Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pedagogika_Lozova_Trotsko

.pdf
Скачиваний:
457
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
22.06 Mб
Скачать

2.6. Формиорганізації навчання

351

хідно, свій приклад. Учень повинен одержати інформацію про вивчення напам'ять. З окремих питань можна давати учням пам'ятки).

4.Не обмежувати домашнє завдання механічним вивченням напам'ять, повторенням матеріалу уроку за підручником, виконанням стандартних вправ, необхідно практикувати творчі роботи: спостереження, читання додаткової літератури, підготовку доповідей, повідомлень (що робить лише 61 % вчителів).

5.Здійснювати індивідуалізацію домашньої роботи (практикує всього 25 % вчителів). Індивідуальні завдання вчитель може давати як усім учням, так і окремим (невстигаючим, здібним), практикувати завдання за бажанням.

6.Враховувати посильність домашніх завдань, провести їх нормування. Важливо не переобтяжувати учнів завданнями, бо це негативно може позначитися на пізнавальних інтересах школярів, на відповідальності за виконання завдань та ін. Тому не слід пропонувати учням на короткий строк великі за обсягом завдання. Учитель повинен навчати методики підготовки домашніх завдань, що в 1,5—2 рази зменшить час школярів на їх виконання. Тут

інавчання вмінь і навичок навчатися, і режим навчально-пізнава- льної діяльності (виконання домашніх завдань краще починати в один і той же час, оскільки це забезпечить адаптацію до роботи, допоможе запобігти поспішності, лінощів та ін.).

7.Необхідно вести облік виконання завдань, їх якості, що вимагає систематичної перевірки виконання завдань.

8.Здійснювати зв'язок з сім'єю. Вчитель не в змозі контролювати роботу школярів удома, тому важливо забезпечити співробітництво з батьками (забезпечення місця для роботи, створення спокійної обстановки).

Таким чином, домашня робота учнів вимагає чіткої організації, планування, системи і певного керування (обсяг домашніх завдань, аналіз передбачених труднощів, види завдань, їх перевірка), що повинно сприяти підвищенню якості навчального процесу в школі.

Факультативи

Факультативи введені в школи України з 1967 року як форма диференційованого навчання і представляють собою надпрограмні заняття, право вибору яких на добровільній основі залишається за учнями.

Мета їх:

задоволення потреб учнів у більш глибокому вивченні окремих предметів;

розвиток навчально-пізнавальних інтересів, пізнавальної активності школярів;

352 Розділ 2. Дидактика

сприяти розвитку творчих здібностей учнів.

Отже, значення факультативів у тому, що вони при педагогічно доцільній їх організації можуть забезпечувати:

всебічний розвиток особистості учня з урахуванням його потреб та здібностей;

досягнення більш високого рівня знань та вмінь з предмета;

залучення до істинної науки;

усвідомлений та обгрунтований підхід до вибору професії;

розвиток допитливості школярів, стійких пізнавальних інтересів;

формування корисних навичок самостійної роботи з книгою, довідковою літературою, самоосвіту.

За період функціонування факультативів розроблено варіанти програм різних курсів, випущено необхідні навчальні посібники.

Групи школярів комплектуються, як правило, з учнів одного чи паралельних класів, але можна комплектувати групи і з учнів різних класів.

Можуть бути організовані за певних умов і міжшкільні факультативи.

Для проведення занять залучаються вчителі, викладачі вузіе: діячі науки, культури, мистецтва, спеціалісти виробництва, сільського господарства.

Серед методів навчання на факультативних заняттях особливе місце посідають лекції, семінари, на яких учні виступають з доповідями та повідомленнями; лабораторно-практичні роботи, де розв'язуються експериментальні завдання, які залучають школярів до самостійних досліджень; екскурсії; індивідуальні завдання, розраховані на тривалий час, що розвиває навички самоосвіти, дає можливість кожному учневі працювати згідно зі своїми інтересами і виконувати завдання в темпі» визначеному своїми планами, бажаннями, можливостями.

Екскурсія

Екскурсія — це форма організації навчальної роботи, яка дозволяє учням сприймати і засвоювати навчальний матеріал шляхом безпосереднього ознайомлення з предметами, процесами, явищами та ін., тобто в реальних умовах (природа, підприємство. пам'ятні міста...) їх існування.

