Видатні постаті херсонщини Радянська епоха (1917-1991 роки) щерба таїсія миколаївна

 

[1943]  поетеса, літературознавець, краєзнавець, прозаїк, літературний критик

Щерба Таїсія Миколаївна народилася 22.04.1943 року на Херсонщині, за фахом учитель української мови та літератури, відмінник народної освіти України, учитель-методист, літературний консультант ХОО НСПУ. Двічі поспіль – перша переможниця Всеукраїнських конкурсів "Учитель року-94", "Учитель року-95". Член Національної спілки журналістів України, лауреат конкурсу "Жінка року-2004" у номінації "Пані Творчість" (Херсон), член Національної спілки письменників України – поетеса, літературознавець, краєзнавець, прозаїк, літературний критик.
Автор більше двохсот публікацій у часописах України, далекого та близького зарубіжжя, у періодичній пресі області; збірок поезій: "Добра зернина", "І стелиться рушник мого життя", "Дотик душі", "Невичерпний дивосвіт"; методичних посібників: "Цілющі острови духовності" (ЛРК), "Українознавство в школах"; книжок прози: "Розмай", "Світло істини", "Бути людиною", "Архіви пам'яті"; упорядник альманахів "Таврія поетична", "Вежі та вітрила", "Степ" №14, №15; збірок публіцистики: "Силою художнього слова", "Словом торкаючись душі", "Причетні до слова"; двадцяти п'яти літературних портретів письменників-краян, видатних особистостей Херсонщини.

* Усі представлені матеріали публікуються за згодою та з дозволу автора.

 

 

Т.М.Щерба. Фото	Щерба Т.М. у створеному її руками музеї з українознавства "Берегиня" в Обл.ліцеї. 2002 р.	Т.М.Щерба. Фото.
Т.М.Щерба. Фото.	Т.М.Щерба в обласній юнацькій бібліотеці ім.Лавреньова. 2004 р.	Т.М.Щерба у Спілці письменників. 2007 р.
Т.М.Щерба ведуча на урочистостях Миколи Василенка. Літ.відділ краєзнавчого музею. 2004 р.	Ювілей Т.М.Щерби. 2003 р.	Ювілей Т.М.Щерби. 2003 р.
В краєзнавчому відділі ХОУНБ під час презентації альманаху "Таврія поетична". 2006 р.	Презентація творчості Т.М.Щерби в Обл.ліцеї. 2003 р.	Т.М.Щерба на черговому занятті з українознавства. Обл.ліцей, 1996 р.
На святі Калити з учнями. ХОЛ, 2000 р.	Останній дзвінок у Обл.ліцеї. 2004 р.	В Парку Слави. м.Херсон, 2005 р.
Санаторій "Карпати". Т.М.Щерба (друга справа). 1996 р.	Над Тисою під час поїздки по Верховині. 1996 р.	На полонині Верховині. Санаторій "Карпати". 1996 р.
В Іспанії. м.Більбао. 2005 р.	З родиною в Іспанії. 2005 р.	З чоловіком Леонідом біля кораблів Колумба. Іспанія, м.Сантандер, 2005 р.

Видатні постаті херсонщини Давні часи (до 1917 року) куліш микола гурович

 

 

 

