Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курс лекцій з етики.doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.45 Mб
Скачать

Лекція 6

ПРОБЛЕМИ МОРАЛІ

1. Моральний обов’язок особистості

2. Моральний вибір особистості

3. Сором і совість як явища моралі

4. Правда й неправда як явища моралі

5. Альтруїзм і егоїзм як явища моралі

6. Тема долі у світогляді особистості

7. Проблема сенсу життя людини

1. Моральний обов’язок особистості

Тисячі років людям був відомий лише матеріальний обов’язок. Хтось, боржник позичив гроші або речі і за усною домовленістю зобов'язаний був повернути борг в обговорений термін. Таке розуміння обов’язку збереглося і донині. Воно навіть ввійшло в цивільне право і чітко відрегульовано рядом норм. З прогресом культури виникло інше розуміння обов’язку — як добровільного морального зобов'язання індивіда перед іншими людьми. Першим філософом, що теоретично осмислив поняття обов’язку, був Демокрит. Пізніше великий внесок у розробку морального обов’язку внесли стоїки. На відміну від Демокрита вони приділяли увагу не тільки індивідуальному, а й громадському обов'язкові. Стоїки розуміли обов’язок як приведення життя людини у відповідність з космосом. Природа і людина співвідносяться як ціле і частина. Закони цілого відносяться і до частини, тому людина зобов'язана жити в гармонії з природою. У цьому полягає його обов’язок. Надзвичайна популярність поняття обов’язку припадає на новий час, коли складається етичне навчання І.Канта. Етику Канта заслужено називають етикою обов’язку.

Обов’язок також популярний у вченнях, що освячують тоталітарні й авторитарні режими, включаючи в число перших теократичні режими. Однак тут мова йде не про обов’язок в етичному змісті, а про примус. Владоможці бажали б, щоб низи не просто корилися примусові, але і полюбили б його. Вітчизна, батьківщина — усе, особистість — ніщо, а тому будь завжди готовим пожертвувати своїм життям заради суспільства. Це судження правильне в абстрактному вигляді, правильне й у конкретних випадках, тільки в справедливому, демократичному суспільстві. Воно реалізовано також в спільнотах, у яких ще досить сильні родові зв'язки. Обов’язок походить від колективізму, він є атрибутом колективізму. При справжньому колективізмі примус зникає, а індивід сам приймає рішення про виконання обов’язку. Араб-самогубець сміливо йде на смерть проти ізраїльтян, оскільки він вважає, що виконує обов'язок перед своїм суспільством і робить богоугодну справу, за яку йому зарезервовано путівку в рай. Лише на початку XXI століття Захід став усвідомлювати одне з великих переваг Сходу — більш високий ступінь згуртованості східних суспільств. Складніше обстоїть справа в західних суспільствах, у яких панує індивідуалізм. Обов’язок несумісний з індивідуалізмом, оскільки індивідуаліст є егоїст, а не альтруїст, тому його виконання припускає ідентифікацію (моральний зв'язок) індивіда з даним суспільством. Наявність морального зв'язку індивіда із суспільством перевіряється в екстремальних ситуаціях (війна з агресором, стихійні лиха, епідемії небезпечних хвороб і т.п.)

Аналіз поняття обов’язку в «чистому» вигляді (тобто, очищеному від окремих випадків) дозволяє виділити деякі його риси.

1. Обов’язок є здійснення добра, це одна з чеснот людини. Немає обов’язку щодо здійснення зла. Помсту можна назвати злом, але це добро у свідомості месника. Будучи здійсненням добра, обов’язок у попередній період часу також був породжений добром. Добро в сполученні з волею — джерело обов’язку в теорії І.Канта. У такий спосіб добро періодично відроджує себе в часі через явище обов’язку. Обов’язок є творення добра.

2. Антагоністом обов’язку є схильність людини до чого-небудь, бажання чого-небудь. Порив бажання буває дуже сильним, людині доводиться відповідно напружувати свою волю, щоб протистояти схильності. І.Кант вважав, що основною ознакою морального обов’язку є відсутність усяких домішок особистих схильностей. Задоволення потреб і бажань він оцінював як щось низинне, що виражає почуттєву природу людини. За цю думку він удостоївся справедливої критики ряду філософів. І.Кант виділяє три можливих випадки взаємовідносин схильностей і обов’язку:

а) дії суперечать обов’язку, але відповідають бажанням людини;

б) дії узгоджуються з обов’язком, але виходять зі злих, егоїстичних спонукань;

в) дії узгоджуються з обов’язком, але індивід має до них ще й безпосередню схильність.

