Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Успаленко_Фінанси_Тексти_лекцій_Ч2.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.02 Mб
Скачать

4 Бюджетний дефіцит і його вплив на економіку країни

Позитивне сальдо бюджету, перевищення доходів над видатками є профіцитом бюджету. Збалансованим є бюджет, у якому видатки й доходи є рівними.

Перевищення видатків бюджету над його доходами є Бюджетний дефіцит.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету. Його ще називають касовим дефіцитом, тобто нестачею коштів бюджету в результаті незбігу термінів надходження і здійснення видатків. Перший породжується соціально-економічними факторами; другий – або тимчасовими касовими розривами, або зумовлюється непередбачуваними обставинами.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит – це офіційно визнаний дефіцит у законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Прихований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

Бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни.

Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та ін.).

Причини виникнення бюджетного дефіциту:

  1. спад і скорочення обсягів виробництва;

  2. зниження ефективності функціонування окремих секторів економіки;

  3. інфляційні процеси;

  4. надмірні витрати на забезпечення державного управління;

  5. мілітаризація економіки в мирний час;

  6. надзвичайні обставини (війни, епідемії, масштабні стихійні лиха);

  7. надмірне зростання соціальних видатків порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту;

  8. несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення;

  9. наявність тіньового сектора економіки;

  10. надмірні державні витрати за окремими статтями видатків;

  11. низька податкова дисципліна.

Рівень бюджетного дефіциту належить до найважливіших індикаторів фінансової безпеки будь-якої держави. Існують різні оцінювання його граничного розміру. Наприклад, Маастрихтський договір серед інших умов потенційним учасникам валютного союзу ставить і таку, як межа дефіциту держбюджету (3% від ВВП). Згідно з даними міжнародної статистики „нормальна” величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинених країнах коливається у межах 3-4% від розміру ВВП, за середньосвітової його величини 4,5%. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі 4-5% ВВП.

Із приводу впливу бюджетного дефіциту на розвиток економіки існують суперечливі погляди. Прихильники концепції дефіцитного фінансування бюджетних видатків виходять із того, що бюджетний дефіцит не є деструктивним фактором. Для національної економіки він не становить загрози, так як усі видатки, в тому числі й ті, що перевищують доходи, здійснюються на території даної держави і сприяють зростанню добробуту країни. Якщо дефіцит буде зосереджений у бюджеті розвитку, то в цьому разі зростання дефіцитного фінансування спроможне привести до інвестиційного та інноваційного зростання. Крім того, дефіцит бюджету, відповідно до теорії дефіцитного фінансування, означає збільшення доходів суб’єктів господарювання і населення (отримувачів бюджетних коштів), що стимулює зростання купівельної спроможності, продуктивності праці і розширення національного виробництва. Це, в свою чергу, приводить до зростання податкових надходжень.

Економісти неокласичного напрямку дотримуються протилежної позиції. На їхню думку, хронічні дефіцити неминуче вимагатимуть більш високих податків у майбутньому, що рівнозначно перекладанню поточного економічного тягаря на майбутні покоління.

Для фінансування дефіциту можуть залучатись емісія грошей і позики. Це приводить до розладу грошово-кредитної системи, девальвації національної валюти, зростання внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

В умовах ринкової економіки, як стверджують сучасні західні фінансові теорії, дефіцит може бути корисним у випадку, коли в разі спаду виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці - більше продавати. Унаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду, тобто протягом економічного циклу. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету.

Деякі наслідки бюджетних дефіцитів:

1 У результаті виходу держави на ринок капіталів із державними цінними паперами (щоб зменшити бюджетний дефіцит) відбувається зростання процентних ставок, що ускладнює отримання кредитів підприємствами різних галузей. У середині 90-х років ХХ ст. уряд США своїми державними цінними паперами відволікав із ринку позичкових капіталів близько 80% коштів. Це породжувало напруженість із задоволенням потреб підприємств у фінансових ресурсах. Подібне відбувалося в Росії і в Україні 1995-1998 рр. Ситуація в цих країнах особливо загострилася в 1998 р. у зв’язку зі втечею нерезидентів із ринку ОВДП в результаті світової фінансової кризи.

