7. Шлюбно-сімейне та спадкове право.

7.1. Шлюбу передували заручини – угода між нареченим і родиною нареченої. За цією угодою нареченій дарувалась певна сума грошей (тірхату), а також їй чи її родині вручався подарунок (біблу, 139, 159). В разі відмови від шлюбу з боку нареченого, він не отримував тірхату і біблу назад, з боку нареченої і її сім’ї – на них накладався обов’язок повернути одержане в подвійному розмірі (160).

Батько зі свого майна виділяв доньці шерікту (придане), яке було власністю доньки, але після одруження переходило в користування її чоловіка. Отримання шерікту виводило таку доньку з кола батькових спадкоємців (вважалось, що свою долю зі спадку вона вже отримала, 183). Після смерті дружини шерікту переходило її дітям, а за їх відсутності поверталось батьку дружини, який зобов’язаний був повернути колишньому зятеві викупну плату (163).

Придане поверталось дружини внаслідок смерті чоловіка або при розлученні, що сталось не з винижінки (в противному разі придане залишалось у чоловіка 171, 172).

Допускались шлюби з рабами (170). Дітей від такого шлюбу вважали вільними (якщо раб належав не авілуму, а був царським чи мушкенума). В разі смерті чоловіка-раба його майно ділилось навпіл: між господарем такого раба і удовицею.

В Вавилоні існував моногамний шлюб (для жінок) з елементами полігамії (для чоловіків141, 144). Негідну дружину можна було залишити в домі як рабиню, одружившись вдруге. При хворій дружині можна було також одружуватись вдруге, маючи обов’язком дбати про хвору ( в своєму будинку, або, повершувши придане, відпустити додому). В разі безпліддя дружини визнавались діти від рабині, яка: 1) не мала статусу дружини, себто, не була рівнею офіційній дружині; 2) не могла бути проданою.

Жінка в вавилонському суспільстві не була безправною. Навпаки, вона була повністю право- і дієздатною особою (з усіма наслідками, що з цього витікають: укладення договорів, зайняття ремеслами, лихварством тощо).

Розлучення було:

’ легкою справою для чоловіка;

’ здійснювалось у чітко передбачених для цього випадках – за ініціативи дружини. Про право на розлучення в разі хвороби дружини, чоловік якої взяв собі другу дружину чи наложницю, вже говорилось. Право вимагати розлучення жінка могла також:

• при подружній невірності чоловіка та при безпідставних звинуваченнях у зраді з боку чоловіка;

• коли чоловік втікав з цієї місцевості (за цієї умови другий шлюб жінки з іншою особою сумніву ні за яких умов не піддавався).

Без розлучення жінка, чоловік якої потрапив у полон, мала право вдруге взяти шлюб, якщо була позбавлена засобів до існування. Якщо вона брала другий шлюб, маючи засоби до існування, вона мала бути втоплена. В разі повернення чоловіка з полону дружина з його дітьми поверталась до нього, діти від нового шлюбу залишались в родині батька (135).

Вавилонська родина – патріархальна, з визначальною владою батька над дітьми (право віддати їх в найом, кабалу, зробити храмовими наложницями).

Практикувалось усиновлення (бездітними родинами). Усиновлювались власні позашлюбні діти а також бідняки – для збільшення робочих рук в родині. Усиновлення всупереч волі дітей чи їх батьків (опікунів) не визнавалось законним (186). Зречення від усиновлення, як правило³, не допускалось (особливо, у визначених в законі випадках: 185, 187, 188, 190)

7.2. Спадкування здійснювалось за законом. Про заповіт нічого не сказано, якщо, як такий, не розглядати правила статей 160, 165, 168, 169.

Доньки і сини спадкували нарівно. Так само нарівно спадкували діти від декількох жінок, а також усиновлені діти. Визнані батьком діти рабині спадкували тільки рухоме майно, а невизнані (якщо всі знали, чиї це діти) – до спадку е закликались, але разом з матір’ю відпускались на волю.

Спадкували за батьком всі (одружені і неодружені) сини та неодружені доньки. Очевидно, як я вже говорила, доля одруженої доньки в спадкові батька – придане (шерікту). Зі срібла батька неодруженому сину окремо виділялась доля для подарунків при одруженні (166).

Удовиця отримувала придане і подарунки чоловіка, і тільки при відсутності подарунків мала право закликатись до спадкування разом з дітьми. Удовець права на спадок за покійною дружиною не мав – придане і подарунки лишались дітям (або батьку померлої). Вдовиця мала право на другий шлюб за дозволом суду, який складав опис її майна (задля гарантування інтересів її дітей від першого шлюбу).

8. Злочини і покарання.

8.1. Злочини:

• проти особи (життя, здоров’я, честь, гідність) – 153, 229-232 тощо;

• проти власності (6-8, 15-18, 21, 25 тощо);

• проти сім’ї і моралі (129-130);

• проти релігії (2);

• проти правосуддя (5).

8.2. Покарання:

• смертна кара (проста й кваліфікована);

• членопошкодження, тілесні покарання;

• штраф;

• вигнання з місцевості;

• накладення знаку безчестя.

8.3. Принципи застосування покарань.

8.3.1. Принцип таліону (рівним за рівне, «око за око, зуб за зуб»). В ЗХ можна дослідити три різновиди покарань за принципом таліону:

• типовий (простий) – «око за око», для авілумів;

• символічний (сину, що вдарив батька, відрубали руку; лікарю, що невдало видалив бельмо з ока, відрубали частину руки);

• дзеркальний (якщо впав дах і вбив сина господаря, належить вбити сина майстра).

8.3.2. Покарання залежало від соціального статусу злочинця.

8.3.3. За злочин, якщо не було знайдено злочинця, відповідала вся община, на території якої було скоєно злочин.

8.3.4. Діти відповідали за злочини батьків.