Усі три випадки, на думку І.Канта, не заслуговують високої моральної оцінки. Кант говорить, що обов’язок кожної людини — зберегти своє життя, але кожний має до цього ще і схильність. Який вже тут обов’язок, якщо збереження життя вигідно мені... На прикладі любові Кант показує сутність обов’язку: «...любов з обов’язку, до якої не спонукує ніяка схильність і навіть протистоїть природна відраза — така любов може бути запропонована максимою». З цим судженням важко погодитися. Якби Есмеральда вийшла заміж за Квазимодо, вона продемонструвала б виконання обов’язку стосовно даної людини, хоча це був би тільки обов’язок, а не любов. Обов’язок не випливає з любові, а нелюбов не пояснюється обов’язком. Любов якраз нерідко входить у суперечність з обов’язком.

3. Антагоністом обов’язку є користь і розрахунок на відповідний рух. Добродійність має сенс лише в безкорисливості і не припускає відповідний хід. Давши грошей жебраку, ми не розраховує на те, що коли-небудь він також дасть нам грошей або зробить яку-небудь послугу. Лицемірством є добродійність, за якою надаються податкові пільги. Обов’язок у розумінні І.Канта — «це результат поваги до чогось зовсім іншого, ніж життя, — у порівнянні з чим навіть життя з усіма її задоволеннями не має ніякої ціни».

4. Обов’язок даного індивіда має сенс не тільки стосовно тих людям, з ким індивід пов'язаний безпосередньо. Це можуть бути родинні або дружні зв'язки, це може бути контакт із тими, хто не є родичем чи кимось іншим, а просто співробітником, або тим, з ким зустрівся випадково і нетривалий час працював поруч з ним. Обов’язок виникає і стосовно тих, кого зовсім не знав усього лише кілька секунд тому, а зараз він просить про допомогу в палаючому будинку або бореться з крижаною водою. Одним словом, Обов’язок припускає безпосередній контакт стосовно об'єкта обов’язку. Але не може бути обов’язку перед тим, з ким не було контакту.

5. Особливий вид обов’язку — обов’язок перед суспільством, що іноді називають обов’язком перед Батьківщиною. Даний індивід не знайомий з більшістю членів суспільства, але він знає, з чого починається Батьківщина, і що вона є. У відношенні до Батьківщини любов не суперечить обов’язку, як це буває в міжособистісних стосунках. Несуперечність пояснюється нерозрахунковістю. Як писав російський філософ Олексій Лосєв, «любов до Батьківщини відкриває очі людині на те, що не видно їй звичайно, що не видно нікому чужому і що викликає глузування в байдужих і ситих....Шляхетний громадянин любить свою Батьківщину ... не за те, що вона скрізь і завжди, у всім і неодмінно велика, висока, багата і прекрасна й ін. Ні. Ми знаємо весь тернистий шлях нашої країни; ми знаємо і томливі роки боротьби, недоліки, страждання. Але все це своє, невід'ємне, рідне. Ми з цим живемо й гинемо...». Філософ правий. Мільйони життів готові віддатися за Батьківщину, тому що люди відчувають себе частками величезного цілого і відчувають обов’язок перед нею. Любов до Батьківщини не тільки не суперечить обов’язку, а й породжує його.

Можна навести інший приклад. Академік І.Дзюба на парламентських слуханнях в Україні 12 березня 2003 року з рідкісною відвертістю заявив: «Ніколи і ніде у світі, ні для одного народу мова його спілкування не була і не буде справою патріотизму — а справою життєвої необхідності і доцільності. Стане пануюча та мова, що необхідна в житті. Керуватися патріотичними почуттями... усупереч життєвим обставинам можуть лише одиниці, але не гнітюча маса населення». Помітимо, що мова йде не про державну мову, на якому повинний працювати державний апарат, вестися документація, на якому держава звертається до населення. Ні, мова йде про мову спілкування. Само собою зрозуміло, у такому виступі немає потреби говорити про права людини. А щодо патріотизму академік не правий. У післявоєнний час чехи перейшли від німецької мови до чеського саме завдяки патріотизмові. Приклади тому дає й Україна. От уже майже двісті років на її території живуть болгари і гагаузи. Незважаючи на активну русифікацію, болгари і гагаузи знають свої рідні мови і повсякденно користуються ними. Здавалося б, їм вигідніше користуватися російською мовою, але, будучи росіянами, вони користуються рідними мовами. Болгарія далеко, з нею зв'язки практично незначні, а в гагаузів узагалі немає своєї державності. Дані народи зберегли свої мови саме завдяки патріотизмові. Представники ж інших народів, переслідуючи вигоду, так звикли до чужої мови, що і розставатися з нею не хочуть.