2 Ускладнюється механізм міжнародного переливу капіталів та створюється можливість подвійного дефіциту (бюджету та платіжного балансу). Активно використали міжнародний ринок капіталів у 80-х роках ХХ ст. США, що дозволило їм залучити значні фінансові ресурси із-за кордону (шляхом високих процентних ставок по кредитах). Фактично до зменшення дефіциту бюджету США приводить і збереження населенням України американських доларів у готівці в „шкарпетках”. США, як вважають спеціалісти, спеціально проводять подібну політику, щоб готівка осідала в таких країнах, як Росія, Україна, а в себе розширюють використання платіжних карток.

3 Порушуються психологічні фактори стабілізації фінансової системи: збільшується кількість короткострокових фінансових операцій на шкоду довго- та середньостроковим (оператори ринку бояться інфляції).

У Росії, як і в Україні, в 1997-1998 рр. були популярними ОВДП зі строком 3-6, рідко 9 місяців, а на рік їх майже ніхто не брав.

4 Зростання інфляції в країні у результаті збільшення випуску в обіг додаткових грошей, щоб зменшити бюджетний дефіцит ( Чілі-1972 р.; Югославія-1993 р.; Туреччина-1997-1998 рр.). Подібним шляхом йшла Україна в 1992-1994 рр., що призвело до суперінфляції в 1993 р.

5 Посилення податкового тиску на платників податків, внаслідок чого збільшується дохідна частина бюджету. Наслідок-приховування доходів від оподаткування, яке посилюється в період економічних і фінансових криз.

6 Зменшення державних видатків для зменшення дефіциту державного бюджету. Подібне здійснювалося в багатьох країнах СНД, у т.ч. в Росії (секвестр).

7 Разом із тим, дефіцит бюджету в помірному розмірі (не більше 1-2% ВВП країни) може на певний період стимулювати зростання сукупного попиту і пропозиції.

У світовій практиці для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела – це:

  • фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Внутрішні позики здійснюються через продаж державних цінних паперів ( облігацій, векселів ) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Залучення для покриття дефіциту державного бюджету зовнішніх позик у таких міжнародних організаціях, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються країнами з перехідною до ринку економікою, в тому числі Україною;

  • трансферти – фінансування у вигляді безоплатної і безповоротної фінансової допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і накопиченням заборгованості – прострочення платежів за борги або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху , який би мав місце у випадку, якби гроші друкувалися на замовлення уряду.

Дефіцит бюджету можуть покривати також додатковою емісією грошей. Унаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

У результаті монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, за певних умов уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інституцій. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними й фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними господарствами. Фірми, особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки використання для покриття бюджетного дефіциту зовнішніх позик.

Фінансування дефіциту бюджету розраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування = Запозичення – Погашення + Зміна

дефіциту боргу залишків.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки – Доходи = Фінансування

дефіциту.

Держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. До заходів, які сприяли б, з одного боку, збільшенню доходів бюджету, а з другого – скороченню державних видатків, можна віднести:

  • спрямування бюджетних коштів на розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави, забезпечують впровадження передових наукових технологій у виробництво;

  • створення сприятливих економічних умов для суб’єктів господарювання шляхом удосконалення податкової політики та інших складових бюджетного механізму;

  • скорочення державного сектора економіки і, відповідно, бюджетного

фінансування;

  • залучення іноземного капіталу;

  • зниження видатків на оборону й управління тощо.

Серед загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом існує і такий метод як механізм секвестру видатків бюджету. Він вводиться у випадку, якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень доходних джерел бюджету. Секвестр бюджету полягає в пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5,10,15 і т.д. відсотків) щомісячно за всіма статтями бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті, склад яких в Україні визначає Верховна Рада.

Під час розробки стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно керуватися наступним:

  • бюджетний дефіцит – зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом чисто математичних операцій, так як у цьому випадку замість „лікування” економіки її хвороба перетворюється у приховані форми, боротися з якими набагато важче;

  • баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів над видатками не завжди є невід’ємною рисою здорової, такої що динамічно розвивається, економіки. Світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для кожної країни, цілком допустимим є бюджетний дефіцит;

  • для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різноманітні форми державного кредиту. Робота друкарського верстата, що призводить до емісії, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому є неприпустимою. Дефіцит може покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів;

  • для подолання бюджетного дефіциту необхідне „лікування” самої економіки, так як без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні міри не застосовувалися при цьому.

Розробка і послідовна реалізація заходів, спрямованих на збільшення доходів бюджету і скорочення його видатків, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими мірами, сприяють поверненню країни на шлях соціально-економічного розвитку.