Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курс лекцій з етики.doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.45 Mб
Скачать

2. Моральний вибір особистості

Проблема морального вибору — одна з найбільш актуальних в етиці й у повсякденній свідомості. Кожній людині в житті доводиться робити один або кілька доленосних виборів, що пам'ятаються йому все життя. Точніше кажучи, морального вибору як такого не існує, але є вибір, що має моральне значення. Кількісно такі акти вибору переважають, що і створює враження про будь-який вибір як моральний. Яку книгу читати, який фільм дивитися, якою вулицею йти до місця навчання або роботи, який інструмент вибрати для ремонту замка і т.п. — усе це ситуації вибору, але вибір у них не має морального значення, оскільки не торкається інтересів інших людей. Моральність вибору суперечлива: з одного боку, вона виражає індивідуальність людини і, здавалося б, має відношення лише до неї самої, з іншого боку, моральність вибору виявляється лише у відношенні до іншої (інших) людини. Це визначає складність цього явища.

Вибір виробляється істотою свідомою і вільною, хоча і тварини здатні вибирати лінію поведінки і мають визначену свободу у виборі варіантів. Вибір спрямований на те, що залежить від людини; його предметом не можуть бути закони природи, склад земної кори або державний устрій у чужій країні. Вибір відбувається в межах чого-небудь відомого людині, а щодо невідомого вибір безглуздий. Нарешті, вибір відбувається завжди в умовах деякої невизначеності майбутньої ситуації і наступної звідси варіативності поведінки, без чого він утрачає смисл.

Моральний вибір — це перевага однієї альтернативи поведінки іншим альтернативам щодо обставин життєдіяльності індивіда.

Акт морального вибору залежить від ряду обставин, факторів, що спростовують індетерміністський підхід у розумінні свободи волі.

1. Наявність інформації, її вірогідність. Будь-який акт вибору вимагає більшої або меншої кількості інформації. Без цього вибір неможливий. До інформації висуваються дві вимоги: істинність відомостей і їхня достатня кількість. Знання поряд з цінностями — найважливіші фактори вибору. Кристальна інформаційна прозорість і повнота — недосяжний ідеал, тому обидва параметри інформації відіграють вирішальну роль в акті вибору. Інформації самої по собі завжди об'єктивно недостатньо для здійснення вибору, до того ж деякі особи з тих або інших розумінь скорочують доступ до неї простих смертних. Відомо, як багато «секретів» було в роки радянської влади. Не завжди було можливо зрозуміти, чому існують грифи «для спеціального користування», «секретно» і ін. Недостача інформації для населення з успіхом заповнювалася дезінформацією. Юнаку, що обмірковує життя, було нелегко зробити свій перший істотний вибір у житті. Стан справ мало змінилося в даний час. Пропаганда, як і колись, прагне обробити розуми громадян, але кредит довіри до неї давно вичерпаний. Однак, досі ефективним є приховування інформації і її ретельне просіювання і дозування. Незважаючи на наявність закону про інформації, що, нібито, відкриває кожному бажаючому доступ до інформації, громадяни України не мають можливості дивитися і слухати по телебаченню виступи своїх обранців на пленарних засіданнях парламенту. Довідатися що-небудь про роботу парламенту можна тільки з вуст журналістів, що не стільки подають відомості, скільки насаджують свої оцінки населенню. Недостача достовірної інформації збільшується або невмінням користуватися нею, або невірним розрахунком, що пояснюється іншими факторами.

2. Потреби і бажання. Потреба — вихідний момент людської діяльності. Вони виражають біологічну або духовну природу людини і поділяються на матеріальні і духовні. Потреба є умова існування людини, закладена в ній самій. Матеріальних потреб небагато, засобів же їхнього задоволення набагато більше. Наприклад, потреба в розслабленні (релаксації) може бути задоволена перервами у фізичній активності, прийомом спиртного або наркотиків і ін. Вибір невизначений доти, поки не почнуть діяти інші фактори. Бажання — зовнішнє вираження якої-небудь потреби, однак воно породжується не тільки потребою, а також індивідуальністю людини й обставинами його життєдіяльності. Ця особливість визначає незліченну кількість можливих бажань, що навіть породило закон піднесення потреб, під якими маються на увазі бажання. На відміну від потреб, бажання завжди усвідомлюються, і так само, як і потреби, істотно впливають на акт вибору. Скажемо, потребу в пізнанні можна задовольнити навчанням у вищому навчальному закладі, шляхом самоосвіти або подорожуючи по світі. Людина інтуїтивно прагне йти по шляху найменшого опору, тому подорож по світу покажеться йому кращою дисципліни у вузі і самостійного штурму твердинь науки. Відмінність бажання від потреби, зокрема, полягає в тому, що потреби характеризують об'єктивну необхідність вибору (він просто не може не відбутися), а бажання — суб'єктивну необхідність вибору, що відбудеться або не відбудеться.