6. Обов’язок не був би обов’язком, якби легко здійснювався. Він завжди пов'язаний з подоланням труднощів: власної ліні, тягот і позбавлень життя, подолання страху перед ким-небудь або чим-небудь і ін. Обов’язок — це завжди велика чи мала жертва. Давньогрецький філософ Тразимах писав: «Обов’язок людини полягає в тому, щоб робити приємне іншим людям і неприємне собі самому». Для виконання обов’язку необхідно пожертвувати часткою свого життя, можливо, великою частиною, можливо, усім життям. Самопожертва при відсутності інших прийнятних альтернатив — вищий прояв обов’язку. У середовищі військових зародилася заповідь: сам погибай, а товариша виручай. Етика І.Канта побудована на безумовному обов’язку, обов’язку поза зв'язком з наслідками. Допомагаючи іншому, людина в той же час допомагає сама собі зберегтися як моральній істоті.

7. Обов’язок — явище не тільки раціональне, а й ірраціональне. Друге називають почуттям обов’язку. Наявність такого почуття — показник високого морального розвитку особистості. Моральне почуття вказує на наявність у свідомості людини стійких стереотипів моральної поведінки. А.Герцен писав: «Бути людиною в людському суспільстві — зовсім не тяжкий обов'язок, а простий розвиток внутрішньої потреби; ніхто не говорить, що на бджолі лежить священний обов'язок робити мед: вона його робить, тому що бджола». Якби обов’язок і інші чесноти були розвинені до сили інстинкту, не потрібна була б ніяка етика, бо втратили би смисл моральність і мораль. Реально мають місце ситуації, у яких свідомість або узгоджується з інстинктами, або протистоїть їм. Людина моральна не роздумує, як йому вчиняти в екстремальній ситуації: готовність до дії є задовго до того, як з'явився «зовнішній подразник» — поганий вчинок іншої людини, стихійне лихо і т.п. Не роздумуючи, кидається вона у палаючий будинок і вир стихії. У ці секунди вона не думає про себе, думає про інших. В роки війни майже інстинктивно вчиняли люди, укриваючи від фашистів євреїв або допомагаючи партизанам. В останнє десятиліття десятки мільйонів людей на пострадянському просторі ходять на роботу, виконують свої службові обов'язки, часом не одержуючи того, що за дивним непорозумінням називають заробітною платою. Їм не треба говорити про службовий обов’язок, вони звикли працювати і не можуть інакше.

8. Зовнішнім проявом обов’язку є повсякденна обов'язковість. Не кожну людину можна назвати обов'язковою, хоча, можливо, вона про себе іншої думки. Обов'язкова людина скупа на обіцянки, але, давши її, зробить усі від себе залежне, щоб стримати слово. Обов'язковість виховується з дитинства, і в різному ступені присутня в поведінці людей. Обов'язкову людину не тільки поважають інші люди, вона і сама себе поважає. З цього приводу Кант писав: «З обов’язку виникають необхідні умови того достоїнства, що люди можуть дати собі самі. Це саме те велике, що піднімає людину над самим собою».

9. Обов’язок не має нічого загального з обов'язками. Розходження видне вже в тім, що обов’язок існує завжди в однині, а обов'язки в множині. Але головна відмінність, звичайно, не в цьому. Обов’язок — рух душі, а обов'язки встановлюються іншими людьми, не зважаючи на відношення особистості до цих обов'язків. За невиконанням обов’язку йдуть муки совісті (не в усіх, звичайно), за невиконанням обов'язків йде покарання. Легко помітити, що обов'язки зовнішні щодо людини. Безглуздо звучать слова «професійний обов’язок». Хіба лікарем рухає обов’язок їхати рятувати хвору людину? Для лікаря це рутинна щоденна робота. Ні в якої душі не вистачило би сил, щоб, керуючись обов’язком, їхати до кожної чужої хворої людини. Мова йде про обов'язки, а обов’язок (борг) не буває професійним. Обов’язок буває тільки людським.

10. Обов’язок і вчення про обов’язок — деонтологія — у тім вигляді, у якому вони існують у даний час, мають між собою дуже мало загального. Ієремія Бентам у 1834 році він написав книгу «Деонтологія», у якій він вважав деонтологію системою моральних установок, необхідних для здійснення кар'єри і досягнення матеріального благополуччя. Ідея книги не має нічого загального з ідеєю обов’язку. Після вчення І.Канта про обов’язок дивно ставити це слово поруч зі словом «кар'єра». У сучасній літературі багато всякого роду «деонтологій» як вчень про професійні домострої. Пишеться в ній не про те, що становить дана робота, а про те, як її варто виконувати.

Отже, поняття обов’язку визначається в такий спосіб: обов’язок є усвідомлення і визнання людиною необхідності визначених дій у відношенні іншої людини, суспільства, природи.