2. Соціологічне праворозуміння.

Представники: Дюгі, Муромцев, Ерліх. Зародилось у сер 19 ст.

Суть:

• Прагнення зрозуміти право як соціальне явище.

• Базовий елемент права – правовідносини.

• Право виникає в суспільстві, через правові відносини складається в норми звичаїв та традицій. Частина з них відображається в законах.

• Право – це те, що існує в житті, а не те, що записано в законах.

• Право розглядається як «живий» порядок, як система фактичних правовідносин.

• Суспільство та право розглядаються як цілісні, взаємопов’язані явища, потрібно вивчати не тільки норми права, а й усю сукупність відносин, що склалися у суспільстві.

• Право виражається часто в діяльності суддів

• визнає неприпустимість зве­дення права до закону

• Розрізняє 3 форми права (Холмс)

1. «живе право» - існує в правилах самого життя, «вн. порядок людських союзів»

2. «право юристів» - міститься в суд рішеннях

3. офіційне право – формується офіційними органами в законах

• „багатогранність” права.

• Право перебуває в нерозривному зв*язку з суспільними відносинами.

• Суддя чи громадянин мають узгоджувати свої дії з принципами гуманізму, справедливості.

• Звичаї можуть виявлятися сильнішими за закон.

• Право „корениться” не в законах, а в суспільстві.

• Переважає судова та адміністративна правотворчість.

Основні школи соціології права (хеллоу, Хворостянкіна!):

• Гарвардська школа права (Паунд):

Право – основний інструмент соціального компромісу, право розуміється переважно як правопорядок, що протиставляється праву в законі.

• Реалістична концепція права (Френк, Ллевелін, Коген):

Не визнає норм поведінки, виражених в законах і прецедентах. Ототожнює право з діяльністю судових органів. Нормативність права як його основна ознака відкидається. Суд чи адмін. орган творять право заново.

• Солідарим (Дюгі, Оріул):

Кожен клас суспільства виконує свою місію, є історично необхідним для забезпечення гармонії. Ідеї: стихійність виникнення права; роль законодавці – фіксація і закріплення норм; право, що випливає з соціальної солідарності, стоїть над державою і є обовязковим для неї; існує свобода відхилення від закону; субєктивного права не існує взагалі.

Соціологічна школа права:

Школа вільного права. Право не може бути зведено до нормативного матералу, певних фактів. Право обумовлюється суспільними відносинами, конструкціями.

Євген Ерліх. 1862-1922.«Основи соціології права», «Юридична логіка», «Вільне знаходження права і вільна наука права».

Емпірика, вивчення реальної дії права через спостереження, вивчення права через поведінку людей.

3.Інші підходи до право розуміння (психологічна школа права, феноменологічна теорія права тощо).

Психологічна: представники - Петражицький, Тард. Один з напрямів буржуазної правової науки, що склалося на рубежі 20 ст

Суть: Заперечує зумовленість права матеріальними умовами життя суспільства і визнає головними факторами виникнення права психологічні властивості характеру людей. Право – це особливості явища індивідуальної психіки, особливості, пов’язані з правилами поведінки в сусп. Право розглядається як продукт різного роду психологічних установок, інстинктів (наприклад, владарювання і підпорядкування), емоцій.

Позитив: звертає увагу на психологію. Негатив: 1) відриває від об’єктивної реальності та унеможливлює відрізняти право від інших соціально-регулятивних явищ. 2) психологічний суб’єктивізм.

Феноменологічна теорія - Алєксєєва.

Суть: Право - це явище, що має свій власний зміст, не залежний від будь-якого правового змісту, що виражає якусь політичну волю, ідеологічний принцип.Терміном "праворозуміння" позначають не тільки поняття права чи його різноманітні визначення, а й всю сукупність правових понять, визначень, конструкцій, що утворюють зміст юриспруденції та відображають правову реальність.

Засновник німець Гуссерль. Предмет феноменології - опис актів свідомості в їхньому стосунку до об'єктів, а центральним поняттям — "інтенційність", тобто спрямованість свідомості на об'єкт. Але під свідомістю феноменологія розуміє "чисту" свідомість, абстраговану від людини і від суспільного середовища.

Генетичний підхід: увага зосере­джується на процесах виникнення і формування права, його соціальної де­термінованості об´єктивними і суб´єктивними умовами життя суспільства.

Інструментальний підхід: дослідження права як специ­фічного регулятора соціальних відносин, за допомогою чого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.

Аксіологічний підхід: дослідження права як феномену культури, соціальної цінності. Правову дійсність вивчають крізь призму її відповідності досягнутому суспільством ступеню соціального про­гресу (дає можливість дати оцінку прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відображає регресивні тенденції, гальмує суспільний розвиток).

Системний підхід: відображення правової дійсності як систе­ми (сукупності) правових явищ, що певним чином пов´язані й утворюють єдине ціле — правову систему. Статичний аспект - норми права, правовідно­сини, суб´єкти права, правопорядок тощо, а динамічний — правотворчість, реа­лізація норм права, їх застосування, правове мислення та інші правові процеси.