Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курс лекцій з етики.doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.45 Mб
Скачать

3. Основні типи, принципи та суперечності спілкування

Оскільки спілкування являє собою форму міжособистісних стосунків, то можна навести таку умовну його класифікацію (типологію), причому кожний із типів є одночасно етапом становлення і поглиблення стосунків:

етикетний тип спілкування (формальний, неглибо­кий рівень в основному ролевої взаємодії, наприклад: покупці, пасажири, глядачі, болільники тощо);

діловий тип (спілкування відбувається з приводу вико­нання тих чи інших соціальних функцій, які сформували гру­пу, наприклад: співробітники, члени навчального, студент­ського, армійського колективу тощо).

Діловий рівень (тип) легко переходить у такі:

товариський, який характеризується становленням ціннісного визнання один одного, наприклад: серед колег, од­нокласників, товаришів по роботі, навчанню, команді;

приязний тип — включає дружні стосунки (значна частина дозвілля, вільного часу проводиться разом; характе­ризується спільністю інтересів, ціннісних орієнтацій, цілей тощо);

інтимний тип (формується нова єдність, цілісність; включає кохання, родинні стосунки, стійку тривалу дружбу, перш за все, в сім'ї).

Окремим типом можна виділити і спілкування із самим собою (внутрішні діалоги, мрії, спогади тощо).

Ці умовно виділені типи спілкування включають у свою чергу, різні види й типи спілкування залежно від: глибини стосунків, особливостей їх суб'єктів, тривалості, охоплення, дистанції між суб'єктами, спрямованості на загальнолюдські цінності.

Так, наприклад, у діловому типі спілкування можна виді­лити такі види: офіційне і неофіційне спілкування, службове і позаслужбове.

Інтимний тип, наприклад, включає таки види, як дружнє і сімейне спілкування; останнє, у свою чергу, виступає у таких формах, як батьківське, подружнє, любовне (сексуальне, релі­гійне) .

На види і форми спілкування впливає також вік (між суб'єктами одного віку або різновікове спілкування), стать (одностатеве, різностатеве), національність (між суб'єктами однієї національності або міжнаціональне спілкування), релі­гійна, партійна або інша приналежність (релігійне спілкуван­ня, внутрішньопартійне, міжпартійне), спілкування у сфері дозвілля (художня самодіяльність, фізкультура тощо).

Спілкування не може бути позаморальним. Незалежно від типу воно може бути моральним або аморальним залежно від суб'єктивних установок, інтересів, цінностей і ціннісних орієнтацій суб'єктів спілкування. У зв'язку з цим постає пи­тання про протиріччя спілкування.

Розвиток моральних відносин між суб'єктами не може бу­ти позбавлений якихось протиріч. Навпаки, воно здійснюєть­ся через динаміку зіткнення різних протилежних тенденцій і наступне вирішення протиріч між ними.

Вихідними, неподільними одиницями будь-якого акту спілкування є два індивіди, кожний з яких відрізняється сво­їми індивідуальними якостями світосприйняття, живе у сво­єму індивідуальному просторі й часі, бачить, чує, відчуває, ро­зуміє, говорить, перебуває у своєму колі явищ і предметів (житло, кухня, меблі, одяг тощо дають уявлення про люди­ну) . Подібна нетотожність людських індивідуальностей, їх ду­ховних світів — це величезне благо для суспільства, що від­криває нескінченні можливості духовного взаємозбагачення людей. У спілкуванні з тими, хто не схожий на нього, людина набуває нових соціальних якостей, розвиває та удосконалює вже набуті.

Разом з тим, несхожість людей один на одного має і дру­гий бік. Що відчутніші відмінності в характерах, поглядах, ви­хованні, навчанні, рівнях культури у взаємодіючих суб'єктів, то більше можливостей для виникнення гострих суперечнос­тей між ними.

Звідси випливає, що протиріччя спілкування можна розді­лити на два типи:

— протиріччя конструктивного характеру, які ведуть до розвитку, поглиблення, удосконалення стосунків;

— протиріччя деструктивного характеру, які ведуть до руйнування стосунків.

Щоб виявленні протиріччя не стали згубними для міжособового спілкування, не надали йому деструктивного характе­ру, не зруйнували можливості взаєморозуміння і міжсуб'єктної кооперації, від індивідів вимагаються активні зусилля певного роду. Здатністю (готовністю, бажанням, умінням) до подібних зусиль і визначається характер соціально-моральної активності особи, рівень її моральної культури.

Які ж конкретні зусилля вимагаються від індивіда перед лицем реальних комунікативних протиріч (тобто протиріч спілкування) ?

Головне завдання суб'єктів комунікації полягає в тому, щоб не просто зафіксувати виявлене протиріччя в його почут­тєво-дотиковому вигляді, а шляхом раціонально-рефлективної діяльності моральної свідомості чітко сформулювати його як проблему, що вимагає вирішення. Прийнявши вигляд пробле­ми, протиріччя хвилює моральну свідомість, примушує суб'єк­та мобілізувати всі свої сили і здібності на її вирішення. Для цього необхідно знайти витоки, причини даного протиріччя, дослідити діалектику стосунків протилежностей.

Потім виявляються шляхи подальшого розвитку даного протиріччя і можливості його вирішення. Ось такі основні етапи аналітичної діяльності з вирішення комунікативних протиріч. Обов'язково треба запам'ятати, що там, де проти­річчя намагаються залишити в «замороженому», «законсервованому» вигляді, де намагаються робити вигляд, ідо їх не іс­нує, їх деструктивний потенціал від цього не зменшується, а навпаки, збільшується.

Своєчасне вирішення кожного конкретного комунікатив­ного протиріччя дозволяє підняти міжособове спілкування на якісно інший рівень.

Вирішуючись і знищуючись, комунікативні протиріччя не зникають повністю. їм на зміну приходять нові протиріччя, які вимагають, у свою чергу, також конкретних зусиль з боку суб'єктів для їх вирішення.

Слід виділити основні моральні принципи спілкування: рівність, любов, співчуття, доброзичливість, альтруїзм, повага, толерантність, уміння вислухати, делікатність, тактовність, довіра.

Аморальне ж спілкування будується на таких принципах, як егоїзм, користь, особиста вигода, помста, неповага тощо.

Процес спілкування забезпечується такими засобами, як: мова (слово), погляд, міміка, поза, манера, послання (лист, записка, фотографія), мода.

Отже, міжособове спілкування — це жива форма соці­альної дійсності, яка розвивається шляхом діалектичних про­тиріч, що складають її. Знайти шляхи вирішення протиріч спілкування своєчасно, найбільш оптимальним і найменш бо­лючим способом — завдання суб'єктів моральної культури, які протистоять один одному.