3. Ціннісна орієнтація. Цінності виникають і вгасають як позитивні значення чого-небудь для людини. Вони стабільніші бажань і припускають оцінку впливу чого-небудь на людину як позитивного впливу. Цінності поділяються за суб'єктом на індивідуальні, групові, суспільні і загальнолюдські і усі вони є або істинними, або помилковими. Істинність і хибність цінностей розглядається як відповідність впливу якого-небудь явища, речі, процесу на суб'єкт смислу його існування. Зв'язок істинності цінності із сенсом існування суб'єкта не гарантує збіг цінностей різних суб'єктів, ціннісні конфлікти неминучі. Для творця свобода творчості, безсумнівно, цінність, оскільки він творець. Але та ж свобода творчості для ремісника цінністю навряд чи стане, оскільки він ремісник. Ремісникові важливіше збут його продукції, що і буде його цінністю.

Ціннісні уявлення — відносно стабільні духовні утворення. Вони впливають на вибір особистості, групи, суспільства або людства. «Худий мир краще доброї сварки» — ця сентенція застосовна як у міжособистісних, так і в міждержавних відносинах. Суспільна думка часом давить на людину всупереч його інтересам, впливає на вибір його шляху в житті. Суспільний осуд, страх покарання або осміяння, виключення зі свого середовища роблять іноді більш сильний вплив, ніж уявляється. Моральність небайдужа до моралі. Особливо процвітає в цьому плані ідеологія держави. Через засоби масової інформації, освіту, культуру ідеологія «ненав'язливо» підказує з кого робити життя.

4. Емоційний стан. Емоційний фактор в акті вибору характерний не тільки для індивіда, а й для малої або великої соціальної групи, держав і груп держав. Емоційні стани включаються в поняття патріотизму, оптимізму, песимізму й істотно впливають на вибір дії. З оптимізмом і вірою у світле майбутнє багато народів віддають перевагу державній незалежності колоніальному станові, зі святою вірою у свою правоту віруючі борються з «невірними», деякі особи віддані рідному кланові до останньої краплі крові і т.д. Однак найбільшу роль емоційний фактор грає у виборі особистості. Оптимізм допомагає перебороти почуття побоювання і сторожкості, додає впевненість у своїх силах. Холоднокровність і розважливість допомагають вірно оцінити значимість альтернатив вибору. Песимізм, навпроти, сковує активність особистості, утримує її навіть від мінімального ризику. Оптимізм і песимізм в основному визначаються наявною інформацією і цінностями даного суб'єкта. В емоційному факторі має значення основний психологічний тип особистості: холерик, меланхолік, сангвінік, флегматик. У залежності від типу виявляється той або інший темперамент. Темперамент ніяк не піддається цілеспрямованим змінам, зате сам часом впливає на акт вибору. Визначений тиск на індивіда робить пропаганда і суспільна думка. Особливий випадок в емоційному факторі складають стреси, емоційні перевантаження, утома, страх. Людина в стані стресу не здатна критично оцінювати інформацію й альтернативи вибору. Фактично вибір або не робиться, або його робить хтось за даного індивіда. Людина, у стані афекту, що скоїла злочин, не підлягає суду.

5. Воля суб'єкта вибору. Воля — один із проявів біологічної природи людини. Незважаючи на те, що воля піддається деяким змінам, може підсилюватися або послаблятися, вона дається людині від народження і нерідко відіграє вирішальну роль в акті вибору. Інформації може бути досить і або недостатньо, потреби відомі, бажання зрозумілі, цінності стабільні, емоційний стан тривожний або незворушний, а воля - перший крок до дії або бездіяльності у відношенні тієї або іншої альтернативи вибору. Сильна воля — подарунок долі, ця важлива стартова умова життя людини. Слабка воля — нещастя, але завдяки знанням і умінням вона може бути посилена. Отут без іронії можна згадати досвід кініків і стоїків щодо посилення волі. Задатки волі розвиваються в здатність волі. Під здатністю звично розуміється здатність розуму, здібності ж вольова й емоційна звичайно недооцінюються. Тим часом, воля індивіда, соціальної групи, держави буває важливіше інших факторів. Атрофія волі в політиків, що люблять бовтати перед телекамерою про любов до народу, іноді прирікає населення на хронічну деградацію. Атрофія волі властива також деяким соціальним групам, суспільним рухам і особам, що їх представляють. Особливо це характерно стосовно інтелігенції. В.І.Ленін глибоко розумів сутність інтелігенції і не даремно називав її одним негарним словом. Утім, даний факт був усвідомлений задовго до нього. Російський поет Н.А.Некрасов XIX століття так писав про типових інтелігентів того часу:

Вы ещё не в могиле, вы живы,

Но для дела вы мертвы давно,

Суждены вам благие порывы,

Но свершить ничего не дано.