Значення екскурсії в тому. Що вона дозволяє:

реалізовувати принцип наочності навчання;

здійснювати зв'язок з практикою, життям;

сприяти профорієнтаційній роботі з учнями. У залежності від дидактичної мети визначають:

вступні екскурсії, які передують вивченню матеріалу на уроках, їх мета — проведення спостереження, збір матеріалу, необхідного для уроку;

2.6. Форми організації навчання

353

поточні, або супроводжуючі, ідо проводяться одночасно з вивченням великих розділів програми лля конкретизації окремих питань;

підсумкові, які завершують собою вивчення конкретної теми, або розділу програми.

Визначаються види екскурсій і в залежності від навчального предмету і місця ЇЇ проведення:

виробничі, які включаються в програму з фізики, хімії, географії на виробничі підприємства;

науково-природничі з ботаніки, зоології, анатомії. Це можуть бути екскурсії в поле, ліс, до річки, в зоопарк, музей;

історико-літературні, які пов'язані з вивченням літератури, історії;

краєзнавчі, основна мета яких — вивчення природи, історії рідного краю;

комплексні, які дозволяють одночасно вирішувати декілька

задач.

Методика проведення екскурсії вимагає:

1)підготовки екскурсії:

визначення мети екскурсії;

вибір об'єкта вивчення;

визначення конкретних завдань для учнів;

призначення екскурсовода (якщо не вчитель веде екскурсію, то необхідне чітке інструктування іншої людини).

2)організації навчальної роботи під час екскурсії:

розповідь, пояснення, бесіда;

демонстрація об'єкта або його деталі;

ведення учнями записів, здійснення фотографування об'єктів, звукозапис розповіді екскурсовода та ін.

3)підведення підсумків:

написання звітів, доповідей, творів;

оформлення моделей, альбомів;

створення колекцій та ін.

Існують й інші форми позаурочної навчальної роботи: консультації1, додаткові заняття з учнями, предметні гуртки і наукові товариства, олімпіади, конкурси, виставки за результатами учнівської творчої діяльності.

Всі вони вимагають від учителя ерудиції, творчого підходу, активності.

Способи організації навчальної діяльності школярів

Ефективність використання різних форм навчання багато в чому визначається способами організації навчальної діяльності школя-

Див.: Подлашп ИМ. Пелагогика: В 2 кн. - М., 1999. — Кн. 1.

354 Розділ 2. Дидактика

рів. Ш способи (форми) складалися протягом століть існування школи. Домінуючими є такі способи: індивідуальна, колективна, фронтальна і групова робота школярів.

Індивідуальна робота передбачає виконання школярем навчального завдання самостійно на рівні його навчальних можливостей і без взаємодії з іншими школярами, використовуючи допомогу вчителя безпосередньо чи опосередковано (коли виконує домашню роботу на основі рекомендацій вчителя). Ця форма роботи знаходить застосування за умов програмованого, комп'ютерного навчання, при перевірці знань.

Фронтальна робота передбачає одночасне виконання всіма учнями одного й того ж завдання під керівництвом учителя (фронтальна бесіда).

Колективний спосіб організації навчальної роботи передбачає спілкування, взаємодію учнів.

При колективній роботі:

клас усвідомлює спільну мету, відповідальність за виконання завдань, запропонованих учителем;

здійснюється розподіл функцій, обов'язків, який враховує інтереси, здібності кожного учня, що дозволяє йому проявити себе

вспільній діяльності;

переважає атмосфера співробітництва і товариської взаємодопомоги;

існує взаємоконтроль і відповідальність кожного перед класом і групою;

підводяться підсумки виконаної роботи, дається відповідна соціальна оцінка діяльності всіх і кожного учасника окремо.

Групова робота — спосіб організації навчальних занять, при якому ставиться певне завдання для групи школярів. Позитивні результати групової роботи були одержані ще в кінці минулого століття. На початку XX століття в багатьох країнах цей спосіб організації навчально-пізнавальної діяльності школярів одержав широкого застосування.

Групова робота передбачає, що:

клас на занятті розбивається на декілька груп для розв'я- зання конкретних навчальних завдань;

кожна група одержує певне завдання і виконує його разом під безпосереднім керівництвом лідера групи чи вчителя;

завдання виконуються так, шоб враховувати та оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;

склад групи набирається таким чином, щоб з максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися можливості кожного члена групи. Для цього враховувати:

2.6.Формиорганізаціїнавчання

355

рівень досягнутого розвитку, засвоєних знань, умінь, навичок, особливо з таких предметів, як фізика, математика, мови;

включати в групи учнів, які мають приблизно однаковий темп роботи;

у групах повинні бути школярі з різним рівнем інформованості, щоб вони мали можливість збагачувати один одного, ствер-

джувати себе у рамках конкретної проблеми, в певній галузі;

— враховувати соціально-психологічні фактори. Наприклад, не включати до одної групи тих, які негативно ставляться один до одного.

