовленнєве від­ творення мови.

9.Який авторський висновок мав би заверш уват и книгу?

Лише 1957 року Р. Ґодель показав, що останній абзац “Курсу” становить цілком “висновок видавців”, адже йому немає відповідників у жодному з конс­ пектів усіх трьох лекційних курсів Сосюра. Не в останню чергу через цей апокрріфічний висновок не­ одноразово зазначалося, що в цілому добра книга,

внішніх обставин, тобто внутрішню лінґвістріку від зовнішньої. А однак це не відповідає дійсності. Збе­ рігся ряд п и с ь м о в р е х свідчень самого Сосюра, я к р ім гостро суперечить накрінуте видавцями заключне гасло книги, що нагадує закликрі в дусі “мрістецтва для мистецтва”. Зокрема, в одному з л р іс т і в д о того ж таки Ш. Балі Ф . де Сосюр пише: “Врешті-решт мене приваблює лише мальовнріча, майже етногра­ фічна сторона м о в р і, що відрізняє її від усіх ІНШРІХ мов як гаку, що властива певному народові певного походження”. Як бачимо, тут і близько не йдеться про вивчення м о в р і “в самій собі і для себе”.