І в XX столітті інтелігенція зберегла свою споконвічну слабкість. В роки «перебудови» в усіх на слуху були імена письменників, народних і звичайних артистів, журналістів. «Солов'ї перебудови» кликали населення до змін, але коли «зміни» здійснилися, «солов'ї» замовкли. Видимо, залишилися задоволені «змінами». Утратили сором і совість колись улюблені народом артисти, що називають свавілля демократією, покотили в далеке зарубіжжя журналісти, «перебудова» закінчилася. Інтелігенція завжди демонструвала свою політичну неспроможність. Ніколи вона не утворювала своєї політичної партії, визнаної населенням, не утворювала своєї фракції в парламенті. Якнайбільше, на що вона здатна, — це поговорити.

Будь-який акт вибору спрямований на досягнення якої-небудь мети. Спрямованість до тієї або іншої мети визначається усіма факторами, серед яких головне місце належить цінностям. Цінності показують, що шкідливо або корисно суб'єктові, до чого варто прагнути, а від чого утриматися. Ціннісна орієнтація показує достоїнство мети дії і діяльності в цілому. Звідси випливає, що акт вибору завжди має ціннісний аспект. Поряд з ним існує й інший аспект - знання. Саме знання характеризує реальність цілей, а також вибір адекватних засобів їхнього досягнення. Таким чином, у морального вибору два аспекти: аксіологічний і праксеологічний. (Аксіологія — філософське вчення про цінності; праксеологія — філософське вчення про діяльність). Їхнє оптимальне співвідношення саме по собі є етичною проблемою, що приймала різні суспільні позначення, персоніфікуючись в «ліриках» і «фізиках», «дон кіхотах» і «санчо пансах», «романтиках» і «прагматиках» і т.д.

У конкретних ситуаціях вибору переважає або ціннісний, або діяльнісний аспект. Ці ситуації характеризуються також значимістю і масштабом. Значимість виражає передбачувані наслідки вибору: їхню кількість, інтенсивність, широту і тривалість. Інтуїтивно люди відчувають значимість вибору, бачать розходження у виборі партнера для гри в доміно і тих, з ким пішли б у розвідку. Масштаб означає кількість людей, що роблять вибір, і щодо яких відбувається вибір. В обох випадках крайніми значеннями масштабу вибору є індивід і людство.

Найбільш розповсюджені види виборів:

1. Вибір системи моральності і моральної позиції. З дитинства людина засвоює систему норм моральності й виробляє особисте відношення до них. Люди, виховані в дусі честі і шляхетності, вчиняють чесно і шляхетно навіть стосовно не самих вихованих членів суспільства. Так, наприклад, один дуже відомий поет дворянського стану спокусив дружину губернатора, що родила від поета дочка. Губернатор мав величезні повноваження і міг би згноїти дуже відомого поета, утопити його в міській каналізації, однак перешкодило шляхетне виховання. Дворянин викликав на дуель дворянина, злодій не краде в злодія, а в інших красти можна. Переходячи з одного суспільства в інше, з однієї соціальної групи в іншу, індивід змушується до згоди з існуючими в них моральними нормами, тому що в чужий будинок зі своїм статутом не ходять. Якщо ж індивід не приймає нового середовища, у нього залишається два варіанти долі: залишити це середовище або загинути. Потрапивши в зграю злодіїв, новачок приймає її вдачі. Новоявлений працівник торгівлі, що потрапив у середовище несумлінних колег, зобов'язаний зробити вибір: погодитися з практикою обрахування, обваження, обмірювання або іншого обману покупців або звільнитися. Чиновник зобов'язаний засвоїти етику чиношанування і тримати за спиною портрет гаряче улюбленого шефа, або пошукати іншу роботу. З вовками жити — по-вовчи вити. І кожен сам вирішує, вити йому або залишити зграю. Інші варіанти поведінки нереальні.