Розрізняють такі форми групової роботи: ланкові, бригадні, парні. Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів, які разом планують навчальну діяльність, сприймають та осмислюють інформацію, обговорюють, здійснюють взаємоконтроль. Усі учні працюють над єдиним завданням. Наприклад, при вивченні нового вчитель пояснює матеріал, а потім у групах здійснюється повторний розбір за питаннями, які запропонував учитель. Після цього проводиться взаємоконтроль.

Результативності роботи сприяє:

вміле формування ланок (хтось повинен уміти планувати спільну навчально-пізнавальну діяльність, налагоджувати контакти);

оптимальна кількість школярів (4—5 чоловік);

створення змішаних груп (учні з високими навчальними можливостями, середніми, низькими, бо ланки, що складаються тільки

зучнів з низькими можливостями, майже не функціонують);

оптимальна тривалість роботи для різних вікових груп (5—7 хвилин — молодші школярі, 10—15 — середні, 15—20 — старші).

Бригадна форма передбачає формування тимчасових груп учнів для виконання певних навчальних завдань. Розрізняють коо- перативно-групову (кожна група виконує частину загального завдання, що доцільно при вивченні великого за обсягом матеріалу) та диференційовано-групову форму організації роботи учнів з різними навчальними можливостями, тобто проводиться диференціація завдань залежно від рівня навчальних можливостей школярів.

Парна робота. Цей спосіб організації навчальної роботи школярів різнобічно розкритий у працях В.К. Дьяченка1. Він виходить з того, що учень засвоює швидко й якісно те, що відразу після засвоєння нової інформації застосовує наділі або переказує іншому, тобто відбувається спілкування між тими, хто навчається.

Наприклад, взаємні диктанти. Один учень з пари читає текст, другий пише. Інший текст пише той, хто читав, а читає той, хто писав. Потім кожний бере зошит свого партнера і перевіряє напи-

Дьяченко В.К. Сотрудничєство в обуїении. — М., 1991. — С. 13—14.

^

356 Розділ 2, Дидактика

сане. Потім відкривають картки і за картками перевіряють удруге, уже разом, спочатку один диктант, потім — другий. Той, хто припустився помилок, під контролем того, хто диктував, робить усний аналіз своїх помилок. Кожний у своєму зошиті записує аналіз своїх помилок. Знову беруть зошити один одного, передивляються і ставлять свої підписи: «Перевірив такий-то».

Наведемо приклад парної роботи з досвіду вчителя О.Г. Ривіна, про якого пише В.К. Дьяченко'.

Підручник складається з параграфів, статей, абзаців. О.Г. Ривін ввів поабзацне опрацьовування кожної статті, тексту параграфа. Учень опрацьовує перший абзац у парі з другим, другий абзац з третім, третій — з четвертим і т.д. Як іде робота з першим? Хтось з учнів пари читає перший абзац тексту, потім аналізує його: про що говориться в тексті? Який заголовок пропонуєш? Чому вважаєш, що заголовок виражає зміст абзацу? Учні прочитують текст, дискутують, шліфують спільне формулювання заголовка, записують його. Пара розпадається. Перший і другий учні починають роботу в Інших парах. Спочатку обмінюються зошитами, питають: «Слухати чи розповідати?».Якщопартнервідповідає:«Слухати»,тоученьповиненрозповісти про те, що засвоїв у першій парі, питає, чи немає питань. Після цього проводиться робота за другим абзацом так само, як і за першим. Таким чином, вивчення параграфа закінчується складанням його плану. -

Приклад парної роботи можна знайти в описі досвіду у В.Ф. Шаталова. Перед екзаменами В.Ф. Шаталов відповідає на всі питання екзаменаційних білетів. Потім пропонує всім учням підготуватися, і на наступному уроці бажаючі відповідають біля дошки на будьяке питання екзаменаційних білетів. Відмінна відповідь на питання дає право учневі екзаменувати інших, але тільки з того питання, на яке відповів учителю. На стенді вивішується відомість. На ній по вертикалі прізвища дітей, а по горизонтаті — питання, з яких екзаменує своїх товаришів той чи інший учень. У класі багато хто стає екзаменаторами та екзаменованими. У відомість відмітка ставиться ручкою тільки за згодою екзаменованого.