[1892-1937]  письменник, драматург, культурно-просвітницький діяч

Микола Гурович Куліш народився 19 грудня 1892 року в селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії. Спочатку Микола навчався у церковно-парафіяльній школі. Він виявився здібним учнем. Чаплинські інтелігенти вирішили допомогти обдарованому хлопцеві. Зібрали кошти – близько ста карбованців – щоб він міг продовжити освіту. Миколу Куліша зарахували до Олешківського міського училища.
В Олешка Куліш також вирізнявся у навчанні серед своїх товаришів. Проте йго стосунки з керівництвом училища складалися непросто.Навколо нього групувались критично мислячі учні. Микола Куліш був ватажком усякого незадоволення, усякого протесту як в училищі, так і в Олешківському притулку благодійного товариства, де він жив.
Миколу Куліша декілька разів відраховували з училища. Як він писав в автобіографії, «за організаціию кружков молодежи и непочтение к начальству». І все ж таки здібності були настільки непересічними, що навіть деякі учителі підтримували бунтівного хлопця. Саме завдяки допомозі таких педагогів Кулішеві 1908 року вдалося вступити до Олешківської прогімназії.
Однак його навчальна одіссея на цьому не завершилася. Коли до закінчення прогімназії залишилося зовсім небагато, заклад було закрито. Щоб все-таки закінчити навчання, Микола разом з товаришами поїхав через Одесу на Кавказ, до міста Поті, де іспити хотів здати екстерном. Однак захворів на малярію, й тому екзамени за гімназійний курс склав пізніше, після одужання.
У літературному розвитку М.Куліша Таврійське містечко Олешки посідає особливе місце. Тут він починає писати. Перші сатиричні вірші, фейлетони, епіграми з’являли в учнівських рукописних журналах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і виступав, а недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді. В Олешка з’являються перші драматургічні спроби Куліша – колоритні малюнки з навколишнього життя.
Кулішеві йшов двадцять другий рік. Він збирався вчитися далі, надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, його навіть уже зарахували на перший курс. Проте здобути університетську освіту не вдалося: почалася перша світова війна, а й у серпні 1914 року його узяли до війська.
Після закінчення Одеської школи прапорщиків Куліш вирушив на фронт. Там він дослужився до чину штабс-капітана. Три роки – від 1915 до 1917 – проводить на передовій. На фронті, продовжуючи Олешківськім традиції, Куліш пише вірші й невеличкі драматичні сцени.
Завершив Куліш свою військову біографію начальником штабу групи військ Херсонського напрямку, а згодом – військовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військ комітетів.
М.Куліш після армії повернувся до Олешок. Певний час М.Куліш обіймає адміністративні посади в Олешка, редагує газету, з головою поринає в освітянську службу в Дніпровському повіті. Безпосередньою є причетність М.Куліша до створення філії просвітянської організації. Систематичній діяльності Олешківської "Просвіти" завадила соціально-історична ситуація, що склалася на Херсонщині протягом 1918-1919 років: часті зміни влади та національно-громадянська війна. Проте важливим є вже факт створення такої організації у провінційних Олешках. Діяльність М. Куліша як голови "Просвіти" була зосереджена на підтримці українського у Дніпровському повіті - мови, культури, ментальності, свідомості. Варто підкреслити, що, хоча протягом 1918-1919 років Микола Куліш користувався двома мовами - українською та російською, проте у цей період він уже мав чітко сформовані національні пріоритети як у соціальному, так і в культурологічному плані.
Національні пріоритети в громадській та культурній діяльності М. Куліша продовжували себе виявляти і на початку 20-х років, хоча в цей час, перебуваючи на різних адміністративно-державних посадах у системі радянської влади (зокрема на посаді заврайвно), майбутній драматург певний час (приблизно до 1924-1925 років) більше симпатизував національній ідеї в радянській ідеологічній оболонці. Тому в його поглядах спостерігаються стримані ноти й інтонації, моменти критичного й навіть скептичного ставлення до перспектив суто просвітянських ідей. Це відбито у циклі документально-педагогічних нарисів "По весям и селам", написаних російською мовою.
М. Куліш фактично проводить своєрідну ватерлінію між світоглядно-педагогічною системою, в якій він працював, та концептуальною сутністю "Просвіти". Микола Куліш визнає, що "Просвіта" була виразником і речником національних ідей та цінностей. Симпатичним є також та обставина, що, хоча майбутній драматург й наголошував на відмінності своїх та просвітянських устремлінь, він все одно загалом прихильно поставився до діяльності "Просвіти" й підтримав її роботу щодо створення й функціонування української семінарії.
Діяльність "Просвіти" в селі Благовіщінці М. Куліш, тоді активний учасник педагогічного життя півдня України й ще невідомий письменник, зарахував до виявів "нового" - того, що активно живе, прагне утверджуватися й розвиватися.
На початку 20-х років ХХ століття М. Куліш, працюючи в Олешках у системі повітової освіти, фактично продовжував педагогічні справи "Просвіти".
Власними педагогічними, просвітницькими справами М.Куліш реально сприяв поширенню не тільки української культури на терені Таврії, а й свідомого ставлення до цієї культури з боку таврійської громади, формування у неї світоглядних засад україністики. Куліш предметно сприяв становленню національної школи на Херсонщині, де викладання велося рідною, українською мовою. Завдяки його зусиллям українська мова, мовлення ставала вагомою часткою шкільної освіти й культури.
Наприкінці 1922 року Куліш отримав підвищення по службі й переїхав до Одеси, де працював інспектором шкіл. Феноменальний успіх драми «97», що була поставлена у Харкові восени 1924 року, призводить до переїзду влітку 1925 року драматурга до Харкова. У столиці Куліш потрапив до центру духовно-культурного буття. Він плідно на протязі багатьох років співпрацює з трупою харківського театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом..
В цей період Миколу Куліша обирають другим президентом письменницької спілки ВАПЛІТЕ – літературної організації 20-х років ХХ століття. Він входить до складу редколегії провідного літературного часопису України «Червоний шлях», друкується в альманасі «Літературний ярмарок». У харківський період драматичний талант Миколи Куліша досяг свого апогею. П’єси «Народний Малахій» «Патетична соната» «Маклена Граса» стали новим словом не тільки в українській драматургії, а й у художньому мисленні європейських літератур.
На межі 20-30-их років ХХ ст.. для М.Куліша настають важкі, трагічні часи. Його твори, більшість з яких були надзвичайно популярними, зазнають як політичної, так і естетичної критики. Його ім’я роблять символом негативних тенденцій в українській літературі. Драматургові закидають, що його п’єси сповнені ідеологічних вад, що вони зводять наклеп на радянську дійсність. Постановки п’єс драматурга викликають різкі, недоброзичливі рецензії та відгуки. Проти драматурга спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої стверджується, що з революційних позицій драми «97» Куліш перейшов на ворожі засади п’єс «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната». На Першому всесоюзному з’їзді радянських письменників (17 серпня – 1 вересня 1934 року) Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. У той час це було одне з найнебезпечніших звинувачень для митців і літераторів. 19 серпня 1934 року на ранковому засіданні І.Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури охарактеризував М.Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії». Це вже було схоже на вирок. Драматурга було звинувачено в участі «у контрреволюційній боротьбистській організації» і заслано на Соловки.
Обірвався життєвий шлях письменника 3 листопада 1937 року. Його було страчено на сорок п’ятому році життя, у радянському концтаборі на Соловках.