2. Вибір учинку. Життєві ситуації, у котрі попадає індивід, настільки різноманітні, що навіть у системі однієї моральності не завжди просто зробити вибір. Позначається більший або менший вплив кожного з факторів вибору. Недостача інформації, неясність наслідків, як правило, приводять до помилок. У тих випадках, коли відзначені складності відсутні, на вибір впливають цінності, що володіють різною значимістю для суб'єкта вибору. Приміром, на кому женитися: на «безрідній», але коханій дівчині, або на «дівчині з вищого суспільства». Життя з першою — любов і убогість, життя з другою — блискуча кар'єра і бажання подовше побути на роботі. Утім, сучасні Ромео, навряд чи, мучаться таким вибором. Вибір учинку завжди був проблемою для духовно розвинених людей. Шекспір виразив його в наступних рядках:

Бути або не бути, от у чому питання.

Чи гідно терпіти без ремства ганьбу долі,

Чи треба чинити опір,

Повстати, озброїтися, перемогти

Або загинути? Умерти. Забутися.

Мучення шекспірівського Гамлета — не тільки літературне явище. Життя підносить чимало прикладів, що не уступають по значимості і драматизмові виборові Гамлета. Один полонений генерал віддає перевагу смерті зраді Батьківщині, інший полонений генерал не тільки продає Батьківщину, а і виступає проти неї зі зброєю в руках; пожежники Чорнобиля ціною своїх життів зберегли життя тисячам інших людей; військовий льотчик веде аварійний літак від житлової зони міста і т.д. Усе це вибори вчинку. У залежності від їхньої значимості і цінності вони одержують ту або іншу оцінку членів спільності або суспільства. Адже саме вчинок з великої або малої букви характеризує людину, групу або суспільство краще всяких слів.

3. Вибір мети і засобів її досягнення. Ціль — ідеальний образ майбутньої бажаної ситуації. Вона завжди конкретна і звернена у відносно недалеке майбутнє. Ціль не слід змішувати з ідеалом — абстрактним розумовим утворенням, зверненим у невиразно далеке майбутнє. Ціль у раціональній формі виражає потреби і бажання. Задоволення потреб і бажань природно для індивіда, задоволення інтересів природно для соціальних груп і суспільств. Однак у силу зв'язків з іншими людьми, групами і суспільствами постановка цілей має моральне значення.

Етика припускає моральність змісту цілей. Засобами звичайно називають усі те, що сприяє, на думку суб'єкта вибору, досягненню мети. Чи будь-які засоби сприяють досягненню мети? Шляхетній меті, на думку одних, повинні відповідати шляхетні засоби. На думку інших, усякі засоби гарні, якщо вони ведуть до реалізації мети. Неважко бачити, що думка перших виражає ціннісний (аксіологічний) аспект вибору, думка других — прагматичний (праксеологічний) аспект вибору.

Засоби — діалектична протилежність мети. Ціль безглузда без засобів, а засоби, не зв'язані з метою, — абсурд. Світові відоме гасло єзуїтів «Ціль виправдує засоби», відомі і справи, що відповідають йому. Марксизм прославився в теорії і на практиці нерозбірливістю цілей і засобів. Хоча К.Маркс говорив, що шляхетній меті повинні відповідати шляхетні засоби, Ф.Енгельс думав інакше: «Відволікаючись від моралі, для мене як революціонера придатний всякий засіб, що веде до мети, як найбільш насильницький, так і те, що здається найбільш мирним». Якими істотними б не були класові розходження і протиріччя, є все-таки щось загальне між усіма людьми. І це загальне забороняє необґрунтоване насильство над особистістю.

У парі «ціль - засоби» ведучу роль грає мета. Вибір шляхетної або низинної мети характеризує суб'єкта вибору в етичному плані. Ціль лише визначає засоби, але не виправдує їх. З цього приводу Ф.М.Достоєвський писав: «Людині втомленій і змученій навряд чи стане весело і приємно від тієї думки, що праправнук може жити у своє задоволення. У важкі хвилини життя утішатися висотою мети — це воля ваша, усе рівно, що пити непідсолоджений чай, поглядаючи на шматок цукру, підвішений до стелі».

4. Вибір за себе і за інший. Суб'єкт морального вибору завжди один (навіть коли вибір відбувається шляхом голосування) об'єкти ж різноманітні. Об'єктом вибору може бути сам суб'єкт, коли вибір відбувається заради нього одного, наприклад, з ким дружити, а з ким тільки здороватися. Складніше, коли суб'єкт робить вибір за іншу людину (інших людей). Батько робить вибір за неповнолітнього сина: у яку школу тому ходити. Міська влада робить вибір за жителів міста: як використовувати бюджетні засоби, чи допомогти бідують родинам або звести монументальну будівлю в пам'ять про правління тощо. Уряд об’являє війну сусідній державі, роблячи вибір за мільйони співгромадян і не запитуючи на те їхньої згоди. У залежності від масштабу вибору, його (вибір) супроводжує обґрунтування у вигляді раціональних аргументів, або в масовій демагогії.