Узагальнення висновків досліджень з проблеми дидактичноцілеспрямованого співробітництва учнів у навчанні (починаючи

з80-х років) свідчить, «шо за сумісної навчальної діяльності»:

зростає обсяг матеріалу, шо засвоюється, і глибина його усвідомлення;

підвищується пізнавальна активність і творча самостійність

дітей;

менше часу витрачається на формування знань і умінь;

Див.: Дьяченко В.К. Сотрудничєство в обучении. — М., 1991. — !92 с.

2 Є. Формиорганізації навчання

357

знижуються дисциплінарні труднощі, які обумовлені дефектами навчальної мотивації;

учні одержують більше задоволення від занять, більш комфортно відчувають себе в школі;

змінюється характер взаємостосунків між учнями;

різко зростає згуртованість класу, при цьому само- і взаємодопомога зростає одночасно з критичністю, із здатністю адекватно оцінювати свої і чужі можливості;

учні набувають важливіших соціальних навичок: такт, відповідальність, уміння будувати свою поведінку з врахуванням позицій інших людей, гуманістичні мотиви спілкування;

учитель одержує можливість індивідуалізувати навчання, враховуючи при розподілі на групи взаємодії нахили дітей, рівень їх підготовки, темп роботи;

«виховна» робота вчителя стає необхідною умовою групового навчання, тому що всі групи у своєму становленні проходять стадію «конфліктних ситуацій...»1.

Короткі висновки:

Процес навчання передбачає певні форми його організації, які пройшли довгий історичний шлях: індивідуальне навчання, індиві- дуально-групове, класно-урочна система. Школа використовувала белл-ланкастерську систему, дальтон-план, мангеймську систему, метод проектів, план Трампа та інші форми. Найбільшого поширення одержав урок, який також пройшов багаторічний шлях удосконалення від традиційного комбінованого до нестандартних уроків у сучасній школі (уроки-екскурсії, уроки-прес-конференції; театралізовані уроки, уроки-аукціони, уроки-телемости тощо). Функціонують у школах факультативи, удосконалюється організація домашньої роботи, проведення додаткових занять і консультацій.

Вимоги результативності навчання сприяли науковій розробці шляхів оптимальної організації навчальної діяльності школярів у різних формах навчання. Теорія педагогіки і практика школи знову звернулись до організації, поряд з індивідуальною і фронтальною до колективної та групової роботи учнів у ланках, бригадах, парах. Способи навчальної роботи школярів обумовлені відносинами між учителем і учнями у процесі вирішення навчальних завдань. Відношення «вчитель—клас» — це фронтальна робота, «вчитель—клас—учень» — колективна, «вчитель—група учнів» — групова, «вчитель—учень» — індивідуальна.

Усі питання, що розглядаються, пов'язані не тільки між собою, але і з метою, методами, засобами навчання, тому ефектив-

Цитується іа: Зимняя И.А. Психологичеігкая пеихология. — Ростов-на-Д. — !997. - С. 411.

358

Розділ 2. Дидактика

ність використання форм навчання визначається рядом факторів; позитивною мотивацією навчання школярів, оптимізацією навчаль- но-виховного процесу, творчим потенціалом учителя тощо.

Питання для обговорення

1. У чому вбачаєте позитивні і негативні боки відомих вам форм навчання?

2.Що, на вашу думку, дозволяє структурно правильно спланувати урок? Чому?

3.Як забезпечити на уроці позитивну мотивацію навчальної діяльності школярів? Свідому дисципліну? Хорошу робочу атмосферу? (Допомогти розв'язати ці питання може книга: Древс У., Фурманн 3. Организаиия урока в вопросах и ответах. — М., 1984.

-62 с) .

4.В одній із газетних публікацій (Правда. — 1980. — 2 дек.) під рубрикою «Розмова в учительській» повідомлялося про непередбачений випадок на уроці:

«На уроці в 6-А розбирали помилки в диктанті.

Як ти напишеш «НЕ» з дієсловами, Миколо Сергєєв? — спитала Олена Іванівна, недавня випускниця педінституту. І замість відповіді почула голосне «няв». Почервонілий Микола нахилився і, пхикаючи, почав заштовхувати щось у портфель. Нявкання посилилось...

Діти зашуміли, засміялися, хтось зіскочив з місця...

Що у тебе там? — суворо спитала Миколу вчителька, хоча І так усе було зрозуміло. Сергєєв почав ще енергійніше утрамбовувати вміст портфеля, який, здавалося, сам не тільки нявчав, але і репетував і підстрибував.

Це кошеня, — пояснив нарешті Микола. — Його викинули, мабуть, воно бездомне і голодне.

Очі хлопчика довірливо і щиро дивилися на Олену Іванівну. Тим часом полонений, худючий і брудний, виліз з портфеля і, обтрушуючись, непевно перебираючи лапами, поплентався до дошки.

Відповідати вийшов! — сказав хтось дотепно...»

Як би ви повели себе на місці вчительки?

5. Ви вчитель. Почався урок. Ви забезпечили увагу школярів. Раптом відкриваються двері і входить учень, який запізнився. Знову починається урок. Входить другий учень, що запізнився.

Як ви будете реагувати на це? Чому?

Додаткові завдання

1. Ефективний урок передбачає увагу вчителя до кожного учня: знайти підхід до нього, своєчасно розпізнати і подолати труднощі, що виникають у окремих учнів, сприяти розвитку здібностей тощо.

2,6.Формиорганізаціїнавчання

359

У період педагогічної практики зафіксуйте в щоденнику педагогічних спостережень способи і прийоми реалізації вчителем принципу індивідуального підходу.

 

Словник теми

Історія розвитку

— індивідуальна;

форм навчання:

— Індивідуально-групова;

 

 

— белл-ланкастерська;

 

— Дальтон-план;

 

— батавська;

Форми навчання:

— мангеймська.

— урок;

 

— домашня робота учнів;

 

— екскурсія;

 

— факультативи;

 

— консультації;

 

— додаткові заняття з учнями;

 

— предметні гуртки, наукові товариства;

 

— олімпіади, конкурси, виставки.

Урок як форма навчання — форма навчання, при якій учитель у рамках

 

точно встановленого часу з постійним скла-

 

дом учнів однакового віку за твердим розкла-

Основні типи уроків:

дом вирішує навчально-виховні завдання.

— урок-засвоєння нових знань і способів діяль-

 

ності;

 

— урок-закріллення, удосконалення знань і спо-

 

собів діяльності;

 

— урок-контролю та оцінки рівня засвоєння

 

змісту освіти;

Структурні компоненти

— комбінований урок.

— організаційний;

уроку:

— повідомлення учням теми, мети, завдань

 

уроку;

 

— мотивація діяльності;

 

— актуалізація опорних знань;

 

— вивчення нового матеріалу;

 

— закріплення;

Вимоги до уроку:

— перевірка засвоєного.

— виховні;

 

— дидактичні;

 

— психологічні;

Нетрадиційні уроки:

— гігієнічні.

— пульсуючі (урок-диспут, урок-семінар, урок-

 

конференція та ін.);

360

Розділ 2. Дидактика

нестандартні (пов'язані з впливом засобів масової інформації: урок «Слідство ведуть знавці», урок КВК, урок «Поле чудес»); уроки цілісного вирішення завдань навчання.

урок-діалог;

урок-есе та ін.

пролонговані:

урок-прес-конференціі;

урок-концерт;

театралізований урок тощо.

Способиорганізації — індивідуальна робота;

навчальної діяльності: — колективна;

фронтальна;

групова.

Література

1Львова Т.Л. Творческая лаборатория учителя. — М., 1980. — 192 с.

2Онтук В.А. Урок в современной школе. — М., 1984.

3.Педагогіка /За ред. М.Д. Ярмаченка. — К., 1986. — С. 199—229. 4, Педагогічний пошук / Упорядн. І. Баженова. — К., 1988.

Б. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок. — К., 1989.

6.Савченко О.Я, Дидактика початкової школи. — Київ, 1997. — Розділ 6.

?Черш>в ИМ Форми учебной работьі в средней школе. — М., 1988. — 160 с.

8.форми навчання в школі / За ред. Ю.І. Мальованого. — К., 1992. — С. 4—40.

9.Яксзлеа Н.М., Сохор А.М. Методика и техникз урока в школе. — М., 1985.

-208 с.

2.7. КОНТРОЛЬ ЗА НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ШКОЛЯРІВ

Основні питання теми:

-У чому сутність контролю за навчально-пізнавальною діяльністю школярів і які його функції?

-Які вимоги до контролю?

-Які види і форми контролю?

-Які критерії оцінювання навчальних досягнень учнів?

Ваша думка?

Німецький дидакт X. Веп у посібнику «Оценки и отметки» (М., 1984) наводить вислови вчителів при обговорюванні проблем оцінки знань:

1.*...Хочу сказати, що намагаюсь не допускати бездумної, механічної оцінки знань. Я слідкую також за тим, щоб для слабкого учня оцінка була стимулом. Наприклад, я кажу: «Ти старався. І все ж цього замало Алея ставлю тобі четвірку. Ти повинен і далі працювати так

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.